Сайт районної газети "Вісті Хорольщини"

Територіальні громади

ДЕНЬ ХАРЧОВИКА ВІДЗНАЧИЛИ НА СПИРТЗАВОДІ


19 жовтня, напередодні професійного свята - Дня працівників харчової та переробної промисловості України, у актовій залі підприємства Вишняківського місця провадження діяльності та зберігання спирту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" відбулися урочисті святкові збори. Із вітальною промовою до своїх колег виступили керівник підприємства Ігор Касіч та голова первинної профспілкової організації працівників Юрій Лещенко.
Привітати заводян також завітали голова райдержадміністрації Лариса Звірко, голова районної ради Віра Мартюк із заступником Романом Гловацьким, Вишняківський сільський голова Андрій Фесенко, Хорольський міський голова Сергій Волошин із заступником Яною Карманською. Приємною і очікуваною стала мить відзначення кращих сумлінних працівників Вишняківського МПД ДП "УКРСПИРТ".
Дипломом Міністерства аграрної політики та продовольства України нагороджені: Касіч Ігор Петрович, керівник; Ломако Алєся Миколаївна, провідний інженер з кадрів. Грамоти Полтавської обласної ради отримали: Лещенко Юрій Володимирович, заступник керівника з питань безпеки; Пальгуй Микола Олександрович, електрогазозварник 5 розряду; Попович Віктор Юрійович, адміністратор системи; Шандиба Микола Миколайович, машиніст зернових навантажувально-розвантажувальних машин 4 розряду; Колодяжна Марина Вячеславівна, апаратник процесу бродіння 4 розряду. Подяки Полтавської обласної ради одержали: Тіщенко Кирило Вікторович, завідувач складу сировини; Гречка Ніна Василівна, хімік. Грамотами Департаменту агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації нагороджені: Цись Олександр Володимирович, апаратник перегонки та ректифікації спирту 5 розряду; Бабай Юрій Миколайович, оператор котельні 4 розряду. Грамоти Державного підприємства "УКРСПИРТ" отримали: Лещенко Юрій Володимирович, заступник керівника з питань безпеки; Ніжберський Олег Миколайович, старший економіст. Від Вишняківської сільської ради грамотами нагороджені: Касіч Ігор Петрович, керівник; Юшко Любов Іванівна, хімік (змінний); Монарх Олександр Васильович, слюсар-електрик з ремонту електроустаткування 5 розряду; Бондаренко Анатолій Степанович, старший технолог; Пузик Сергій Сергійович, слюсар-ремонтник 4 розряду; Чубенко Жанна Анатоліївна, провідний юрисконсульт. Грамоти від Хорольської міської ради одержали: Ткаченко Сергій Вікторович, тракторист 4 розряду; Кращенко Віталій Вікторович, провідний бухгалтер; Лабінський Анатолій Михайлович, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 5 розряду; Рідкобород Роман Андрійович, слюсар-ремонтник (змінний) 4 розряду; Пузик Сергій Сергійович, слюсар-ремонтник 4 розряду; Подгайний Олег Іванович, заступник керівника з технічних питань.
Керівники району, міста і громади, вручивши відзнаки, побажали колективу Вишняківського МПД ДП "УКРСПИРТ" міцного здоров'я, позитивного настрою, бадьорості, взаєморозуміння, підтримки, вірних друзів, вагомих здобутків, професійного зростання, плідної співпраці та щирої вдячності споживачів!


Вшановуємо довгожителів


Вже стало традицією в селі Хильківка відзначати день народження жінок, які досягли 90 років і чоловіків - 85 років. 13 жовтня 2018 року такі урочистості відбулися в родині Детюченка Олексія Антоновича. Його мати, Оксана Григорівна, зі своєю родиною відзначала своє 90-річчя. Привітати її приїхали сільський голова О.Д. Марусенко, голова ради ветеранів М.А. Повар, працівники сільської ради та культури - Ю.О.Шикова, М.М.Діденко, Л.А.Шикова, О.В.Власенко, Т.І.Бровко. Хорошими словами-побажаннями, чудовими піснями вітали вітали довгожительку. Вдячна Оксана Григорівна розчулилась до сліз, дякувала за привітання, говорила: "Що це вперше в її житті так красиво і урочисто її вітають". І почала свою розповідь-сповідь про прожите і пережите.
Народилась Оксана Григорівна в селі Бурбино Семенівського району 13 жовтня 1928 року в трудовій сім'ї. В сім'ї було ще два брати, бабуся, дідусь. Змалку привчалась до праці. Вже в 12 років погонила волів і коней під час оранки і жнив, а в 14 - в'язала снопи, крутила віялку. На той час в колгоспі працювали більшість підлітків. Тільки почало налагоджуватись життя трудівників почалася війна. Окупація, праця в німецькій неволі. Голод, нестатки. Дочекались закінчення війни. Зі сльозами радості і печалі зустрічали цей світлий день. Молоді роки припали на війну та відбудову, хіба думала що і на старість молитимусь, щоб закінчилась і ця незрозуміла війна на Сході. А життя продовжувалося у важкій праці відбудовного періоду.
В 1947 році зустрілась із Антоном Федотовичем, гарним парубком із сусіднього села Курилово. Покохали одне одного, створили сім'ю. З того часу і по сьогодні живе в селі Хильківка. Антон Федотович був насильно забраний у німецьке рабство, працював у Норвегії на заводі. Довго після війни відходив, відновлював здоров'я після німецького "раю". Працював завгоспом, комірником, трактористом. А робота в ланці, на телятнику, свинарнику, домашнє господарство на руках красивої жінки-трудівниці - Оксани Григорівни.
В 1949 році народився син Олексій, в 1954 - донька Оля. Сімейні турботи, незгоди, важка праця - все це випало на долю жіночу. Але була сім'я, підтримка чоловіка. Тяжке горе спіткало жінку-матір. Молодою померла дочка Ольга, лікар-педіатр. Важко. Але знайшла в собі сили працювати і жити далі. Помер і чоловік. І знову в селянських турботах і роботі жінка продовжує працювати. І в свої 90 років, красива в своїй старості, сивині, допомагає синові, невістці, онукам у домашній роботі. Оксана Григорівна є прикладом для дітей, онуків, правнуків, односельців.

Підготувала голова ради ветеранів М.А.Повар


НА ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У ПЕТРАКІЇВСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТОСТІ


“Для нас, ветеранів, для яких ще не згас у серцях біль Другої світової війни, великим щемом озвався військовий конфлікт, який триває на сході нашої держави­України, ­ поділилася думками і переживаннями автору цих рядків у переддень відзначення православного свята Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисника України та українського козацтва голова первинної ветеранської організації Петракіївської сільської ради Людмила Дацун. ­ Дуже боляче говорити, а тим більше, знати й приймати той біль матерів, чиї діти служать на Сході України. Ще більше крає серце, коли на нашу рідну землю приходять звістки про їх загибель. Зовсім юних, молодих людей, які назавжди залишаться у нашій пам’яті молодими, сповненими сил і нереалізованих можливостей... Сьогодні, дякуючи підтримці Петракіївської сільської ради і талановитим аматорським колективам, збираючи жителів села Хвощівки разом у переддень святкування Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України, ми пошановуємо мужність та героїзм воїнів Другої світової війни, учасників операції об’єднаних сил, всіх тих, хто захищає чи віддав своє життя за мирне майбутнє на нашій землі”.
У П’ЯТНИЦЮ, 12 жовтня, відбулися урочистості у Петракіївському сільському клубі, а наступного дня, у суботу, жителі Хвощівки та гості села зібралися у місцевому, Хвощівському сільському будинку культури з нагоди відзначення трьох свят, які сплелися воєдино і символізують віру, міць та непохитність українського народу перед ворогом. Це православне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна вважалося покровителькою війська та українського народу. На початку його проведення, до присутніх зі словами шани та вдячності жителям села та громади, які у своїй праці та житті долучаються до захисту та розбудови держави, рідного краю, звернувся Петракіївський сільський голова Григорій Тритяк. Під час свого виступу Григорій Володимирович подякував жителям, учасникам операції об’єднаних сил, волонтерам, адміністрації та колективу ТОВ “Відродження”. Повідомив сумну новину: як стало відомо, що під час виконання бойового завдання, у районі смт. Зайцеве загинув житель міста Хорол Андрій Корна. Присутні вшанували хвилиною мовчання його світлу пам’ять, та всіх тих, хто, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, не повернувся додому, до своїх родин, рідних та близьких.
З нагоди відзначення одного з найбільших православних свят, Покрови Пресвятої Борогодиці, Дня захисника України і українського козацтва, привітала жителів та гостей свята голова первинного осередку ветеранів Людмила Дацун. Засвідчивши, що ветеранський осередок громади, завдяки підтримці депутатського корпусу Петракіївської сільської ради і особисто її голови Григорія Тритяка, учнівського і педагогічного колективів навчально­виховного комплексу, проводять гарні тематичні заходи до свят та річниць визволення рідного краю, пошанування земляків, на чиї життя припали непрості роки війни та розбудова рідного краю, села та господарства. “Добра вам, чистого мирного неба, міцного козацького здоров’я, злагоди у родинах, оптимізму, яким ви сповнюєте нас щодень, дорогі наші земляки і захисники України”, ­ завершила свій виступ голова первинної ветеранської організації Петракіївської сільської ради Людмила Дацун.
Ведучі заходу, Валентина Веремієнко і Василь Біленко запропонували всім, хто завітав на свято, цікаву програму, ­ вони розповідали про різні періоди історії українського народу, визвольну боротьбу козаків задля здобуття незалежності та створення державності прадавніх українських земель, події початку минулого століття, трагічний період Другої світової війни та повоєнне життя. Зробивши паузу, ведучі озвучили нещодавні події, які відбуваються на сході нашої держави. Аматори сцени, виконавці та колективи, присвячували і дарували свою творчість. Відкрили пісенну частину свята­пошанування мужності та героїзму захисників України учасники гурту “Земляки”, які виконали пісенну композицію “Козацька доля”. Не бракувало аплодисментів у присутніх після віршованого виступу маленького жителя села Хвощівка Вадима Ткаченка. У козацькому вбранні він продекламував віршовані рядки.
Тематичні пісенні дарунки від самого серця линули у виконанні творчих колектив ­ вокального жіночого ансамблю “Журавлина”, гурту “Земляки”, чарівного й неповторного тріо “Вільні”, молоді ­ Іри Ткаченко, Каті Кришталь, Євгенії Сімонової. Не менш, як хвилююче у серці і душі глядачі сприйняли пісню­виступ “Солдатик”, у сольному виконанні Тетяни Костиренко.
По закінченні свята, організатори, первинна організації ветеранів і Петракіївська сільська рада, запропонували всім гостям свята посмакувати смачною солдатською кашею та солодощами.


“Тваринництво прибуткове, якщо по-господарськи ставитись до справи”


Тваринництво - один із головних напрямків аграрного сектору Хорольщини. Але не всі господарства району мають можливість розвивати цю галузь. ТОВ "Агрофірма "Хорольська" належить до складу тих, хто утримує чимале поголів'я великої рогатої худоби. Адже агропромхолдинг "Астарта-Київ" робить велику ставку на тваринництво. Результати по компанії за перше півріччя 2018 року показують, що виробництво молока збільшилося на 2% - до 55 тис. тонн. І ні для кого не секрет, що запорукою більших надоїв та приросту молодняку є якісний корм. Агрофірма нещодавно придбала змішувач кормів, який встановили на зерновому складі с. Глибока Долина ВП "Зоря".
Поділитися думками про стан тваринництва у ТОВ АФ "Хорольська" запрошую начальника цього відділу Віктора Олексенка.
- Добродію Вікторе, до цього часу кожен виробничий підрозділ, де є молочнотоварна ферма, виготовляв дерть для тварин. У чому особливість змішувача, який був придбаний, та скільки господарств він може забезпечити якісним кормом ?
- Тваринництво залишається одним із ключових напрямків діяльності АСТАРТИ. А корови, які отримують повноцінний раціон і професійний догляд, дають більшу кількість якісного молока. Ми на своїх МТФ теж до цього прагнемо. Цього року спеціалісти холдингу багато уваги приділяють лактації корів, зростанню відсотка білка та жирів. Базою для таких показників є якісний корм. Саме з цією метою і був придбаний змішувач. Він більш ефективно змішує корм та забезпечує його гомогенність. Завдяки чому в раціон вводяться вітамінно-мінеральні добавки. За день плануємо виготовляти його до 20 т. Хочемо забезпечувати не тільки АФ "Хорольська", а й АФ "Миргородська".
- Який в цілому рівень забезпеченості МТФ агрофірми кормами?
- 2018-й видався продуктивним для забезпечення кормами тваринництва товариства. Зараз маємо близько 5 тис. т. сінажу, в тому числі з озимої пшениці - 3, 5 тис. т., грубих кормів - 4150 т., силосу - 21600 т. Плануємо ще заготовити віджатого жому із вмістом сухих речовин не менше 22 % - 3500 т. та 300 т сухого гранульованого. Хочеться відзначити кваліфіковану роботу наших агрономів, адже врожай силосної кукурудзи цього року становить 47 т/га. Діяльність спрямовуємо так, що у заготівлі повноцінних, якісних кормів сьогодні зацікавлене керівництво всіх ланок агрофірми. Крім цього, цей процес у виробничих підрозділах, які мають МТФ, є додатковим заробітком для значної частини трактористів та водіїв, адже зазвичай триває в період між збором урожаю.
- Яка кількість поголів'я на утриманні товариства сьогодні?
- Нині функціонує п'ять молочнотоварних ферм та дві - дорощування молодняку: ВП "Зоря" (с. Староаврамівка та Княжа Лука), ВП "Перше Травня" (с. Тарасівка та Березняки), ВП "ім. Ватутіна" (с. Вишневе та Єньки). На утриманні маємо 1830 голів дійного стада та 1350 голів молодняку. Це дає змогу забезпечити роботою 189 осіб.
- Які показники маєте по надоях за 8 місяців поточного року? На скільки вони відрізняються від тих, що були до приходу холдингу на територію Хорольського району?
- За підсумками восьми місяців на одну фуражну корову надоєно близько 5 тис. кг молока. Тоді як до приходу інвестора, показник на одну фуражну корову становив лише 4150 кг за рік. Якщо ж взяти середньодобовий приріст молодняку за весь період дорощування, то він дорівнює - 700 г. Маємо план на кінець року - 7 350 кг молока на кожну фуражну корову. Нині 35 т. молока екстра класу та вищого ґатунку з середньою жирністю 3,9% та вмістом білків 3,35 % відправляємо щодня на переробні підприємства. Сьогодні ми спостерігаємо прибутковість, а це дає нам надію на подальший розвиток.
- Що в найближчих планах товариства в галузі тваринництва?
- Плануємо зберегти робочі місця на фермах, не знижуючи поголів'я.
Проводимо реконструкцію тваринницьких приміщень із метою створення кращих умов утримання худоби, будуватимемо силосні споруди, літні табори. Зараз очікуємо на закупівлю нового міксеру. А першочергове завдання - покращення якісних показників молока. Сьогодні вже кожен працівник знає, що за цим також стоїть і збільшення заробітної плати.
- На скільки змінилися умови та оплата праці на сучасній фермі?
- 2017 року заробітна плата операторів машинного доїння зросла у два рази. Значне її підвищення є в усіх працівників ферми. Це напряму пов'язано з більшими та якісними показниками в надоях та прирості молодняку, а також великої віддачі в роботі кожного трудівника. Якщо хоч один із них поставився невідповідально й недобросовісно до своїх обов'язків, значить кінцевий результат буде гіршим. А це, у свою чергу, вплине за заробітну плату, яку люди знають уже на кінець кожного робочого дня. Тому керівник МТФ повинен швидко реагувати на таких горе-працівників та застосовувати матеріальне покарання. Крім цього, на фермах з'являється нове обладнання, яке мінімізує використання ручної праці. Для комфортного перебування у приміщенні при високих температурах повітря, влітку було встановлено вентилятори. Спрямовуємо всі сили для покращення умов праці. Звичайно, що за усім цим стоять чималі інвестиції АСТАРТИ. Завдяки їм наші ферми не повторили долю молочних комплексів, які зникли з території кількох господарств Хорольщини, а люди втратили можливість працювати та отримувати доходи. Але, якщо вкладати й по-господарськи ставитись до справи, так як це робить холдинг, то тваринництво буде рентабельним і матиме дуже хорошу перспективу.


НА ПРАВОСЛАВНЕ СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У ПЕТРАКІЇВСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТОСТІ


У П’ЯТНИЦЮ, 12 жовтня, відбулися урочистості у Петракіївському сільському клубі, а наступного дня, у суботу, жителі Хвощівки та гості села зібралися у місцевому, Хвощівському сільському будинку культури з нагоди відзначення трьох свят, які сплелися воєдино і символізують віру, міць та непохитність українського народу перед ворогом. Це православне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна вважалося покровителькою війська та українського народу. На початку його проведення, до присутніх зі словами шани та вдячності жителям села та громади, які у своїй праці та житті долучаються до захисту та розбудови держави, рідного краю, звернувся Петракіївський сільський голова Григорій Тритяк. Під час свого виступу Григорій Володимирович подякував жителям, учасникам операції об’єднаних сил, волонтерам, адміністрації та колективу ТОВ “Відродження”. Повідомив сумну новину: як стало відомо, що під час виконання бойового завдання, у районі смт. Зайцеве загинув житель міста Хорол Андрій Корна. Присутні вшанували хвилиною мовчання його світлу пам’ять, та всіх тих, хто, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, не повернувся додому, до своїх родин, рідних та близьких.
З нагоди відзначення одного з найбільших православних свят, Покрови Пресвятої Борогодиці, Дня захисника України і українського козацтва, привітала жителів та гостей свята голова первинного осередку ветеранів Людмила Дацун. Засвідчивши, що ветеранський осередок громади, завдяки підтримці депутатського корпусу Петракіївської сільської ради і особисто її голови Григорія Тритяка, учнівського і педагогічного колективів навчально­виховного комплексу, проводять гарні тематичні заходи до свят та річниць визволення рідного краю, пошанування земляків, на чиї життя припали непрості роки війни та розбудова рідного краю, села та господарства. “Добра вам, чистого мирного неба, міцного козацького здоров’я, злагоди у родинах, оптимізму, яким ви сповнюєте нас щодень, дорогі наші земляки і захисники України”, ­ завершила свій виступ голова первинної ветеранської організації Петракіївської сільської ради Людмила Дацун.
Ведучі заходу, Валентина Веремієнко і Василь Біленко запропонували всім, хто завітав на свято, цікаву програму, ­ вони розповідали про різні періоди історії українського народу, визвольну боротьбу козаків задля здобуття незалежності та створення державності прадавніх українських земель, події початку минулого століття, трагічний період Другої світової війни та повоєнне життя. Зробивши паузу, ведучі озвучили нещодавні події, які відбуваються на сході нашої держави. Аматори сцени, виконавці та колективи, присвячували і дарували свою творчість. Відкрили пісенну частину свята­пошанування мужності та героїзму захисників України учасники гурту “Земляки”, які виконали пісенну композицію “Козацька доля”. Не бракувало аплодисментів у присутніх після віршованого виступу маленького жителя села Хвощівка Вадима Ткаченка. У козацькому вбранні він продекламував віршовані рядки.
Тематичні пісенні дарунки від самого серця линули у виконанні творчих колектив ­ вокального жіночого ансамблю “Журавлина”, гурту “Земляки”, чарівного й неповторного тріо “Вільні”, молоді ­ Іри Ткаченко, Каті Кришталь, Євгенії Сімонової. Не менш, як хвилююче у серці і душі глядачі сприйняли пісню­виступ “Солдатик”, у сольному виконанні Тетяни Костиренко.
По закінченні свята, організатори, первинна організації ветеранів і Петракіївська сільська рада, запропонували всім гостям свята посмакувати смачною солдатською кашею та солодощами.


ЗА ОСВІТНЮ ПУТІВКУ У ЖИТТЯ МИ ВДЯЧНІ НАШІЙ МАТУСІ ­ МАРІЇ ІВАНІВНІ


…Повоєнне лихоліття і відбудова зруйнованого війною краю. Поєднання цих двох слів упродовж десятиріч продовжують звертатися до нас через болісні спогади життя наших батьків, дідусів чи бабусів, які й досьогодні продовжують дарувати нам любов і турботу, мудрість років прожитого життя. На дев’яносто першому році свого непростого, але щасливого у дружній родині життя, коли щодня її любляче серце пригорталося до семи внуків, одинадцяти правнуків та однєї праправнучки, перейшла за межу вічності любляча мама, бабуся і прабабуся Явтушенко (Апостолова) Марія Іванівна. Все своє життя вона присвятила улюбленій і поважній серед людей справі ­ сорок шість років свого життя пропрацювала вчителем початкових класів. Із них, двадцять один рік ­ у Вергунівській середній школі, сьогодні, Клепачівської об’єднаної територіальної громади. Десятки і десятки учнів та класів з її легкої руки, впевнено крокували по шкільних сходинках у своє доросле, професійне життя. Із мудрими настановами своєї вчительки вони вчилися жити, робити самостійні кроки, створювали власні родини, виховували дітей, рівняючись на професіоналізм, любов і чуйність, педагогічні підходи свого вихователя і наставника. Марія Іванівна виховала своїх дітей, донечок Таню і Оленку з любов’ю до рідної школи, малої і великої батьківщини, старших і життя… Тому й вони, та їх діти, слідуючи мудрим заповітам матері, також обрали життєву і професійну стежину вчителя…
Народилася Явтушенко Марія Іванівна 30 грудня 1926 року, у селі Новоіванівка Хорольського району. Ще до закінчення школи, коли Марійці ледь виповнилося чотирнадцять років, рідну землю вкрила чорна хмара Другої світової війни… Після звільнення від окупації, відновлення роботи школи і здобуття нею середньої освіти, серце покликало юну дівчину до здобуття педагогічної освіти, про яку вона мріяла ще зі школи. Це були важкі часи повоєнного лихоліття. Закінчила Лохвицьке педагогічне училище Полтавської області.
Коли, у 1947 році (після закінчення педучилища), всіх студенток розподіляли на роботу, Марія Іванівна, за направленням, відбула на педагогічну роботу у одну із шкіл Чернівецької області. «У них, молодих вчителів, перед дорогою забрав документи представник, який їх супроводжував, ­ розповідає її донька, Тетяна Миколаївна. ­ Дівчат погрузили у товарний вагон, а представник їхав у пасажирському. По прибутті мама отримала призначення у село Росошани Кельменецького району, Чернівецької області. Пропрацювала у одній школі 25 років учителем початкових класів. Перші роки вчителювання були дуже важкими ­ післявоєнні учні були різних вікових категорій. Працювала вона у три зміни: до обіду, після та вечірня. Але учні були дуже допитливими і вдячними. Після від’їзду мами на Полтавщину щорічно запрошували на зустріч випускників, постійно писали листи, присилали вітальні листівки.
У 1972 році повернулася додому, до Хорольського району. Отримала призначення вчителем початкових класів у Вергунівській середній школі, в якій і пропрацювала наступний двадцять один рік. Вона була мудрою та розважливою людиною, прекрасною господинею. За сумлінну працю наша ненька має грамоти, подяки, медаль «Ветеран праці». Мама ­ учасниця війни. Але найвищою нагородою і сенсом життя вважала своїх внуків, одинадцятьох правнуків та одну праправнучку. Вона завжди була прикладом для нас усіх. До кінця її світлих днів ми, доньки, наші діти, внуки, та навіть правнуки, бігали до нашої берегині роду за порадою, поділитись своєю радістю».

Павлик Тетяна Миколаївна, педагог­організатор Вергунівської ЗОШ І­ІІ ст.: «Після закінчення школи, Полтавського державного педагогічного інституту, розпо­чала працювати у Тарандинській школі Лубенського району. Через рік повернулася у рідний Хорольський район. Отримала призначення вчителя початкових класів, згодом ­ вчителя біології та хімії Новачанської школи, де пропрацювала 13 років. У зв’язку з сімейними обставинами переїхала на постійне проживання до матусі, у село Вергуни Клепачівської сільської ради. І ось уже 26 років працюю на посаді педагога­організатора Вергунівської школи. Маю вищу кваліфікаційну категорію.
Призначення педагога­організатора ­ це не тільки робота з учнями, але і з учителями. Саме він є провідним вогником, який запалює іскорки у серцях педагогічного та учнівського колективів. Моя робота дуже цікава, багатогранна, трудомістка. Вона пов’язана з непередбаченими труднощами, інколи ­ невдачами чи навіть розчаруваннями, а іноді ­ і з безсонними ночами, сльозами… Все це так. Але коли бачиш, як на твоїх очах згуртовується колектив, виростає учень, як збагачується його духовний світ, як дитина починає усвідомлювати своє місце в житті, а у вирішенні проблем шукає підтримки в тебе і вдячна за це, забуваєш про прикрощі і безсонні ночі, а душу наповнює почуття глибокого задоволення. Сподіваюсь, що моя любов зігріє їх серця та торкнеться дитячих душ. Зараз найбільшою моєю гордістю, як його керівника, є танцювальний колектив «Веселка».
Щороку, знову і знову з нетерпінням чекаю вересневе свято першого дзвінка, адже школа ­ це моя друга домівка. Так завжди говорила і моя матуся, наставниця, вчитель від Бога, так говоримо тепер і ми ­ її доньки. Особисто я ­ живу дітьми, їх переживаннями, разом сумуємо при невдачах, чи радіємо спільним перемогам, досягненням.
Я вважаю, що професія вчителя ­ це моя стежина у цьому житті. Тільки в цій роботі я бачу себе, і не уявляю як можна жити не бачачи ясних дитячих очей».

Біріна Олена Миколаївна, учитель хімії та біології Вергунівської ЗОШ І­ІІ ст.: «Закінчила Полтавський державний педагогічний інститут імені В.Г. Короленка. Педагогічну діяльність розпочала у Ялосовецькій школі вчителем фізичної культури та спорту. Через рік отримала призначення у Вергунівську школу, де працюю й донині. Педагогічний стаж ­ 44 роки. Маю вищу кваліфікаційну категорію, звання вчитель­методист. Нагороджена знаком «Відмінник освіти України».
Своїми досягненнями завдячую мамі Явтушенко (Апостоловій) Марії Іванівні. З раннього дитинства пригадую маму, яка то перевіряла учнівські зошити, то виготовляла дидактичний матеріал, чи шила костюми учням для виступів на свята. А коли побувала на уроці у мами (я тоді ще не ходила в школу ­ сиділа на задній парті і заворожено слухала, як мама пояснювала новий матеріал), то остаточно зрозуміла – неодмінно буду вчителькою.
З перших днів трудової діяльності мала велику підтримку, однодумця і колегу ­ мою матусю, з якою ми працювали в одній школі. Крім того, мені щастило на гарних, ініціативних учнів. Коли був бум розвитку крільництва при навчальних закладах ­ разом з учнями: Фисун Вірою, Колядинською Ніною, Руденко Станіславом, Кравченко Олександром, Шкіленко Галиною ми збудували крільчатник, у якому вирощували кроликів для потреб школи. До речі, Шкіленко Галина Василівна обрала фах учителя біології, працювала директором Хорольської станції натуралістів, потім ­ учителем у нашій школі, а зараз ­ на заслуженому відпочинку. Фах учителя біології та психолога обрала ще одна випускниця нашої школи ­ Пономаренко (Микитенко) Лариса Іванівна, яка працює психологом у нашій школі.
Я мала і талановитих юних науковців, членів Малої Академії наук. Вони займали призові місця на районних конкурсах. Учениці, Кулаченко Олена та Старінцева Лариса, захищали свої наукові доробки з біології та психології на обласних конкурсах. До речі, Старінцева (Недосвітій) Лариса Григорівна певний час працювала провідним спеціалістом у відділі освіти Хорольської райдержадміністрації.
Великими ентузіастами у справі пропаганди охорони природи та збагачення природних ресурсів були і члени шкільного екологічного клубу «Гілея»: Кравченко Світлана, Якименко Станіслав, Разумейко Дмитро, Меланіч Віктор, Непочатов Станіслав, Клепач Ілона, Ятленко Вікторія, Шкіленко Анастасія. Вони створили журнал «Будь природі другом».
Біля нашої школи ростуть горіхи, калина, сливи, декоративні кущі, посаджені трудолюбивими дитячими руками. І я живу тим, що мої учні є такими прекрасними людьми, адже вони – це частинка моєї душі, мого серця. Озираючись на пройдений життєвий шлях, пригадую всіх своїх учнів. Скільки недоспаних ночей, тривог, радості, скільки поразок та досягнень, але в цьому і суть мого життя.
Я щоранку захожу в клас. На дитячих обличчях ­ усмішка. Що я варта, учні, без вас. Ви – моє натхнення, ви ­ мій успіх. Але, поряд з цим, я від щирого серця горджуся своїми синами, які також обрали професійним вищим навчальним закладом Полтавський державний педагогічний університет. Старший, Володимир, після його закінчення, три роки працював учителем трудового навчання у Вергунівській школі, менший, Валентин, лише рік пропрацював учителем захисту Вітчизни у Хорольському навчально­виховному комплексі до того часу, коли доля скоригувала їх життєвий шлях дещо в іншій площині. Вони стали військовими. Нині захищають східні кордони України у зоні проведення операції об’єднаних сил».


«ГОЛОВНА НАУКА, ЯКУ ВСІМ ТРЕБА ЗАСВОЇТИ – БУТИ ЛЮДИНОЮ!»


Давно вже відомо, що Хорольщина багата талановитими і розумними людьми. Їх досягнення і вміння поширюються не лише вітчизняними просторами, а й за її межами. Але перші ази пізнання навколишнього світу і його широт закладаються людині ще з ранніх років. Бо все починається змалечку: любов до батьків, природи, Батьківщини, до роботи і навіть до життя. А от любов до навчання починається з перших кроків до школи, з першого дзвоника, із розповідей першого вчителя про дивний і мальовничий світ, про людей, які працюють на підприємствах і займаються господарством, про мальовничі куточки рідного краю та його видатних постатей...
В цілому всю цю інформацію і правильну поведінку діти накопичують у свої голівоньки завдяки професійному підходу самого педагога до своїх учнів. Адже вчитель ­ це наш провідник у життя, який протягом всього навчання слідкує за тим, щоб ми не заблукали або раптом на впали. А головне – завжди готовий вислухати, порадити і підтримати кожного учня, який звертається до нього. Оскільки діти йдуть на контакт лише тоді, коли готові довірити свої маленькі турботи і переживання.
Саме таким педагогом від Бога і «другою мамою», без усяких сумнівів, для мене є моя перша вчителька Вакулко Ніна Іванівна, учитель початкових класів Штомпелівської загальноосвітньої школи, якій цього року вже виповнилося 80 років. У неї добрі й лагідні очі, гарна усмішка, чудовий смак і працьовиті руки, які не знають втоми. Вона понад усе любить правду і справедливість, тож і своїх учнів завжди навчала бути чесними, правдивими, дружніми і робити добро.
Із вибором професії Ніна Іванівна визначилася ще змалечку. Захоплення вивченням мови і літератури, любов до рідного краю і українських традицій спонукали до бажання ділитися своїми знаннями з іншими.
­ Відтоді, коли я вперше задумалася про свою майбутню професію, іншого варіанту, окрім як стати вчителем, не було. Це був мій свідомий вибір, ­ пригадує Н.І. Вакулко. ­ На той момент, професія вчителя для мене була досить шановною і відповідальною.
Згадую ті незабутні часи, коли я здобувала професійний фах. Спочатку вступила до Гадяцького педагогічного училища, але у 1955 році його було розформовано і мене, як і частину учнів і викладачів, перевели до Великосорочинського педучилища. Проте невдовзі і цей заклад спіткала така ж доля. І у 1957 році я вже закінчувала Лебединське педагогічне училище ім. А.С. Макаренка, що у Сумській області, і здобула професію вчителя початкових класів.
Повернулася до рідної Штомпелівки. Вийшла заміж за високого і статного земляка ­ Володимира Мусійовича Вакулку, з яким разом навчалися в педучилищі. Спершу роботи у місцевій школі нам, молодим педагогам, не було через брак вільних місць. Тому вирішили ми поїхати на трудові пошуки у Львівську область. Пропрацювали 5 років у одній із місцевих шкіл. Та поклик до рідного дому, в одну мить, переважив усі наші сумніви. І ми, не вагаючись, поїхали додому…
Із 1962 року молоде подружжя вчителів розпочало свою педагогічну працю у стінах Штомпелівської школи, яку тоді очолював директор Ілля Іванович Щипан. Саме він, як мудрий наставник, дав перші трудові сходинки для Володимира Мусійовича, який не лише викладав учням теоретичну науку – фізику, що відкриває ґрунтовні закони природи, а ще й потім був тривалий час на посаді директора школи. А для Ніни Іванівни ситуація складалася дещо по­іншому. Спочатку всі початкові класи були зайняті своїми класоводами. Тож їй довелося протягом кількох років підміняти інших вчителів з різних предметів. Та згодом, вчительку 4 класу Ніну Михайлівну Соколовську переводять на роботу до Хорольської школи, а її учнів віддають під надійне вчительське крило Ніни Іванівни. У цьому класі, до речі, навчався Віталій ­ старший син Вакулків, а потім ще й довелося вести початкові класи і у молодшого ­ Юрія. Одним словом, діти були зі своїми батьками­вчителями практично весь час: і вдома, і в школі.
На жаль, кілька років тому Володимир Мусійович відійшов за межу вічності, залишивши після себе добрі спогади і слова пошани серед колишніх учнів, колег, односельців…
Педагогічний стаж у Ніни Іванівни Вакулко досить поважний. Вона пропрацювала у Штомпелівській школі цілих 35 років, аж до самого виходу на заслужений відпочинок. І саме моєму класу пощастило бути останнім випуском у цієї мудрої і талановитої вчительки, яка стала для нас, таких малих і розгублених школяриків, «другою мамою», помічником, порадником і, звичайно ж, надійним провідником по Країні Знань.
Починаючи від першого уроку, ми з однокласниками дуже полюбили свою першу вчительку за її майстерність. Ніна Іванівна вміла розповісти тему з інтересом, знала як звернути на себе увагу учнів, після чого ми не могли відірвати від неї свій погляд. Вона могла донести тему до кожного і при цьому нікого не залишити без уваги. І тому завжди, коли починалися уроки, ми зачаровано слідкували за кожним її рухом, ловили кожен звук, намагаючись знайти в цьому щось нове, що сховане отам, за цим рухом, за цим поглядом. Це і є велике учительське щастя, коли діти із задоволенням йдуть на уроки. Думаю, що такою і повинна бути вчителька, яка ставиться до роботи не як до обов’язку, а сприймає її як задоволення.
­ Найважче було ладнати з першими класами. Бо саме там потрібно розгледіти індивідуальність кожної дитини, ­ розповідає Н.І. Вакулко, як педагог зі стажем. ­ Ти маєш завжди себе налаштовувати на те, що діти є різні, кожна з них особистість, тому потрібно шукати до них різні підходи. Але в першу чергу повинна бути співпраця вчителя з дитиною і батьками. Коли тут є розуміння, тоді можна творити будь­ які справи. Я завжди говорила своїм учням, що клас – це наша маленька сім’я і ми маємо любити один одного, поважати і чути.
Минали роки, змінювалися класи і учні, але незмінним лишалося бажання навчати дітей. Як колишня учениця, я переконана, що жоден учень не пожалкував, що потрапив вчитися саме до Ніни Іванівни Вакулко, а навпаки, більшість батьків із радістю віддавали своїх дітей до неї, бо знали, що вчителька дасть їм ґрунтовні знання. За кожного свого учня наша вчителька хвилювалася і піклувалася, дарувала їм своє тепло і любов, які линули від її щирого серця.
Все це вона передала не тільки учням, але й своїм синам ­ Віталію, який зараз живе у Севастополі і служить на флоті, та Юрію, котрий мешкає у Києві і займається підприємництвом. Вони її надія і опора. А ще вона дуже тішиться, що має трьох онуків: Романа, Дмитра, Іринку. Ну, і неабияк радіє, маючи правнучку Настуню, якій вже майже три рочки.
Про свою першу вчительку я можу сказати багато теплих слів. Я дуже вдячна їй за те, що вона дала нам той основний багаж знань, наче путівку у життя, що вона навчила нас бути дружніми і співчутливими, поважати і шанувати своїх батьків, свою Батьківщину і мову солов’їну. За те, що зуміла закласти своїм учням прості та вкрай необхідні людські якості – доброту, тактовність, чуйність і щирість.
Пригадую, одного разу, коли я засмутилася через якусь низьку оцінку, моя перша вчителька якось мені сказала, що звісно, треба старатися добре вчитися, проте головна наука, яку всі ми маємо засвоїти – бути людиною! Ці слова так відклалися в пам’яті, що вже подорослішавши, я зрозуміла, що будь­які досягнення і професійні висоти не варті, щоб переступити через людську гідність, чесність, достоїнство.
Тож користуючись нагодою, напередодні Дня учителя хочу привітати свою першу вчительку Вакулко Ніну Іванівну із професійним святом. Побажати міцного здоров’я, веселого настрою, бадьорості і сил, радості від дітей і онуків, поваги серед людей і просто всілякого щастя.


Урок справедливості


На запрошення голови Хорольського районного суду Миркушіної Наталії Станіславівни 9 жовтня учні початкових класів Штомпелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів відвідали районну судову залу, де для них був проведений "Урок справедливості".
Учні мали змогу поспілкуватися з працівниками суду, почути відповіді на свої запитання, ознайомитися зі схемою судової роботи та її місією в суспільстві. У ході проведення "Уроку справедливості" учні переглянули мультфільм "Кінь проти Хом'яка", де на конкретному прикладі були продемонстровані спірні точки зору на одну ситуацію.
На прикладі героїв мультфільму Наталія Станіславівна пояснила школярам, що всі люди різні і мають різні погляди на життя, та аргументовано допомогла розсудити, хто з героїв правий, а хто ні. У доступній формі працівники суду роз'яснили учням, що рішення суду обов'язкове для всіх, а коли суперечка вирішена - тоді настає мир!
Учні школи, які були на екскурсії, набули додаткових знань у царині захисту прав людини й громадянина судовими органами. На завершення зустрічі діти подякували працівникам суду за повчальний урок, цікаву та змістовну зустріч. На згадку про цю подію зробили кілька пам'ятних фото.

Адміністрація Штомпелівської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів


Святкове зібрання у Козубівському будинку культури


В Андріївській ветеранській організації відбулося святкове зібрання ветеранів. Завдячуючи виконавчому директору СВК "Андріївський" Лебедці Миколі Васильовичу, який виділив транспорт, з усіх населених пунктів Андріївської сільської ради було підвезено пенсіонерів в Козубівський будинок культури. Пенсіонерів зустрічав і допомагав організувати святкові заходи директор будинку культури Сергій Бабич. І ось настала урочиста хвилина - починається святкування. Ведуча Леся Савченко подякувала всім пенсіонерам за їх вклад у розвиток колгоспу імені Ілліча та населених пунктів. Потім запросила до слова сільського голову Володимира Івановича Данилейка, виконавчого директора СВК "Андріївський" Миколу Васильовича Лебедку і голову первинної організації ветеранів Івана Яковича Головка. Поважним гостям свята було приємно чути із вуст молодих керівників і ведучої концерту вдячні слова ветеранам і запевнення, що і далі їх будуть підтримувати.
Потім розпочався святковий концерт гуртів "Кришталеві роси" та "Отаман" (керівники гуртів Леся Василівна Савченко та Сергій Іванович Гаркавенко). Лунали народні пісні та пісні юності ветеранів "про матір, про любов, про вірність, про життєві дороги. Концерт продовжувався більше години, протягом якої артистів підтримували гучними оплесками.
По закінченні святкової програми виконавчий директор М.В. Лебедка подякував учасникам концерту і запросив усіх присутніх до святкового столу, який підготували завідуюча господарством Валентина Мазай, завідуюча їдальнею Леся Ярошенко та кухарі Людмила Корнієнко та Лариса Гаркавенко. За святковим столом спілкувалися пенсіонери та обмінювалися враженнями. Говорили про ремонт Козубівського будинку культури та зустріч з пенсіонерами з других сіл, адже не часто вони бачать один одного, а в молоді роки вони спілкувалися майже щотижня. Це все відбулося за моральної підтримки і грошової допомоги голови наглядової ради СВК "Андріївський" Олександра Миколайовича Трухіна, виконавчого директора СВК "Андріївський" Миколи Васильовича Лебедки, фінансового директора СВК "Андріївський" Юрія Івановича Бойко. На обід і фінансову допомогу пенсіонерам виділено було 32 тис. грн. Ветерани Варвара Володимирівна Стовбир - педагог, Іван Григорович Максименко - тракторист, Ганна Макарівна Кузуб - ланкова, Надія Йосипівна Кузуб - доярка, дякували сільському голові, керівникам СВК "Андріївський" за вшанування їхньої праці. На кінець поспівали пісень їхньої молодості.

Іван ГОЛОВКО,
голова ради ветеранів Андріївської сільської ради


Під дідовими липами зв`язуються покоління


Відщебетало літечко дзвінкими пташиними голосами, відіграло теплим сонячними промінцями, відблищало манливою прохолодою ставкового плеса та й відлетіло на метеликових крильцях у далекі теплі краї. Минули канікули і шкільні, і студентські. Зібрався у дорогу Едуард Крутько. Хлопець вчиться на лікаря у Тернопільському медінституті. У рідну Кузубівку приїжджав на канікули. З матусею і татком побачитися, рідній хаті уклонитися. Розмовляю із хлопцем, вдивляюся йому в очі і намагаюся зрозуміти звідки в ньому ота всеосяжна любов до рідного села, де витоки його поклоніння своїй родині і землякам...
Згадую 80-ті роки. Я вчився в інституті. Переважна більшість студентів намагалася не афішувати свого сільського походження, соромилися сказати: "Я народився і виріс у селі". Усі прагнули бути городськими. А в Едуарда, здається, кожна клітинка його єства гордиться тим, що він родом із Кузубівки. "Ножем крають моє серце слова земляків, про те, що село - забите, селяни -меншовартісні. Та на селі і на селянах вся Україна тримається, а можливо і увесь світ", - ділиться зі мною думками юний співрозмовник. Моя мрія - вдихнути в село нове життя. А ще хочеться дослідити історію своєї родини, рідного села. Не повинно залишатися білих плям, слід згадати усі славні трудові звитяги своїх земляків,треба назвати і оплакати кожного невинно убієнного чи замученого голодом. Тільки тоді ми усвідомимо хто ми є і куди нам слід рухатися", - розмірковує завзятий патріот рідного села. Едуард Крутько їхав додому на канікули і обдумував ідею, котра ніяк не полишала його голови. Хлопець мріє організувати у селі фольклорний фестиваль, запросити гостей, зібрати під дідовими липами земляків, розкиданих світами. Ось, до речі, і назва фестивалю: "Під дідовими липами".
Два роки тому Едуард перетворив стару дідівську хату на етнографічний музей. Я був у тому музеї, оглядав експонати, придивлявся до старовинних речей - сподобалося, бо дуже гарно все продумано і облаштовано. Найбільше вражає у музеї якийсь особливий дух. З того моменту як скрипнуть вхідні двері і стукне клямка і до того, коли виходиш із двору, усвідомлюєш, що дихаєш якимось особливим повітрям. Тут усе просякнуте українством, тут український дух, тут Україною пахне. Оглядом музейної експозиції я насолодився. А от на екскурсії пана Едуарда не побував. Тільки мрію про це. Кажуть, що він екскурсовод не простий. Кожним своїм словом він переконує відвідувачів, що українці - благородні люди. Музей має прибрати комплекс сільської неповноцінності. "Ми - бідні, неграмотні, затуркані - таке у селі про себе кажуть. А я розказую: дивіться як вишукано і стильно одягнуті наші предки. Ми - культурні. Жаль, не вміємо цінувати свого. Тільки виїхали молоді люди із села і \"штокають". Думають, коли російською говориш - на голову вище стаєш. Бо з дитинства не прищеплювалося, що українці - благородні. Це основне, коли веду екскурсії: відновити національну самоповагу", - отак думає майбутній лікар Едуард Крутько. Хлопець має план: хоче перенести частину експозиції із Кузубівки в Андріївку. Благо, що сільська влада надає йому підтримку. Андріївський сільський голова Володимир Данилейко в усьому підтримує молодого земляка. В Андріївському філіалі музею буде висвітлена історія сільської громади періоду Голодомору, репресій і Другої світової війни. Ці плани виникли після того, як Едуард попрацював в обласному архіві СБУ. Здавна хотів дізнатися за що розстріляли його діда Гаврила Крутька, бо знав тільки те, що його стратили, коли вони із дружиною чекали народження дитини. Написав у Київ, просив надати доступ до протоколів допиту Гаврила. З Києва прийшла відповідь, а невдовзі зателефонували із обласного центру: "Набирайтеся терпіння і приїжджайте. У нас документи, що стосуються не тільки вашого дідуся, а й з десятка його односельців". Коли читав протоколи допитів, написані рукою енкведістів, чуб дибки здіймався. Діду ставили в вину те, що до церкви ходив, батюшці допомагав, церковним старостою був, у колгосп відмовлявся йти. Червоним олівцем у протоколі допиту підкреслені Гаврилові слова: "Засіли при владі московські обірванці і привели народ на муки". За такі думки сорокалітнього годувальника великої родини розстріляли. А разом із ним і його брата. У протоколі братового допиту червоним підкреслені інші фрази: "Убивайте нас, але і вам скоро кінець прийде…" Едуард роздивляється фотографії дідів. Обоє у вишиванках. До речі, усі розстріляні козубівці зустрічали останню хвилину свого життя у вишиванках. Звертають на себе увагу витріщені на фотографіях очі, видно небораків у червоних застінках дуже били.
Донька бідолашного Гаврила - Ольга - батька ніколи не бачила. Баба Оришка була нею вагітна, коли Гаврила забрали чекісти. Фотографії Гаврила Крутька в родині не лишилося, хіба що дитячі. А тепер Едуард повертається додому із дідовим фото. Воно займе своє місце у музейній експозиції. Коли про батькову світлину дізналася тітка Ольга, то й вона приїхала на фестиваль. Едик каже, що ця обставина дуже вразила його. Дивиться: йде старенька жіночка. Її тримають під обидві руки, спирається на два ціпки. Йде, а з очей сльози струмками течуть. Підійшла до стенда із батьковим фото, вдивляється. Це перша зустріч баби Ольги із батьком. Легенько торкнулася знімку кінчиками пальців і опустилася перед ним на коліна. До родички підійшов Едуард: "Бачити свого батька Вам не довелося. Торкніться хоча б речей, якими він у церкві користувався"…
Після візиту Едуарда Крутька в обласний архів СБУ справою честі музейних працівників має стати відновлення розстрільних списків. У кожному селі таких людей були десятки. Треба увіковічити пам`ять про них.
Цього року кузубівський фестиваль "Під дідовими липами" зібрав гостей із 4 районів Полтавщини і кількох областей України. Пані Валентина живе у Тернополі. У Фейсбуці побачила оголошення про фестиваль. Приїхала. Каже, що хоче вклонитися землі своїх дідів-прадідів. У цьому селі її родинне коріння. А баба Катерина приїхати із Лубен не змогла. Вже не має сили й квартири перейти. Загадала своїм онукам-дітям двоюрідної сестри - відвезти у Кузубівку коровай і доземний уклін землиці, що дала їй життя. Сільський голова Володимир Данилейко і натхненник фольклорного дійства Едуард Крутько радіють: земляки повертаються до рідних витоків. Гості фестивалю щедро діляться із засновником музею цінними речами. Уже зібрано кількасот рушників, біля тисячі старовинних фотографій. Все це треба вивчити, дослідити, описати. Бо кожна річ із експозиції музею - носій цікавої історії. Ось весільна фотографія. Щасливі наречені, веселі гості позують перед об`єктивом фотокамери. Ніхто із них не може знати, що завтра молоду заарештують за те, що в її сім`ї горілку гнали для застілля. Тоді влада боролася із самогоноварінням. Едуард розповів історію фотографії екскурсантам, а у відповідь отримав іншу. Перед самим відступом, німецькі загарбники заходилися палити село, розстрілювати людей. Троє озброєних карателів вели жінку, дідуся і трьох дітей за клуню. Сусідка баба Лукер`я зрозуміла - хочуть людей постріляти. Схопила решето з курячими яйцями і кричить через тин до німців: "Гер, гер, яйко! Яйко!" На яйця і курятину німці реагували дуже жваво. Видно і вони на війні не від пуза їли. Двоє охоронників покинули свої жертви і пішли у бік баби Лукер`ї. А та побачила, що її план вдається і продовжила закликати: "Курка! Ко-ко, ловіть". Німці так захопилися поповненням свого раціону, що забули про нещасну сім`ю, котру мали постріляти. Чи упіймали загарбники птицю баби Лукер`ї історії не відомо. А те, що сім`я врятувалася - точно. Бо один із врятованих дітей поділився історією свого спасіння. Тепер Едуард Крутько ходить по дворам, звертається до односельців, мріє віднайти у чиємусь домашньому фотоархіві фотографію відчайдушної і винахідливої баби Лукер`ї. Нехай історія про її вчинок учить кузубівців правильним життєвим принципам.
Українством було просякнуте все дитинство Едуарда. Він ріс на історіях прабабусі Марії про вишиванки, про село. Страждав разом з тими, хто помирав від голоду. Прабабця згадувала як до хати вривалися "буксири" і шукали будь-що їстівне, а він трусився від страху. Їй пекло розкуркулювання, утиски, а малий Едік те відчував і співпереживав. Бабуня Векла була сильною вишивальницею. Рушники, скатертини, хустки, плахти - вишивка у пальцях баби Векли починала сяяти барвами на полотні. Дід носив речі на базар, продавав. Дукачі складали у горщик. Все пішло прахом у 33-му. Годувалися за вторговані гроші, щоб не померти голодною смертю. Підлітком характер хлопця формували вже не бабусі, а батьки. Просили його доглядати одиноку стареньку родичку бабусю Гальку Горбиху. Кожного дня Едік їхав велосипедом від батьківського двору до шляху. Малому дорога здавалася далекою, а мусив. Немічну людину треба було погодувати. А пізніше і сусідський дід Ілько потрапив під опіку хлопця. Діти кликали старого до себе у Полтаву. А Ілько хоч і був вже немічний не міг порвати свого сільського коріння. Другий раз просив Едіка заночувати в його хаті, бо вже почав погано ходити. Доглядаючи слабких стареньких, хлопець вчився співчувати, сприймав біль інших. І помалу ставав частиною сільської історії. Красивою і світлою частиною. Частиною, що забезпечує зв`язок поколінь.


Про визволення від фашизму - на науково-практичній конференції учні Новоаврамівського опорного закладу


У четвер, 27 вересня, голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної Організації ветеранів Дмитро Кражан, завідуюча Новоаврамівським краєзнавчим музеєм-філіалом Хорольського районного краєзнавчого музею Оксана Лисенко взяли участь у шкільній, науково-практичній конференції, яка відбулася у актовому залі Новоаврамівської ЗЗСО І-ІІІ ст. (гімназії) і приурочувалася до відзначення 75-річчя визволення Хорольщини від фашистських загарбників.
Відкрила учнівську конференцію, звернувшись до учнів зі словами пам'яті і пошани до визволителів рідного краю, заступник директора з навчально-виховної роботи Вікторія Пилипенко. Із загальною історичною довідкою перед аудиторією виступила, розповівши про визволення від фашистської окупації Полтавщини, населених пунктів, які сьогодні входять до Новоаврамівської об'єднаної територіальної громади, вчитель історії Вікторія Гавриленко.
Доповідачі, учні старших класів Новоаврамівської ЗЗСО І-ІІІ ст. Дмитро Романов, Максим Бабенко, Костянтин Юровський, Катерина Мацак, Любов Деревеня під час своїх виступів озвучили дослідження щодо подій часу визволення території рідного села Новоаврамівки та населених пунктів об'єднаної громади. Деякі зібрані факти періоду Другої світової війни озвучила завідуюча Новоаврамівським краєзнавчим музеєм-філіалом Хорольського районного краєзнавчого музею Оксана Лисенко. Про допомогу у встановленні пам'ятника легендарній "Катюші" розповів колишній голова колгоспу Сергій Григорович Волошин.
Звертаючись до учнів, учасників конференції, голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко і голова районної організації ветеранів Дмитро Кражан, наголошували на збережені пам'яті тих вікопомних подій. Адже, восени 1943 року чимало військовослужбовців різного віку і національностей віддали свої життя заради мирного, вільного життя наступних поколінь українців. "Ми повинні пам'ятати, шанувати їх світлу пам'ять і ту ціну, яку вони заплатили за визволення Хорольщини і наближення Великої Перемоги над нацизмом", - підкреслила під час свого виступу голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко.


Слава визволителів безсмертна


Сімдесят п'ять літ і стільки ж зим,
Як відгримів кривавий бій,
Вони ще там, на полі слави,
Уклін їм, мертвим і живим!
75 років відділяє нас від незабутнього вересневого дня, коли рідна Хорольщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Невпинно спливають роки… ми у вічному боргу перед воїнською мужністю, доблестю і честю.
Давно заросли травою окопи, на землі, яка колись горіла і стогнала, ростуть пшениці та жита. А люди… Їм досі болять завдані війною рани. Живі свідки тих часів.Страшними видіннями починалось життя дітей війни. Кострища хлібів. Спалені хати. Материнський розпач і біль.
Заплакані, повні страху очі маленьких дочок і синів. Убите війною дитинство. Що може бути страшніше? Що їм снилося? Яке перше слово прийшло до народжених у війну дітей - "мама" чи "війна"?
Смерчем увірвалася війна в наше село. Два роки фашистського режиму в Мусіївці…Моторошний шлях Хорол-Оржиця у 41-му. Вдень і вночі йшли до майбутнього концтабору "Хорольська яма" військовополонені з оржицького оточення. Матері і жінки ходили до колючого дроту, вдивлялися у змучені обличчя, шукали свого рідного. Розстріл підпільної організації у 42-му. Примусова відправка молоді до Німеччини. Плач, сльози.
На полях битв у різних куточках Європи полягли 393 односельці.Війна залишила 245 вдів, 473 дитини виросли без батьківської ласки.
Краю мій, моє село!
Низький тобі уклін!
Твоїм тополям, що на видноколі
Замріялись про щастя поколінь!
Уклін трояндам у твоїх садках,
Геройській вроді твоїх синів,
Що не прийшли з фронтів!
Їх подвиг у віках живий!
Вересень 43-го. Нашу Хорольщину звільняли спільними силами 7 та 8 гвардійських механізованих бригад і 3-го гвардійського механізованого корпусу 47-ї армії та 1831 самохідного артилерійського полку під командуванням полковника М.Й.Радіонова, генерал-майора Д.М.Бєлого, підполковника А.К. Куликова, військами 373-ї Миргородської стрілецької дивізії 78 стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Г.О. Латишева. Земний їм уклін і вічна наша вдячність!
19 вересня жителі нашого села віддали данину пам'яті визволителям Хорольщини, згадали полеглих і живих, тих, хто в далекому 43-му освячував ранами, втратами і самим життям майбутню перемогу.
Усім, хто пройшов вогняними дорогами війни, хто пішов у безсмертя, хто дожив до перемоги над ворогом, було присвячено заходи "Пам'ять загиблим, уклін наш живим", ініційовані,організовані та проведені працівниками сільського будинку культури(директор ГураС.А., художній керівник Максименко В.І., організатор культурно-дозвіллєвої діяльності Решта В.І.) і Бурлакою С.М. (завідувач сільської бібліотеки).
Жителі села урочистою ходою прийшли до пам'ятників полеглим у Великій Вітчизняній війні, воїнам-односельчанам та солдатським вдовам, поклали до підніжжя вінки та квіти.Вічна слава і пам'ять усім, хто віддав життя за Україну!
Не один загинув на війні солдат -
Веселі хлопці, молоді та гарні.
До обеліска туляться щосвят
З усіх боків вінки багатобарвні.
Вони приходять з далеч-далини
З отих часів, що 75 років тому,
Вплітають між троянди полини
Та ще вплітають
Хлібний запах дому...
Урочистий мітинг, присвячений визволенню рідного краю від німецько-фашистських загарбників, відкрив сільський голова Решта Г.Б., який привітав односельчан із пам'ятною датою, побажав миру і добра. Зі словами глибокої поваги до подвигу воїнів-визволителів виступив голова ради ветеранів Зима М.Ф.
Концертну програму ведуча Бурлака С.М. розпочала на фоні кадрів кінохроніки часів війни віршем "Летять журавлі…". Присутні хвилиною мовчання вшанували воїнів, які віддали своє життя в ім'я світлого майбутнього.Викликали сльози глядачів пісні у виконанні учасників гуртка солістів-вокалістів сільського клубу Оксани Корнієнко, Світлани Гури, Марії Москалюк.До глибини душі зворушили своїми піснями учасники фольклорного гуртка Галина Гусинська, Тамара Дацій. Велично прозвучала пісня "Україно, рідний край"у виконанні учня школи Олександра Клепаня. Учасники дитячого танцювального ансамблю "Незабудки" виступили із запальним "Гопачком". Хореографічний ансамбль Мусіївського будинку культури "Асорті" виконав танцювальні композиції довідомих пісень "Мальви", "Свіча", "Смуглянка".
Пам'ять… нетлінна і вічна. Дивиться на нас із старих фронтових фотографій, не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. Пам'ять... не тільки в бронзі, мармурі, граніті, вона живе у душах і спогадах людей про ті, уже далекі, але до болю тривожні роки. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вічна наша печаль... солдатські трикутники, похоронки, сльози вдів і матерів. Поминальний дзвін та вогонь свічі.Пам'ять про героїв навіки у серцях вдячних нащадків.
Ми пам'ятаємо все, що знаємо про війну із розповідей очевидців, спогадів ветеранів, кінохроніки, фільмів, книжок. Ми не забудемо, як горів, гримів і розривався обрій у 41-му, як жила країна чотири страшних роки. Тисяча чотириста вісімнадцять днів і ночей! 34 тисячі годин!Пам'ятаємо про мільйони загиблих… Якщо по кожному оголосити хвилину мовчання, то воно триватиме 46 років. Невідомий солдат… батько, син, брат. Його ім'я загубилося на фронтових шляхах Великої Вітчизняної, його біографія - єдине слово - солдат. Ми пам'ятаємо села,що згоріли, стерлися з лиця землі, міста розорені, але не підкорені.Нам болять розбиті мрії і нездійснені надії. Ми пам'ятаємо, як воїни стояли насмерть за кожен метр своєї землі, горіли в танках, тонули в Дніпрі, йшли під лід на Ладозі, вмирали в концтаборах…Пам'ятаємо переможний травень 45-го, і те, як "стояла мати край села, як дітей і знівечене поле на руках вдовиних підняла". У нас, у живих, немає права забути те, що зробили для нас покоління, кинуті у жорстокий вир війни. Ми пам'ятаємо… Ми не забудемо…Пам'ять живих - це продовження життя тих, хто віддав своє, захищаючи нас.
Минуть десятиліття, століття, приходитимуть у світ нові й нові покоління, і через роки діти і внуки з повагою нестимуть квіти до пам'ятників, обелісків і могил солдатів, бо вічний вогонь пам'яті не погасять вітри перемін, не зітруть століття.
І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
Рідний край, Батьківщина… які це прекрасні і святі слова для кожного з нас. Велика і священна любов до України жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях! Ми горді, що ми українці. Україна - це наша споконвічна прадідівська земля,відома хлібом-сіллю, піснею і воєнною звитягою. Слава Україні і її героїчному народу!

Лідія Коваленко


День села у Вергунах громада святкувала зі своїм нардепом


Нещодавно Вергуни Хорольського району, які входять до Клепачівської об'єднаної територіальної громади, відсвяткували День села. Завітав на урочисті заходи і депутат Верховної Ради України Костянтин Іщейкін, який протягом своєї каденції вже став добрим другом цієї громади.
Вітали зі святом аматорські колективи запальними піснями, танцювали і співали дітки, частували короваєм та смачною кашею всіх мешканців та гостей дійства, що створювали справжню дружню атмосферу. Активні жителі громади отримали подяки від народного депутата: директор Вергунівської ЗОШ І-ІІ ступенів Світлана Сторчак, депутат Клепачівської ОТГ Валентина Пономаренко, начальник відділу комунальної власності, бухгалтерського обліку і звітності виконавчого комітету Клепачівської ОТГ Ніна Глущенко.
Подарунком для підростаючого покоління стала оновлена школа, на ремонт якої Костянтин Іщейкін залучив півмільйона гривень. Тепер, коли потрапляєш у приміщення навчального закладу, навіть важко повірити, що це звичайна сільська школа - зроблено якісний і сучасний ремонт.
- У Вергунах зробили ремонт школи, другий поверх - завдяки підтримці народного депутата. Команда Костянтина Іщейкіна мені дуже подобається, бо люди слова: сказали-зробили. І ніяких питань немає. Завдяки Костянтину Євгеновичу наші діти навчаються у відремонтованих приміщеннях, - наголосив сільський голова Микола Новоселецький.
Постійна турбота народного депутата про земляків не залишається не поміченою. На святі чимало жителів підходили до Костянтина Іщейкіна зі словами подяки за відремонтовані та енергомодернізовані школи і садки, теплі будинки культури, медичні заклади та новенькі дитячі майданчики по всьому району. А ще за тепле слово і підтримку в особистих питаннях, які нардеп бажає не виносити на загал, адже маленькі добрі справи завжди повертаються щирими вітаннями та приємним спілкуванням.
- На моєму окрузі є село з "найсмачнішою" назвою - Вергуни. Радий бачити таких усміхнених дівчаток і хлопчиків, які своїми посмішками зігрівають усю вергунівську громаду. Разом із сільським головою попрацювали для діток, щоб навчально-виховний процес відбувався у комфортних умовах. Діти - наше майбутнє, а тому заслуговують лише на найкраще. Тим паче, що у Вергунах такі талановиті дітлахи! Буду й надалі працювати, аби підростаюче покоління здобувало освіту у належних умовах. Залучив півмільйона і міркуємо, над чим працювати далі. Тепло сердець єднає вергунівську громаду!
Дякую, шановні, за запрошення на свято і чудовий день! Разом до нових успіхів! - зазначив Костянтин Євгенович.

Прес-служба народного депутата України


День села - це свято злагоди та любові


День рідного села - де ви з'явилися на світ,
Де ясні зорі вечорові і вишень білосніжний цвіт.
Щорічно за традицією, у вересні, мешканці села Новоіванівка відзначають День села. Саме в цей день з'їжджаються до свого рідного куточка люди, які тут народилися, виросли, де відчули справжню материнську ласку та турботу, цінні поради батька. В цей день село, як завжди, радо зустрічає гостей. Так і цього року. Святкування припало на 15 вересня. В обідню пору, в сільському клубі зібрались місцеві жителі та гості від старого до малого.
Свято розпочалося із концертної програми. Ведучі концерту Юлія Роденко та Микола Сабат від усього серця вітали теплими словами односельчан. З вітальними промовами до громади звернулися і шановні гості - директор дослідного господарства А. Г. Пасюта та Ялосовецький сільський голова С. С. Турчанінов. А. Г. Пасюта висловив щиру подяку усім жителям за любов та вірність рідному селу, вручив грамоти та грошові винагороди за сумлінну працю. А С. С. Тур-чанінов побажав селу розквіту, міцного здоров'я та добробуту громаді, наголосивши, що такі свята дають людям надію на краще життя і спонукають вірити в себе і у свої можливості.
Після таких теплих слів концертно-вітальна програма продовжується з неабияким піднесенням. Справжньою несподіванкою для глядачів став танок "Україна" у виконанні Анни Ганзенко, Анастасії Кірдан, Вікторії Миколаєнко, Анастасії Макутіної, Владислави Ондер, Яни Степаненко, Кіри Дешко та Владислави Гавриленко.
Глядачі тепло вітали улюблений ансамбль "Любисток" у складі Людмили Кулаковської, Лариси Капшук, Наталії Романенко, Ольги Стуконоженко, Ніни Сабат, Наталії Миколаєнко, Лариси Киприк, Наталії Роденко, Миколи Сабата та Юрія Капшука з піснями "Моя ти, земле калинова", "Привітальна", "Баяніст" та ін. Окрасою свята були пісні у виконанні Миколи Сабата та Юрія Капшука "Батькова сорочка", "Мої сини", Наталії Роденко "Погода в доме", Вікторії Миколаєнко "Мова єднання", Миколи Сабата (молодшого) "Мамо, я закохався" і т.д. Припала до серця пісня родинного ансамблю Лариси та Юрія Капшуків "Мої батьки". Шквал аплодисментів викликала сатирична сценка Наталії Миколаєнко та Лариси Капшук.
Ведучі свята не оминули увагою нікого: ветерана війни Дем'яненка Михайла Терентійовича, юнаків, які служать у війську, афганців, учасників бойових дій в зоні АТО, чорнобильців. Між художніми номерами звучали вітання людям, що своєю працею прославили село. Концертна програма була насичена та цікава. Згадали новостворені сім'ї, та сім'ї, що відсвяткували 25-30-річні ювілеї подружнього життя, вітали старожителів та народжених цьогоріч дітей. Славили багатодітні родини та матір-героїню Тур Мотрю Яківну, яка виростила і виховала п'ятьох дітей. Усім були підібрані вокальні номери. А заслуженого працівника сільського господарства України Кріпак Любов Ульянівну вітали по-особливому, адже у цей день вона святкувала день народження.
Справжнім подарунком жителям села Новоіванівка став чудовий виступ заслуженого працівника культури Крутька Анатолія Радіоновича і народного аматорського козацького ансамблю "Джерело" Хорольського районного будинку культури та жіночого гурту "Криниченька".
Публіка із захватом зустрічала кожен їх вихід на сцену.
А на завершення Дня села односельчан та гостей свята частували смачної кашею та пиріжками. Свято закінчувалось, та людям не хотілося розходитись по домівках, адже позитивні емоції і радість переповнювали кожного, хто завітав цієї погожої днини в Новоіванівку. Дякуємо всім, хто навідався на святкування Дня села. Своєю присутністю ви дали зрозуміти, що село живе. Хай щастить всім!
Моє рідне село - щира батьківська хата,
Де знайомий до болю кожен кущик в саду,
Де зростали зі мною дерева крислаті…
Я до них із поклоном ще раз підійду.

Надія Кірдан, учитель опорного закладу
"Ялосовецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів"


ХОРОЛЬЦІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ ЕСТАФЕТІ ПАМ’ЯТІ «СЛАВА ВИЗВОЛИТЕЛЯМ УКРАЇНИ»


…Два роки і шість днів тривала окупація Хорольщини фашистськими загарбниками. Із сумом, невиразним болем сьогодні на нас дивляться герої­визволителі Другої світової війни із постаментів і пам’ятних знаків, розміщених на території міста та населених пунктів Хорольського району. «Місто Хорол Полтавської області було звільнено від окупації 19 вересня 1943 року військовими частинами 3­го гвардійського механізованого корпусу 47­ї армії Воронезького фронту. У звільнені Хоролу брали участь формування 7­ї та 8­ї гвардійської механізованої бригади, 1831­й самохідний артилерійський полк, ­ говориться у листі­відповіді районній організації ветеранів, який надійшов 25 серпня 1980 року із Центрального архіву Міністерства оборони. – Наступного дня, 20 вересня 1943 року, були визволені населені пункти Хорольського району, села: Вишняки, Третякове, Котуржиха, а 21 вересня ­ Софине, Дубове, В’язівок, Андріївка, Кирилівка, Олімпіадівка та Козубівка. Їх визволяли воїни військових формувань 294­ї стрілкової дивізії 73­го стрілкового корпуса 52­ї армії, 78­го стрілкового корпуса 52­ї армії ­ 93­тя, 138­ма і 373­я стрілкові дивізії Воронезького фронту». Так закрилася чорна сторінка окупації фашистськими військами міста Хорол і Хорольського району.
18 грудня, до відзначенні 75­ї річниці визволення України від фашистських окупантів, за ініціативи Організації ветеранів України, із міста Лисичанськ Донецької області стартувала естафета пам’яті «Слава визволителям України» за участю ветеранських організацій, підтримки виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. На Полтавщині естафета пройде у чотири етапи, маршрутами переможного руху радянських військ, відповідно до дат визволення районів та населених пунктів області під час Другої світової війни. Під час третього маршруту, який припадає на кінець вересня, ветерани Другої Світової війни разом з представниками громад пройшли шляхами бойової слави Миргородщини. А минулої середи, 19 вересня, представники естафети пам’яті нашого району, голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Абрамов, голова ради районної Організації ветеранів Дмитро Кражан на межі районів зустріли делегацію Миргородського району: голів ради міської організації ветеранів Василя Вертелецького, ради районної організації ветеранів Ельвіду Килимник, орденоносців, учасників бойових Другої світової війни Івана Бутенка і Пантелея Поповича, заступника міського голови Бориса Боришпольця, керівників: пошукового центру Миргородської міської організації ветеранів, учителя­методиста Івана Кириченка, пошукового загону «Славія», адміністратора сайту міської організації ветеранів, вчителя історії Ярослава Москаленка. Вони взяли участь у заходах на території нашого району, які приурочувалися 75­річчю визволення Хорольщини від фашистських загарбників.
У селі Новоаврамівка, цього всім пам’ятного і шанованого дня, біля пам’ятника легендарній «Катюші» зібралося чимало жителів, молоді, учнів Новоаврамівської гімназії та Ковалівської ЗОШ І­ІІ ступенів. Відкрила мітинг­вшанування героїв­визволителів Другої світової війни голова Новоаврамівської ОТГ Олена Дембовська. Під час його проведення, зі словами пошанувань військовослужбовцям, які визволяли рідний край від фашистських поневолювачів, звернулися до учасників мітингу: голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, голова ради районної Організації ветеранів Дмитро Кражан та учасники делегації Миргородського району. Зі спогадами про встановлення пам’ятника «Катюша» на честь воїнів 17 гвардійського мінометного Черкаського орденів Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького полку, які 19 вересня 1943 року нанесли нищівний удар по скупченню фашистських військ в районі шляху Київ­Харків, що і забезпечило успішний наступ радянських військ на Захід, поділився з гостями і односельцями колишній директор колгоспу «Червона Зірка», житель села Новоаврамівка
Сергій Григорович Волошин.
У Вишняках, разом із учнями Вишняківської ЗОШ І-ІІІ ст., учасниками велопробігу, який був організований районною дитячо-юнацькою спортивною школою за підтримки відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації, і пройшов із Вишняків до Меморіального комплексу “Вічний вогонь” м. Хорола, представники естафети пам'яті взяли участь у проведенні мітингу біля Братської могили радянських воїнів-танкістів. Про пошанування пам'яті радянських воїнів-визволителів вели мову під час виступів голова Хорольської районної ради Віра Мартюк, в.о. голови райдержадміністрації Сергій Абрамов, Вишняківський сільський голова Андрій Фесенко, директор СТОВ "Мусіївське" Володимир Куркін, голова ради районної організації ветеранів Дмитро Кражан, керівник пошукового центру Миргородської міської організації ветеранів Іван Кириченко. З віршованою присвятою героям Другої Світової війни і визволителям рідного села і району, виступили учні Вишняківської ЗОШ І-ІІІ ст.
У Хоролі спільна делегація естафети пам'яті Миргородського і Хорольського районів доєдналася до урочистої ходи. У ній взяли участь представники районної і міської влади, учасники АТО, представники підприємств, установ, організацій району, учнівська та студентська молодь. Вона стартувала від центральної площі нашого міста і завершила свою ходу біля меморіального комплексу "Вічний вогонь", де і відбувся мітинг, приурочений 75-й річниці визволення Хорольщини від фашистських окупантів "І мертвим, і живим.." Відкрили його ведучі, Володимир Олійник і Оля Бондаренко. Учасники ходи поклали вінки і живі квіти.
"Сьогодні дуже радісний, і дуже хвилюючий день, коли ми всі разом відзначаємо 75-річчя від того теплого, вересневого дня, коли наша земля, Хорольщина, була очищена від фашистських окупантів", - цими словами звернулася до всіх присутніх голова Хорольської районної ради Віра Мартюк. Від імені виконавчої влади й місцевого самоврядування міста підтримали озвучені Вірою Анатоліївною слова вдячності і пошани визволителям нашого краю, як полеглим бійцям, так і тим, хто, повернувшись додому з війни, працював заради благополуччя і достатку Хорольщини і Полтавщини, в.о. голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов і міський голова Сергій Волошин. Про жертви та втрати під час окупації району, жертв нацистських концтаборів із великою скорботою розповіли виступаючі, голови ради районної Дмитро Кражан, і Миргородської, міської ветеранських організацій Василь Вертелецький. Представники ветеранських організацій обмінялись пам'ятними подарунками та світлинами. Голова ради районної організації ветеранів Хорольщини Дмитро Кражан прийняв естафету пам'яті "Слава визволителям України".
Присутні вшанували полеглих визволителів Хорольщини і Полтавщини хвилиною мовчання. Для когось із присутніх Друга світова війна вже досить далеко відійшла від сьогодення, для когось - це вже спогади. Але були й ті, у чиїх спогадах й досі не стихає біль втрати рідних, які назавжди залишилися на полях боїв чи стали безневинними жертвами війни.
Прикрасили день пам'яті і присвятили свої виступи всім тим, завдяки кому щодня народжується новий мирний день для щасливого дитинства і життя вихованці старших груп "Живчики" і "Волошки" закладу дошкільної освіти "Веселка". Вони продекламували віршовані рядочки і, разом із художнім керівником Тетяною Олександрівною Величко, підготували яскраву і неповторну хореографічну композицію. Вокальний ансамбль пісні і музики "Світоч" районного будинку культури присвятив одну з пісень власного репертуару світлій пам'яті визволителів Другої світової війни.
По завершенню мітингу учасники делегацій відвідали тематичну експозицію у районному краєзнавчому музеї, поклали квіти до меморіалу "Хорольська яма", де було закатовано фашистськими окупантами 90 тисяч військовополонених в'язнів концентраційного табору.


Передали естафету пам'яті "Слава визволителям України" Семенівському району


У п'ятницю, 21 вересня, заступник голови Хорольської районної ради Роман Гловацький, голова ради районної організації ветеранів Дмитро Кражан, учасник АТО Сергій Сисоєв передали естафету пам'яті "Слава визволителям України" Семенівському району. Їх радушно зустріли Семенівський селищний голова Людмила Милашевич, депутат Полтавської обласної ради Володимир Куцовол, голови Семенівської райдержадміністрації Віктор Федоренко, районної ради Віктор Юрченко, ради ветеранів Семенівського району Любов Мазанько.
Цього дня вони узяли участь у мітингах, перший з них відбувся у селі Великі Липняги біля меморіального комплексу "Жертвам фашизму". У Семенівці, біля братської могили разом з жителями представники делегації від Хорольського району віддати шану пам'яті величному подвигу воїнам-визволителям, які у часи війни щодня наближали Велику Перемогу.
З нагоди відзначення 75-річчя визволення Семенівського району від фашистських загарбників, до присутніх звернулися Семенівський селищний голова Людмила Милашевич, голова ради районної організації ветеранів Хорольщини Дмитро Кражан, який передав естафету пам'яті голові ради ветеранів Семенівського району Любові Мазанько, привітав жителів селища і району від імені делегації Хорольського району, голів райдержадміністрації Лариси Звірко, районної ради Віри Мартюк, міського голови Сергія Волошина, депутатів Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова і Михайла Міщенка.


Згадати ті події та віддати данину пам`яті зібралися Покровсько-багачанська громада


Минають роки. Все дальше і дальше відступають від нас події воєнних літ. Здавалось би, невблаганний час повинен стерти в людській пам`яті те, що давно відгриміло. Але ж ні, і через 50, і через 70, і через 75 років не тільки в серцях ветеранів і всіх, хто пережив війну, але і в серцях нових поколінь людей, які не відчули на собі жахіть воєнного лихоліття, живе великий біль і почуття причетності до всенародного горя.
Ось тому теплого і сонячного осіннього ранку зібралися жителі с. Покровська Багачка на Годину патріотизму, присвячену 75 річниці визволення Хорольщини від німецько-фашистських окупантів. Немає сім`ї, яку б війна не торкнула своїм чорним крилом, немає сім`ї, де б жінка не одягала чорну хустку не на рік, не на два, а на десятиліття. Моя прабабуся не знімала чорну хустку до кінця свого життя - війна забрала в неї чотирьох синів. Один із них був чоловіком моєї бабусі і вона в 30 років стала вдовою. Мій батько та його брат стали малолітніми сиротами, не дочекавшись батька. А я не знала діда - він помер від тяжких ран у військовому шпиталі і похований у далекому польському селі. Йому було лише 34 роки. І таких молодих життів мільйони, відданих за Перемогу, за визволення України, Хорольщини, західних країн Єропи. Ми в боргу перед полеглими і живими, в боргу, який ніколи не спроможемося сплатити.
Згадати ті події, віддати данину пам`яті зібралася громада 19 вересня. Особливо зворушливо стало на серці присутніх, коли залу Будинку культури заповнили діти з букетами живих квітів - учні місцевої школи разом із своїми вчителями та директором Л.І. Ситніковою.
Зі словами вдячності і привітання звернулися до присутніх секретар сільської ради Н.Г. Усик та в. о. голови ради ветеранів Т.І. Сороченко. А потім, затамувавши подих, слухали всі розповіді ведучих Світлани та Олени Тимченко про події, які відбувались в місті Хорол, в нашому селі в роки окупації. Про неабияку витримку і мужність мирних жителів, про подвиги військових про жахіття Хорольської ями, про табори для військовополонених, про спалені села і розстріли населення. Прозвучали вірші про материнське серце, про жахливу долю дітей - в`язнів концтаборів у виконанні Надії Овдієнко та Людмили Сергієнко. Пісні про людську пам`ять і вдячність про патріотизм подарували Кириленко Анна, директор Будинку культури та учні школи Вікторія Байда і Ілля Ткаченко.
Слова пісень надихнули нас на добрі справи, на віру в щасливе і заможне життя в нашій Україні. А потім учасники танцювального колективу у танцювальній композиції запалили свічки пам`яті.
Хвилина мовчання… Защеміли серця у присутніх старшого покоління. Притихли і посерйознішали діти.
А потім підніжжя пам`ятника воїнам визволителям і братська могила потонули в букетах живих квітів від вдячних нащадків синів і дочок, внуків і правнуків тих, хто діждався перемоги, а хто не повернувся.
Вічна пам`ять відомим і невідомим героям, похованих у рідній і чужій землі, тим чиї могили відомі і чиї до цього часу невідомі.

Тетяна СЕМЕНЮТА, член ради ветеранів


Подвиг визволителів житиме у віках


В ці вересневі дні міста і села нашої славної Полтавщини відзначають 75-річницю свого визволення від нацистських загарбників. Із золотом осені прийшло це свято і на Хорольщину.
В історії людства Друга світова війна була найстрашнішою, найруйнівнішою, найжорстокішою. Прокотилася вона страшною хвилею і по території нашого краю. І жорстокі бої, і лихоліття окупації довелося пережити жителям району.
З метою вшанування визволителів рідного краю від нацистських загарбників Ялосовецька бібліотека-філія спільно з Ялосовецьким опорним закладом І-ІІІ ст. провели для старшокласників годину патріотизму "За український рідний край боровся кожний".
Ведуча заходу, автор цих рядків, ознайомила учнів із сторінками героїчного минулого Хорольщини. Хвилиною мовчання присутні вшанували загиблих воїнів визволителів. Протягом години патріотизму вірші самодіяльних поетів Хорольщини Л. Борової, М. Калініченка та інших, читали учениці 8 класу Анастасія Макутіна, Юлія Зенкова, Таїсія Сапа, Надія Прядка, а учень 11 класу Віталій Гроза виконав патріотичну пісню під гітару.
Старшокласники переглянули книжкову виставку "Вам, ветерани визвольних боїв, вклоняємося ми - сини й онуки".
Вчителі історії Н.Г. Кірдан та І.В. Ганджа з учнями здійснили екскурсію до так званої "Хорльської ями" на території цегельного заводу. Поклали квіти до пам`ятника "Братська могила військовополонених".
Не зникне з пам`яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу - його битва, його перемога над нацизмом. Світла пам`ять про всіх полеглих завжди житиме в наших серцях.

Галина ЗІНЧЕНКО, бібліотекар Ялосовецької бібліотеки-філії


"Нива" - чемпіон України з мотоболу!


8 вересня у Вишняках "Нива" стала семиразовим чемпіоном України з мотоболу (1973, 1975, 1991, 2015, 2016, 2017, 2018).
Після першого кола змагань наші мотоболісти перемогли у всіх чотирьох матчах. В першому матчі другого кола 1 вересня у селі Стовбина Долина "Нива" зіграла з "Колосом" 0:0, а "Дружба" (Мачухи) 2 вересня перемогла "Поділля" на виїзді - 4:0 і набрала 11 очок. У "Ниви" було 13. І перемога край необхідна господарям, щоб за 2 гри до закінчення чемпіонату в четверте поспіль стати чемпіонами. З перших хвилин велася жорстка боротьба аж до закінчення матчу, який "Нива" виграла 3:0 (0:0, 0:0, 1:0, 2:0).
Блискуче грали воротарі Лук`янець Роман, який успішно проводить сезон, і Ткаченко Анатолій в команді гостей. Лише в третьому періоді сильний підкручений м`яч не зумів відбити Ткаченко А., і Володимир Бойко забив перший гол. Два м`ячі кращого бомбардира команди Сергія Пузика також були окрасою матчу і "Ниви" знову стали чемпіоном!
Перед початком гри від болільників Хорольщини Шевчуга Віталій Миколайович вручив м`яч капітану "Ниви".
Перемогу забезпечили гравці Лук`янець Роман, Мусієнко В`ячеслав, Ходосов Олександр, Жиденко Юрій (капітан команди) Березенко Віталій, Бойко Віталій, Бойко Володимир (граючий тренер), Безносик Станіслав, Пузик Сергій, Козачок Валерій, механік команди Манжос Юрій, голова ГОМК "Нива" Хрипко Олександр Михайлович.
Вітаємо чемпіонів найавторитетнішої команди за всю 95-літню історію Хорольського району!


ІЗ ВЕСЕЛИМ ДИТЯЧИМ ЗАПАЛОМ ПРОЙШЛА СПОРТИВНО­РОЗВАЖАЛЬНА ГРА «РОБІНЗОНАДА


От і настала тепла, золотава осінь, яка своїм чарівним голосом першовересневого шкільного дзвоника покликала дітвору до школи, до навчання. З кожним навчальним роком під час урочних годин та шкільних заходів школярі роблять свої маленькі, але такі вагомі кроки до пізнання світу у точних та гуманітарних шкільних науках, предметних конкурсах та олімпіадах, цікавих та розвиваючих іграх та вікторинах ­ на уроках фізичного виховання. Від перших вересневих днів повняться веселим дитячим щебетом і заклади позашкільної освіти, зокрема, гуртки районного Центру дитячої та юнацької творчості.
Минулого тижня, 12 вересня, за підтримки Хорольської райдержадміністрації, безпосередньо, відділу освіти, молоді та спорту, Хорольської районної ради і його депутатського корпусу колектив Центру дитячої та юнацької творчості провів щорічну, традиційну спортивно­розважальну гру «Робінзонада». У ній взяли участь чотирнадцять команд навчальних закладів міста та району, загалом, сто сорок учасників, які на широкій галявині соснового лісу, що поблизу села Трубайці, змагалися за звання кращої команди робінзонів.
На лінійку вишикувалися юні робінзони та доповіли про свою готовність до гри. Після здачі рапортів ведуча «Робінзонади» методист ХРЦДЮТ Оксана Стойко надала слово для привітання голова журі, директору Центру дитячої та юнацької творчості Тамарі Горбенко, яка ознайомила з умовами гри, порядком проведення конкурсів, представила журі.
Цьогоріч стежили за виступами учасників і фіксували їх результати: директор Тамара Горбенко та методист Центру дитячої та юнацької творчості Оксана Стойко, педагог­організатор Хорольського НВК Олена Левіна, ветерани педагогічної освіти Валентин Кравченко і Анатолій Корнієнко, керівники гуртків Центру дитячої та юнацької творчості: декоративно­прикладного мистецтва «Сонцеграй» Каріна Гудова, різьблення по дереву «Умілець» Іван Чех, бісероплетіння «Сходинки» Тетяна Русин, народної іграшки «Вернісаж» Наталія Музиченко, народної творчості «Соняшник» Наталія Іщенко, народної творчості «Майстриня» Алла Шепель, оригамі «Журавлик» Марина Книжова.
Гра розпочалася! Дітвора загомоніла, готуючись до кожного із конкурсних завдань, які відбувалися одночасно на кількох ігрових зонах. І перше з них, ­ домашнє завдання, видалося найбільш складним, творчим завдання. Під час виступу кожна команда мала озвучити назву команду зі слоганом, продемонструвати емблему та костюми. Тому, кажучи без перебільшення, деякі з команд підійшли до цього випробування і підготувалися досить серйозно і креативно, преставляючи свою команду у кількахвилинній постановці. Інші ж, обмежилися доволі скромним представленням.
А тим часом, зовсім поруч, розгорталися юнацькі спортивні пристрасті під час проведення естафети, у якій узяли участь усі команди. Вона налічувала шість етапів. Тож, як не як, а дітворі потрібно було постаратися, виявити злагодженість і швидкість, показати гарну фізичну підготовку задля здобуття переможних балів. Адже вони мали пройти парні естафети «Робінзон і П’ятниця», «Кенгуру», «Кенгурятко», «Чорна каракатиця» і «Морські лабіринти». У заключному етапі цього конкурсу, «Сороканіжка», старалися за переможні бали всі учасники команд. Весело й азартно, із завидним старанням, зосередженістю, але разом з тим, сміхом і веселими жартами проходили ці змагання.
По три учасники команди підходили до зони, де відбувався конкурс на точність «Влучний стрілець», і три його етапи ­ «Орлине око», «Несхибна рука» та «Кільцекид», а швидкість і спритність же дітвора більше демонструвала у конкурсі «Спритний Робінзон. «Де взяти посуд на острові?», ­ на це запитання відповідали учасники під час конкурсу «Винахідливий Робінзон», власноруч створюючи деякий столовий посуд із природних матеріалів.
Поряд зі змаганнями на витривалість, фізичною підготовкою школярів, відбувалися змагання на знання тваринного світу у конкурсі «Робінзон­ерудит» та «Пильний Робінзон» ­ діти мали знайти десять відмінностей на двох малюнках.
Як виконали домашнє завдання гри­конкурсу «Лист від Робінзона» оцінювала член журі Марина Книжова, а от на скільки дітвора уміло постаралася спорудити житло із хмизу, гілок та інших матеріалів (але без нанесення шкоди лісові), оглянули і виставили оцінки по конкурсу «Облаштування житла» судді Тамара Горбенко і Каріна Гудова. Мало того, учасники мали ще й представити командні роботи. Підсумковим, десятим конкурсом, у якому взяли участь всі команди і всі учасники, став «Піщаний берег»: вони повинні були знайти на березі (території галявини) пляшку з посланням та розгадати схований у ній ребус і отримати три додаткові бали.
Конкурсна гра, на жаль, закінчилися. Тим часом, поки судді підраховували набрані командами бали, визначали призерів і переможців по номінаціях, діти із задоволенням поласували смачною кашею. Про це потурбувався, виділивши кошти відділ освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації, а приготували її вмілі господині кухні місцевої Трубацівської ЗОШ І­ІІІ ступенів Ольга Діденко та Любов Шкарупа.
Настав час підводити підсумки і визначати призерів та переможців районної спортивно­розважальної гри «Робінзонада». Відзнаки кращим командам у номінаціях та переможцям гри, подарунки від відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації, депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова вручили: в.о. голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов, заступник голови Хорольської районної ради Роман Гловацький, начальник відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Ірина Потерайло, представники громадської приймальні депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова. За підсумком проведених конкурсів і, відповідно, набраних командами балів, місця розподілилися наступним чином. Кращими командами у конкурсах стали, у номінаціях: «Знайомство із робінзонами» ­ команда «Компас» Штомпелівської ЗОШ І­ІІІ ст., «Облаштування житла» ­ команда «Шалені мавпенята» Староаврамівської ЗОШ І­ІІІ ст., «Естафета» ­ команда «Корсар» Покровськобагачаської ЗОШ І­ІІІ ст., «Влучний стрілець» ­ команда «Дюрасел» Хорольської СШ І­ІІІ ст. № 1, «Винахідливий Робінзон» ­ команда «Вітрила» Вишневого НВК, «Спритний Робінзон» ­ команда «Діти П’ятниці» Вишняківської ЗОШ І­ІІІ ст., «Робінзон­ерудит» ­ команда «Невгамовний Робінзон» Ялосовецького ЗЗСО, «Пильний Робінзон» ­ команда «Тяп­ляп» Новоаврамівського ЗЗСО, «Лист від Робінзона» ­ команда «Дружба» Хильківської ЗОШ І­ІІ ст., «Піщаний берег» ­ команда «Острів’яни» Мусіївської ЗОШ І­ІІІ ст. За «Винахідливість та командний дух» було відзначено команду «Сокіл» Хорольського НВК.
Голоси дітей стихли. Тільки вітер продовжував тихенько шуміти у високих соснових кронах. Наближався час для озвучення переможців цьогорічної «Робінзонади». Так, за результатами набраних балів: ІІІ місце посіла команда «220 V» Петракіївського НВК, ІІ місце ­ команда «Укропи» Хорольської гімназії, а переможцем стала дітвора команди «Втрачений рай» Хорольської СШ І­ІІІ ступенів № 3.
Вітаємо переможців та чекаємо зустрічі з юними робінзонами у 2019 році.


Спогади торкають серце і вуста /Із розповідей хорольця Анатолія Чередника про край свого дитинства/


Американські кленки, мов окупанти, позахаращували двори, вулиці і перевулки. Бур`яни вище людського зросту заступили собою вікна і стіни колись чепурних хаток. Ніде не стукне хвіртка, не мукне корова і давно вже не летить хлоп`ячий покрик: "Пацани, займіть ізліва череду, бо корови у шкоду лізуть". Хутір перетворився на пустку. Лише раз на рік піднімаються над тріснутими вікнами повіки ставень і намагається зітхнути (не дихнути, бо немає вже сили), а лише зітхнути колись споришевий двір.
На Проводи, коли люди йдуть на кладовища і роздають поминання за померлих родичів, на мертвому хуторі оживають яблуні, груші. Вони згадують як балували колись дітлахів солодкими плодами і від тих згадок піднімається до сонця їхнє гілля. Чи може то тільки здається?.. Живим лишається лише кладовище. На перший погляд парадокс: кладовище і життя. Але цей парадокс має пояснення. До рідних горбочків землі злітаються із далеких земель хуторські діти і онуки. Акуратні могилки дбайливо застилає барвінок - стереже пам`ять від бур`яну. Ретельно пофарбовані хрести і таблички свідчать: живі бережуть згадку про родичів. Поряд з поіменованими могилками - безіменні пагорки. Один, десять, двадцять вісім… Близько сотні пагорбків без хрестів і табличок, без імен і дат. Серед тих горбочків ходить Анатолій Іванович Чередник. Час від часу зупиняється, роздивляється пильно. Здається, навіть прислухається. Йому так кортить дізнатися під яким із тих горбків спочиває його дід Данило зі своїм синком. Рідного діда Анатолій Іванович не знав і ніколи не бачив, як і дядька. Але розповідь бабусі Явдохи про них не забуде повік.
У тридцять третьому Данила обізвали куркулем. А як же, у нього ж млин. Яким Маляренко, Іван Богомаз і Ївга Кучерява бігали до уповноваженого і доносили на односельців. Хто чим вечеряє, хто у що вбирається. За їхньою наводкою у людських дворах з`явилися продзагони. “Буксири” у діда Данила забрали все до крихти, не зважили ні на жіночі стогони, ні на плач дітей. Щоб не чекати на смерть у чотирьох стінах, Данило з останніх сил, ледве рухаючи пухлими ногами, виповз на вулицю. Може хтось хоча б шматочок хлібця подасть… Не дождався. Так і знайшли бідолаху Данила. Лежав у вічній німоті у пилюзі посеред дороги. Ноги підтягнуті до живота, голова відкинута назад, а очі устромлені у небо. Біля мертвого тіла ще одне - дитяче. То Данилів син Сашко. Його життя закінчилося у 12. Явдоха крізь шибку бачила як до мертвих під`їхала підвода. Бачила як тіло чоловіка опинилося на купі інших неживих тіл. Поруч ліг і син. Ні сльозинки не капнуло з її очей. Бо сліз уже не лишилося, виплакала всі. Не було і сил. А то рачки поповзла б до цвинтарної межі. Хоч би глянула у яку із ям закопують її щастя, її любов, її життя. Не могла дозволити собі навіть цього. Голод з`їв усі її сили, до останньої краплі. Анатолій Іванович пам`ятає як у перший тиждень після Паски бабуся Явдоха в одну руку брали вузлик із поминанням, у другу - його дитячу ручку і вела його на кладовище. Підходили до кожного горбочка, кланялися, хрестилися і пошепки творили молитву. "Упокой, Господи, душу рабів Твоїх… прости їм гріхи вільні і невільні… і даруй їм Царство Небесне". З тих пір пройшло багато десятків років. Нема вже серед живих бабусі Явдохи, помер і сам хутір. А пам`ять живе. І доки топтатимуть на цім світі ряст ноги тих, хто в дитинстві купався у холодянському ставку і бігав просянськими околицями, хутір житиме. Хоча б у пам`яті його колишніх мешканців, у пам'яті Анатолія Івановича Чередника - колишнього мешканця хутора Чередники. А це теж дечого варто.
Хутір Просяне називався за іменем поміщиці, котра володіла околишніми землями. Давно це було, ще за царя. Правда, за якого саме люди не пам`ятають. Знають тільки, що у ті давні часи молодих чоловіків і хлопців забирали у рекрути. Обстригали на 25 років армійської служби. Щоб урятувати від такої долі свого сина поміщиця пороздавала на хабарі чиновникам і "пороздарювала" потрібним людям і землі свої, і ставки. Вільні козаки швиденько перейменували хутір на свій лад, застосувавши, як тоді водилося, прізвище перших поселенців. Отак не стало хутора Просяне, а з`явилися Чередники. Може тоді, а може й пізніше зникло й село Холодне, а з`явилося Бригадирівка. Хоча ставок у місцевих жителів таки залишився Холоднянським. Бригадирівським його звуть ті, хто не дуже глибоко знає історію цього краю.
...За околицею хутора пасеться череда. Це людські корови. Їх стережуть пацани. Колгоспне стадо - у стійлах. Хутір Чередники входив до складу колгоспу "Шлях Ілліча". Разом із ним Миколаївка, Кривці, Софіївка і Ступачиха. Це було до війни. Після 1945 року хутора Ступачиха не стало: залишися лише спалені хати. Семен Семенович Шишка - місцевий довгожитель - світла пам`ять його душі, розказував, що перед війною у цих хуторах було 1180 душ населення. Поки люди працюють на колгоспних ланах, їхні діти пасуть череду. Корови - практично у кожному третьому дворі. Правда, деякі сусіди держать одну корову на дві сім`ї. Малий Только намучився із своєю Лесею. Леся - це їхня корова. Норовлива зараза, так і дивиться де б у шкоду вскочить. Только ще малуватий зростом виріс, Леся дивиться на нього звисока. Хлопець тягне свою підопічну за налигач, а та не може пройти повз кукурудзяні стебла, на яких висять соковиті качани. Анатолій знає, що до колгоспної кукурудзи його Лесі - зась. Він уже приготувався до шкідливих витівок хитрої корови. Ще у стійлі накинув їй на вухо петлю із тонкої мотузки. Тільки - но Леся надумає у шкоду, хлопець за мотузочку смик. Дивись, норовлива тварина стає слухняною. Але то - не на довго. Толікові треба пильнувати.
Поки дітлахи пасуть череду, їхні мамки у рільничій бригаді проривають буряки. Григорій Дзюба - колгоспний тракторист. Поки що єдиний на все господарство. Своїм "Універсалом" він устигає обробляти усі поля. В руках у жінок сапки із вузеньким лезом. Вмілими рухами вони проворно сполюють зайві рослинки. Між ростками має залишатися 8-10 сантиметрів. Трудівниці поспішають, бо попереду підгортання картоплі, формування густоти сходів на кукурудзяному полі. Коли підніметься буряк і качаниста, підійде черга іншої роботи. За хутором вирили 2 великі ями. Дісталися аж до глиняного шару. Тепер ту глину перекопають, заллють водою, насиплють туди соломи і запустять коней. Тварини ногами перемішають глину і солому в однорідну суміш. А тоді стануть до роботи жіночки з рільничої бригади. Вони качатимуть вальки, подаватимуть їх нагору. Це в Чередниках будують ферму. Треба ж прихисток тваринам на зиму обладнати. Будівництво ферми триватиме аж до самого збирання хлібів. А на жнивах жінки - на поле. Перевеслами в`яжуть снопи, складають у стіжки, працюють біля косарки. Старшенькі хлопці кіньми перевозять снопи на бригаду. А там - повна механізація. Василь Фурса запускає дизельного двигуна. Вал того двигуна за допомогою ременя приводить у дію молотилку. Зверху, біля бункера стоїть ще один Фурса - Микола. Він опускає снопи у молотилку. Солому акуратно складають, із неї зроблять кришу корівника. Узимку, коли закінчуються корми, стадо підгодовуватимуть соломою із криші.
Із ранньої весни, коли тільки сніг із полів, і до пізньої осени, до перших хурделиць дорослі працюють у колгоспі. Треба заробить 300 паличок ( ними відмічали трудодень), не дай Боже хоч на одну менше. Влітку працювали на полях, зимового часу збирали у дворах попіл, курячий помет і виносили на поля. Люди в Чередниках працьовиті. Хутір Чередники - кузня колгоспних кадрів. Перший токар господарства Іван Нагай, коваль Микола Фурса, головний бухгалтер Василь Семенович Чередник №1, головний інженер Василь Семенович Чередник №2 (так під номерами їх земляки називали), головний агроном Володимир Коваленко, завідуючий олійницею Василь Михайлович Фурса - усі родом із Чередників.
Только Чередник із однолітками любить крутиться біля олійниці. Хлопцям цікаво спостерігати як дядько Василь справляється із старовинним премудрим обладнанням. Колись велике кам`яне колесо, що чавить насіння і прес, який витискає олію, приводив у рух вітряк. Він же і воду на ферму качав. Пацани мов зачаровані дивляться як дядькові помічники засипають у машину насіння. Там із нього збивається шкарлупа. Шкарлупу - у піч, чисте насіння - на сковороду. Метрового діаметру сковорода із високим 15-сантиметровим бортом вміщає в себе чималенько зернин. Насіння підсмажується і потрапляє під жорна. На жорновому камені вибита цифра - 1709. Хлопці тикають у неї пальцями, розглядають і, наче заворожені, відчувають від каменя подих віків. Як-не-як, а раритет. Камінь більше 2 століть на службі у людей чавить із насіння олію. Подавлену масу складають у високий циліндр, поміщають під прес і ось вона. Тоненькою золотавою цівкою із-під пресу у діжку тече олія. На олійниці спекотно, душно. Люди ходять мокрі. Але настрій у всіх відмінний. Так радісно дивитися як сонячні промінці стрибають по олійній цівочці, пірнають у діжку з олією і медоподібна рідина спалахує бурштиновими вогниками. Спостерігати за роботою олійниці можна з ранку до вечора і нудно не буде. Але Толя - хлопчик відповідальний. Він поглядає на сонце і спішить додому. Бабуся вже здоїла Зорю і її треба виганяти у череду. Малий пастушок радіє. Норовливу Лесю батьки продали, а Зоря - корівонька спокійна й тиха. Голова колгоспу Нестор Васильович Гуров дозволив трьом жіночкам виписати колгоспну машину. Поїхали нею у Житомирську область привезли і звідти корів. На ногах - не високі і тілом не крупні, а дояться гарно. І норовом - покладисті. Більше корова не дивиться на свого пастуха згори і не тягає його. Одна лише думка колючкою сидить у хлоп`ячих мізках. Ніяк не може зрозуміти як мама із двома сусідками примудрилася привезти корів. У Житомир їхали на кузові. А додому як? І жінки, і корови… Все збирається розпитати, та не може. Прокидається - мама вже на роботі, засинає - матусі ще вдома немає. Тому Толік швидко дорослішає і стає Анатолієм. Хлопця дорослим робить відповідальність: розуміє, що батькам треба допомагати. Оно, вони ще й хату нову почали зводити. У двір навозили глини із Кайдашевого яру, збираються привезти соломи. Міситимуть і качатимуть вальки. А поки що Тольків батько - Іван Данилович навозить бутового каменю. Тольків дядько працює в семенівському автопарку, та й сам Іван Данилович Чередник - шофер. Навпростець, через Ладарівку, Біляки машини біжать у напрямку до Комсомольска (тепер Горішні Плавні). Звідти - завантажені каменем назад у Чередники. Іван Данилович мав намір мурувати будинок у Кривцях: все таки центральна колгоспна садиба. А дружина - ні в яку. У Чередниках сестра Надька живе, і ми роду не цуратимемося.
Хату Чередників спалили німці. Відступали і палили усе. Півхутора спалили. Хата була велика, усій чередниківській родині місця вистачало. А в 1943 опинилися під голим небом. Спочатку перебивалися у землянці. А коли чоловіки із фронту вернулися відновили половину старої хати. Навозили із Біляків очерету, набрали соломи, сяк-так перекрили, підновили і жили. У 1961 році Іван Данилович заходився біля нової хати. Приїхали із Хоролу люди, оглянули двір, намалювали план. На ньому - будинок сім на дев`ять. Анатолій, дарма що підліток, працював на рівні з дорослими. У свої чотирнадцять і фундамент із батьком копав, і вальки подавав, і підсобником був. Будинок Івана Даниловича Чередника у хуторі Чередники був дивовижою. Вже не хата, а будинок. Перше житло зведене не на землі, а на фундаменті. Одного дня у двір прийшли гуцули (вони у колгоспі ферму будували) і виклали із каменю цоколь. Свекор Михайло Фурса мав золоті руки: і столяром, і ковалем був, поробив лутки, рами, вікна, двері. Дядько Микола Фурса стіни клав. Будинок ріс мов гриб після дощу. Пізно увечері нагодовані господинею будівельники порозходяться, а Іван Данилович із дружиною сядуть рядочком на ослінчик, притуляться плечима і не зводять очей із нової хати. Любуються. Анатолій зверне увагу на батьків, підійде до них, тато обійме свого помічника і так утрьох сидять. Звідки батько привіз лісу підліток не знає. Але стропила зробили швидко і заключний акорд тієї краси, що звалася "нова хата" Івана Чередника, прикрасив черепичний дах. Щоправда черепиця - не дуже надійна штука у захисті від вітру і дощу. Сніг задував у щілини. Только пам`ятає як мама щороку лазила на горище і замазувала щілини глиною.
У дідуся Михайла Фурси був столярний станок. Електрики на хуторі не було, тому станок мав ручний привід: вал треба було крутити ногою. Але діда Михайла це не зупиняло. Меблі у нову хату він поробив такі, що й досі людське око своєю добротністю радують. Ніжки столу виточені із художнім смаком, інкрустовані орнаментами дверці шафок і комодів наповнювали новий будинок особливим духом, неповторним теплом.
От, таки щасливу долю мав Іван Данилович Чередник. Ще у проклятому 33, коли його батько і старший брат конали із голоду у пилюці при дорозі, йому - десятирічному - посміхнулася доля. Дорогою їхав радивонівський лікар. Побачив, що мале ворушиться, почув дитячий стогін, зупинився, забрав хлопчика до себе на бричку. При лікарні Ванька виходили, почали розпитувати чия він дитина. А мати - нещасна Євдокія - вже похоронила обох синів. Ось лікар передає людьми у Просяне, щоб Явдоха Чередниківська прийшла за своїм сином. Польовими дорогами, навпростець, не йшла, навіть не бігла - зраненою чайкою летіла. Доки до Радивонівки добігла, мало розумом не тронулася. Злими шершнями крутилися у голові і боляче кусалися думки: "Хіба буває таке, щоб діти живими з того світу поверталися? Чи ж може чудо таке статися?". Сумнівалася, не вірила, а сама до лікаря бігла, бо надія малесенькою іскоркою висвічувала дорогу. Коли її Іванко кинувся у обійми, вона була найщасливішою мамою у світі. Завмерла, притисла до себе худесеньке тільце і заклякла. Скільки так стояла із дитиною на руках хтозна. А коли включилася свідомість, пустила малого із рук, перевела погляд на лікаря і повільно опустилася перед ним на коліна. Ім'я радивонівського лікаря нам не відоме. Але краєзнавцям встановити його буде не важко. Зазначу лише, що бідолашна Євдокія до останнього дня свого життя просила у Бога усіляких гараздів для свого благодійника: лікаря, котрий вирвав її кровиночку із лап голодної смерті.
Пощастило Іванові і через 10 років - у 1943. Тоді його, п'ятнадцятирічного, забрали на примусові роботи до Германії. Юнака дуже лякала перспектива роботи у Німеччині. Далека дорога, незнані краї, жорстокі чужі люди - усі ці обставини вибивали хлопця із життєвої колії. Він не раз складав план втечі із неволі, подумки промірював дорогу додому. Та до втечі не дійшло. У 1945 році американські солдати звільнили українських гастарбайтерів. Роздивляюся фото 1944 року. На ньому - юний Іван Чередник у Німеччині. На ногах - добротні ботинки, ще й начищені до блиску. Одягнутий у пристойний костюм із краваткою. А завершує картину залихвацьки скошений набік капелюх. Прямий погляд у об`єктив фотоапарату видає спокійний стан хлопця, а на губах грає ледь помітна усмішка. Отак Іван наймитував у Германії. У 45 його разом із іншими такими ж хлопцями його посадили у "Студебеккери" і привезли у радянську окупаційну зону. Вигружалися із автівок довго. У кожного було по кілька рюкзаків і чемоданів. Збираючись у дорогу, гребли із розбомблених німецьких складів хто що міг. Сукно, драп, шкіряні підметки, добротне взуття. У кожного гастарбайтера по кількадесят кілограмів вантажу: пообвішувалися клунками і спереду, і ззаду, і в руках несуть. Але ось кордон починається - радянський рай. Лунає команда: "Шикуйся біля машин". А далі - кроком руш. Які машини? Які там "Студебекери"? Не великі пани, до зони тимчасового утримання дійдете пішки. Одна справа возити свої багажі у кузові автомобіля, зовсім інша - нести в руках. Дуже скоро хлопці і дівчата почали позбавлятися своїх грузів: нести було несила. У фільтраційному таборі шукали тих, хто бажає попрацювати на залізниці. Із Германії в СРСР йшли тисячі ешелонів. Ці грузи треба було комусь обслуговувати. Хтось із наглядачів - охоронників шепнув Іванові: "Не спішіть, хлопці, додому. Там вам зразу ж Сибір впаяють. Попрацюйте тут, хай вдома все заспокоїться". В Германію Івана забирали з Вовкою Коваленком - земляком. Разом у бауера працювали: корів доїли, тракторцем сіно тягали. Разом їх американці звільнили. Удвох і на залізниці працювати лишилися. Додому хлопці повернулися аж у 1946. Вже не як зрадники - полонені, а як вільнонаймані, що працювали на перемогу на залізниці. Отак Явдоха ховала сина від германських робіт, шукала заступництва у земляка Олексія Чередника, той у Семенівці поліцаєм служив, та й не знала, доля береже її дитину.
А двоюрідний Іванів брат Василь свого часу від Германії заховався. А вже за кілька місяців, у тому ж таки 1943, польовим військовим комісаріатом був призваний на строкову службу в Червону Армію. Шістнадцятирічного Василя відправили на 2 місяці у Рязань. (Дякувати Богові, що не на Дніпро. Там при форсуванні річки таких пацанів із маминим молоком на губах сотні тисяч потопили). У рязанській військовій школі Василь Чередник став кулеметником. Правда, воював не довго. На станції Дно під Ленінградом отримав від німецького снайпера кулю у плече. Дякувати Богові, що так. Бо Василів другий номер під тією станцією залишився назавжди. Тяжко ранений Василь цілу добу стікав кров`ю на снігу. І так би і замерз полтавський неборака у ленінградських болотах, якби не щасливий випадок. Медсестричка побачила, що ранений ворухнувся. Зрозуміла - ще живий. Витягла із поля бою. У медсанбаті умовила лікаря не відрізати руку. "Лікарю, гляньте, він же зовсім дитина. Ще навіть вуса не ростуть. Як же він без руки буде?! Зробіть щось, врятуйте руку", - смикала медсестра лікаря за халат. Руку таки не ампутували, але діяла вона дуже слабо. Та нічого, хоч і не робоча, а таки ж рука. Земляки пам`ятають як Василь Семенович раненою рукою брав чарку, але до губ піднести її не міг. Своїй правиці допомагав лівою рукою.
…Сидів Іван Данилович Чередник серед світлиці у новій хаті, любувався власним гніздечком, а подумки летів далеко в роки молодості і юності. За десять років після війни колгосп "Шлях Ілліча" став потроху на ноги підніматися. Пощастило колгоспові: толкового керівника прислали. Із кременчуцького автозаводу у колгосп приїхав Нестор Васильович Гуров. Навіжений чоловік був у роботі: і відповідальний, і совісний. Першим ділом зв'язався із науковцями. Із-під Харкова приїхали спеціалісти, розробили план, все місцевим пояснили - почали у Кривцях будувати індичу ферму. Багато потрібного "залізяччя" привозили із Кременчука. Гуров користувався колишніми зв`язками. Їздили машинами у Горішні Плавні на кар`єр. Гуров ставав разом із водієм, загружали удвох бутовий камінь, везли додому. Разом із фермою у колгоспі з`явилася двоповерхова контора (одна з перших у районі). Клуб побудували. Ще й який. Глядацький зал - амфітеатром, на 400 місць. Ціле літо у цьому клубі працювали артисти із театру Саксаганського. Із столиці у село їздили на гастролі. Глядачі на спектаклі сходилися і з`їжджалися із всієї округи. Зала завжди переповнена була. У клубі Гуров облаштував радіорубку. По хатам провели радіо. У 1959 році запрацювала Кременчуцька ГЕС. А в 1961 у Чередники, Кривці, Бригадирівку прийшла електрика, заговорило радіо. У Кривцях радіодроти провели стовпами, на хуторах - розводка підземна. Раніше було бригадир Василь Семенович Чередник ішов селом від двору до двору. "Марино-о-о, - кликав бригадир від хвіртки, а коли з`являлася хазяйка, загадував їй, - завтра ти йдеш підмінною на ферму. А ти, Катре, - гукав у сусідній двір. - Із сапою у ланку." Тепер у колгосп із електрикою прийшла цивілізація. "Увага, говорить сільський радіовузол. Прослухайте наряд на завтра. Бригада №1, хутір Чередники, Чередник Надія Михайлівна - прополка буряка, Чередник Марина Олексіївна - на ферму, підміняє таку-то. Автомобіль Кривця Василя Андрійовича - до комбайна Дзюби Григорія Васильовича возить зерно…" Це Володимир Даценко біля мікрофону читає наряд. А Гуров тим часом у брезентовому дощовику із ціпком - до траси. Звідти - попутними до Києва. Днями сидить у Міністерстві, прийому жде. Але без рознарядки на корм індикам у село не повернеться. Односельці знають: Гуров у роботі навіжений був. Тому й поважають.
У Чередниках іще один особливий чоловік був. Навіть не особливий, а знаменитий. До нього на прийом і космонавти із Москви, і артисти із Києва їдуть. Дід Семен Фурса - відун. Він людям хвороби вишіптував, корисні поради давав. Грошей Семен Савович у своїх пацієнтів не просив. У сінях на припічку розіслана хустка. На ній залишають купюри. Хто скільки вважає за потрібне. До вечора хустка повна грошей. Увечері дід Семен гукає свого племінника Василя Чередника №1 - той і бригадир, і парторг у колгоспі. "Оце тобі, Василю гроші, щоб у кожен двір по три газети виписав". Грошей дід Семен Фурса ніколи не перераховує. Знає: будуть зайві, Василь поверне. Не вистачить - дід додасть. За кошти Семена Савовича Фурси на бригаді водогінну башту поставили, у кожен двір скважини поробили. Підтримував дід Семен своєю копійкою будівництво контори і клубу. Купив Гурову "Волгу", правда поставив одну умову. "Їздь, Нестор Васильович, у район доброю машиною, але при потребі нехай хворих у лікарню возить".
Знамениті просянські краї... Славляться людьми роботящими на добро багатими, славляться краєвидами. Свого часу знаний Леонід Глібов, що жив поблизу у Веселому Подолі, їздив бричкою околицями сіл Біляки, Кривці, Заїченки. Понад Березняками і Середівщиною текла річечка, а у Біляках впадала в Хорол. Річечка промила собі ярочок, схили якого щедро поросли вербами. Зліва від річечки - красивий гайочок, над ним - гора. Ото саме звідти: "Стоїть гора високая, попід горою гай... неначе справді рай”. Рай завжди живе в душі людській.


«У 14 РОКІВ ІЗ ШАХТАРСЬКОЮ ЛОПАТОЮ Я ПІШОВ ПРАЦЮВАТИ НА ЗАЛІЗНИЧНУ СТАНЦІЮ», ­ ПРИГАДУЄ МИКОЛА МАТВІЄВСЬКИЙ


…У тяжкій колгоспній праці піднімалися господарства і села зі згарищ повоєнного лихоліття руками їх жителів ­ чоловіків та жінок, які вижили і вистояли, здобули Велику перемогу над нацизмом. На долю Миколи Миколайовича Матвієвського із Вишняків, як і багатьох його однолітків та односельців, припали ці часи дитинства та юності…
Народився Микола Матвієвський 20 липня 1950 року у селі Вишняки, у звичайній сільській родині. Його батько, Микола Миколайович працював у місцевому господарстві у різні часи землеміром, завідуючим ферми, на інших посадах. Проте, маючи музичну освіту, брав участь у художній самодіяльності, будучи керівником місцевого духового оркестру. Мама, Дарія Степанівна теж трудилася у колгоспі, на різних роботах. Маючи слабке здоров’я, а праця була фізично виснажливою, ще замолоду злягла.
Жили небагато. Тримали невелике господарство. Тому, як і більшість їх однолітків, з раннього віку почали працювати, виконуючи не завжди легку домашню роботу. А з часом, прагнучи хоч якось підтримувати родину, ще зі шкільної лави йшли на заробітки.
«У дванадцять років я виписався із села і приписався у місті. Через два роки пішов із шахтарською лопатою працювати на залізничну станцію вивантажувати вугілля, щоб хоч якось підтримати родину, ­ говорить, пригадуючи свою ранню юність Микола Матвієвський. ­ По тому, у моєму житті траплялося ще чимало радісних чи сумних подій, проте чомусь саме цей спогад першим спливає у пам’яті, коли пригадую своє дитинство».
Після закінчення Вишняківської восьмирічки перший професійним навчальним закладом обрав Хорольський технікум механізації сільського господарства. Навчався за фахом ­ технік­механік. Саме там, серед однолітків, завдяки педагогам відкрив для себе нову сторінку життя ­ спортивну. Будучи активним учасником спортивних секцій вільної та класичної боротьби, неодноразово виборював призові місця на районних та обласних змаганнях, неодноразово піднімався на найвищі сходинки п’єдесталу. «Упродовж свого навчання у технікумі, завдяки спортивним досягненням мене було включено до збірної команди Полтавської області, яка виступала на міжрегіональних всеукраїнських змаганнях, ­ з почуттям гордості говорить Микола Матвієвський. ­ Тоді я вперше побував за межами області, у м. Алушта, де, за підсумками командних змагань, ми увійшли до трійки призерів. Це був 1966 рік. Удруге брав участь у чемпіонаті України, який проходив у м. Мукачево ­ ми зайняли четверте командне місце по Україні».
Далі ­ навчання у Полтавському сільськогосподарському інституті. Служба у Збройних Силах, де також помітили неординарні спортивні досягнення юнака, і він був приписаний до підрозділу, солдати якого відстоювали честь військової частини на спортивних змаганнях. Вони відбувалися по всій території колишнього Радянського Союзу. Найбільше закарбувалися у пам’яті Миколи Миколайовича проведення спортивних поєдинків у Калінінграді, де вони зайняли шосте місце серед команд Збройних Сил та Комітету державної безпеки, у Празі, Чехії та інших містах. Загалом, за два роки військово­спортивної служби Микола Матвієвський мав нагоду у складі спортивної команди побувати у багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Більш того, на спортивних майданчиках зустрітися у протиборстві із найкращими представниками вільних єдиноборств.
Після демобілізації, у 1971 році, взяв участь у чемпіонаті області із самбо, де виборов звання особистого чемпіона області із самбо серед колективів фізкультури по ЦС. На жаль, та після цього виступу спортивна кар’єра Миколи Матвієвського закінчилася.
«Маючи у кишені лише 147 рублів я поїхав на Північ, у далекий край республіку Комі СРСР. Там рік працював на бурових установках, ­ ділиться спогадами М.М. Матвієвський. ­ Познайомився із товаришем, з яким ми згодом переїхали жити до Воронежа. Спершу знайшов роботу на шинному заводі, згодом ­ на авіазаводі, бетонному комбінаті. Якийсь час роздумував над тим, щоб стати на чергу на квартиру, вступити до будівельного інституту й здобути професію, залишитися жити, але лист від батька про загострення хвороби матері змусив мене повернутися додому. Це був 1973­й рік».
Подих рідного краю, де пройшли його молоді роки, наче оживив його давні дитячі та юнацькі спогади. Розуміючи потребу рідних у його допомозі, Микола Миколайович відмовився від думки повертатися у далекі північні краї, почав шукати роботу. Саме тоді, під час однієї із розмов з батьком, він запропонував синові звернутися до мотобольного клубу «Нива». «На той час вони мали кілька стареньких мотоциклів, а команда зібрана із числа місцевих жителів, які разом, як сьогодні можна сказати, розпочинали робити перші кроки у цьому виді спорту разом із їхнім другим батьком і тренером команди Григорієм Федотовичем Базилою. Він же і запропонував Миколі Миколайовичу, на той час молодому і енергійному юнакові, посаду механіка.
«Я погодився на роботу, піддавшись спортивному ентузіазму та юнацькому запалу, ­ пригадує Микола Матвієвський. ­ Перший час доводилося важко працювати, тому що на балансі клубу мали шість мотоциклів, які були передані із команди “Супутник”. Дуже старенькі. Постійно виходили з ладу. І це була одна з причин, яка не давала змоги, ні належно тренуватися гравцям, ні, тим більше, показати себе у командних змаганнях. Це питання потрібно вирішувати, розвиватися, рухатися далі. Тоді Григорій Базила, який від серця переймався технічним оновленням команди, знайшов контакти і поїхав аж у Москву до одного із центральних мотоклубів. Ми всі його чекали наче на одному подиху. Кілька тижнів. І, зрештою, наші сподівання справдилися, навіть у набагато більшій мірі, ніж могли очікувати ­ повен кузов вантажівки із понад десятьма мотоциклами, запасними частинами, резиною, яка була дуже великим дефіцитом, формою для гравців, та багато іншого. Та, навіть попри те, що мотоцикли мали нестандартну комплектацію (для мотокросу), ми взялися до роботи. А це, на той час означало, що ми мали фактично, повністю переробити кожен мотоцикл, пристосовуючи техніку до мотоциклетного, мотобольного спорту. Разом із Миколою Кіріяченком, учасниками команди й жителями села, зробили на той час перші серед мотобольних команд дуплексові (подвійні) рами. А, відповідно, це означало зміну всієї конструкції мотоцикла. Другим кроком у команді стало створення початкової методичної бази для проведення тренувань і гри команди ­ вона базувалася на методичних рекомендаціях, які використовувала обласна мотобольна команда “Вимпел”.
До 1975 року, коли ми вдруге стали чемпіонами України, упродовж трьох років робили перші кроки, займаючи почесні, командні сходинки п’єдесталу. Так, 1973 року ­ уперше чемпіони України, а 1974­му році вибороли друге місце у чемпіонаті СРСР, у класі «Б», стали володарями Кубка України.
У той час, прагнули показати себе, працювали і грали на межі можливого і показувати, як для сільської команди, неймовірні результати. Судді, й команди­суперники відносилися упереджено. Тим більше, коли ми виїхали на трек на мотоциклах із подвійними, дуплексними рамами. На той час така конструкція, легко кажучи, була диковинкою серед мотобольних клубів. Нині, всі провідні виробники техніки для мотоболу виготовляють мотоцикли виключно на подвійній рамі. Тож, завдяки створенню такого суттєвого технічного потенціалу, фінансової підтримки місцевого господарства й місцевої влади, команда отримала суттєвий, цілеспрямований поштовх для подальшого розвитку мотоболу на Хорольщині. Дозвольте, користуючись гарною нагодою, сказати слова поваги на адресу тих, хто став упродовж різних років підтримував, напрацьовував досягнення і славу команди «Нива». Це, Григорій Базила, Юрій Штомпель, Анатолій і Микола Кіріяченки, Микола Буцик, Микола Потерайло, Валерій Почоменко, Олексій Сосницький, та багато інших. На жаль, багато хто із них переступив межу вічності, але їхня звитяжна праця, життя, яке вони присвятили мотоболу і команді «Нива», назавжди закарбувалася у наших серцях і сторінках історії команди, мотоболу Хорольщини та України.
Нажаль, довгий час доводилося грати і приймати гостей на треці без твердого покриття. Він був покладений тільки у 1982 році. Його ініціатором став тодішній голова колгоспу Дорош Віталій Ілліч, а всі роботи на себе взяв інженер­будівельних господарства Коваленко Петро Прокопович. Звичайно, пригадуючи ті часи, просто не можу не згадати тих людей зі сторони влади, які завжди допомагали, підтримували нас. І, серед них, Устименко Юрій Іванович, Полтавець Іван Іванович, Хорунженко Юрій Олександрович, Вовк Володимир Григорович, Сіроштан Андрій Митрофанович та інші.
У 1973 році Миколу Матвієвського прийняли у команду на посаду механіка. Але вже через два роки, у 1975 році, так склалася ситуація, що на прохання капітана команди він доєднався до основного складу. Через рік по тому став кандидатом у збірну України. У складі мотобольної команди «Нива» його пам’ять зберігає спогади про численні ігри та перемоги.
Наприкінці семидесятих років його життя було вкрай насиченим не лише наполегливою працею і спортивними перемогами. У 1978 році Микола Миколайович поєднує своє життя, ставши на весільний рушник зі своєю майбутньою дружиною, Галиною Олександрівною. А вже наступного року у них народжується син Юрій. Він продовжує тренування і виступи у складі мотобольної команди «Нива», і, поряд з цим, як не було складно, працює у господарстві на посадах голови профкому і бригадира тракторної бригади, паралельно вступає до Полтавського сільськогосподарського інституту.
«Я вдячний, що моє життя, починаючи із 1973 року і по 1985 рік пройшло у другій родині команди «Нива», ­ з повагою і гордістю засвідчує Микола Матвієвський, і додає, що завдяки всебічній підтримці, прагненню розвитку й залучення молоді, на базі мототреку у 1982 році був створений спортивно­технічний клуб. На його базі діяли гуртки: із радіоспорту, картингу для хлопців та дівчат, стрільбі, а також дві мотобольні та кросова команда.
Час спливає. До мотобольної команди приходила молодь, якій Микола Матвієвський разом з іншими гравцями команди передавали свою спортивну наснагу, напрацьований технічний і командний досвід. Після закінчення Полтавського сільгоспінституту Миколу Миколайовича призначають на посаду заступника директора колгоспу, на якій він пропрацював і підтримував команду до 2001 року. А вже через три роки, знаючи його, як відповідального працівника і керівника, людину, яка поставивши перед собою мету, обов’язково її досягне, за рекомендацією Віталія Дороша його призначають керівником будівництва зерноочисного комплексу, а після його завершення і введення в експлуатацію ­ його начальником. На цій посаді Микола Миколайович пропрацював до виходу на заслужений відпочинок.
«Я вдячний долі, ­ говорить Микола Матвієвський. ­ Навіть попри ті перепони, які доводилося долати, сьогодні мені є чим пишатися, кому говорити слова вдячності за можливості реалізувати себе, як у спортивному житті, так і особистому. Я щиро вдячний своїй дружині, Галині Олександрівні, яка завжди мене підтримувала, сповнювала вірою й надією у нашому непростому житті. Я щиро вдячний всім своїм друзям, Вітаю Дорошу, братам Пасютам ­ Анатолію і Андрію, колегам та односельцям за допомогу і підтримку у щоденному житті та праці».
Цьогоріч, напочатку серпня родина Матвієвських, Микола Миколайович і Галина Олександрівна, у дружному родинному колі рідних та друзів, односельців, відзначили рубіновий ювілей весілля ­ 40 років разом! Скотилася сльоза розчулення, радості у батьків від найтепліших побажань сина Юрія і невістки Алли, онучок Лізи й Аліси. Вони ­ радість серця і натхнення родини Матвієвських, про яких разом з батьками піклувалися, турбувалася. Адже, немає нічого найціннішого в світі за родину, за щиру дитячу усмішку, їх цікавість та непосидючість, світло життя у їх маленьких оченятках.


КОЛИ У ВСЬОМУ ЛАД – БУДЕ І РЕЗУЛЬТАТ


У СФГ «Грунтознавець» та СФГ «Берест» , з благословення отця Василія, за старовинним українським звичаєм, 6 липня розпочалися жнива 2018 року­ один з важливих періодів для хліборобів. Священик окропив святою водою комбайни, вантажівки, приміщення і техніку на токах. Благословення отримали комбайнери і водії, працівники току і всі, хто причетний до збирання і збереження врожаю хліба. Відновилася українська традиція і Божа правда – український хліб благословляє Українська Церква.
Цього року жнива видалися надто напруженими адже через негоду довелося у дуже стислі терміни поспішити зібрати ранні зернові культури.
Керівники господарств Володимир Володимирович Чишко та Іван Володимирович Чишко у розмові зазначили, що до жнив готувалися ретельно: оглянули і відремонтували всю техніку, яка задіяна на жнивах, організували належний протипожежний захист та інструктаж робітників, задіяних на збиранні врожаю. Люди, задіяні на жнивах, забезпечені дворазовим гарячим харчуванням.
Попри всі цьогорічні негаразди і примхи погоди у фермерських господарствах «Грунтознавець» та «Берест» сподівання на вагомий урожай, не були марними, адже заклали для нього гарну основу, виконавши всі агротехнічні заходи – і вчасне підживлення посівів, і обробіток проти шкідників і хвороб. Керівники задоволені темпом проведених робіт на жнивних полях і вже спланували свої подальші дії.
21 серпня у господарстві почали збирати соняшник. Зібрати врожай соняшнику без втрат і забезпечити високу якість маслянистої сировини, придатної для виробництва соняшникової олії ­ головне завдання сільськогосподарського виробника. Тому фаховість персоналу й організація праці на вагу золота! У цьому авторка рядків переконалася прямо на жнивних грушинських полях, де орендує господарство землі. Ось польовою дорогою мчиться вантажівка ­ це молодий водій Руслан Олексійович Дорошенко поспішає до комбайна загрузитись соняшниковим насінням. Він третій рік трудиться на цьому авто. На краю поля зустрічає молоденька вродлива жінка – обліковець, секретар керівника Тетяна Вікторівна Пицяк, котра теж прийшла два роки тому працювати у господарство. Якраз вона об’їжджала поле, щоб визначити його площу та периметр і об’єм робіт (площу обробітку) . На лану бункер комбайна «Джондір» поглинає соняшникові голови. За штурвалом цього велетня комбайнер із досвідом роботи Володимир Віталійович Кордубан та його молодий напарник Олександр Валентинович Кононенко. Свій ГАЗ ­3507, хоч і не новий так зате перевірений вантажний автомобіль, припарковує Юрій Миколайович Пшенишний біля комбайна, щоб черговий причеп збіжжя відвезти у комору. Молодий водій трудиться перший рік.
Паралельно на сусідньому полі Віталій Петрович Коломбет, Анатолій Миколайович Шарий, Володимир Васильович Циганенко вносять нітроамофоску під майбутній урожай. А ще дальше проводиться дискування поля. Кажуть невтомні трудівники, що до ранку роботи завершать.
Зацікавило експериментальне поле. «Працювати за принципом “посіємо, а там що буде” — це не по­нашому», — говорить головний агроном, кандидат сільськогосподарських наук Олексій Семенович Усов, котрого я зустріла у полі. Прописна істина каже: зловити агронома в період збиральної кампанії в офісі ­ щось з області фантастики.
Він докладно розповів про технологію вирощування соняшнику. Повідомив, що на демополі представлені гібриди соняшників різних компаній­ це для того, щоб визначитися, котрий із них найбільше підходить для вирощування у господарствах. «Останні 2­3 роки збирати соняшник починаємо у третій декаді серпня. Ми сіємо різні гібриди, щоб можна було спланувати роботу та не надто перевантажувати техніку. Сівбу починаємо з найслабших полів у першу чергу. Вони раніше навесні продуваються вітром, і збираємо ми їх раніше. ­ Веде далі мову Олексій Семенович ­ Урожайність соняшнику у цьому році краща ніж торік, але не набагато, і становить 35 центнерів із гектара. Посіяно соняшників на площі 740 гектарів . На перше вересня було зібрано 270 гектарів. Тож при такій організації праці жнива сподіваємось закінчити у короткі строки».
Поки ми розмовляли до дороги наблизився комбайн «Кейс 2388», щоб вивантажити зерно, на якому збирають урожай досвідчені комбайнери Ігор Васильович Лукаш та Валерій Іванович Біленко.
Як з’ясувалося у колективах фермерських господарств поруч із досвідченими, працює перспективна молодь. Нині багато хто для підвищення рівня свого матеріального становища планує виїхати за кордон, багато вже й виїхало. Проте сьогодні зустрічаються , як бачимо, і зовсім протилежні приклади. У СФГ «Грунтознавець» та СФГ «Берест» багато працює молодих фахівців і вони задоволені роботою.
Трудівників господарств неабияк порадувала урожайність озимої пшениці. Деякі сорти дали майже по 70 центнерів із гектара. Рання соя уродила по 30 цнт. із га – а це у двічі більше ніж минулого року.
Це та інше багатство ланів надійшло у комору. Тож авторка рядків попрямувала на цей важливий виробничий об’єкт хліборобської інфраструктури, щоб дізнатися як там ідуть справи. Хоч і настала обідня пора та завідуючий токовим господарством Григорій Іванович Батієвський був заклопотаний невідкладними справами, однак привітно зустрів і розповів про роботу свого колективу. Одна за одною під’їжджали машини із поля завантажені зернами соняшника. Лаборанти: Сильвія Сидорівна Коломбет, техпрацівник Скибівського сільського клубу, та Валентина Володимирівна Кравченко, заступник голови господарства із культурно­освітньої роботи, кожну машину збіжжя звіряють на зволоженість та засміченість. На току трудяться також О.С.Бондаренко, Г.І. Кожушко, І.С.Чорненький, С.В. Бабенко, О.Р. Сологуб. Надійно охороняють зібраний урожай С.М. Чорненький, В.В.Фесенко, Г.І. Карпенко, В.В. Удовіченко. Якраз саме в обідню перерву у бесідці на території току Григорій Федорович Чорненький ветеран господарства, механік­майстер своєї справи, разом із Іваном Івановичем Кулиничем читали районну газету «Вісті Хорольщини». Виявляється, що господарство передлачує нашу районну газету у кожен виробничий підрозділ та і не тільки і за це редакція газети вдячна керівництву, а працівникам за те, що надають перевагу саме читаючи нашу газету.
Основна стратегія господарств «Грунтознавець», «Берест» — це жити у мирі і злагоді з усіма. Це стосується як колег по бізнесу, так і працівників підприємства та місцевих жителів, які є орендодавцями землі. Напевно, саме тому й працюють успішно впродовж багатьох років .
Слід ска­за­ти кілька слів про ви­со­ку соціаль­ну відповідальність гос­по­дар­ст­в у регіоні їхньо­го місцез­на­хо­д­жен­ня. Ко­ш­том гос­по­дар­ст­ва у ча­с­тині на­вко­лишніх сіл про­ве­де­но ре­монт доріг. Та­кож на­дається постійна фінан­со­ва підтрим­ка соціаль­ної сфе­ри на­се­ле­них пунктів, у яких орен­дується зем­ля. Не за­бу­ва­ють у гос­по­дарствах і про ви­ко­ри­с­тан­ня аль­тер­на­тив­них дже­рел енергії.


«ДІМ РАДОСТІ «ДИВОГРАЙ» ВІДКРИВСЯ ДЛЯ МАЛЯТ У СЕЛІ ГРУШИНЕ


ЯК ДЛЯ НЕВЕЛИКОГО І ВІДДАЛЕНОГО СЕЛА, то ця подія стала неординарною. 1 вересня 2018 року жителі села Грушине чекали з особливим нетерпінням. Цей день запам’ятається мешканцям не просто як перший осінній день і початок нового навчального року, але і як день відкриття дитячого садка із прекрасною назвою «Дивограй». Ця довгоочікувана подія стала справжнім святом для дітвори та їх батьків.
Останні роки намітилась позитивна тенденція із розширення мережі дошкільних закладів. Тож не дивно, що відкриття дитячих садочків стає справжнім святом не тільки для батьків, вихователів і вихованців, але і для всього села.
Різнокольорові повітряні кулі, весела музика, схвильовані батьки, квіти, почесні гості і величезна кількість подарунків – все говорило про те, наскільки значиме відкриття дитячого садка для жителів села.

Запашним короваєм вітали мешканці села дорогих гостей. Для них відкриття дитячого садка – справжня грандіозна подія. На святі зібралась уся місцева громада. Для мешканців села, які виховують маленьких дітей відкриття сільського дитсадка ­ справжнє щастя. Адже дошкільна освіта надзвичайно важлива – тут малечу навчать писати, читати, рахувати. В перший клас діти підуть добре підготовленими. Мами маленьких дошкільнят зізнаються – відтепер матимуть більше вільного часу. І доки свято не розпочалося авторка цих рядків поспілкувалася із усміхненими бабусями, котрі із нетерпінням чекали радісного дійства Вірою Олександрівною Бордонос. Внучка Настуня іде у перший клас, а Володя , менший внучок, ­ до дитячого садочку. Анастасія Михайлівна Тиквенко прийшла привітати внучка Назарчика – майбутнього вихованця дошкільного закладу. Вони задоволені , що їх улюблені нащадки йдуть до Нової української школи­ безмежної країни дитячих мрій, доброти, сміху, радості, а дошкільнята завітають до країни безтурботного життя із мріями казковими та веселими пригодами. «Так на серці радісно, що дітки нині мають такі умови навчання, ми про таке у свій час і не мріяли. Наші думки були приземленішими. У ті часи ми навіть наїстися досхочу не могли. Та й одягтися не було до пуття у що. Спасибі Богу, що хоч у внуків і правнуків чудове дитинство», ­ приєдналася до розмови Любов Петрівна Надоша. Жінка свою трудову діяльність розпочала якраз зі школи. Ветеранам педагогічної праці, котрі по три десятиліття віддали рідній школі і учням­ Любові Андріївні Чемис, Наталії Миколаївні Бабенко, Вірі Йосипівні Носенко ­ ця подія, як бальзам на душу, адже їх кращі традиції продовжуються. Вони задоволені тим, що є дієва громада – село живе і завдяки цьому вислів „неперспективне село” омине їхнє Грушине. Тож бажають громаді тільки процвітати і щоб всі задуми втілювались у життя. П’ятирічна Настуня Бойко все допитується маму Ольгу Борисівну Панову, коли вже свято розпочнеться і коли її виступ, бо хочеться дівчинці вже до дитячого садочку швидше завітати «Ми чекали цього моменту п’ять років. Подали заяву у дитячий заклад, коли донечці було лише шість місяців від народження. І кожен рік ми готувалися новий одяг придбавали і сподівалися, що підемо у дитячий садочок. Нарешті цей час настав. Настуня ціле літо виготовляла подарунки на різні свята, щоб подарувати своїм новим друзям. Ми дуже вдячні усім тим людям завдяки кому це відкриття стало можливим. Хай їм щастить у всьому»,­ каже Ольга Борисівна.
До речі, садочок не працював у селі майже два десятиліття. У свій час заклад був одним із найкращих у районі. Довгий час це питання порушувалось знов і знов. Відкриття стало можливим за умови утворення об`єднаної громади. Тож уявіть, які батьки задоволені й вдячні, а в дитячих очах не згасає іскринка щастя, адже вони отримали нарешті свій «дім радості», де будуть навчатись, виховуватись, спілкуватись із однолітками і успішно готуватись до навчання у школі.
Нарешті довгоочікувані хвилини настали і ведучі Олена Григорівна Тиквенко та Христина Миронівна Гошко оголосили початок свята.
Розділити радість з мешканцями громади та привітати їх з чудовою подією завітали: депутат обласної ради Ф.А.Мухтаров, голова Хорольської районної державної адміністрації Л.М.Звірко її перший заступник С.Г.Абрамов, голова Новоаврамівської об’єднаної громади О.А.Дембовська, в.о.старости села Грушине С.М.Барило, начальник відділу освіти та культури Новоаврамівської ОТГ С.М.Гавриленко, начальник відділу освіти Хорольської РДА І.М.Потерайло, директор опорного закладу Новоаврамівської гімназії О.А.Романов, депутат районної ради В.Б. Надоша, голова СФГ «Грунтознавець» В.В.Чишко, приватні підприємці С.М.Семенець, Ю. М. Семенець, О.М.Сирота та представники громадських організацій.
Першим до слова був запрошений депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Аладдінович Мухтаров, який у своєму виступі зазначив: „Коли об’єднуються зусилля, коли є ініціатива від сільської громади, сільського голови, людей, які працюють, то ця ініціатива підтримується владою – це завжди дає надію на результат. Під час виборів голова об’єднаної громади Олена Дембовська у свою перевиборну програму включила питання відкриття дитячого закладу, а я, як депутат облради, пообіцяв підтримати і допомогти, і ми свого слова дотрималися. Нині приділяється надзвичайно велика увага в районі закладам освіти і медицини, бо іде їх реформування. І від того як ми реформуємо ці галузі залежить майбутнє медичне обслуговування, чи буде воно достатнім та якісним, чи діти отримають якісну освіту і будуть навчатися у комфортних сучасних закладах. Тож прикладаємо усіх зусиль для розвитку цих галузей, а все інше згодом будемо вдосконалювати». Ф.А.Мухтаров також щиро привітав усіх присутніх мешканців села з чудовою подією, побажав усім добра та здоров’я, а також подякував усім тим, хто приймав активну участь у реконструкції приміщення. Після теплих слів вітання вручив малятам подарунок.
Перші особи району також привітали дітей, їх батьків та колектив працівників із відкриттям нового затишного садочку та побажали всім здоров’я, добра, миру, злагоди та доброї долі. У такий нелегкий для країни час є все ж таки і радісні моменти, такі як відкриття дошкільного навчального закладу для майбутнього нашої держави – для дітей.
Линули слова вітань від усіх шанованих гостей: в.о.старости села Грушине С.М.Барила, начальника відділу освіти та культури Новоаврамівської ОТГ С.М.Гавриленка, депутата районної ради В.Б. Надоші, голови СФГ «Грунтознавець» В.В.Чишка , приватних підприємців О.М.Сироти, Ю.М.Семенця та С.М. Семенця, які приїхали не з порожніми руками, а з цінними подарунками. Також без подарунків не залишили малюків підприємець М.О.Килюженко, депутати Новоаврамівської сільської ради та керівники навчальних закладів Новоаврамівської ОТГ.
– Сьогодні нас зібрала дуже радісна подія – відкриття дошкільного підрозділу навчально­виховного комплексу. Це стало можливим тільки після того, коли об’єднали зусилля громада, сільська рада, наш відділ освіти, науки і спорту, депутат обласної ради. Результат надзвичайно позитивний – відкриття гарного дошкільного навчального закладу, – наголосила Олена АндріївнаДембовська. Вона висловила вдячність усім, хто працював над відкриттям садочку: односельцям, колективу школи, депутатському корпусу, підприємцям села, головам фермерських господарств та щиро вітала із цією визначною подією.­ Сьогодні ми бачимо радісну посмішку наших дітлахів. Це означає, що спільними зусиллями ми змогли справитися із тією складною задачею, яка перед нами ставилася ­ підсумувала очільниця громади.
– Якщо відкривається садочок – це означає, що село живе і буде жити. Від того, як ми дбаємо про підростаюче покоління, залежить завтрашній день суспільства. Відкриття дошкільного навчального закладу – свято не лише для дітлахів, а й для батьків. Тепер діти перебуватимуть під опікою, наглядом і любов’ю вихователів. Адже кожен з батьків мріє про достойне майбутнє своїх дітей. Від тієї підготовки, яку дошкільнята отримають зараз, в значній мірі залежить те, з якими знаннями вони прийдуть до школи та якими фахівцями стануть у майбутньому, – звернувся до присутніх директор Новоаврамівської гімназії О.А.Романов.
В своєму вітальному слові завідувач Грушинської філії І ступеня Ірина Степанівна Надоша відзначила: «Cьогодні в цей святковий день – День знань, ми усі разом присутні на відкритті цього чудового дитячого закладу. Хочу висловити слова глибокої подяки: депутату обласної ради Ф.А.Мухтарову, сільському голові Новоаврамівської об’єднаної громади О.А.Дембовській, начальнику відділу освіти та культури Новоаврамівської ОТГ С.М.Гавриленку, підприємцям В.В.Чишку, І.В.Чишку, С.М.Семенцю, Ю.М.Семенцю, О.М.Сироті, М.О.Килюженку, В.М.Чеху та усім тим, хто доклав максимум своїх зусиль, уміння і любові, щоб подарувати селу таке довгождане справжнє свято. Адже відкриття садка вселяє у людей надію на нове життя. Завдяки злагодженій роботі територіальної громади задум вдалось втілити в життя. Відкриття дитячого садочка означає, що село живе, розвивається і має перспективу. Від того, як ми дбаємо про своє підростаюче покоління, залежить завтрашній день суспільства. Дошкільний заклад готовий зустріти своїх перших маленьких вихованців.
Але ж яке свято без музики, співів і танців? Поздоровити дошкільнят прийшли учні місцевої школи І ступеню, які піснею привітали малят, потішили присутніх віршованими вітаннями, чудовим танцювальними виступами, побажали дошкільнятам цікавих уроків та гарного дозвілля. Дітлахи ж, у свою чергу, подякували всім, хто долучився до відновлення дитсадка, та подарували від себе віршики.
Для вихованців дитячого садочку підготовлено просторі світлі приміщення із чудовими новими меблями, казковими ігровими куточками, затишною спальнею.
Право перерізати стрічку було надано голові Новоаврамівської ОТГ О.А. Дембовській, начальнику відділу освіти та культури об’єднаної громади С.М. Гавриленку та гостям свята.
От і настала довгождана мить, з якої почнуть своє навчання учні школи і дошкільнята. Покличе дзвоник, срібно продзвенить і діти підуть у класи без вагання. Право надати перший дзвоник надали учениці 4 класу Вікторії Левченко та першокласнику Олександру Демиденку.
В народі кажуть, що гарна прикмета для тих, хто вирушає в дорогу,­ пройти під райдугою. Райдуга, дуга раю – це і надія, і дороговказ, це арка, яка веде до щастя. Той хто пройде під райдужною аркою, той прямує назустріч щастю. Але в реальному житті нікому не вдавалося це зробити. 1 вересня стало у Грушине днем чудес. І всім була подарована можливість увійти у рідну школу та садочок через райдужні ворота, ворота щастя. Олена Григорівна Тиквенко разом із своїми першокласниками зайшли до своєї класної кімнати. А чотирнадцять дошкільнят завітали вперше до свого дитячого садочка «Дивограй» разом зі своєю вихователькою Христиною Миронівною Гошко.
Після урочистостей присутні на святі з радістю і хвилюванням переступили поріг нового закладу та побували в гостинних стінах дитсадка, де кожен міг помилуватися затишним убранством дитячих кімнат.
Нові яскраві іграшки і казкова атмосфера вабить малечу. Батьки можуть бути спокійними ­ їхнє чадо в надійних руках. Відкриття садка вселяє у людей надію на нове життя, яке їм забезпечить об`єднана громада.


Печаль і радість обійнялись


Україна. Наша земля, рідний край, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, і зрозуміло, мудрими, талановитими людьми.Україна - країна трагедій і краси, вікової героїчної боротьби за волю.
"Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права …" - наголошував ще Василь Симоненко. Нажаль, не скінчилась ця битва й сьогодні. 24 серпня наша Батьківщина відзначила 27-у річницю своєї незалежності. Разом з усією країною святкувала і наша Новоаврамівська громада.
Святкові концерти розпочались 23 серпня у селі Мелюшки, потім естафету святкувань прийняло мальовниче Грушине, за ним козацьке село Ковалі, а завершили святкування 25 серпня у яскравій Новоаврамівці. Жителів усіх сіл нашої громади теплими і щирими словами вітала сільській голова Олена Андріївна Дембовська та начальник відділу освіти та культури Сергій Миколайович Гавриленко.
Яскравими українськими рушниками, килимами, різнокольоровими повітряними кульками прикрашена зала Мелюшківського сільського клубу, сцена потопає у розмаїтті чарівних квітів, зала сяє від гарних та усміхнених дитячих облич, від їх гарних вишиванок - це вихованці Мелюшківського дитячого садочка у повному складі завітали на свято. А далі розливами покотились чарівні пісні про Україну у виконанні жіночого ансамблю "Калина" та солістів-вокалістів, вітали віршами, піснями та таночками свою Україну - неньку і її найменші громадяни.
Гостинно зустрічав своїх гостей та односельців 23 серпня і Грушинський будинок культури. Ведучі святкового концерту віршованими рядками розповідали про рідний край, його історію, мальовничу природу. Лунали патріотичні, ліричні, жартівливі пісні у виконанні жіночого ансамблю "Кумасі", чоловічого дуету, найменших артистів-аматорів: Вікторії Левченко та Миколки Саранчука. За традицією, яка склалась останніми роками, в цей день сільський голова Олена Андріївна Дембовська та в. о. старости с. Грушине Станіслав Миколайович Барило вітали молодих хлопців - учасників бойових дій. "Сумно на душі, боляче, бо немає ще миру на нашій Україні, гинуть наші хлопці від ворожих куль, розривів снарядів. Зазнала втрат і наша громада. Не повернувся в рідне село, до мами, сестер житель с. Новоаврамівка Сергієнко Сергій, але пам'ять про нього назавжди залишиться в наших серцях", - так говорила Олена Андріївна виступаючи перед жителями наших сіл.
Ввечері 23 серпня всіх бажаючих запросив до себе святково вбраний Ковалівський будинок культури. Дарував свою творчість усім, хто любить своє рідне село, українське слово та пісню жіночий ансамбль "Любисток", чоловічий дует, радували глядачів своїм співом тріо, квартети вокалістів, а також маленькі україночки - Вікторія Гавриленко та Домініка Явтушенко. Всіх глядачів зворушили ніжні та чуттєві хореографічні композиції "Не шуми калинонька" і "Щастя нам, українцям, доленька подаруй" у виконанні танцювального колективу "Дивосвіт". Сподобались глядачам і сучасні танці у виконанні учнів Ковалівської школи.
25 серпня у Новоаврамівському сільському Будинку культури зібралося чимало люду, щоб послухати прекрасну українську пісню, порадіти виступам нашої талановитої молоді. Традиційно захід відкрив Новоаврамівський народний аматорський хор. Дарували глядачам гарну українську пісню жіночий вокальний ансамбль "Світанок", родинний дует Ганзенків, Вікторія Гавриленко. Усіх глядачів зворушив, зачарував спів чоловічого вокального ансамблю. Справжньою окрасою свята став виступ молодого хореографічного колективу. І ось ведуча цього чудового свята Вікторія Гавриленко розповідає про тих, хто зараз виборює нашу незалежність на сході країни, зі сльозами на очах розповідає про свого однокласника - Сергієнка Сергія, який загинув захищаючи рідний край, все те, що ми зараз маємо, наш спокій і мирну працю, оголошує хвилину мовчання… Зал встає, наступає дзвінка тиша, в якій кожен чує своє серце…
Ми впевнені, що українська держава відвоює свою незалежність, стане мирною та сонячною країною, де житимуть щасливі люди. Але для цього нам усім необхідно важко працювати щодня на благо своєї родини, своєї громади, своєї країни.

Людмила Коваленко,
спеціаліст в галузі культури
Новоаврамівської сільської ради


Ялосовецька школа у новому статусі


Таким напруженим був серпень… У клопотах він щороку. Але цьогорічний додав роботи всім: від директора - до … Та хто ж залишився без турбот у той час, коли роботи в школі не просто багато, а надзвичайно багато: пофарбувати, полагодити, змонтувати, намалювати; замовити, вибрати, випросити, вигадати… Батьки допомагали в усьому - електрик потрібен - буде, з меблями допомогти - прийдемо… Так воно і має бути, вважаю (і не тільки я, а і батьки наших вихованців, інакше займалися б своїми справами, а не до школи і влітку йшли). Переконана, що ключем до справжніх змін в освіті є міцні та глибокі зв'язки всередині громади та дії, у які вони виливаються. Завжди володіє ситуацією в школі наш сільський голова Турчанінов С.С. Як не сам допоможе, то знайде того, хто вирішить проблему. Директор ДП "ДГ ім.. 9 Січня" Пасюта А.Г. навіть тоді, коли і в господарстві нелегко, не відмахнеться "не моє", а допоможе.
Отож, у перший день нового навчального року у новому статусі - опорний заклад "Ялосовецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Хорольської районної ради Полтавської області" - зустрічає школа своїх жителів - від наймолодших (їм сьогодні всі заздрять!) до випускників. Батьки, бабусі, знайомі та друзі, свої і навіть незнайомі - загомоніла школа, ожила…
Сьогодні до 1 класу іде Іринка Хіжна, та не сама, а з сестрою-одинадцятикласницею - хай заздрять усі - он вона яка красуня, всіх знає, артистка і веселуха. А Еля Хачатрян, також випускниця, схвильована: не лише Аня, сестра-восьмикласниця, поруч, а і молодший братик іде до школи, хоч і не в Ялосовецьке, до того ж Бригадирівська початкова стала філією опорного закладу….
Ще вчора такі тихі коридори школи швидко заповнюються дитячими голосами. Всі в очікуванні, адже не бачилися все літо, цілих три місяці. Чомусь 9 місяців навчання збігають одним днем, а ось літо…
Очікування змінюється нетерпінням. Коли? Звичайно, всі підросли, змужніли, порозумнішали. Яке це щастя бачити ці зміни і усвідомлювати, що ти теж до них причетний. Посмішки, радість зустрічі, тривога за їхнє майбутнє. Море квітів і задоволення від зустрічі. Нові ідеї, нові учні. Це життя вчителя. У школі не затримуються ті, хто не живе нею. Школа забирає тебе всю, не залишаючи щось на потім. Натомість дає молодість душі і бажання жити, творити.


"ВЕСЕЛКОВІ ГРАЙЛИКИ"


Штомпелівська сільська рада - чудовий і мальовничий край Хорольщини. Тут проживають красиві, розумні, талановиті і активні жителі, котрі небайдуже ставляться до свого спільного дому, дбають про створення комфортних умов рідного краю. Село Штомпелівка є центром громади, адже на території розташовуються сільська рада, сільгосптовариство, ФАП, будинок культури, поштове відділення, школа, дитячий садочок. Протягом останніх кількох років село оновилося і відчутно змінилося на краще. Всі ці зміни відбуваються завдяки взаєморозумінню та співпраці місцевої влади і громади з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з депутатами всіх рівнів, а також за підтримки місцевого господарства і небайдужих людей.
Вагомі зміни нарешті відбулися і у дошкільному навчальному закладі "Веселка", який очолює і всім серцем за нього вболіває завідуюча Ніна Рубан. Вона - досвідчений керівник. Завжди готова до спілкування, взаєморозуміння і підтримки розумних ідей від батьків щодо покращення добробуту "веселкових дітей". Довгий час у цьому затишному дитсадку чимало дітлахів чекали на ігровий майданчик, якого у закладі не було. А дорослі неодноразово піднімали це питання перед сільською радою. І нарешті сталося… Одним із приємних і довгоочікуваних цьогорічних подарунків для дитсадка став повноцінний ігровий майданчик. Цю ідею вдалося реалізувати завдяки плідній співпраці депутата Верховної Ради України Костянтина Іщейкіна та Штомпелівського сільського голови Валерія Іщенка, який підтримав ініціативу народного обранця. Майданчик придбали за кошти державного та місцевого бюджетів.
Наприкінці цьогорічної весни, яскравий майданчик з різними елементами, у повній готовності вже був на території садочка. Відтоді малеча "Веселки" з радістю і користю проводить своє дозвілля на майданчику, який заполонили усмішки і щасливі обличчя дітей. Радіють такому придбанню і всі працівники дитсадка, адже для маленьких вихованців - це величезна радість і активний розвиток. Неабияк задоволені й самі батьки, що їхні діточки мають змогу щодня випробовувати нові гойдалки, гірки, каруселі, пісочницю та інші розваги. Тому під час відкриття ігрового майданчика, батьки і колектив ДНЗ "Веселка" висловлювали щирі слова подяки всім, хто долучився до придбання та облаштування казкового ігрового містечка.
Та на цьому клопотання довкола нового дитячого майданчика не закінчилися. Народний депутат Костянтин Іщейкін оголосив про конкурс із благоустрою подарованих ним на окрузі майданчиків, де призери можуть отримати серйозні заохочення для своєї громади. Тому ми, батьки, вирішили брати участь у конкурсі, і докласти максимум своїх зусиль, щоб зробити територію майданчика якнайкращою та здобути перемогу. Бо ж все, що ми робимо - це заради дітей.
Найактивніші мами й тата зібралися, влаштували так званий "мозковий штурм", визначилися із креативними ідеями по благоустрою і взялися до діла. Розпочали із фарбування автомобільних покришок, які використали у різних варіаціях: вирізали пару білих лебедів, зробили імпровізовану різнокольорову гусеницю та жовте сонечко, квітники у вигляді криниці, піраміди, жаби, кошика та горнятка засипали ґрунтом і висадили там різнобарвні квіти, які і до нині милують око своїм буянням. Із підручних побутових предметів створили кумедні садові фігурки. Біля дитячої гірки ретельно засипали пісок. Встановили лавочки для відпочинку. Дуже добре, що довкола майданчика є асфальтовані доріжки, на яких малеча граючись, може ще й помалювати кольоровою крейдою.
Коли ж дійшла черга до створення вивіски і назви майданчика, то тут довелося неабияк помудрувати. Яку оригінальну назву придумати? Як і з чого робити? Як оформити? Варіантів було чимало, але питань залишалося ще більше - де взяти матеріали, майстра і т.д. Звернулися спершу за допомогою до нашого сільського голови Валерія Іщенка. Він надав нам дерев'яну площину для основи вивіски. Далі на прохання підтримати дитсадок відгукнулися наші незмінні добродійники - Юрій Лещенко, депутат Хорольської районної ради, голова первинної профспілкової організації Вишняківського МПД ДП "Укрспирт", та Ігор Касіч, керівник Вишняківського МПД ДП "Укрспирт". Вони оперативно допомогли нам із пошуком талановитого художника і взяли на себе всі фінансові витрати на фарбувальні матеріали та оплатили роботу майстра.
А коли всі заплановані батьками роботи були реалізовані креативна назва ігрового майданчика сама вертілася у голові. Що ж тут думати-гадати? У штомпелівській "Веселці" нарешті з'явилося місце для веселого та енергійного відпочинку, де малеча може активно гратися у різні забавлянки. Тому було вирішено дати майданчику ексцентричну назву - "Веселкові грайлики", як символ "кольорового намиста", закладеного у однойменній назві закладу та безкінечної дитячої гри і щирого сміху.
Майданчик для дитячого садочка "Веселка" - це не тільки безмежна радість для вихованців, а й для батьків, які вклали у його благоустрій всю свою душу і сердечну любов, заради добробуту і комфорту своїх дітей. Тепер дитяче веселе щебетання лунає тут зранку до вечора. А дорослі мають можливість спостерігати за тим, як на свіжому повітрі бавляться та набираються сил їхні дітлахи.
Найбільші слова вдячності, за придбання ігрового майданчика та створення добротних умов довкола нього, батьки адресують Костянтину Іщейкіну, Валерію Іщенку, Юрію Лещенку, Ігорю Касічу, а також усім активістам та мешканцям Штомпелівської сільської ради, які завжди долучаються до добрих справ, що реалізуються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Безумовно, тільки гуртом, спільними зусиллями ми зможемо покращити рівень життя наших найменших жителів громади. Адже саме за цим ще зовсім юним поколінням стоїть майбутній розвиток як всієї громади, так і держави в цілому. Батьки спільною працею показали гарний приклад іншим, а головне своїм дітям, як можна змінювати життя громадою вже сьогодні.


На славу тобі, моя Мусіївко


Мудрим чоловіком був той древній запорізький козак Мусій, що 421 рік тому оселився на березі Сули і заснував на родючих прирічкових землях свій хутір. Благодатна природа і родючі грунти обдарувала людей такими врожаями, що скоро хутір розрісся до села, а згодом - і великого села. У його назві збереглося ім`я першого поселенця - козака Мусія: Мусіївка. Пройшло більше чотирьох століть, а пам`ять про прадавнього козака живе, бо квітне і славиться село Мусіївка.
Доки працівники сільської ради, місцевого клубу та СТОВ "Мусіївське" готуються до початку свята "Моє село - моя Родина", проходжуся вулицями населеного пункту. Скрізь відчувається дбайлива господарська рука. Біля машино-тракторного парку прибрано, виметено, техніка завмерла у рівненькому мов шнурочок рядочку. Любо-дорого подивитися. Біля людських дворів теж порядок: викошено, вичищено. Архітектурний центр села - будинок культури, найвища споруда - сяє навсібіч недавнім ремонтом. Новенькими євровікнами посміхається фасад школи. А між ними - дитячий спортивний майданчик. Його обладнання - сучасне, красиве, різнобарвне. Придивляюся уважніше. Та тут аж десяток різноманітних силових тренажерів! Хочеш нарощуй м`язи рук чи ніг, хочеш - качай прес. Можливості для цього створені. На майданчику і різновисокі турніки, і гімнастичні кільця, і канат, і звивиста гірка, і з півдесятка гойдалок. Для молоді - рай.
Підстрижені кущі, барвисті квіти, облаштовані тротуарною плиткою доріжки біля сільської ради і контори СТОВ "Мусіївське" створюють піднесений настрій. Стою, роздивляюся, любуюся: Мусіївка стає європейським селом. Хотів ще пройти до подвір`я дитячого садочку: чув багато гарного про цю установу, та не встиг. До мене долинули емоційні крики з боку стадіону. Зрозумів, що там вирують пристрасті. І не помилився. На волейбольному майданчику сперечаються за перемогу спортсмени із Мусіївки і Лукім`я. Хлопці так стараються, що нещасний м`яч не має відпочинку: все літає над сіткою. Хто вийде переможцем у грі не може передбачити навіть Анатолій Тітенко. Анатолій Григорович 40 років пропрацював учителем фізкультури. Про спорт знає все. Зараз він - суддя спортивної зустрічі. Але навіть він не прогнозує переможця. Стараються гравці обох команд. А ми знаємо: хто б не переміг, будуть задоволені. Сільська рада підготувала гарнезні призи і за перше, і за друге, і за третє місця.
Тим часом біля будинку культури пожвавлюється рух. Першими з`являються хлоп`ята на велосипедах, слідом за ними на лавочках в альтанці, мов ластівочки на дротах, розсідаються дівчатка. Усі у віночках, у вишиванках, в парадному яскравому одязі. Міланочка Пожар у цьому році буде ходити аж до 3 класу, бо за літо вона подорослішала. А сьогодні вона виступатиме на концерті до Дня села. Мілана зізнається, що перед виходом на сцену хвилюється, але її підтримує тато Валентин Васильович і родина двоюрідної сестри: Таїсія і Вадим Крутьки.
Точно о 14 годині у залі сільського будинку культури звучать урочисті фанфари: починається вшанування жителів села, святковий концерт і вручення подарунків. Ведучі Віта Максименко і Артур Гура запрошують на сцену керівників територіальної громади і СТОВ "Мусіївське": сільського голову Г.Б. Решту і директора товариства В.М. Куркіна. Якщо Григорій Борисович - людина відома у селі і знана, і шанована (посаду керівника сільської ради односельці довіряють йому вже вчетверте), то Володимир Михайлович недавно познайомився із жителями присульського села. "Два роки тому, отримавши призначення на посаду керівника СТОВ "Мусіївське", узяв географічну карту і намагався знайти на ній село Мусіївка, - розповідав учасникам свята В.М. Куркін. - Цікаво було подивитися у якому місці воно розташоване. А тепер знаю точно де знаходиться це село. Його місце у моїй душі. Захоплююся красою нашої мусіївської природи і радію з того, що маю можливість працювати з такими щирими і відповідальними людьми". Земляки слухали Володимира Михайловича і вірили йому. Бо слова директора СТОВ підтверджені ділом: крім ретельної сплати сільськогосподарським товариством податків, що наповнюють місцевий бюджет, сільгосппідприємство виділило у 2017 році 100 тисяч гривень на облаштування місцевих доріг, профінансувало ремонт приміщення першого класу на 40 тисяч, придбали сучасний плазмовий телевізор для дитячого садочку. Та і день села не проминули увагою. Взяли на себе витрати з організації лотереї, а це майже 30 тисяч гривень. За розуміння місцевих проблем і допомогу у їхньому вирішенні жителі Мусіївки поважать керівника агроформування і зустрічають його на своєму святі запашним короваєм. Такий же вручили і сільському голові Григорію Борисовичу Решті.
Гості свята: перший заступник голови РДА С.Г. Абрамов і заступник голови райради Р.М. Гловацький передали мусіївцям вітання від керівників району. С.Г. Абрамов назвав плідною співпрацю територіальної громади і району, високо оцінив внесок Мусіївської сільської ради у районний бюджет і подякував землеробам за успішну роботу. Представники районної влади вручили подяки за значний внесок у розвиток району директору СТОВ "Мусіївське" В.М. Куркіну, працівникові сільської ради Ю.О. Калині, голові фермерського господарства О.В. Кучеру.
Подарунків на Дні села було безліч. Головним став дарунок сільської ради: прекрасний концерт. На вході до глядацького залу стояли Юлія Парнюк і Лілія Кузуб. Жінки працюють у дитячому садочку. А на святі виконували відповідальне завдання: кожному присутньому вручали солодкий гостинець - медовий пряник у вигляді яблука. Роздали їх більше семисот штук. Діти і гралися, і ласували гостинцями. А старші - ховали в сумки. Мовляв, понесемо смакоту додому, порадуємо рідних. Урочистого рівня задав концертній програмі виступ танцювального ансамблю "Асорті". Дівчата вийшли на сцену із рушниками. У ході танцю вони підносили свої вишивані дива над головами, складали їх зигзагами, поєднували у кола. Це заворожувало глядачів. Щоправда, у концертній програмі було багато танців. Танцювали і старші діти, і зовсім маленькі. Дитячий ансамбль "Незабудки" показав танець "Ромашка". Увесь зал засяяв вогниками мобільних телефонів. Дорослі знімали на відео як діти майстерно рухаються на сцені.
Різноманітною була і вокальна частина. Прекрасні голосові дані Марійки Махно вражали земляків. Дуже романтичною була пісня "Жасминовий рай", яку заспівала Оксана Корнієнко. А куди ж без акапельного, автентичного, українського співу. Ганна Гусинська і Тамара Дацій виходили на сцену в українських костюмах і з коралами і перлами на шиї. Пісенною родзинкою святкового концерту став виступ директора районного будинку культури Анатолія Крутька. Анатолій Родіонович - заслужений працівник культури, має мусіївське коріння. Родом із цих країв був його батько. Рідна земля надихнула А.Р. Крутька на творчість. У співпраці з хорольською поетесою Любов`ю Новак він створив пісню "Мусіївка рідна". На Дні села-2018 цю пісню Анатолій Крутько виконав уперше.
Дуже професійною була робота ведучих концерту. Коли стоїш на сцені перед повною залою людей, то, буває, і коліна дрижать. А хвилювання Віти Максименко і Артура Гури не було помітним. Навпаки, вони імпровізували, згладжували деякі ситуації і робили так, щоб глядачі не помітили малесеньких дрібничок. Такі завжди бувають на будь-якому концерті. Загалом аматорські колективи Мусіївського будинку культури заслужили на похвалу. Роботу директора БК Світлани Альбертівни Гури усі земляки і гості свята оцінили найвищим балом.
Про святковий концерт до Дня Мусіївки можна розповідати і розповідати, але я згадаю про тих, кого шанували подарунками. Коли ведучі запросили на сцену учасників АТО, увесь зал в єдиному пориві встав. І старі, і молоді, і сиві, й кучеряві - усі віддавали шану захисникам Незалежності нашої матері - України. Не забули запросити за подарунками від сільської ради багатодітні сім`ї, наймолодших жителів села, передали привітання і подарунок знаній колгоспниці Олександрі Семенівні Пацюк. Свого часу вона удостоїлася найвищої трудової нагороди: ордена Леніна. Особливого подарунка вручили Ганні Віталіївні Гусинській - за активну життєву позицію, участь у житті громади і допомогу в організації свята. А Ганна Віталіївна недарма досягла поважного віку. Мудра жінка знала що робити. Вона пригостила усіх присутніх маковим пирогом власної домашньої випічки. Красиві україночки ходили залою, частували земляків пирогом від бабусі Галі, глядачі весело шуміли, а над їхніми головами лунало: "Хай вам сіється і родиться золоте зерно…" Так буде точно. Бо там, де взаємна повага і розуміння між працівниками і керівниками, де спільна мова між територіальною громадою і товаровиробником, буде сіятися і родитися золоте зерно. На славу тобі, древня і молода Мусіївко, на процвітання тобі, наша Україно!
`


Моє село - це духовна скарбниця і невичерпне джерело батьківської мудрості


Серед розлогих краєвидів, поміж довгих і, здавалося б, нескінчених польових доріг, галявин, щедрих зелених масивів розкинулося, наче у квітках, населені пункти однієї із найбільших у нашому районі сільських рад - Андріївської. Кожне його село і громада, - це щира і товариська родина, частинка України. Те місце, де продовжують жити і зберігатися у серцях старших жителів найдавніші народні та родинні традиції. Зі щирою любов'ю і пошаною вони передають їх юному поколінню - своїм дітям та онукам, а дехто - і правнукам. А цьогоріч, на православне свято Преображення Господнього, або, як прийнято називати поміж людей, Яблучний Спас, вся численна андріївська родина зібралася разом, щоб разом відзначити День громади.
З усіх-усюд, близьких чи далеких куточків населених пунктів сільської ради, усіма родинами, з дітьми та онуками збиралися у Козубівському сільському будинку культури. Саме тут, у його гарному, привітному приміщенні до третьої години недільного дня збиралися різні покоління жителів.
"Ми раді Вас вітати, шановна Андріївська громада, на нашому святі, де із мудрістю старшого покоління говорить життя дитинством наших запальних та юних дітлахів, - звернулися до присутніх жителів ведучі свята Дня громади Леся Савченко і Юра Шаповал. І, традиційно, запросили до вітального слова гостей, які завітали розділити святкові миттєвості проведення дня народження великої і дружньої андріївської громади.
"Зі святом Яблучного Спаса Вас, дорогі односельці, - розпочинаючи урочистості з нагоди проведення Дня громади, звернувся до присутніх жителів та гостей свята Андріївський сільський голова Володимир Данилейко. - Міцного Вам здоров'я, довгих років життя, чистого мирного неба, щоб у кожній родині завжди лунав веселий сміх дітвори. Дозвольте, також, користуючись святковою нагодою, сказати слова вдячності за всебічну підтримку у вирішенні актуальних питань життя громади районній владі, безпосередньо, головам Хорольської райдержадміністрації Ларисі Звірко, районної ради Вірі Мартюк і першому заступнику голови райдержадміністрації Сергію Абрамову. Мені дуже приємно, що на запрошення організаторів до нас завітав депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров. Від імені всіх жителів Андріївської сільської ради дозвольте Вам, Фахраддіне Аладдіновичу, адресувати слова вдячності за сприяння вирішення украй актуального питання - проведення робіт із ямкового і середнього поточного ремонту доріг місцевого сполучення".
Підтримали святкові привітання з нагоди проведення Дня громади і гості: голова Хорольської районної ради Віра Мартюк і перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов. У своїх виступах вони засвідчили підтримку одній із найбільших громад району. Подякували ветеранам і працівникам різних сфер діяльності, жителям сіл за їх працю, адже саме їх руками, у щоденних турботах на виробництві, створюється добробут і затишок нашого квітучого краю. Вручили Подяку від районної державної адміністрації і районної ради за активну співпрацю у розбудові Андріївської громади сільському голові Володимирові Данилейку.
"Нехай завжди і в кожному домі панує мир та затишок. Серце завжди зігріває повага і любов рідних, а щира праця приносить добробут і достаток, - такими словами розпочав свій виступ гість свята, депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров. - Мені дуже приємно було отримати від вас запрошення. Будучи тут, з вами зараз, дозвольте у кількох словах розповісти про нашу спільно роботу щодо забезпечення соціальної сфери сільської ради та надання якісних соціальних послуг населенню. Пригадуючи, не так давно ми поєднали спільні зусилля, кошти обласного, районного та сільського бюджетів для придбання автомобіля, а у минулому році із обласного Фонду розвитку територій Полтавської області було виділено 150 тис. грн. для заміни вікон у Андріївській амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Я переконаний, що не далі, як у наступному році, нам спільними зусиллями і коштами удасться повністю завершити ремонт приміщення вашого медичного закладу.
Питання відновлення місцевих шляхів внутрішнього сполучення, - наголосив депутат Полтавської обласної ради Ф.А. Мухтаров, - було і залишається одним із першочергових завдань. Тож, дякуючи підтримці районної влади, першого заступника голови Полтавської обл-держадміністрації Андрія Пісоцького, нам вдалося розпочати першочергові роботи для відновлення найбільш зруйновних ділянок автошляхів на території населених пунктів вашої сільської ради. У вирішенні цих та інших питань щодо підтримки вашої громади, з приємністю дякую вашому сільському голові Володимирові Данилейку. Також мені дуже приємно, що започаткована мною ініціатива з ремонту шкільних класів продовжує підтримувати адміністрація СВК "Андріївський". Я щиро сподіваюся, і впевнений, що такою спільною роботою, крок за кроком, ми зможемо найближчим часом змінити на краще стан і забезпечення соціальної сфери Андріївської сільської ради".
Любіть Україну,
Як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну, - цими красномовними віршами Володимира Сосюри розпочався святковий концерт на День громади Андріївської сільської ради. І під аплодисменти залу присутні учасники святкового дійства зустрічали своїх маленьких та вже юних, незабутніх - творчі колективи студії естрадної пісні "Першоцвіт" та гуртків Козубівського сільського будинку культури. Вони, як і завжди, порадували односельців своїми талановитими виступами, - присвячували їх односельцям різних років, пошановуючи їхній подвиг і звитяжну працю на благо громади. Тож, для всіх, хто завітав цього дня до Козубівського сільського будинку культури, свою творчість дарували: гурт "Кришталеві роси" - Женя Тютюнник, Маргарита Труханова, Леся і Ліна Савченки, Ліза Терещенко, дует гурту "Свій стиль" - Дарина Грищенко і Каріна Скиба, дитячий шоу-ансамбль "Дітлахи" - Ангеліна Данилейко, Вероніка Мельникова, Поліна Марченко, Анастасія Макойда, Вікторія Вовк, Юля Макойда, Неля Старосвіт, Маша Красножон і Жанна Марченко. Пісню “Вишиваночка” виконала улюблена онучка родин Силенків із В`язівка та Гунько із Дубового Ілона Силенко, яка зараз проживає з батьками у Решетилівці.
"Для мене хорольський край завжди був і залишиться оберегом і невичерпним джерелом натхнення і творчості. Тут, на Хорольщині, промайнули як лелеки в небі мої незабутні юні роки", - вітаючи жителів із святом Дня громади, сказала гостя, заслужена артистка України Тетяна Садохіна. Разом із поетом і композитором, керівником гурту "Ревізор" Володимиром Шевчуком вони створили незабутню атмосферу українського народного та ліричного пісенного дійства.


День села у Клепачах - свято дружньої родини


Минулого тижня у центральній садибі Клепачівської об'єднаної громади відзначили День села, який був приурочений до дня Незалежності України. Єдиною родиною зібрались клепачани та жителі сусідніх сіл від найменших до людей поважного віку.
Під відкритим небом у центрі села було розгорнуто імпровізовану сцену. Свято відкрили національним гімном України. Гідами на святі були працівники Вергунівської сільської бібліотеки Маргарита Січ та місцева жителька, нині - студентка, - Аліна Махно.
На святкування до клепачан завітав Народний депутат України Костянтин Іщейкін та його помічники Дмитро Кубрак, Сергій Соколовський та Людмила Махно. Костянтин Євгенович привітав громаду з основними святами в нашій державі. Побажав і надалі громаді іти обраним курсом і підтримувати лад у всіх сферах громади.
Сільський голова Микола Новоселецький привітав усіх з Днем Державного Прапора та днем Незалежності України:
-Упевнений, що кожен українець як житель великої країни ? відчуває гордість за свою Батьківщину, за свій великий народ. Бажаю землякам, рідним, друзям та колегам здоров'я, щастя, добра, достатку миру та щедрої долі, сили і наснаги в усіх ваших справах. Щоб наша важлива праця на благо рідної Батьківщини та українського народу завжди була плідною та натхненою і дарувала лише радість та задоволення. Щоб ми спільно розвивали нашу країну й рідні села та дотримувалися законів, були патріотами та стояли на сторожі нашої держави.
Микола Миколайович не шкодував слів вдячності всім активним, небайдужим землякам. Так, зокрема, ним були вручені подяки Костянтину Іщейкіну та його помічникам за допомогу у фінансуванні ремонту приміщень Шишаківської та Вергунівської ЗОШ. Також подяки від сільського голови отримали голова правління СВК "Перемога" А.Г. Пасюта та завідуючий Клепачівською АЗПСМ Анатолій Бриковець за багаторічну сумлінну працю та високий рівень професійної майстерності.
У свою чергу Костянтин Євгенович передав грамоти заступнику сільського голови з економічних питань Лесі Лопаті, депутату сільської ради Олександру Циганенку та директору Новачиської ЗОШ Наталії Савченко.
Анатолій Пасюта також привітав односельців із чудовим святом - днем села. Анатолій Григорович побажав, щоб добра традиція такого святкування лише розвивалася і давала позитивні результати.
За добрим українським звичаєм почесним гостям було вручено короваї, як символ достатку нашого народу. Після завершення урочистої частини свято продовжилося культурно-мистецькими номерами за участю солістів, творчих колективів та представників аматорського мистецтва.
На святковому заході звучали пісенні дарунки обдарованих дітей і молоді громади. Вітальним словом і піснею закликали на свято учасники художньої самодіяльності Вергунівського, Шишаківського, Новачиського СБК та Клепачівського СК.
Валентина Михайлова виконала пісню "Рідна Україна" під танцювальний супровід гуртка Вергунівської школи. Порадували творчістю учасники аматорського жіночого колективу "Мальви" у складі Ольги і Тетяни Шелько, Алли Гриценко, Ніни Якименко, Вікторії Глущенко та Юлії Глущенко. Завітали на свято і аматори сцени Новачиського СБК, виступ яких справив неабияке враження на глядачів. Дівчата настільки запалили аудиторію "рок-н-ролом", що хотілося їм підтанцьовувати. Також участь у святкуванні взяла викладач сольного співу Хорольської музичної школи Вікторія Бовкун. У виконанні Вікторії Едуардівни звучала пісня "Тече вода". Чоловічий ансамбль у складі Станіслава Шевченка, Олександра Савченка, Григорія Старінцева та Владислава Глущенка заспівав чарівну пісню "Ти одна така". Патріотичні пісні звучали у виконанні дитячого ансамблю "Веселка" у складі Анюти Гриценко, Ані Глущенко, Олександри Пилипенко, Соні Дроб'язко, Ясі Яковець, Дмитра Антоновича, та наймолодшої учасниці свята Лілії Фалько. Ансамбль Шишаківського СБК виконали веселу пісню "Баба на баяні".
Теплим та добрим словом на святі вітали довгожителів села - Якименко Парасковію Іванівну, яка в цьому році відсвяткувала 94 роки від дня народження та Куця Михайла Мефодійовича, який днями відзначатиме 91 рік.
Для найменшою жительки нашого села - Асташенко Дарії Павлівни дитячий ансамбль "Веселка" виконав пісню "А я дівчинка маленька".
Приймали вітання жителі нашого села, які того дня святкували іменини. Свій 25-річний ювілей відзначав Коваль Юрій Вікторович, а Хоменко Ніні Іллівні виповнилось 64 роки. Тож побажали всім іменинникам,які святкували, святкують, і найближчим часом святкуватимуть свої дні народження міцного здоров'я, та довгих років життя.
Від усієї громади привітали молоде подружжя Сторчаків В'ячеслава Вікторовича та Катерини Анатоліївни, які 28 липня цього року стали на весільний рушник. А жителі нашого села Нестеренко Катерина Семенівна та Бойко Петро Оксентійович у червні цього року відзначили своє золоте весілля . Стосунки, які пройшли випробування часом, такі ж коштовні, як золото.
Щиро вдячні колективам та усім учасникам художньої самодіяльності за подарований гарний настрій та вдало організоване свято з високим патріотичним змістом. Дякуємо усім, хто доклав руку до частування гостей свята, зокрема господиням із виконавчого комітету та відділу освіти та культури сільської ради, бібліотекарям та ФОП Валентині Пасюті за допомогу у підготовці святкування. Відзначення дня села стає доброю традицію, яку варто продовжувати і розвивати.

Виконавчий комітет Клепачівської сільської ради


Доля дарувала Івану Лисенку із Єньок трагічних і радісних сто літ


Минулої неділі, у свято Преображення Господнього, або, як прийнято називати, Яблучний Спас, над селом Єньки сьогодні Вишневої сільської ради у далекому 1918 році на небі загорілася нова зірочка долі. У родині Лисенків народилася друга дитина, хлопчик, якого вони назвали Іванком.
Початок 20 століття був сповнений трагічними для країни подіями. Став часом змін, від якого розпочався відлік нового часу і нової державності. Для родини Лисенків - лише один із років, коли батьківське серце було зігріте, сповнене любов'ю і турботою за свою другу дитину. У подальші роки його дитинства і юності, дорослого життя, на долю Івана Ониськовича припало пережити, бути свідком і визволителем рідного краю від фашистсько-німецьких загарбників у Другій світовій війні, тяжко працювати у післявоєнний час та становлення української державності. Але, попри все, він і досьогодні, не зважаючи на такий поважний вік, продовжує залишається великим оптимістом, маючи добру пам'ять і щире почуття гумору.
"Шановний Іване Ониськовичу! Прийміть найщиріші вітання з нагоди 100-річчя з Дня Вашого народження, - з цими словами завітали і звернулися до ювіляра у день його народження із привітаннями і подарунками гості, голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко і районної ради Віра Мартюк. - Щиро бажаємо Вам міцного здоров'я, завжди доброго настрою, злагоди та добра! Нехай Ваше життя й надалі залишається таким же світлим та радісним, як цей гарний літній день, а дружні привітання від рідних та односельців додадуть життєвої наснаги у скарбничку Вашої душі". Від імені депутата Полтавської обласної ради Ф.А. Мухтарова - Івана Ониськовича привітав, подякувавши за роки праці на благо рідного краю і господарства, щирість душі та великий оптимізм, яким він сповнює рідних та односельців, перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов.
"Вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності духу перед воєнними лихоліттями та труднощами післявоєнної розбудови. Бажаємо Вам міцного здоров'я, активного довголіття, щастя, радості й благополуччя", - продовжуючи приємні миттєвості, вручили вітальну адресу, засвідчили свою повагу голови ради районної Організації ветеранів України у Хорольському району Дмитро Кражан, і первинного осередку Вишневої сільської ради Олександра Хрипко.
Від імені всіх жителів громади, односельців цього дня дарували святкові побажання довгожителю, добрій і чуйній людині, вручили пам'ятну медаль із 100-річним ювілеєм і подарунки сільський голова Михайло Лисенко і секретар сільської ради Наталія Квачко.
"Нас у батьків було четверо. Жили як і всі, бідували, батьки трудилися у колгоспі від світанку до самих сутінків. Що ж тут сказати.." - пригадуючи, розповідає Іван Ониськович. І хату-мазанку, і щебет ластів'ят під солом'яною стріхою спекотними літніми днями, тата та матусю - їх любов і турботу за дітвору. Коли матуся пригортала до серця, співала колискових…
Підростаючи, з часом жваве та непосидюче дитинство змінилося юністю, зі своїми обов'язками, прагненнями, бажаннями. Разом зі своїми однолітками хлопець пішов на науку до тодішньої Єньківської семирічки. Шкільні предмети захопили хлопчака, бо щодня він дізнавався чимало нового, відкриваючи для себе світи письма, літератури, а вдома переймав традиції та обрядовість рідного краю, любов та повагу до старших, природи та землі, яка щороку дарувала щедрий ужинок.
"Допоки батьки з дня у день важко працювали, ми були віддані самі собі. Та й не сиділи без діла, доглядали менших, - продовжує ділитися спогадами дитинства ювіляр. - Змалечку привчалися до роботи, як могли, допомагали вдома, по господдарству. А коли вже попідростали, то почали пасти череду, підробляли як могли, щоб прогодуватися".
Після закінчення Єньківської семирічки подав документи на вступ до Кременчуцького медичного училища. І на цій події Іван Ониськович наче на мить закрився від світу і спілкування, тому що доля так і не дала можливості юнакові здійснити свою мрію - стати лікарем. Із сивої пам'яті нахлинули спогади про чарівну Марійку, з якою він поєднав долю, ставши на весільний рушник, початку воєнного лихоліття… Доволі стримано розповідає про його демобілізацію та перший час боротьби з ненависним ворогом, який знищував життя і все, що було любо і дорого серцю - рідний край і країну. Темні, пусті згарища там, де квітнуло життя - на місці хуторів та сел. Почорніла земля від жаху і сліз дітей та матерів. Важкі бої з ворогом за кожен клаптик землі, за кожне життя ціною десятків і сотень однополчан, солдат та офіцерів, які назавжди лишилися на визволеній землі вкраїни. Бог дарував Івану Ониськовичу солдатське щастя бути учасником визволення України-неньки. Разом зі своїм підрозділом перейшов у наступ на ворога. У Білорусі, наприкінці 1944 року, під час одного із запеклих боїв з ворогом отримав тяжке поранення. "Шість місяців і вісімнадцять днів лікувався і проходив реабілітацію у госпіталі міста Вічуга Іванівської області, - пригадує закінчення його війни Іван Лисенко. - Тоді мені дали першу групу інвалідності, комісували й відправили додому".
Перемогу радянських військ над фашистською Німеччиною у Другій світовій війни Іван Ониськович святкував вдома, із рідними та односельцями. Але, після пережитих років жахливої бурі війни, щороку дата весняного 9 травня для нього була і залишиться часом спогадів й пошанування пам'яті всіх тих, хто не вернувся додому. А пам'яттю про період Другої світової війни є його нагороди - орден "За бойові заслуги" та 20 медалей, медаль "70 років визволення республіки Білорусь від німецько-фашистських загарбників".
Нове життя у обпаленому війною краї. Та, навіть, не зважаючи на інвалідність, він не хотів бути вдома, а щоби серед людей. Тому сільська рада спершу підтримала його у цьому прагненні й перший рік при ділі він працював продавцем у місцевому магазині, згодом - сторожем. З часом хворь відступала, і чоловік вже ходив не з милицями, а обходився лиш одним ціпком. Спершу працював на різних роботах у господарстві. Відсьогодні - понад чотири десятиліття як тодішній голова колгоспу запропонував І.О. Лисенку посаду завідувача птахофермою. Він погодився. Разом із чотирма працівниками трудився на дорученій йому ділянці роботи.
У любові та злагоді, щоденних турботах понад шість десятиріч прожили Іван Ониськович і Марія Яківна. Виховали і, як то кажуть, і вивели у люди двох своїх діточок - Анатолія та Анюту. Не вибувало щастя із їхнього дому і в наступні роки, коли до їхніх щирих і турботливих сердець прилинули звістки про народження онуків. Їх у Івана Ониськовича четверо - це Наташа, Анатолій, Таня і Володимир. Четверо і правнуків, які продовжують дарувати дідусеві оптимізм і спрагу до життя.
Упродовж більше, ніж півстоліття живе і турбується наче про свого рідного батька його невістка Парасковія Лисенко. "Я вдячна долі, - говорить, і на обличчі Парасковії Семенівни сяє легка посмішка, - що вона мені подарувала можливість поріднитися із родиною Лисенків. Наші життя тісно переплелися у любові і турботі, взаємопідтримці й пошані". Саме вона з родиною підготувала для свого любого батька і дідуся велике родинне свято. Разом з рідними, сусідами, друзями та односельцями із поважним 100-річним ювілеєм його привітали заступник директора із соціальних питань агрофірми "Хорольська" Володимир Коряк, директор ВП ім. Ватутіна Василь Погорілий.
Щоб спокій і мир панували в родині,
Щоб щастя всміхалось при кожній годині.
Нехай обминають Вас болі й тривоги,
Хай стелиться довга життєва дорога,
Хай легко працюється, гарно живеться,
Все вміється, множиться і удається!
Здоров'я міцного, щастя без краю - шановний наш ювіляр, житель села Єньки Вишневої сільської ради Іван Ониськович Лисенко!


На етнофестивалі "Під дідовими липами" було по-родинному тепло і затишно


У одному із мальовничих куточків Хорольщини, розкинулось, наче на вишиваному полотні, село Козубівка Андріївської сільської ради - щедрими нивами й пахучими ароматами липневої свіжості садків, кольоровим різнобарв'ям трав, розлогими краєвидами та зеленими масивами. Як і кожна громада, воно має власну історію, яка живе і зберігається у серцях його жителів. У спогадах минулих років, які передаються з уст в уста від старших до молодших поколінь його жителів. А ще про що приємно, сказати - так це про створення історично-культурного осередку цього краю, який із великої поваги до свого роду, щедрої гордості про землю своїх батьків, створив краєзнавець-аматор, житель села Козубівка Едуард Крутько. Започаткова ним етнографічна збірка "Древо", як музей-садиба батьків, дала початок, і вже другий рік поспіль згуртовує довкола себе все більше й більше ентузіастів та аматорів, краєзнавців та тих, хто з теплотою серця збирає й зберігає пам'ять своїх батьків та рідних.
Минулої суботи, 11 серпня, для багатьох жителів Андріївської сільської ради, Хорольського району, інших районів області став особливо святковим. Адже чимало з них поспішали стати гостями і учасниками яскравого і неповторного, незабутнього, теплого серцю кожному автентичного дійства самобутнього народного мистецтва. З-під розлогих крон під поважними дідовими липами, всім присутнім з імпровізованої сцени фестивалю дарували свою творчість кращі колективи та вико-навці Хорольського, Лубенського та Великобагачанського районів, інших регіонів області та України, які цього теплого дня завітали до Козубівки, музею-садиби етнографічна збірка "Древо".
"Я дуже радий всіх Вас бачити під старими дідовими липами, які бережуть історію нашого краю і мого батьківського роду, - відкриваючи етнофестиваль "Під дідовими липами", сказав засновник етнографічної збірки "Древо" і фестивалю Едуард Крутько. - Щасливий з того, що ідея створення етнографічного осередку згуртувала довкола себе так багато творчих та неординарних особистостей, цінителів народної історії та старожитностей, людей, які працюють над збереженням і відродженням української самобутньої культури полтавського регіону". Передав слово ведучим, Галині Жолубак й Іванні Попович, які запросили на імпровізовану сцену гостей.
Від імені виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та депутатського корпусу району, кожного, хто переймається збереженням духовної спадщини району привітали із першим днем проведення етнографічного фестивалю "Під дідовими липами" голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк. Подякували Едуарду Крутьку за створення музею, пошуку й збереження експонатів, які розповідають про давні часи, побут і традиції жителів Хорольщини. А також усім тим, хто долучається до підтримки цього осередку духовної скарбниці нашого краю - депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову, який для цьогорічного його проведення та розвитку музею надав значну фінансову допомогу, депутату Полтавської обласної ради Олександру Трухіну, Андріївському сільському голові Володимиру Данилейку, громадським організаціям. За активну громадську позицію, особистий внесок у збереження і популяризацію культурної спадщини рідного краю, розвиток зеленого туризму на Хорольщині голови Хорольської РДА Лариса Звірко і районної ради Віра Мартюк вручили від голови Полтавської обласної ради Олександра Біленького Подяку, від районної влади - подарунки для музею.
З вітальними словами до засновника фестивалю, всіх тих, хто сприяв у його фінансовій та організаційній підтримці, хто долучився і завітав на свято, звернулися Андріївський сільський голова Володимир Данилейко, настоятель Козубівської церкви отець Іван, - побажали учасникам щедрого натхнення, а гостям - гарного настрою.
Розпочинаючи етнографічно-концертну програму, чарівні ведучі Галина Жолубак і Іванна Попович запросили до імпровізованої сцени із театралізованим дійством "Весілля Лубенського повіту" учасників освітнього проекту "Епоха" . Розгортаючи дійство у національній автентичній манері, монологах чи діалогах, гуртових сценічних постановках, як то одяганні молодої чи зустрічі сватів та молодого, та самого сватання дівчини, супроводжували дієвість виконанням пісень та приспівок. Всі, хто завітав цього дня до Козубівки, були не менше, як зачаровані цим виступом, адже відтворення давніх звичаїв весілля були виконанні із оригінальних використанням національної мелодики та вбрання.
Найменших гостей запрошували до веселощів, цікавих та різноманітних ігрових зон та конкурсів, які для них підготували й проводили представники громадської організації "Твій світ" спільно із працівниками районного відділу поліції. Вони залюбки брали у них участь і отримували подарунки.
На території садиби можна було і придбати український одяг та аксесуари, полюбуватися виставкою картин Владислава Тритяка із Петракіївки. Центральна районна бібліотека представила книжкові виставки, добірки про народні звичаї та обряди українців, збірки місцевих авторів.
"Кажуть, що пісня - це душа. Що душа відчуває, то серце говорить мелодіями пісні, - чи то сумними, вдумливими чи жартівливими, веселими", - таким представленням ведучі фестивалю запросили ансамбль пісні та музики "Світоч". Їх виступ став і пісенним дарунком для жительки села Козубівки Кузуб Надії Григорівни, яка у цьому році відзначить свій сторічний ювілейний день народження.
На сцені - юні гості фестивалю із Лубен. Вони подякували засновнику етнографічної збірки "Древо" Едуарду Крутьку за створення такого цікавого й неординарного проекту. Вручили запашний коровай із щедрих Лубенських ланів, а для музею - давнє родинне фото. До речі, тут же Едуард Крутько розповів, що вони не лише завітали як гості, але і як спадкоємці традицій батьків, чиє дитинство і родовід беруть початок саме із села Козубівки.
А тим часом зовсім поруч, на імпровізованій кухні готували на вогні такий всіма улюблений і смачний капусняк, пиріжки та вареники, вергуни, шулики Раїса Кривогуз, Галина Данилейко, Руслана Данилейко, Людмила Данилейко, Любов Данилейко, Олеся Горб, Ірина Бабич, Валентина Цапко, Світлана Вовк, Тетяна Ванжа, Лідія Гребінник, Тетяна Могильна, Ольга Майоренко. Підтримали смачними справами і господині від СВК "Андріївський" - Людмила Корнієнко, Валентина Кузуб, Олеся Ярошенко і Лариса Гаркавенко, які приготували і запропонували кожному бажаючому спробувати їхній борщ та страви з картоплі. Тож, кожен міг обрати те, що йому більше до смаку, або спробувати й оцінити кожну із них. У якості десерту - яблука, кавуни та персики, чи цьогорічний збір меду.
Продовжуючи приємні миттєвості свята, на імпровізовану сцену ведучі запрошують засновника етнографічної збірки "Древо" і організатора фестивалю Едуарда Крутька. "Я щиро вдячний, що мій запал, моя ідея з відродження національних традицій знайшла у серцях хорольців щирий відгук. Сьогодні ми вже вдруге збираємося на цьому затишному подвір'ї моїх бабусі та дідуся. Тож, користуючись такою урочистою нагодою, дозвольте сказати слова вдячності за допомогу і підтримку. І ці слова я адресую першим керівникам району - головам Хорольської райдержадміністрації Ларисі Звірко, районної ради Вірі Мартюк, депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову за надану значну фінансову допомогу у проведенні й розвитку музею, першому заступнику голови Хорольської райдержадміністрації Сергію Абрамову, депутату обласної ради Олександру Трухіну. За підтримку у проведенні фестивалю - начальнику відділу культури та туризму Хорольської райдержадміністрації Ірині Гунько, директорам районного будинку культури, заслуженому працівнику культури України Анатолієві Крутьку та центральної районної бібліотеки Оксані Левіній".
Від етнографічної збірки "Древо", організаційного комітету етнофестивалю "Під дідовими липами" вручив Подяки за допомогу у проведенні фестивалю: Андріївському сільському голові Володимиру Данилейку, краєзнавцю Ользі Кожевниковій, родині Віктора та Тетяни Жолубаків, Всеукраїнської громадській організації "Молодий народний рух", родині Данилейко - Олексію та Людмилі, жительці села Козубівка Світлані Вовк, громадській організації "Мегамарш у вишиванках", Станіславу Коряку, Староаврамівському сільському голові Олександру Лозенку, Полтавській молодіжній громадській організації "Твій світ", Сергію Луценку та Владиславу Тритяку.
Свято триває. І на сценічну фестивальну площадку із музичною композицію виходить, даруючи всім присутнім свій яскравий виступ, учениця Полтавського музичного училища імені Лисенка по класу бандури Неля Парнюк.
Упродовж проведення цього, першого дня етнографічного фестивалю "Під дідовими липами" порадували свою самобутньою творчістю як гості, ансамбль "Молодички" та хор села Калейденці, виставою про сімейне життя Герасима та його жінки - учасники освітнього проекту "Епоха", ансамбль "Древо життя" із Великобаганського району, так і наші виконавці - ансамбль троїстих музик "Трубайцівські парубки" із Трубайців, ансамбль пісні і музики "Світоч" Хорольського РБК, ансамбль "Калинонька" із Петракіївки, та інші.
Завершив перший день етнофестиваля показ національного одягу полтавського регіону, який запропонував освітній проект "Епоха". Із власною авторською програмою на фортепіано виступила гостя фестивалю - талановита сольна виконавиця із Києва Іванна Попович.
Наступного дня, 12 серпня, організатори фестивалю запропонували не менш захоплюючу програму дійства. Передусім - це проведення екскурсій музеєм, який сьогодні налічує більше тисячі експонатів, понад сто метрів унікальних вишитих рушників, більш ніж 500 світлин початку ХХ століття, десятки повних автентичних строїв комплектів одягу, інше. Приємно, що серед гостей були як жителі району та області, інших регіонів України. А цьогоріч, вперше за історію роботи музею, у Козубівці побували і відвідувачі із Білорусії.
Центральна районна бібліотека провела поетичні читання самобутніх авторів Хорольщини. У них взяли участьТаісія Артюшенко, Катерина Штомпель, Оксана Левіна, Сергій Гаркавенко, молоді автори: Леся Савченко, Олександр Волошин, Ірина Кіріяченко, Микола Левін, Ліна Савченко. У концертній програмі взяв участь вокально-інструментальний ансамбль "Атаман", місцеві талановиті виконавці української народної та популярної пісні. Із віночком українських народних пісень виступила гостя - Іванна Попович, яка присвятила свій виступ пам'яті жительки села Козубівки Валентині Іванівні Стецюрі. Працювали фотозони, інсталяції, виставки народного мистецтва.
Смачною і ароматною юшкою частували всіх бажаючих родина Камінських із Полтави. А на завершення етнографічного фестивалю "Під дідовими липами" учасники освітнього проекту "Епоха" підготували і провели хореографічні майстеркласи із українських народних танців.


Понад 14 мільйонів гривень Державного бюджету спрямовано на відновлення доріг Хорольського району у 2018 році


Нещодавно, у форматі виїзної наради разом з депутатом Полтавської обласної ради Фахраддіном Мухтаровим на території Андріївської сільської ради, де наразі закінчуються заплановані роботи із відновлення місцевих шляхів внутрішнього сполучення, побували голова Хорольської районної ради Віра Мартюк, перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Абрамов, начальник відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації Ірина Потерайло.
Ще на під'їзді до місця поточного проведення робіт, учасники наради засвідчили якість вже виконаних робіт. На місці мали можливість поспілкуватися із Андріївським сільським головою Володимиром Данилейком, який подякував районній владі, особисто - першому заступнику голови Полтавської облдержадміністрації Андрію Пісоцькому, депутату обласної ради Фахраддіну Мухтарову за їх підтримку щодо залучення коштів на рівні області, за можливість закрити одне із найбільш актуальних питань для жителів громади - а це близько чотирьох кілометрів доріг, на яких вже виконані роботи із ямкового та середнього поточного ремонту дорожнього покриття.
Щодо подальшого проведення робіт із середнього поточного ремонту шляхів на території району, зокрема, дотримання належної якості та строків їх завершення, і вели мову із представником організації-підрядника ТОВ "Дорожник-1" депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров, голова Хорольської районної ради Віра Мартюк та перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов. Як зазначалося під час розмови, роботи проводяться й плануються завершити відповідно затвердженого графіку. До речі, на особистому прийомі громадян у Хорольській громаді, перший заступник голови Полтавської ОДА Андрій Пісоцький підтримав пропозицію депутата обласної ради Ф.А. Мухтарова і пообіцяв включити до переліку першочергового ремонту доріг місцевого значення ті із них, які знаходяться на території Андріївської сільської ради.
Так, станом на 08.08. 2018 року, частково чи вже повністю вже виконаний ямковий ремонт на восьми автошляхах внутрішньо районного сполучення. Це, Оржиця-Хорол, де відновлено 222 кв.м., /Оржиця-Хорол/-Третякове-Андріївка-Козубівка - 459 кв.м., Хорол-Вишняки - /М-03/ 508 кв.м., Вишняки-Костюки-Бовбасівка 40 кв. м., /М-03/ - Ялосовецьке 599 кв.м., Семенівка-Веселий Поділ-Заїченці-Ми-колаївка-Бригадирівка 320 кв.м., Наталівка-Штомпелівка - 284 кв.м., Ванжина Долина-Лісянщина - 114 кв.м. Щодо поточного середнього ремонту, виконані заплановані роботи на автошляху Андріївка-Новий Байрак-Котуржиха на суму майже 2,5 млн. грн. та будуть проведені роботи на автошляхах: Ставки-Штомпелівка-Коломийцеве Озеро (2,3, млн. грн.), Трубайці-Вишняки-Костюки-Бовбасівка (1,3 млн. грн.), Хорол-Вишневе (2,5 млн. грн.).
Підсумовуючи, зазначимо, що цьоріч на відновлення асфальтного покриття (ямковий та середній поточний ремонт) до Хорольського району із Державного бюджету надійшло та буде використано понад 14 мільйонів гривень. Наразі через те, що не закінчена тендерна процедура із визначенням організації-підрядника, дещо затримується початок робіт на шляху Оржиця-Хорол, де планується провести роботи ще на чотири мільйона гривень із зазначеної вище суми.


“Разом працювали, виховували дітей, щоб дати їм найкраще - любов і тепло свого серця”


…Одного червневого дня, коли ще зранку сонечко так лагідно доторкається до твого обличчя, даруючи гарний, бадьорий настрій, до родини Микитенків, Василя Михайловича і Олександри Трохимівни, які проживають у селі Новоаврамівка, завітали гості з нагоди надзвичайно приємної події - привітати батька, дідуся і прадідуся із 90-річним ювілеєм.
Ще зранку на подвір'ї цієї шанованої у селі родини збиралися рідні, друзі, знайомі, односельці. Своїм галасом, маленькими пустощами дітвора радувала старших, адже цього, для всіх святкового, дня вони наче повертали ювіляра і всіх гостей у ті незабутні дні власного дитинства. Відтоді, не один десяток раз сонечко пробуджувалося після зимової прохолоди, даруючи життя, працю і достаток, радуючи чи сумуючи разом з ними, бо це - життя!
На червень такого далекого сьогодні для всіх нас 1928 року, у селі Новоаврамівка, у родині Михайла Яковича та Марії Григорівни припало народження третьої дитини - хлопчика, якого вони назвали Василем. Але недовго горіли серця батьків щастям народження дитини, тому що захворів їх старший син, і невдовзі помер... "Через рік після мого народження, як розповідала пізніше мама, мого батька забрали до в'язниці. Тоді ніхто не наважувався обговорювати причину, такі часи були, - пригадуючи, розповідає Василь Михайлович. - Коли підріс, то перешіптувалися, що наче б то він відмовився вступити до колгоспу, не виконав покладену на нього норму хлібопоставки. Більше ми його не бачили і не чули про нього".
Мама багато й важко працювала. Як розповідала сестра Євдокія, - тяжко пережили скруту 1933-го року, бо мені було тільки п'ять років. А коли виповнилось дев'ять, залишились сиротами - від тяжкої праці, виснаження та недуг помирає ненька, - продовжує Василь Михайлович, на мить застигши у мові й опустивши очі вниз. - Нас із сестрою віддають до місцевого патронату. І тільки через чотири роки повертаємось до рідної осиротілої оселі. Розуміємо, що треба якось вижити. Нічого іншого не залишалося, як почати обробляти город. Пам'ятаю з якими слізьми, силами після кількарічної відсутності почали вручну обробляти присадибну ділянку. Але ж що там посадити, щоб хоч самим якось прогодуватись? Пішли по сусідах та односельцях. Вони дали нам, хто картоплі, хто - іншого. І Бог віддячив нам за працю щедрим гарним урожаєм.
На той час сестра працювала в колгоспі та підробляла по людях. Я ж допомагав як міг, скільки було сил. Тільки ж, не встиг перед нами розвиднитись завтрашній день, як знову небо далеко з обрію вкрила темна хмара - початок Другої світової війни. Коли село захопили німці, вони об'єднали двори у "десятки". Розділили землю між ними. Дали коня чи вола для обробітку земельних наділів. Так всі й працювали, віддаючи увесь урожай у комору. Так і жили, працювали від світанку й до самих сутінків".
Після визволення Хорольщини, у 1943 році, Василь Михайлович пішов працювати у колгосп. А вже через два роки, 1945-го, його завербували на роботу у Донбас. Невисокий на зріст, худорлявий через постійне недоїдання і важку працю трудився у шахтах, на глибині 800 метрів. "Я дякую долі, що подарувала мені знайомство із Олексієм Старцером, - ділиться спогадами В.М. Микитенко. - Якби він не забрав мене з собою за Волгу, у м. Орськ, не певен, що міг би вижити на донецьких шахтах.
Вступив до тамтешнього училища. Хоча й тут без труднощів не обійшлося, адже при собі я мав лише довідку, котра посвідчувала особу. Але цього було недостатньо для вступу. Через це мене не хотіли приймати на навчання. Та, як зараз пам'ятаю, як на мій захист у далекому краї став чоловік, мордвин по національності, сказавши: "Кого ж тоді навчати, як не таких молодих людей".
Після закінчення навчання Василь Микитенко кілька років пропрацював на південно-уральському машинобудівному заводі. Три роки служби в Армії. Проте життя якось не складається на чужині. Герой нашої оповіді вирішив вернутися назад, на батьківщину.
Повернувшись до рідного села, працюючи у місцевому господарстві, доля дарує йому зустріч і кохання із чарівною дівчиною. Зовсім скоро вони одружуються і в них народжується син Олексій. Здавалося б тільки жити та радіти, але у долі свої плани. Раптова хвороба і смерть дружини пронизує стрімким болем серце молодого батька. Вони залишаються сам на сам з горем, тримаючись одне одного. Та все ж таки, через біль утрати він з часом розуміє, - треба жити далі, син потребує материнського тепла. І, наче у відповідь на його молитви, Бог дарує йому зустріч із Олександрою Трохимівною, яка в той час проживала сама і виховувала двох дітей - доньку Ніну та сина Олексія.
…Дві самотні людини зустрічаються поглядом душ. Обоє прагнуть мати повноцінні родини, тому, цілком зрозуміло, - вони знаходять у собі сили й бажання для поєднання доль. Майже півстоліття тому, а точніше кажучи, 1972 року, вони одружилися, створивши щиру і люблячу родину для своїх трьох дітей. Згодом, у них народжується і спільна дитина, донечка Надя. "І поплив нас сімейний кораблик по хвилях життя”, - з усмішкою, скромно пригадує Олександра Трохимівна.
- До неї доля також не дуже прихильною була, як і той суровий час дитинства та юності. Після закінчення семирічки пішла працювати у колгосп, на ферму. Сорок років пропрацювала на цій роботі. Але, разом з цими тяжкими колгоспними спогадами, коли вона говорить про свого чоловіка, Василя Михайловича, у неї на обличчі з'являється радісна усмішка. “Як-не-як, але вже майже півсторіччя разом. Разом працювали, разом виховували дітей, щоб дати їм найкраще - любов і тепло свого серця”. Батьки щиро радіють, що кожна їх дитина здобула гарну фахову освіту, знайшла своє місце у цьому житті. Ось, наприклад, Олексій нині капітан корабля дальнього далекого плавання, Ніна - працює вчителем у одній із шкіл міста Миргорода, Олексій - працює інженером у Решетилівці, а Надя - бібліотекар, живе і працює у Полтаві. Діти вже давно створили власні родини, радуючи батьківське, невичерпною любов'ю і турботою, серце - народженням вже власних дітей. Тож, сьогодні у добрі та злагоді, подружжя Микитенків піклується не тільки про дітей, але й внуків, яких у них п'ятеро, та шістьох правнуків.
"Коли збираємося разом і бачимо велику родину - розуміємо, що недаремно поєднали долі, а випробування тільки формували характер та загартовували нас", - засвідчує подружжя Микитенків. Також додамо, що цей рік став щедрим на ювілеї - у січні, мама, бабуся і прабабуся Олександра Трохимівна відзначила свій 80-й, ювілейний день народження, а нещодавно, щедрий і полум'яний червень відрахував 90-те літо Василя Михайловича.
Здоров'я і довголіття, миру і злагоди, родинного затишку і тепла, завжди і повсякчас чистого мирного неба Вам, шановна родина Микитенків. Нехай завжди ваша материнська любов і батьківська турбота зігрівають вас і ваших рідних щодень. Кожен ранок, дає сил і натхнення для всієї вашої родини.


у новачисі відсвяткували день села


Минулого тижня жителі села Новачиха відсвяткували свій день села.
Свято як завжди проходило у сільському будинку культури. На подвір'ї розважалася малеча на надувних гірках та батутах, а працівники апарату сільської ради готували частування для гостей.
Концертну програму відкрили постійні та чарівні ведучі Валентина Головань та Сергій Химич. Із теплими словами до своїх земляків звернувся сільський голова Микола Новоселецький. Вітаючи усіх зі святом, Микола Миколайович подякував тим людям, які небайдужі до проблем громади та беруть активну участь у житті села. Побажав селу розквіту, міцного здоров'я та добробуту громаді.
А далі за сценарієм продовжили святкування виступами як місцевих аматорів, так і гостей з Вергунівського та Шишаківського СБК. Хочеться зазначити, що концерти Новачиського СБК вирізняються різножанровістю та гумористичністю номерів. Так учасниці ансамблю "Черемшина" презентували сценку "Кумасі", на завершення якої ще й затанцювали. До речі, у "Черемшині" ще ті артистки: усі вони різної вікової категорії, але на кожному концерті їм є чим здивувати глядача. Також танцювальні номери були представлені виступами молодшої, середньої танцювальної групи і "Перлини" .
Пісні у виконанні чоловічого ансамблю Новачиського будинку культури, гостей Ніни Іванової та ансамблю "Червоні маки" отримали гучні оплески глядачів у залі. Дебютантами на новачиській сцені були і наймолодші учасники свята: колектив "Веселка", який представляв Вергунівський СБК та Настя Новомлинська.
Після концерту всі охочі мали змогу скуштувати три види каші, шашличок та уху. Останню, до речі, готували депутат районної ради Григорій Старінцев та місцевий житель Сергій Остапенко.
Тож маємо надію, що новачиське свято залишило добрі спогади і знайде лише найкращі відгуки.


Клепачівська об'єднана громада активна та ефективна


Клепачівська сільська об'єднана територіальна громада вже понад два роки налагоджує партнерство з державою і має непогані результати, адже користується ширшими можливостями у порівнянні із звичайними сільськими радами.
Не забуває керівництво громади ні за соціальну сферу, ні за її жителів. Але про все попорядку.
На весні у селах Шишаки та Новачиха були встановлені дитячі ігрові майданчики, що раніше були придбані за кошти субвенціїі з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально - економічний розвиток територій. Тож тепер тільки й встигай що слідкувати за дітворою. 26 квітня та 9 Травня закладами культури Клепачівської сільської ради біля пам'ятників у селах громади гідно були проведені мітинги та вшанувано як чорнобильців та їх вдів так і учасників АТО, ветерана ВВВ, який наразі, на жаль, залишився тільки один - Куць Михайло Мефодійович. Усі вони від виконавчого комітету Клепачівської сільської ради отримали продуктові набори на загальну суму 25 000 грн.
За перше півріччя 2018 року Клепачівська об'єднана територіальна громада реалізувала 6 проектів, завдяки чому змогла суттєво покращити якість життя населення. У громаді виділяють кілька основних напрямків, за якими спрямовують усі свої зусилля. Це - вуличне освітлення, оснащення комунального господарства, частковий ремонт доріг. Та найбільше уваги приділяється освітнім навчальним закладам. Цього року триває робота по ремонту шкіл. Так, завдяки підтримці Народного Депутата України Костянтина Іщейкіна проводиться реконструкція газового опалення одно та двохповерхових приміщень Шишаківській ЗОШ, а також за кошти бюджету громади, а це 137500 грн., проводиться реконструкція обліку газу по цьому ж навчальному закладу. Крім того, за рахунок субвенції на розвиток інфраструктури Клепачівської ОТГ триває ремонт класних кімнат другого поверху по Вергунівській ЗОШ.
За рахунок коштів місцевого бюджету та коштів за соціальними угодами із СВК "Перемога" відремонтовано частину доріг як місцевого так і загального значення на загальну суму 550 000 грн.
Також Клепачівська ОТГ бере активну участь у різноманітних конкурсах та проектах. Так, завдяки перемозі у обласному конкурсі розвитку територіальних громад Полтавської області із обласного бюджету на ремонт покрівлі Вергунівської ЗОШ виділено 500 000 грн., ще 57 000 грн. виділено місцевим с/г виробником СВК "Перемога", решту суми - 563 414 грн. із бюджету громади.
Велика робота була проведена в Клепачівській громаді з розбудови комунального підприємства "Комунсервіс", яке відповідає за благоустрій населених пунктів. Завдяки цьому комунальне господарство веде боротьбу з бур'янами обабіч доріг, сухостоєм, стихійними сміттєзвалищами, проводить обробку земельних ділянок та інше.
З першого червня при Клепачівській сільській раді розпочав свою роботу Відділ освіти та культури. Нині налагоджується його діяльність та укомплектовується штат відділу.
Пишається громада своїми працівниками. Так завдяки спільним зусиллям Виконавчого комітету, Відділу освіти та культури, працівників закладів культури Клепачівсьокї сільської ради проведено три дні села у Іващенках, Павлівці та Новачисі, на що з місцевого бюджету було виділено 21 000 грн. Далі святкування відбудуться у Шишаках, Клепачах та Вергунах.
Одним із напрямків Старегії розвитку Клепачівської ОТГ на 2017-2021 роки є розвиток фізичної культури та спорту. В зв'язку з цим сільської радою було розроблено та подано до Державного фонду регіонального розвитку проект по будівництву нового сучасного спортивного майданчика, що дасть нові можливості для розвитку спортивної сфери у громаді. Такий сучасний майданчик спонукатиме дітей та дорослих активно займатись спортом, набувати навичок у процесі фізичної підготовки.
У цьогорічному бюджеті громади передбачено 112 000 грн. для надання грошової допомоги онкохворим із яких 102 000 грн. вже виплачено. З початку року із бюджету ОТГ виділялися кошти у сумі 121 000 грн. на енергоносії та 53000 грн. на заробітну плату працівникам медицини, 8 000 грн. на придбання реактивів для лабораторії, по 15 300 грн. використано для придбання туберкуліну та інсуліну. Не стоїть осторонь сільська рада і у реалізації медичної реформи. Для ведення реєстру осіб, що підписали декларації з сімейним лікарем в Клепачівську амбулаторію було придбано сучасний ґаджет на суму 5 000 грн.
Крім того, перераховано кошти на методичний кабінет відділу освіти, молоді та спорту Хорольської РДА у сумі 62 800 грн., територіальний центр соціального обслуговування населення - 471 000 грн., на проведення реабілітації дитини - інваліда 10 100 грн., правоохоронним органам Хорольщини - 15 000 грн. та інше.
За недовгий час у Клепачівській громаді чимало здобутків, але зупинятись не варто. Адже все що зроблено - перейде у спадок наступним поколінням.


Чорноброва і зеленоока, богом дана дитина - Дарина Усик


Із народною піснею й милозвучним українським словом, зростала Даринка, вбираючи тільки найкраще від свого роду, батьків та рідних. Тим більше, що у родини Усик були для цього всі передумови. Батьки свого часу обрали для себе гуманітарні професії, закінчивши Гадяцький коледж культури і мистецтва імені І.П. Котляревського: тато, Ігор Володимирович - організатор культурно-дозвіллєвої роботи й все життя працює у місцевому, Тарасівському сільському будинку культури, мама, Ольга Володимирівна - бібліотекар. Тому для своєї улюбленої донечки вони ніколи і нічого не шкодували, - щедро їй дарували пісенне й прозове чи поетичне слово. А коли вона підросла, то вже й сама озвалася голосом українського соловейка. Її, ще маленька, але така тендітна і ніжна душа розквітала, і через тепло серця дарувала односельцям українську народну пісню спочатку у несміливих кроках вихованки дитячого садочка, зі шкільної імпровізованої сцени, а з часом - і сільського будинку культури.
З роками, підростаючи дівчина збагачувала свій особистий репертуар народних та популярних пісень, набиралася досвіду виконавчої аматорської майстерності як сольна виконавиця так і учасниця колективів. Як пригадує дівчина під час розмови, що найрадіснішим, найнезабутнішим спогадом дитинства у неї залишиться виступ на районній сцені, під час проведення пісенного фестивалю "Хорольські зірочки" у 2008 році. Проте, час бере своє і хоча серцем вона завжди прагнула до краси самобутнього мистецтва, все більше задумується про своє місце у житті, у рідному селі, об'єднаній громаді. Село Тарасівка Хорольського району є одним із віддалених сіл, де, як і в більшості подібних населених пунктах, дуже важко знайти роботу. Тому, після закінчення школи, дівчині довелося із низки спеціальностей обирати ту, за якою, на її думку, вона має можливість працевлаштуватися - закінчила Лубенський фінансовоекономічний коледж Полтавської державної аграрної академії, отримала фаховий рівень "Економіка підприємства". Однак, як це часто буває, здобуття першої професії далеко не завжди означає, що людина присвятить їй все своє життя. Нині Дарина Ігорівна поки що в роздумах, на роздоріжжі власного професійного шляху, доцільного економічного, чи того, який відчуває серцем…


Ми вдячні долі, що в нас були такі учителі! (присвячено вчителям Мусіївської школи та однокласникам, яких життєві дороги привели до рідної школи)


Світлого вересневого ранку маленькими несміливими першокласниками із букетами квітів та новенькими портфеликами ми приходимо до школи, яка стає другою домівкою на роки... Тут ми виростаємо, вивчаємо багато нового та цікавого, знаходимо справжніх друзів, вчимося премудростей шкільного життя... як розсмішити однокласників на уроці, щоб не помітив учитель, як смикнути за косички дівча з кирпатим носиком із передньої парти, як, не вивчивши урок, піднімати руку і довірливо дивитися в очі учителю, взимку кататися ыз гірки на вже не зовсім новому портфелі, "забувати" щоденник… Стежками перемог і успіхів, невдач та труднощів разом із нами йдуть вчителі... У пам'яті назавжди і перша вчителька, і перший диктант, і перша оцінка!
Спогади про школу завжди викликають посмішку з різних причин: чи то з кумедних ситуацій на уроках, чи то від жартів однокласників, чи то через радісні обличчя вчителів, або ж через їх турботливі промови з приводу наших "успіхів" та поведінки.
Школа... Шкільні роки... Мій клас… Скільки щасливих днів прожито разом! Скільки було жартів та сміху, різних шкільних свят, концертів, змагань! Яке цікаве життя прожите від першого шкільного дзвоника і до останнього!
Із спогадів складається незабутня життєва історія кожного з нас. Через роки розумієш, якими неповторно щасливими і безтурботними були ті дні…
Ми знали, як учити історію "по ліхтариках", бо наш директор Макаренко Сергій Омелянович завжди давав шанс вивчити наступний, поки переказували попередній. У пам'яті уважний добрий погляд, що дивиться у саму душу. Ми діти тієї пори, коли у школі працювали вчителі-фронтовики. Сергій Омелянович у роки Другої світової війни був танкістом, горів у палаючому танку. Старший сержант мав бойові нагороди. Із нагородного листа на орден Червоної Зірки у травні 1942 року: "С. Макаренко в бою за Родину проявил мужество и отвагу… машина была пробита прямым попаданием… но стрелок не приостановил работу. Его танк уничтожил противотанковые орудия и разрушил 2 ДЗОТа, уничтожив 20 фашистов". У червні 1942 року (в нагородному листі до ордена Вітчизняної війни І ступеня) записано: "В бою за д.Комиссаровка экипажем было подбито 2 танка и 3 подожжено… экипаж вышел из боя без потерь". Для нас він був героєм, живою історією і назавжди залишиться в нашій вдячній пам'яті.
На уроці географії іноді плутали меридіани і паралелі. Вчитель Онанко Микола Мелентійович терпляче вислуховував нерадивого учня і виносив вердикт: "Сто верст до небес та все лісом". Ми, може, чогось і не довчили та карту знали на "5". Микола Мелентійович прожив довге життя, залишив про себе світлу пам`ять мудрого наставника. За бойові заслуги у роки Другої світової війни нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
Усі відчували себе математиками на уроках Маленко Ганни Іванівни, бо вона вміло і терпляче вкладала в наші голови формули, теореми, приклади, задачі. Математик розумом і душею, вимоглива, завжди готова підтримати, вкласти в учня стільки знань скільки він може засвоїти. Ми вдячні долі, що мали такого педагога. А ще вона була романтиком, писала душевні вірші… і дуже любила життя...
Бутко Федір Ілліч вважав, що найголовніші шкільні предмети - біологія і хімія. Талановитий педагог перетворював уроки в навчально-дослідницьку діяльність, проводив цікаві практичні та лабораторні заняття. Вимогливий і принциповий учитель навчив нас любити рідну природу, землю і з душею працювати на ній. На пришкільних ділянках і клумбах усе росло, квітло, раділо сонцю, земелька розпушена, грудочки розім'яті. До останніх днів життя він трудився у своєму улюбленому саду.
На уроках Хоменко Марії Костівни ми всі користувалися її добротою, а ще заздрили Шрайбікусу. Майже на кожній сторінці підручника німецької мови він завжди у доброму гуморі. Правда, і ми іноді веселилися з неправильно вимовлених кимось із однокласників слів, перекручених фраз. Клас лежав на партах від сміху, коли хтось із хлопців відповідав: "der parta", "das wikno". Марія Костівна по-справжньому любила школу, дітей. Світлий образ вчительки назавжди з нами.
Та стало зовсім не смішно, коли на заміну призначили Усенко Ніну Федорівну. Вимоглива вчителька пояснювала зрозуміло, обводячи пильним поглядом клас, аналізувала виконані роботи, відзначаючи, хто порадував, хто засмутив. Завжди давала шанс довчити на ту оцінку, яку хотів. Сьогодні, коли "літа на зиму повернули", Ніна Федорівна зі світлим щемом у серці згадує той час, коли несла своїм учням вогник знань і радість відкриття нового. За успіхи у навчанні і вихованні підростаючого покоління, сумлінну творчу працю наша вчителька нагороджена медаллю А. С. Макаренка.
Як ми любили фізкультуру! Та й хто б не любив. Ні парт, ні зошитів, ні книжок… На цей урок ніколи не запізнювались. Ще до дзвінка, поки прийде учитель Кучеренко Микола Костянтинович, ми оббіжимо два круги стадіону, щоб довше пограти в м'яча. У 8 класі він був класним керівником. І щоб ми не втнули, вчинкам завжди було виправдання перед іншими, а нам справедливе покарання. І все спокійно, витримано. Його образ назавжди в нашій пам'яті.
Робоча атмосфера і дисципліна панували на уроках української мови та літератури. Людмила Григорівна любила свій предмет і передавала нам цю любов. І як не хитри, а твір прочитаєш, вірш вивчиш, правила знатимеш. Учитель, заступник директора, директор школи - життєвий шлях Заслуженого учителя України Кучеренко Людмили Григорівни. Сьогодні ветеран педагогічної праці на заслуженому відпочинку.
Перші трудові навики прищеплював хлопцям Устименко Леонід Васильович. На уроках трудового навчання у шкільній майстерні пиляли, стругали, збивали. Першими пам'ятними виробами були шпаківні. І як жилося в них птахам, назавжди залишиться таємницею, а ось хлоп'ячій радості та гордості не було меж. Наш учитель і сьогодні повний енергії, сповна віддається роботі.
На уроках трудового навчання для дівчат Марія Пилипівна Біленко навчала нас крою та шиття. Уже забулося, які у кого були успіхи, та я до цього часу бережу свій перший швейний шедевр - спідницю сонце-кльош. Кожен день нашої вчительки був насичений працею. Ми відчували любов до нас. Тиха і завжди спокійна. Найбільші розбишаки затихали при ній. Вона була нашим класним керівником три роки. Світла пам'ять про Марію Пилипівну живе у серцях вдячних учнів.
А ще ми любили музику. І хоч Маленко Григорій Іванович розумів, що музичний слух є не у всіх, та співали ми дружно і від душі, а, головне, голосно: "И снег, и ветер, и звёзд ночной полет, меня моё сердце в тревожную даль зовёт". А талановиті співали у шкільному хорі, виступали "на великій сцені" у сільському клубі. При зустрічах зі своїм учителем нам згадуються улюблені шкільні пісні.
Справжньою красунею була молода вчителька російської мови та літератури Шендрик Надія Григорівна. І хто знає, ми більше любили предмет чи вчительку. А як гарно читала вона вірші Пушкіна, Лермонтова! Через літературні образи вона запалила в наших душах вогник краси, щедрості і благородства. Надія Григорівна давно на заслуженому відпочинку, займається улюбленими справами, завжди цікавиться долями своїх учнів, радіє успіхам, а в іскорках очей сяє мудрість і доброта.
Бутко Мотрона Миколаївна терпляче навчала нас фізиці. Ми любили її за те, що вміла "розкласти по поличках" сотні формул і задач. Завжди витримана, тактовна, вимоглива. Вона не тільки навчала фізиці, а й давала добрі життєві поради. Її оселя біля шкільного стадіону, недалеко від школи. Голосний дзвінок, галаслива дітвора часто нагадують нашій вчительці про найкращу пору життя, коли поспішала ранком до школи. Учителів колишніх не буває.
Зовсім юною прийшла до школи піонервожата Сафонова(Тітенко) Ольга Володимирівна. Ми щиро вдячні їй за те, що вперше зробила випуск-76 у будинку культури, перетворивши шкільне свято у свято всього села. Усе життя присвятила школі, навчила хімії і біології, виховала сотні учнів. Завжди ініціативна, творча, енергійна. Це вона ввела прекрасну традицію проводити зустріч випускників минулих років Мусіївської школи. І сьогодні головною метою її життя є служіння людям. Учитель - завжди учитель.
Наша шкільна історія була б неповною, якби не згадка про початкову школу. Наш перший учитель - ветеран Другої світової війни Падусенко Іван Федосійович (за бойові заслуги нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня). Він навчав, як сидіти за партою, піднімати руку, дивитися у книжку, а не у вікно, старанно писати літери і цифри, а ще завжди прощав нам дитячі витівки і був для нас добрим дідусем із казки. У кожному з нас живе вічний вогник добра, який запалив наш перший учитель.
У другому класі Бурба Ольга Яківна стала нашою другою мамою. У неї ми всі були, як на долоні. Вона знала все: чи вивчили уроки, чи вчасно поїли, хто з ким побився на перерві, хто чого сумний, хто забув щоденник, хто сховав у портфелі. А ще в пам'яті зринає спорешева стежечка і шкільний поріг, парти в два ряди, прописи і читанки, вчителька всміхається - добре ми читаємо, хмуриться - хтось чогось не знає… Ольга Яківна майстерно грала на мандоліні, і хоч від цього музичного супроводу хлопцям чомусь було дуже смішно, дівчата старанно брали високі ноти: "то берёзка, то рябина, куст ракиты над рекой, край родной навек любимый, где найдёшь ещё такой…". Мабуть, Ольга Яківна тепер, дивлячись на правнуків, згадує нас…
А я з гордістю згадую своїх однокласників та колишніх учнів, яких доля привела в рідне село. Випускники Полтавського педагогічного інституту імені В.Г.Короленка в різні часи прийшли працювати до своєї школи. Учителем математики і фізики майже 30 років працювала Головата(Решта) Раїса Григорівна. Шендрик Володимир Вікторович викладає інформатику і трудове навчання. Компетентного і тактовного педагога люблять колеги та учні. Щиро віддає душевне тепло і знання учням учитель української мови та літератури, Калина(Кісельова) Світлана Іванівна. За високий рівень професіоналізму, ініціативу і творчість, високу результативність праці Їй присвоєно звання "старший учитель". У початкових класах працювала Сурмач(Шевченко) Любов Іванівна. У серцях її учнів ніколи не згасне вогник добра і благородства, який запалила улюблена вчителька! Корнієнко(Мартиненко) Наталія Миколаївна - учитель історії, 5 років у рідній школі на посаді заступника директора із навчально-виховної роботи. Учительська доля привела у рідну школу викладати хімію та біологію Глушко Вікторію Віталіївну. Прийшла трохи старша за учнів, провела урок урівноважено, спокійно, непомітно пролетів час… Діти відчувають її щире серце, доброзичливість і відповідають любов ю.
Учителі… заслужені, зі званнями і без звань. Учителі за освітою, за покликанням. Та справжній учитель - від Бога. Ці слова про мою подругу дитинства і юності, однокласницю, колегу Раїсу Григорівну Решту. Математик розумом і душею, щира і справедлива - такою пам'ятають її вдячні учні. Вона завжди вміло створювала на уроці умови, щоб учні були у постійному пошуку. Ми, колеги, завжди відчували ауру її порядності і людяності. Та і як не полюбити математику, коли в неї були прекрасні вчителі. Талановитий педагог, вимоглива і врівноважена Ганна Іванівна Маленко, яка вкладала в кожного учня частинку своєї душі. Завжди сповнений енергії, компетентний та ініціативний учитель Олександр Олександрович Кривошта. І хоч наші шкільні дзвінки відлунали і невпинно біжать роки, не журімося, у нас ще безліч справ, ми ще не відповіли на всі: "Чому?". Найбільше щастя для нас - почути, як хтось із колишніх учнів гордо промовить всього три прості слова: "Це моя вчителька!". Доля зорі по небу сипала, розсипала великі й малі, ми щасливі, що доля вчителя дісталась тобі й мені!
Більше 30 років у школі… Кожен день сповнений насиченою працею та енергією. Наталія Миколаївна навчила і виховала не одне покоління. Її вихованці з теплом у серці згадують компетентну вимогливу вчительку. Вона ніколи ні до кого не була байдужою і сьогодні у постійному творчому пошуку. За досягнення значних успіхів у вихованні і навчанні учнів, високу результативність праці, за впровадження передових педагогічних технологій нагороджена нагрудним знаком "Відмінник освіти України".
Багато років навчав юнаків-старшокласників тракторній справі Нор Анатолій Іванович. Майстер на всі руки, немає ремесла, яке б він не освоїв. У житті ніколи не стояв осторонь. Коли прийшла чорнобильська біда, він був один із перших серед тих, хто по 2 хвилини в день лопатами кидали пісок у саме пекло зруйнованого реактора. І вже тулиться сивина до скронь, і давно вже на заслуженому відпочинку та не може сидіти без діла.
20 років поряд із нами працювала заступником директора школи з господарських питань Сурмач(Решта) Валентина Іванівна. Завжди стримана і привітна, вона створювала комфортні умови для нашої роботи. Ми з приємністю згадуємо роки проведені з нею, щиро дякуємо долі, що поряд була людина виняткової порядності, високої внутрішньої культури.
Усе мине… і як би згадки не ховались за далеким горизонтом, ми пам'ятаємо своїх наставників, низько вклоняємось їм і вдячні довіку.
Наші вчителі! Живіть у мирі і добрі! Хай буде міцним здоров'я і світлими дні!
Вічна пам'ять тим, хто відійшов у вічність, залишивши на землі добрий слід у серцях своїх учнів. Їхні імена навіки вписані в історію Мусіївської школи і села.
Наші старенькі вчителі. Поговорити б з ними - і є про що. Та все якось не має часу… Сьогодні не має часу, а завтра може не бути нас. Поспішаймо…

Від імені випускників Мусіївської школи 1976 року Лідія Бойко


Сьогодні районна влада робить усе, щоб люди з особливими потребами відчували постійну підтримку і турботу


Cтарість...Для багатьох це слово споріднене зі словом "страх". Дійсно, страшно, коли дошкуляють хвороби, коли сам у хаті, коли очі бачать довкола безліч справ, а руки й ноги вже не служать тобі надійно, страшно від настирних думок... Такі відвертості доводиться чути від одиноких непрацездатних громадян похилого віку.
Місія територіального центру - потребує особливої якості людської душі - доброти. Дійсно, задля творення добра, людина має стати вище життєвих обставин -бути чуйною, уважною, щирою, милосердною. Все починається з активного зусилля комусь допомогти, розрадити, нічого не вимагаючи взамін. На нас покладено відповідальність і обов'язок - у непростих умовах сьогодення, реформ, допомагати людям, які потребують особливої турботи держави.
Щорічно у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Хорольської районної державної адміністрації обслуговується близько 4000 тис. осіб з інвалідністю та осіб похилого віку. На обслуговуванні соціальних робітників вдома отримують послуги близько 700 осіб., у тім числі в Клепачівській ОТГ - 69, Новоаврамівській ОТГ -68, Покровськобагачанській -62 особи.
Всебічна підтримка, допомога, розуміння потреб і проблем нашої установи керівниками районної державної адміністрації та районної ради, депутатів різних рівнів, голів ОТГ та сільських рад, НКП "Хорольського ценру ПМСД" - запорука розвитку та якісної роботи територіального центру, належного забезпечення потреб людей похилого віку та інвалідів. І за це ми їм щиро вдячні. Адже людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Сьогодні районна влада робить усе, щоб кожна людина, будь-якого статусу, відчувала постійну підтримку, повагу і турботу. Про це свідчить проведена робота як у минулі роки так і нині.
Протягом І півріччя 2018 року територіальним центром обслужено 2487 громадян, що на 32 особи більше ніж за аналогічний період минулого року.
У відділенні соціальної допомоги вдома працює 67 соціальних робітників, які протягом звітного періоду забезпечили надання соціально - побутових послуг 668 громадянам похилого віку та особам з інвалідністю за місцем їх проживання. На даний час на обліку перебуває 598 осіб, які отримують послуги згідно графіка відвідування та умов договору.
У червні 2018 року працівниками відділення соціальної допомоги вдома проведено роботу із розширення зони обслуговування. У зв'язку з цим відкрито нову дільницю - додатково охоплено 3 віддалені населені пункти Штомпелівської сільської ради (с. К.Озеро, с. Наталівка, с. Шарківщина). Виявлено та взято на обслуговування 9 осіб, які отримують соціально-побутові послуги за місцем проживання. Соціальні працівники територіального центру, а їх 67, прокладають стежину до людських душ, трудяться заради того, щоб підопічні не залишалися на узбіччі життя. Адже ці люди заслужили своєю працею, щоб осінь і зима їхнього життя були теплими та затишними.
Крім того забезпечено влаштування громадян на постійне місце проживання до будинків - інтернатів. Протягом І півріччя 2018 року до інтернатних закладів направлено 8 осіб, які опинилися у вкрай скрутних життєвих обставинах.
У своїй діяльності терцентр продовжує впроваджувати нову форму роботи - надання пенсіонерам та інвалідам соціально-побутових послуг мультидисциплінарною командою. Метою такого підходу є максимальна ефективність використання бюджетних коштів та охоплення якомога більшої чисельності осіб для задоволення їх потреб догляду у віддалених сільських населених пунктах району, виїзди до яких здійснюються згідно графіка.
До складу команди входять: фахівець із соціальної роботи, соціальні робітники, перукар, психолог , інструктори з трудової адаптації, сестра медична. Мультидисциплінарна команда надає різні види соціальних послуг безкоштовно і на платній основі громадянам, що перебувають на обслуговуванні в територіальному центрі, які потребують сторонньої допомоги. Основними видами послуг є господарські роботи: обробка присадибної ділянки, рубка дров, прибирання приміщень, косметичний ремонт житла (за наявності матеріалів замовника), інформаційні, психологічні, перукарські послуги, а також послуги з трудової адаптації: фізіотерапевтичні та масажу, спостереження за станом здоров'я. Соціальні послуги з трудової адаптації надаються лише за чіткими направленнями лікарів сімейної практики НКП "Хорольського ценру ПМСД". Здійснення виїздів мультидисциплінарної команди у віддалені населені пункти забезпечують два автомобілі.
Організовано 61 виїзд мультидисциплінарної команди до 14 населених пунктів, обслужено 1027 осіб, яким надано 2880 послуг (перукарські послуги, послуги по розпилюванню та рубанню дров, дрібного ремонту надвірних будівель, помешкань та парканів, обробітку присадибних ділянок (копання городів - об'єм робіт склав понад 1 га. та скошування трави - понад 3,5 га.).
Крім того здійснено 14 виїздів "мобільного соціального офісу", під час яких спеціалістами структурних підрозділів райдержадміністрації, пенсійного фонду та центру зайнятості надано консультації з питань соціальної підтримки 183 особам.
Забезпечено надання соціальних послуг жителям об'єднаних територіальних громад. Всього охоплено 228 осіб - Клепачівська сільська рада (87 осіб), Покровськобагачанська (65 осіб) та Новоаврамівська (76 осіб). Дякуємо за співпрацю об'єднаним територіальним громадам в частині відшкодування коштів за надані соціальні послуги, та збереження штатних одиниць соціальних робітників і продовження надання соціальних послуг на відповідних територіях.
Співпраця з об'єднаними територіальними громадами щодо передачі в повному обсязі субвенції з місцевого бюджету ОТГ до районного бюджету з метою забезпечення діяльності територіального центру на відповідних територіях. На 2018 рік виділили кошти:
Покровськобагачанська сільська рада - 333,8 тис. грн. (зарплата та нарахування - 6 соціальних робітників + 1 вакансія).
Клепачівська сільська рада - 471,0 тис. грн. (зарплата та нарахування - 8 соціальних робітників).
Новоаврамівська сільська рада - 405,8 тис. грн., з них: 404,3 тис. грн. - зарплата та нарахування (7 соціальних робітників); 1,0 тис. грн. - на надання автотранспортної послуги "Соціальне таксі"; 0,5 тис. грн. - щорічний медичний огляд 7 соціальних робітників.
В минулому році в с. Бригадирівка Хорольського району на базі амбулаторії загальної практики - сімейної медицини забезпечено відкриття структурного підрозділу територіального центру. З початку 2018 року працівники структурного підрозділу надавали перукарські послуги, послуги з прання та сушіння білизни. Відповідними послугами охоплено 66 осіб, яким надано 259 послуг.
Відділенням організації надання адресної натуральної та грошової допомоги забезпечено роботу "пункту прокату" технічних засобів реабілітації. Станом на 01.07.2018 р. відповідними засобами користуються 97 осіб.
В липні 2018 року вжито заходів щодо поповнення "пункту прокату". За бюджетні кошти придбано 12 ходунків на загальну суму 10,0 тис. грн.
При відділенні денного перебування функціонує сектор обліку бездомних осіб. Згідно затвердженого графіка проведено рейди соціального патрулювання. Протягом звітного періоду особи даної категорії на обліку не перебували.
Крім того, територіальним центром забезпечено надання соціальних послуг на платній основі (на безкоштовне обслуговування мають право одинокі громадяни похилого віку, інваліди які не мають дітей працездатного віку або вони досягли пенсійного віку чи мають інвалідність. На платне обслуговування мають право громадяни, які мають дітей працездатного віку).
Протягом першого півріччя 2018 року надано 2074 послуги на загальну суму 43,9 тис.грн., що на 13,1% або на 5,1 тис.грн. більше ніж за аналогічний період минулого року.
Надається автотранспортна послуга ,,Соціальне таксі". З початку 2018 року перевезено 47 осіб, яким надано 87 послуг, в т.ч. 22 інвалідам, яким надано 53 послуги.
За підтримки керівництва району, територіальний центр отримав 2 кабінети у приміщенні Хорольської районної ради, що значно покращило умови праці відділення соціальної допомоги вдома та відділення денного перебування. Депутати Хорольської районної ради затвердили на сесії дозвіл на безкоштовне надання соціальних послуг учасникам АТО у відділенні денного перебування ( масаж, лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичні процедури) та дозвіл на безкоштовне надання послуги "Соціальне таксі" особам з інвалідністю членам громадської організації "Хорольське об'єднання осіб із інвалідністю" для перевезення їх до місць проведення заходів у межах Полтавської області.
Праця у територіальному центрі - особлива. А підтримка районної і сільської влади - вагома і своєчасна. І тільки ті, хто наодинці зі своїми думками доживають віку в самоті, можуть по-справжньому зрозуміти й оцінити важливість тієї підтримки.

Із вдячністю директор
територіального центру Л.О. Бойко


Село моє, моя квітуча батьківщина - краплинка серця України


Ніколи не заросте стежина до батьківської домівки, так само, як ніколи не згасне любов матері чи батька до своєї рідної дитини. І скільки б років не минуло, а всі шляхи-дороги завжди ведуть до батьківської домівки, рідної землі, де у любові й турботі рідних пройшло їх дитинство та запальна юність. Із різних куточків села, населених пунктів об'єднаної громади, Хорола, Лубен, Миргорода, Полтави, Кремен-чука, інших міст області та регіонів неньки-України минулої суботи, 28 липня, зійшлися шляхи колишніх жителів села Покровська Багачка на свято єднання поколінь - День села, яке відбулося біля Покровськобага-чанського сільського будинку культури під тематичною назвою - "Село моє - краплина серця України"!
"Ми розпочинаємо і запрошуємо Вас, шановні жителі та гості нашого села, до свята", - відкрили урочистості з такої приємної нагоди, Дня села Покровська Багачка, ведучі Інна Горбань і Владислав Верхоланцев. І передали творчу естафету талановитому, пісенному колективу - тріо, у складі Людмили Сергієнко, Анни Кириленко і Тамари Давиденко, які виконали перший пісенний дарунок односельцям - пісню "Моє село".
Моє село - це не тільки земля батьків та всіх рідних, які через покоління передають свій професійний і життєвий досвід новим поколінням, але й земля, котра завдяки мудрим і працьовитим хліборобам щороку дарує щедрий ужинок - добробут кожному жителю громади. За давньою українською традицією, як символ єднання, достатку і процвітання, учасниці старшої танцювальної групи "Мрія" Покровськобагачанського СБК, вручили секретарю сільської ради Наталії Усик запашний коровай.
У той час, як він розрізається і буде розданий присутнім жителям та гостям свята, на сцену із чарівною пісенною композицію "Крила дружби" виходять і неабияк хвилюють всіх присутніх своїм чарівним виступом маленькі учасники вокального ансамблю. "Зі святом Дня села, добра і достатку", - з цими словами поміж присутніми проходять і роздають коровай Ірина Гуржій, Надія Овдієнко, Ірина Горбань, Наталія Семенюта.
"Шановні односельці та гості села і нашого свята, прийміть найщиріші вітання з нагоди Дня народження села. Наше село, мала батьківщина для кожного - це милозвучна материнська пісня, любов і родинна турбота, серце і душа кожного роду. Вітаю Вас зі святом, зичу добра, миру, благополуччя, родинного затишку, тепла і поваги”, - розпочинаючи урочисто-святкову частину свята, звернулася до загалу секретар Покровськобагачанської сільської ради Наталія Усик.
У присутності шанованих гостей, секретар Покровськобагачанської сільської ради Наталія Усик подякувала їм за підтримку громади, залучення коштів для покращення різних сфер праці і життя мешканців територіальної громади. Зокрема, народному депутату України Костянтину Іщейкіну за його підтримку у виділенні коштів Державної субвенції, яка на сьогодні складає понад 1 мільйон 600 тисяч гривень. За ці кошти були придбані і встановлені дитячі майданчики у селах Березняки і Тарасівка. Був виконаний ремонт покрівлі Тарасівського сільського будинку культури; у цьому році виділені кошти для заміни частини вікон у Тарасівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Висловила щирі слова вдячності за підтримку громади, населених пунктів та їх жителів, депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову. Завдяки його підтримці, як депутата Полтавської обласної ради, жителя району, була суттєво оновлена частина навчального закладу та медичні заклади, вирішено ряд актуальних питань щоденного життя і забезпечення жителів громади.
"Шановна громада села, вітаю Вас із подвійним святом, Днем села і Хрещення України-Русі, - звернувся до всіх присутніх і учасників святкового дійства народний депутат України Костянтин Іщейкін. - Добра, миру, благополуччя, достатку, родинного тепла і порозуміння". За сумлінну працю, високий професіоналізм та вагомий внесок у розвиток Покровськобагачанської громади і Хорольського краю вручив подяки: діловоду сільської ради Олені Гирі, вчителю Покровськобага-чанської школи І-ІІІ ступенів, керівнику екологічної бригади "Пролісок" Галині Красножон, директору Покровсько-багачанського сільського будинку культури, керівнику танцювальних колективів “Мрія” та "Посмішка" Анні Кириленко.
Від імені депутатського корпусу Хорольської районної ради, виконавчої влади, себе особисто зі словами поваги і найщирішими привітаннями у цей сонячний, радісний день свята, звернулися голова Хорольської районної ради Віра Мартюк, перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов.
"Мені дуже приємно бути тут, разом з вами, у такій щирій, дружній громаді села Покровська Багачка, - сказав на урочистостях з нагоди відзначення Дня села депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров. - Сьогодні ж, дозвольте мені від імені депутатського корпусу Полтавської обласної ради, себе особисто побажати Вам великого добра, чистого мирного неба, міцного здоров'я, щоб сьогодні і завжди у вашій громаді, кожній оселі панував добробут, взаєморозуміння, любов і повага". З нагоди свята, під оплески всіх присутніх, він вручив цінні подарунки для Покровськобага-чанської ЗОШ І-ІІІ ступенів та сільського будинку культури, а також пообіцяв виділити значну суму коштів із обласного фонду розвитку територій для проведення робіт із оновлення частини приміщення навчального закладу.
Прозвучали бурні аплодисменти, слова вдячності на адресу Фахраддіна Мухтарова й коли він попрохав вийти на сцену чемпіона світу й цьогорічного чемпіона України з кікбоксінгу за версією WTKA Максима Устименка. Вручив йому кошти для поїздки і участі у чемпіонаті світу, який відбудеться у Італії. А для всієї дітвори попрохав роздати цукерки.
Свято продовжилось не менш приємними і хвилюючими миттєвостями, - відзначенням жителів села. І, для вручення подарунків, до імпровізованої сцени запрошували наймолодших жителів, іменинників цього дня та для відзначення золотого весілля, працівників соціальної сфери - медиків амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка у цьому році отримала нагороду - "Краща амбулаторія року”, працівників поштового відділення, депутатів сільської і районної ради, воїнів-інтернаціоналістів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, творчих пісенних та хореографічних колектив, юних і дорослих аматорів сцени, інших.
Далі святкування продовжувалось за уподобаннями. На імпровізованій сцені розгорнулася неповторна концертна програма із пісенними виступами, хореографічними композиціями чи сатиричними мініатюрами, а зовсім поряд дітвора могла побавитися на ігровій площадці. Працювали торгові площадки, кожен бажаючий міг посмакувати смачною кашею та шашликами від вправної куховарочки Лариси Крутько та її чарівних помічниць.
З великим захватом, аплодис-ментами підтримували глядачі учасників концертної програми - аматорів сцени, та гостей дійства. Всі вони - талановиті і неповторні, щирі й відверті. У цьогорічному святкуванні Дня села створювали гарний настрій, даруючи свою самобутню творчість учасники: наймолодшого дитячого вокального ансамблю, квартету "Ніжність", вокального ансамблю "Надія", молодшої і старшої танцювальних груп “Посмішка” і “Мрія”, сольні виконавці - Олена Тимченко, Ірина Гуржій, Настя Ситнікова, Наталія Кривобок, Владік Верхоланцев, Даша Половинка, Лідія Верхоланцева, Микола Кириленко, Ольга Федечко, маленький гість із Лубен - Ельдар Деркач, гості - заслужений працівник культури України Анатолій Крутько, учасники Березняківського, Тарасівського сільських будинків культури, Єрківського сільського клубу, а також гості із села Березівка.
По закінченні яскравого дійства, відбулася безпрограшна лотерея та святкова дискотека.
Спонсорами проведення Дня села Покровська Багачка виступили СВК "Багачанський" (голова правління - Володимир Черкашин), СТОВ "Мусіївське" (директор - Володимир Куркін).


"Залюблена у рідну пісню й слово"


Літо... Найгарячіша пора року. Земля цвіте різнобарв`ям. Луки пахнуть різнотрав`ям. Гудуть монотонно бджоли, визбируючи з квіток запашний мед. Налиті сонцем червонобокі яблука і стиглі груші манять до себе: "Відкуси, скуштуй солодкого нектару!" А в полі жайвір стереже достиглі пшениці й жита, виводячи свою дзвінкоголосу пісню. А яке небо чисте й неозоре! А який приємний літній вітер! А які яскраві літні зорі! А який жаданий літній дощ!
У ніч серпневу над землею
Розквітли зоряні лілеї".
Ніна Василькевич.

Такої чудової днини 7 серпня 1948 року в с. Козубівка в родині Михайла Івановича та Марії Потапівни Піучевських народилася донечка Валюшка. Дитинство Валі пройшло серед чарівної полтавської природи в мальовничому селі. Батьки наділили її не лише красою, а й розумом, дотепністю, а також любов`ю до людей, до рідної мови й пісні. Тому після закінчення Хорольської середньої школи №2 (у селі була лише восьмирічка) Валентина Піучевська вирішила стати учителем-словесником і вступила до Полтавського педагогічного інституту на філологічний факультет.
Швидко пролетіли студентські роки, і ось уже вона юна вчителька, отримала направлення в Крим - навчати тамтешню дітвору української мови. Молода, красива, дотепна, з м`якою полтавською говіркою, Валентина Михайлівна сподобалася не лише школярам, там вона зустріла свою долю Раєвського Миколу Антоновича. Але про це краще скаже наша колега і подруга Артюшенко Таїсія Іванівна, бо про кохання краще у віршах:
ВАЛІ ДО ЮВІЛЕЮ
В. М. Раєвській, моїй колезі і подрузі
Весела, гарна, як зоря ранкова,
Ще й одиначка в своїх мами - тата,
Залюблена у рідну пісню й слово
Щемливу мрію йшла в світи шукати.
Та мрія, наче стежка несходима,
Незвідані їй відкривала далі.
І повела з Хорольщини до Криму,
За тридев'ять земель студентку Валю.
Зустріло море теплим поцілунком,
Краса тутешніх гір зачарувала.
І Валя рідним словом, наче трунком,
Дітей-кримчан натхненно частувала.
Уроки з дітьми - неозоре поле,
Їх щебіт українською - їй втіха,
І юного кримчанина Миколу
Дзвінким своїм причарувала сміхом.
Відтоді і донині в дружній парі
Долають негаразди і розлуки.
Напоєні в Криму кохання чаром
Йдуть по життю удвох, рука об руку.
Вже сонечко життя стоїть в зеніті,
Й коли думки їй заважають спати,
Валюша знає: найсвятіше в світі
Призначення найвище її - мати.
Двох донечок зростили в парі й сина.
Дай, Боже, хай добавиться вам віку,
Була щоб ти закохана дружина,
Лишався й Коля ніжним чоловіком.
До вас у гості хай біжать онуки,
Живуть щасливо діти вам на радість,
І, щоб спираючись на рідні їхні руки,
Ви легко йшли,
Й від вас втікала старість.
Але ні тепле Чорне море, ні чарівні гори, ні навіть кароокий Микола не втримали Валентину Михайлівну в сонячному Криму. Засумувала вона за Полтавщиною, за родиною, за щирою українською мовою і відпрацювавши кілька років, повернулася додому. Незабаром приїхав і коханий, бо не міг без своєї Валюшки, дуже вже припала до серця йому ця мила і ніжна україночка.
Відтоді хорольчанка Валентина і кримчанин Микола не розлучалися (хіба, що коли Антонович гостює в Криму). Після повернення В.М. Раєвська працювала в Хорольській СШ №2 (нині гімназія) спочатку вихователем ГПД, а потім учителем української мови та літератури: сіяла в душах своїх вихованців розумне, добре, вічне… Вчила доброті і людяності, мужності і чесності, порядності, а ще любити Україну і рідну мову, поважати батьків, шанувати людей. За це й любили учні, цінували колеги. А ще Валентина Михайлівна вміла розрядити серйозні вчительські засідання дотепними жартами і гумором.
Подружжя Раєвських виховали трьох прекрасних дітей: двох доньок Аллу і Олю та сина Віктора. Мають п`ятьох внуків. Валя - дбайлива мама і любляча бабуся, вірна дружина.
Нині В.М. Раєвська на заслуженому відпочинку, але вона була і залишається душею кафедри філологів - українців хорольської СШ №2, бо така її доля - нести мудре слово людям.
…Ворожила квітуча вишня,
Що примітив мене всевишній,
Дав мені незрадливу душу.
Слово людям нести я мушу.
Так хотіла б я слово творити,
Щоб ні вкрасти його, ні купити.
Ні продати, ні кинути на сміття.
Слово рідне - вишневе суцвіття.
(Ніна Василькевич - Валентині Раєвській).
Тож щиро вітаємо дорогу колегу й подругу Раєвську Валентину Михайлівну з 70-річним ювілеєм і бажаємо, щоб зозуля накувала їй "многії літа", щоб була вона щаслива у дітях і внуках, а також, дай Боже, дочекатись правнуків. Щоб ще довго на наших зібраннях лунало її дотепне слово.

З любов`ю і пошаною друзі і колеги
Тетяна Клепач, Таїсія Артюшенко,
Ніна Василькевич, Катерина Мартюк, Валентина Козлова, Інна Крутько,
Любов Кружко, Лідія Старчик, Ніна Павленко.


У КАЛИНОВІМ НАМИСТІ ЛІТ


Чи впізнають у цьому юному хлопцеві, що на фото, односельці свого земляка, найстаршого чоловіка села Новоаврамівки Івана Омельяновича Савченка. Людину, яка все своє життя присвятила сільськогосподарській праці, яка не шкодували здоров'я і сили, пройшла важкий і почесний шлях сільського трударя та за чесну і самовіддану роботу, була удостоєна відповідних нагород - численні відзнаки, грамоти, подяки. Його портрет заносився на Дошку пошани господарства.
Нещодавно історію його нелегкого життя розповіли на прохання редакції його доньки Тетяна Іванівна та Лідія Іванівна. Ветеран має вже 94 роки від народження. Втратив слух і взагалі має слабке здоров'я, з ним важко стороннім спілкуватися. А рідні переказали його розповіді і спогади. Правду кажуть люди - життя прожить не поле перейти. Не простий шлях пройшла ця людина, пережила найстрашніші роки - війну та голод. Іван Омельянович- звичайний сільський трудівник. Народився у селянській сім'ї у липні 1924 року. Довелося подорослішати одночасно із закінченням третього класу школи. Аби хоч якось прожити, допомогти мамі і татові, хлопець пішов працювати в колгосп. Роботи не боявся, бо бачив, як важко працюють батьки, односельці, його ровесники, які також були змушені рано ставати дорослими. Разом із іншими людьми стійко переносили і незгоди, і воєнне лихоліття, і післявоєнні роки. Батько із фронту не повернувся, а де і коли загинув - невідомо. А його сімнадцятирічного юнака забрали у німецьку неволю. Разом із односельцем Юрієм Безніщенком потрапили у місто Данціг працювати у порту. Жили у трудовому лагері. Їх на роботу перевозили наглядачі через канал. Одного разу юнаки вирішили втекти із неволі. У порту загружали вагони і їх грузом заклали такі ж невільники, як і вони. Перед цим збирали пайки хліба для втікачів, щоб ті змогли деякий час протриматися. Та на жаль втеча не вдалася. Наглядачі відразу помітили пропажу. Знайшли і нацькували собак, а потім ще й жорстоко побили. Так і працювали хлопці тяжко у неволі аж до квітня 1945 року доки їх не звільнили. Потім усіх юнаків призовного віку забрали в особовий відділ для перевірки. Хтозна чи всі перейшли благополучно ту перевірку чи ні, а Івана забрали в регулярну армію. Невдовзі війна закінчилася і він ще два роки служив у Чехії.
А після демобілізації в запас знову колгоспне повсякдення. Все його життя було пов'язане з тваринництвом у рідному селі. Спочатку працював на птахофермі, (курятнику, так тоді називали селяни), котра розташовувалася під селом Новоіванівка. Там і жив із сім`єю. Одружився у 1947 році, відразу, як прийшов зі служби. Через рік народилася донька Таня. Восени, як раз на релігійне свято Параски перейшли із родиною жити у сусіднє село. Друга донечка Ліда народилася у 1958 році через рік після новосілля. Працювати став Іван Омелянович на молочнотоварній фермі, возив корми підводою, потім доглядав телят. На пенсію пішов у 60 років і на роботу більше не ходив.
"Нема таких підстав казати, що я добре прожив, як і всі мої ровесники, бо часи такі були нелегкі. Але я радий тим, що жив чесно. Обману, несправедливості не терпів. Кривдити когось не люблю. Здається, це - багато літ, але, разом з тим, мало. Коли ж вони промайнули?", - розмірковував і повчав своїх нащадків ветеран.
Спілкуючись зі старійшинами, щоразу чуємо: "Миттю життя пролетіло". Але неважливо, скільки його відміряв Господь, важливо, що ти після себе залишиш - випалену пустелю чи засіяну ниву. Іван Омельянович свій слід на землі залишить у доньках, внуках, котрі ним опікуються. Вони дякують татові за те, що виростив, гідно виховав, за батьківську мудрість, за те, що прислухався до їх думки та не нав'язував, не диктував свою волю.
Після смерті дружини, з якою в парі прожили не одне десятиліття, коротає свій вік разом із сім`єю молодшої доньки. Зять Георгій Васильович Биконь в основному за батьком доглядає, бо Лідія Іванівна ще працює у Києві, і приїздить тільки на вихідні. Старша донька Тетяна Іванівна живе неподалік від батьківського гніздечка. Тож дідусь оточений неабиякою увагою та піклуванням: часто рідні навідуються з гостинцями до нього, стають великою розрадою на старості, допомагають усьому давати раду.


"Усе величне бачиться на відстані"


24 липня 2018 року бібліотечними працівниками центральної районної бібліотеки та Андріївської бібліотеки-філії було проведене літературне рандеву "Усе величне бачиться на відстані", присвячене 85-ій річниці від дня народження самодіяльного поета Хорольщини Володимира Сімакова.
Захід був проведений для жителів села Андріївка. Ведучі Оксана Левіна та Світлана Сєннікова познайомили присутніх із життєвим та творчим шляхом нашого земляка, незабутнього в часі поета Хорольщини Володимира Давидовича Сімакова. Народився Володимир Давидович 22 липня 1933 року в Куйбишевській області та з 1978 року проживав на Хорольщині у селі В'язівок. До виходу на заслужений відпочинок поет працював у місцевому колгоспі. Про те, що Володимир Сімаков пише вірші багато хто з односельців навіть не здогадувався. Тематика його поезій різноманітна: про природу, кохання, життя, про людей, що живуть і працюють поряд. Ніколи Володимир Давидович не був байдужий до долі народу та подій, що відбувалися в рідній країні. Саме про все це вірші поета. Та найбільше творів він написав про війну, адже сам був дитиною війни. Його твори увійшли до збірок, що готувалися до видання у Хорольській центральній районній бібліотеці - "Літературна Хорольщини" (2008) і "Ми діти твої, Україно, і доля у нас одна!" (2017). Це стало своєрідним вшануванням пам'яті поета, серце якого перестало битися 20 жовтня 2008 року.
Протягом заходу звучали поетичні твори автора: "Твои глаза", "Табір смерті", "Солдатам", "Десять років", "Доля народу", "О памяти солдатской", "Я расписался на рейхстаге", "Поет", "Солдат" у виконанні жительки села Галини Дем'янової, завідуючої методично-бібліографічним відділом центральної районної бібліотеки Галини Устименко та ведучих свята. Музичні твори звучали у виконанні ансамблю "Берегиня" села Андріївка, Галини Жолубак та Ілони Силенко. Кавер-версію на поезії Володимира Сімакова виконав Сергій Гаркавенко, який до них написав музику. На завершення заходу пролунала поезія іще одного жителя села В'язівок Василя Сологуба, присвячена пам'яті Володимира Сімакова.
Бібліотекарем відділу використання Каріною Мурашко до заходу була підготовлена мультимедійна презентація, присвячена ювіляру, де експонувалися прижиттєві світлини автора та сторінки його творів.
Від жителів села зі словами подяки за збереження пам'яті про поета та популяризацію його творів звернувся до присутніх голова ради ветеранів Андріївської сільської ради Головко Іван Якович. На святі була присутня донька поета Вакуленко Тетяна Володимирівна, його внучки Марина і Альона, та правнуки Ігор і Андрійко.
В кінці літературного свята присутні ознайомилися з виставкою однієї книги: "Володимир Сімаков "Любовь моя земная", котра вийшла у 2006 році за фінансової підтримки депутата обласної ради М.І. Міщенка та тодішнього голови райради Г.П. Шевеля.
У аннотації цієї книги Григорій Петрович відзначив: “Сімаков В.Д. є надзвичайною людиною, тим не ограненим діамантом, який би у вирі життя міг загубитися...
Надзвичайна скромність особливо прикрашає його талант, спонукає нас всіх плекати і берегти історичну спадщину рідного краю. Я дуже радий за талановитого Сімакова В.Д., який живе у нашому селі В`язівок, і що він відбувся завдяки небайдужим Хорольським людям”.


"Бібліотеки і туризм: розвиваємо нові послуги"


Днями працівниками Централізованої бібліотечної системи Хорольщини був проведений виїзний семінар-бібліовояж, який проходив під назвою "Бібліотеки і туризм: розвиваємо нові послуги". Семінар проходив у вигляді екскурсійної мандрівки кращими бібліотеками-філіями району та сільськими бібліотеками Покровськобагачанської об'єднаної сільської ради. Бібліотекарі розповідали про історію рідного краю, видатних людей села, презентували притаманні рідним селам етнографічні свята, нові форми роботи з користувачами та інформаційно-бібліографічні послуги. Третій екскурсійний бібліомаршрут по північно-західних селах Хорольського району розробила завідуюча методично-бібліографічним відділом ЦБС Устименко Галина Миколаївна.
На початку семінару всіх щиро привітала в.о. начальника відділу культури і туризму Хорольської районної державної адміністрації Остапенко Марина Михайлівна, яка проінформувала бібліотечних працівників на тему "Бібліотеки Хорольщини, як складова туристичного простору". Разом з бібліотечними працівниками взяла участь у семінарі і голова районної державної адміністрації Звірко Лариса Миколаївна та відвідала бібліотеки по запропонованому маршруту.
Безпосереднє знайомство з історією рідного краю на семінарі розпочалося із екскурсії головними вулицям міста: Незалежності та Небесної Сотні під назвою: "Головні вулиці міста та їх пам'ятні місця", яку підготувала і дуже цікаво провела екскурсовод Хорольського краєзнавчого музею Петльована Неля Георгіївна.
Далі учасники бібліотечного семінару вирушили у бібліовояж за межі Хоролу, відвідавши шість бібліотуристичних зупинок: Штомпелівську, Наталівську, Ковтунівську бібліотеки-філії та Покровськобагачанську, Тарасівську, Березняківську сільські бібліотеки, а ще - готельно-ресторанний комплекс "Мадридський двір".
Працівники бібліотек-філій, що приймали колег-туристів, виступали в якості екскурсоводів по своїй місцевості. Майстер-клас по створенню виставок-інсталяцій "Сільська бібліотека: традиції, новації, майстерність" цікаво провела бібліотекар Штомпелівської бібліотеки-філії Синчук Оксана Борисівна, яка вже вдруге приймає колег у своїй бібліотеці. Бібліогостини "Місце зустрічі - БІБЛІОТЕКА" організувала для бібліотекарів Макобок Лариса Григорівна - бібліотекар Наталівської бібліотеки-філії, провівши для туристів екскурсію по бібліотеці. Бібліотекар Ковтунівської бібліотеки-філії Дешева Ніна Василівна розповіла про роль бібліотеки, як інформаційного центру, в розвитку готельно-ресторанного бізнесу місцевого регіону та організувала екскурсію до готельно-ресторанного комплексу "Мадридський двір".
А далі бібліотекарів зустрічали працівники культури Покровсько-багачанської об'єднаної сільської громади на чолі з виконуючою обов'язки Покровськобагачанського сільського голови Усик Наталією Григорівною. Під час краєзнавчої подорожі "Що може зробити сільська бібліотека для розвитку краєзнавчого туризму?", бібліотекарі відвідали маєток панів Малинок і Храм Покрови Пресвятої Богородиці у Покровській Багачці та зустрілися із місцевими поетесами Оленою Григорівною Ткаченко і Валентиною Олександрівною Деркач. Зустріч із ними організувала бібліотекар Покровсько-багачанської сільської бібліотеки Тимченко Світлана Миколаївна, якій допомагали творчі колективи Покровськобагачанського сільського будинку культури на чолі з директором Анною Кириленко. Особливі враження присутні отримали від виступів хореографічного колективу "Мрія", солісток Олени Тимченко, Дарії Половинки та Кривобок Наталії. Як привітна господиня, Світлана Тимченко на початку краєзнавчої подорожі запросила колег до бібліотеки і познайомила з цікавим та змістовним краєзнавчим матеріалом, зібраним протягом не одного року роботи у бібліотеці. Згодом до етнографічної вітальні "Стежками рідного краю" гостей запросила бібліотекар Тарасівської сільської бібліотеки Литви-ненко Алла Володимирівна, познайомивши з виставкою робіт місцевої вишивальниці Сапи Марії Андріївни. Гості були вражені майстерністю, з якою майстриня вишивала килими, рушники, наволочки, картини, доріжки, серветки.
Під час останньої бібліозупинки туристи зустрілися з жителькою с. Березняки, поетесою Світланою Шульгою під час літературно-музичного калейдоскопу "Літературний зорепад Світлани Шульги", організований сільським бібліотекарем Сацькою Ольгою Петрівною спільно з працівниками Березняків-ського будинку культури та учасниками художньої самодіяльності села. Ведучими літературного вечора були бібліотекар Ольга Сацька та художній керівник Березняківського сільського будинку культури Валентина Похвала. Із задоволенням бібліотечні працівники слухали пісні у виконанні сина поетеси Віталія Ганзенка, директора будинку культури Олександра Шульги, соліста Олексія Похвали, жіночого ансамблю "Водограй" та чудову поезію Світлани Шульги у виконанні Ніни Потерайло. Поезію-присвяту "Мамі з нагоди ювілею" прочитала її донька Ірина Ляшенко.
На високому рівні була організована зустріч із клубними та бібліотечними закладами Покровсько-багачанської сільської ради спеціалістом І категорії в галузі культури Покровсько-багачанської ОТГ Кириленком Миколою Володимировичем.
І на завершення бібліотечного вояжу під час книжкового ланчу "Читай. Подорожуй. Пізнавай" відбулося обговорення побаченого за день на тему: "Інновації в роботі бібліотек по розвитку туристичного краєзнавства". Підсумок семінару підвела директор Хорольської централізованої бібліотечної системи Оксана Левіна, яка щиро подякувала бібліотечним і клубним працівникам Покровсько-багачанської сільської ради, колегам-бібліотекарям Штомпелівської сільської ради та працівникам Хорольського районного краєзнавчого музею за участь у семінарі.


Липень за роботу спитає


Зеніт літа - липень - починає естафету збору урожаю. Вже скосили ячмінь, дійшла черга і до пшениці, а там, з Божою поміччю, і кукурудзу почнуть на токи звозити. Робочий день у мусіївському підрозділі агрофірми "Астарта" починається щойно сонечко підніметься над обрієм. На пшеничних полях СТОВ "Мусіївське" працюють чотири сучасні високотехнологічні комбайни "Кейс". Головний агроном Олег Максименко розповідає, що клин озимої пшениці у господарстві 1258 га гектарів. Звитяжці ланів сподіваються отримати по 50 ц/га.
Директор виробничого підрозділу СТОВ "Мусіївське" В.М.Куркін поглядає на небо, що сіє дрібним дощиком і зітхає: "З однієї сторони волога небесна - це благодать для землі і рослин. Але дощ у розпал жнив порушує ритм роботи і може позначитися на якості зерна. Минулий рік запам'ятався сильною засухою. У цьому році - навпаки. Але один посушливий тиждень все-таки забрав у нас частину врожаю. Саме у той період, коли сформувався колос, пшениця наливалася силою, сонце припекло і підпалило новоутворені зерна. Це, безперечно, нанесло удар по врожайності. Та ми налаштовані зібрати урожай дуже ретельно, на полі не залишимо ні зернинки і компенсуємо вибрики природи."
Агрономи господарства працюють на повну силу. Ми вже згадували про очільника агрономічної служби Олега Максименка. Разом із молодою колегою Галиною Рогозою вони перебувають на полі постійно. Слідкують за рівнем втрат, дивляться чи якісно подрібнюється солома. Її розкидають по полю - це перше органічне добриво під майбутні посіви. А ще треба подивитися за якістю пресування соломи, що закладуть на зберігання для потреб тваринництва. Цю роботу своїм "Кейс-310" виконує М.В. Максименко. А збирають тюки і відвозять на місце зберігання батько й син Михайленки: Юрій Михайлович і Володимир Юрійович.
План провести жнива за 12-15 днів - реальний. Бо комбайнерські екіпажі працюють відповідально і самовіддано. Михайло Іванович Нор - ветеран жнивного лану - з помічником Володимиром Крутьком, Ігор Кудря з помічником Володимиром Морозом, і два Валентини: комбайнер Валентин Пожар і помічник Валентин Цилюрик докладають усих сил, щоб якісно, до зернинки зібрати урожай. Чоловіки розуміють, що від їхніх зусиль залежить добробут усіх, хто орав, сіяв, доглядав за посівами. Тому й стараються. А тим часом за комбайнами на поля вийшли мобільні лабораторії. Вони вже відбирають проби ґрунту. У спецлабораторії їх дослідять, вивчать і нададуть аграріям рекомендацій: скільки і яких добрив треба внести на кожному конкретному полі під майбутній урожай.
Щасти вам, люди з роботящими руками. Ваша робота годує всю державу.


МАЙСТЕР "ПОВІТРЯНОГО ПЕРА"


Людині завжди найліпше займатися тим, що приносить задоволення - емоційне, психологічне, естетичне, а ще краще, коли твоє захоплення приносить певний прибуток. Так, на теренах Хорольщини проживає майстер творчості і креативу. Він створює такі оригінальні роботи, в які вкладає всю свою душу, доповнюючи нотками фантазії, натхнення і ілюзії.
Тритяк Владислав Григорович народився 9 січня 1990 року в с. Петракіївка. Професійну освіту здобував у Полтавській державній аграрній академії за спеціальністю "Агрономія". Та все ж юнака, окрім любові до землеробства, більше приваблював творчий потяг до прекрасного і одвічного - до мистецтва.
Під час навчання у Полтаві, товариш Владислава помітив, що той постійно на парах красиво щось малює. Його роботи виглядали досить вишуканими, оригінальними, виразними і з присмаком натхненності чарівної краси природи. Тому хлопець і підкинув Владу ідею - освоїти новий вид мистецтва - аерографію, який тоді вже набирав обертів популярності на просторах не лише Полтавщини, а й усієї країни. Хлопці швидко знайшли інформацію про особливий вид мистецтва, і він припав їм до смаку. Довго не вагаючись, Влад Тритяк придбав свій перший незвичний інструмент для малювання, який коштував тоді чималі кошти. І розпочав опановувати новий пристрій.
Що ж воно таке аерографія? Це така техніка нанесення малюнка на поверхню за допомогою аерографа, так званого "повітряного пера". Аерографія відрізняється від інших методик та технік малювання, повітряним розпилом фарби, яке утворює полотно фарби з неймовірно плавними межами - практично як бачить наше око світ навкруги. Це не лише художня складова, але і величезний комплекс технологій, доступний ширшому загалу. Вперше це мистецтво виникло в кінці 19 століття. А вже у новому тисячолітті, малювання аерографом завоювало настільки масову популярність, що частково навіть затьмарило собою живопис.
Сам аерограф - мініатюрний і симпатичний пристрій для нанесення фарби на будь-яку поверхню. Працює за допомогою компресора і шланга, що забезпечує подачу повітря, котре змішуючись з фарбою, утворює фарбувальний струмінь різнопланової конфігурації, яка залежить від настройки інструменту.
За словами талановитого митця Владислава Тритяка, свої перші серйозні роботи він виконав уже перебуваючи в Хоролі. Згодом, його творчість помітили, достойно оцінили і стали замовляти: картини, портрети, вивіски чи просто оживити стіни всередині приміщення чи знадвору будинку. Малює різними технічними засобами: аерографом, аквареллю, гуашшю та ін.
"Після моїх дебютних робіт у Хоролі, мені запропонували розмалювати велику стіну в одному із кафе Кременчука, потім ще, і ще… так і пішли замовлення один за одним, - ділиться спогадами Владислав. - Загалом, аерографом можна перетворити на шедевр будь-які двері або капот автомобіля, мотоцикл або шолом до нього, розмалювати стіни в під'їзді, приміщеннях чи на мурах самої будівлі, прикрасити чудовими картинами інтер'єр будинку, квартири. Техніка аерографії на стіні здатна візуально змінити простір: гра світла і тіней створюють ефект глибини, від чого кімната виглядає просторою. Малюнки на стелі візуально піднімають стелю. По завершенні ілюстрації, він закріплюється спеціальним лаком.
Здібність самого аерографа залежить від його конструкції, типів фарби і від того, в чиї руки він, звичайно ж, потрапить. Товщина лінії залежить від діаметра у ньому сопла, і відстані голки до малюнка. Чим далі тримати аерограф від поверхні малюнка, тим ширше виходить лінія. Тут вже спрацьовує майстерність і задумка автора. Я частенько, отримуючи конкретне замовлення, додаю якісь штрихи із власної уяви і замовники радо поділяють мою ідею. Цим інструментом також можна розписувати футболки чи створювати картини на полотні різнопланового розміру. Одним словом, аерограф дозволяє творити малюнки будь-якої складності на різних поверхнях", - розповідає майстер "повітряного пера".
У 2015 році у рідній Петракіївці Владислав Тритяк відкрив свій творчий гурток "AeroFineArt" (АероФайнАрт), який діє від Петракіївського сільського будинку культури та за підтримки відділу культури і туризму Хорольської РДА. Від початку гурток став цікавинкою для багатьох. І відвідувало його чимало дітей. Але згодом залишилися лише ті, хто справді прикипів всім серцем до витонченої роботи з аерографом і фарбами.
"Навіть якщо у людини немає видатних здібностей з малювання, але є бажання, вона може освоїти техніку роботи за шаблоном, створення імітацій всіляких текстур, оптичне і фізичне змішування ексклюзивних фарб для здобуття дивовижних спецефектів, вживання трафаретів і багато чого іншого, - ділиться досвідом молодий майстер.
-Протягом трирічної діяльності гуртка, змінювалися його учасники, це учні від п'ятого класу і старше. Додам, що гуртківці не тільки з Петракіївки, більшість їх із району і міста. Але постійною і надійною лишається моя учениця і помічниця Оля Глущенко, учениця Хорольського НВК. Вона завжди їздить зі мною на всі виставки, де я презентую авторські роботи. Та й сама Оля уже теж гарно навчилася малювати і виставляє поряд з моїми і власні досягнення. От, наприклад, вже протягом місяця триває виставка наших спільних робіт у Хорольському районному краєзнавчому музеї. Тож радо запрошую всіх зацікавлених таким видом мистецтва прийти подивитися і оцінити. Буду радий почути відгуки поціновувачів, пропозиції і можливо вже й замовлення отримати.
Мої творіння вже побачили світ на виставках у Хоролі, Семенівці, Лубнах, Кременчуці, Полтаві, Ірпені, Києві, на фестивалях "Барви Хорольщини", Національному Сорочинському ярмарку. Та я не зупиняюся на досягнутому і активно працюю над подальшим поширенням своєї творчості, адже я вкладаю у неї і часточку своєї душі. В цілому за роки моєї діяльності маю близько 200 авторських робіт різного масштабу. Вдячний тим, хто оцінив мої старання і продовжує робити замовлення".
Окрім улюбленого заняття зі створення аерографічних малюнків, Владислав Тритяк у вільний час активно займається спортом. Грає за футбольну команду "Відродження", яка займає лідерські позиції на районних змаганнях протягом кількох років. А ще Влад є організатором такої завзятої гри, як пейнтбол. Це технічна спортивна гра з розряду екстремальних, що імітує швидкоплинні вогневі контакти на обмеженому просторі. Для такої імітації використовується спеціальний пневматичний пристрій (маркер) і желатинові кульки з фарбою. Основна мета гри - влучити в якомога більшу кількість супротивників і захопити їхню базу.
На території Хорольщини ігри з пейнтболу проводяться на двох лісових ділянках з природними та штучними перешкодами і укриттями - у селах Середнє та Петракіївка. Як каже організатор дозвільної гри Владислав Тритяк, граючи у пейнтбол можна і відпочити, і фізично потренуватися, і чудово провести час разом із друзями. Вхідний квиток коштує сто гривень з кожного учасника, а імениннику у день народження взагалі безкоштовно. Усім гравцям видається захисний одяг, маска, необхідне оснащення і по сотні кульок для пострілів. Сама фарба у кульках водорозчинна, тому з одежі її легко відіпрати, а на стінах чи деревах змивається під час першого ж дощу. Тож враховуючи всі заходи безпеки, можна впевнено сказати, що пейнтбол - це безпечна гра, яка водночас насичена адреналіном і азартним духом пригод.
Беручи до уваги всі творчі і енергійні вподобання петракіївського митця Владислава Тритяка, можна ствердно говорити, що такі талановиті люди народжені прославляти свій рідний край і свою Батьківщину. Тому бажаємо молодому і завзятому майстру невичерпного натхнення, креативу, чергових замовлень і заслуженого визнання не лише в Україні, а й за її межами.


Сон на вуликах: мода чи користь?


Журналістське життя дуже цікаве. Барвистими враженнями його наповнюють найрізноманітніші заходи, зустрічі із людьми, знайомства з цікавими особистостями. Дуже часто знайомства, що виникли на професійній основі переростають у товариські стосунки чи дружбу. Одна із таких зустрічей вразила мене. Вразило, радше, не саме знайомство, а особистість мого співрозмовника. Серед багатьох позитивних рис Володимира Івановича Гончаренка найрельєфнішими були сила його натури і почуття відповідальності. Іще замолоду Володимир вирішив присвятити життя спорту. Дійшов до найвищих вершин. Тренувався так старанно і ретельно, що його ім`я увійшло до п`ятірки найсильніших велосипедистів-юніорів України. А коли став тренером молодіжної мотобольної команди "Промінь", зумів організувати роботу так, що вишняківські мотоболісти здійнялися до найвищих щаблів чемпіонату колишнього Союзу. У такому ставленні до роботи Володимир Іванович був увесь. Коли брався до справи, віддавався їй повністю, тому і досягав результатів. Тепер, на пенсії, головним захоплення Володимира Івановича стали бджоли. Він знає про них усе. Десятки книг із бджільництва прочитано, десятки статей опрацьовано. Із роками Володимир Гончаренко став пасічником-професіоналом. Він пізнав великі і малі секрети бджільництва. Пасічникувати його вчили і самі бджоли.

Із часом Володимир Іванович зрозумів, чого продукти, вироблені медоносними комахами, супроводжують людство протягом тисячоліть. Наш пасічник переконався, що із вулика можна черпати здоров`я. Корисні не тільки мед, прополіс, пилок, маточне молочко. Навіть повітря, що здіймається із вуликів-цілюще. Один мій знайомий наприкінці лютого зітхав: "Скоріше б тепло приходило. До бджіл полізу". Знаючи, що біля вуликів багато роботи, я дивувався: "Отак за роботою скучив?" А мені пояснили: "Коли після тривалих зимових місяців відкриваю кришку вулика і вдихаю запах вулика, моє серце починає краще працювати. Проходить біль, у тілі відчувається легкість". Ці факти підтверджують багато людей.
Біополем, що продукують бджоли, зацікавився і Володимир Іванович. Його вразила публікація у журналі "Пасічник" (№4, квітень 2016 р.). Такий собі Володимир Павлів із Львову у журнальній статті розповідав як комахи врятували життя його донечці. Христинка захворіла на розсіяний склероз. То - страшна хвороба, що повільно перетворює людину в "овоч", свідому, але немічну істоту. Найжахливішим було те, що ефективних ліків від цієї хвороби не існує. Тому лікування дівчинки і в Україні, і в Європі не давало бажаних результатів. У пана зі Львова залишався єдиний шанс - сон дитини на вуликах. І що б ви думали? За три місяці вуликотерапії дівчинка знову почала ходити. Спочатку у бджоло- будиночок дівчинку несли на руках. А після кількамісячного сну на вуликах мала змогла дійти до бджолобудиночку самостійно. Біоенергетика вулика здатна творити чудеса, допомагає людям долати свої недуги. Розплід (личинки), котрий обігрівають бджоли, має надзвичайно високу енергетичну активність. Ця енергетика активно допомагає збалансувати і відновити роботу усіх людських органів. А запахи пилку, бджолиної отрути, прополісу, рівномірне гудіння комах заспокоюють нервову систему, нормалізують кров`яний тиск, стабілізують психоемоційний стан, викликають здоровий сон. В.І. Гончаренко пояснює: "Під час сильного взятку нектару, його усушки до ґатунку меду, бджоли випаровують велику кількість фітонцидів, запахів, квіткових сполук. Усе це насичує кров людини фітовітамінами, стимулює роботу серця. Сильне гудіння під час випаровування вологи із стільників супроводжується мікровібраціями, котрі поновлюють тіло людини, роблять судини гнучкими, стимулюють роботу нирок, очищають сечо-статеві шляхи, знімають болі у спині, м`язах і суглобах".
У всьому цьому я переконався особисто, роздивлявся будиночок на вуликах зівсівбіч. Будиночок, виготовлений Володимиром Івановичем, особливий. Тут все зроблено доладно. Стіни із нефарбованої соснової дошки насичують повітря всередині будиночку лісовими пахощами. На стінах під іконками - жмутки лікарських трав. Цвіт липи, деревій, чебрець теж наповнюють повітря терпкуватими ароматами. А над усіма цими запахами - дух прополісу. Прополіс - це бальзам із різних дерев і трав, вироблений бджолами. Він працює як антисептик з високою антимікробною дією, проліковує дихальні шляхи, оздоровлює людину.
У бджолобудиночку Володимира Гончаренка продумано і враховано усе до дрібниць. Споруда не завелика, бо у такому випадку розсіюється цілюще біоенергетичне поле. Але і не мініатюрна. Людині в цьому будиночку комфортно стояти і лежати. Справа і зліва від вхідних дверей - по кушетці. Поверхня цих кушеток-лежаків із рейок. Відстань між дерев`яними пластинами - строго 2 см. Так і в боки не тисне, і повітря із вулика має змогу вільно проникати в будиночок. Безпосередньо під щитом лежака - 2 вулика по 22 рамки. Там, на рамках вовтузяться бджілки, гудуть, перебирають лапками - одним словом, роблять своє діло. Але доступу у будиночок комахи не мають. Між лежаком і рамками - густа сітка. На бджолобудиночок працюють чотири потужні сім`ї. Два вулика - під правим лежаком і два під - лівим. Відстань між бджолиними гніздами і хворим - не більше 10 сантиметрів. Це зроблено спеціально. Бо саме так людина може відчути тепло, що виходить із вулика.
І наостанок. Важливий механізм оздоровлення при вуликолікуванні - ароматерапія: вдихування іонів, мікроелементів, нектару, прополісу. Через легені вони надходять у кров, а кров розносить їх у міжклітинний простір, звідки клітини вбирають цей цілющий еліксир. Тому за 10 чи 20 хвилин в будиночку оздоровитися складно. На вуликах треба лежати від однієї години і більше. Ті, хто спробував спати на вуликах, розповідають, що плину часу в такому будиночку не відчуваєш. І тіло, і свідомість розслабляються так, що час стає непомітним. Коли розказують - треба вірити. Але я обов`язково і перевірю. Ось поїду у Вишняки, знайду двір Володимира Івановича Гончаренка і полежу в його бджолохатинці. Хочете, приєднуйтеся. А ні - ждіть моїх вражень на сторінках газети. До зустрічі.


НЕЗМІННЕ ЩИРЕ ЗАХОПЛЕННЯ І ПОВАГА ЛЮДЕЙ ДО МУЗИКАНТІВ


Останній день червня видався надзвичайно спекотним. Чи то від сонця, чи від надзвичайної події, яка прогриміла стоголосо у Новоаврамівці.
30 червня 2018 року Новоаврамівський самодіяльний народний духовий оркестр відзначав два ювілеї – 80­річчя від дня створення та 15­річчя присвоєння звання «самодіяльний народний колектив».
Свою історію оркестр веде від липня 1938 року, коли музикант Михайло Шор заснував у Новоаврамівці духовий оркестр. Учасниками оркестру були люди різного віку і професії, вони приходили і йшли, змінювалися керівники, постійно оновлювався репертуар, але одне залишалося незмінним – щире захоплення і повага сільських людей до музикантів.
Діяльність оркестру перервала війна, але уже у 1946 році Іван Костянтинович Астаф’єв відновив роботу. З 1960 року на чолі оркестру став учень Івана Костянтиновича Іван Петрович Тимошенко.
У 1979 році, після закінчення річних постійно діючих курсів керівників гуртків у м. Полтаві, керівником оркестру був призначений Ганзенко Василь Васильович. У різні роки керівниками оркестру ставали його музиканти – Олександр Олексійович Федоренко, Михайло Іванович Ванжа, Олександр Олексійович Ковбаса.
У 1994 році до рідного села повернувся випускник Гадяцького культурно­освітнього училища Олександр Васильович Ганзенко. Він з дитинства грав учнем у духовому оркестрі, проявляючи неабиякий талант. Здобувши спеціальність «Керівник духового оркестру», він прибув на батьківську землю, щоб продовжити справу своїх учителів та досягнути нових вершин творчості.
Саме під керівництвом Олександра Васильовича у 2003 році колектив здобув високе звання народного. І цього ж року портрет Олександра Ганзенка занесений на Дошку пошани. Колектив оркестру на сьогодні налічує більше 30 учасників різного віку, це і учні гімназії, і студенти, і люди, які працюють у різних куточках Полтавщини. В репертуарі більше 50 музичних творів: марші, вальси, концертні п’єси.
З 2000 року оркестр є постійним учасником обласних марш­парадів духових оркестрів у м. Полтава, його незмінним призером та переможцем.
На сцені Новоаврамівського будинку культури лунало багато привітань ювілярам. Зі словами побажань звернулися виконуючий обов’язки голови Хорольської районної державної адміністрації С.Г. Абрамов, начальник районного відділу культури і туризму І.А. Гунько, голова Новоаврамівської ОТГ О.А. Дембовська, начальник відділу освіти та культури Новоаврамівської сільської ради С.М. Гавриленко. Було сказано багато приємних слів, а керівника та кращих учасників оркестру нагороджено почесними грамотами та подяками.
Також на свято завітали: помічники народного депутата України К.Є. Іщейкіна — Р.О. Порожнета та Л.І. Махно, начальник відділу тваринництва АФ «Хорольська» В.П. Олексенко та директор ПП «Новоаврамівське» С.А. Супрун.
Приємним сюрпризом стали цінні подарунки, які ювіляри отримали від високоповажних гостей.
Несподіванкою як для глядачів так і для оркестрантів, стали виступи артистів району і області, в адресу яких лунав шквал оплесків. Це народний ансамбль музики і пісні «Джерело» під керівництвом заслуженого працівника культури України А.Р. Крутька, Володимир та Валентина Олійники, народний ансамбль «Гілея» Михнівського СБК Лубенського району, віртуоз із Карлівки П.М. Сухомлінов, самодіяльний народний духовий оркестр «Подільські козаки» Подільського СБК Білоцерківської ОТГ, учасники Новоаврамівського народного хору та працівники Новоаврамівського будинку культури.
Славна земля новоаврамівська своїми талантами. Ціле суцвіття найталановитіших митців села зібралося у духовому оркестрі, з’їхалися звідусіль, полишивши буденні справи, адже вірні музиці і своєму вчителю.
Тож слався і процвітай, наш духовий оркестре. Нових звершень і перемог. Ти наша гордість і слава. Нехай ще довгі роки звучить над рідним краєм чарівна мелодія, яку дарує землякам Новоаврамівський самодіяльний народний духовий оркестр.
Колектив редакції приєднується до всіх вітань та побажань.
Зичимо Вам нових творчих злетів, наснаги та завзятості, неповторних колоритних виступів та здійснення усіх заповітних мрій. Нехай Ваша неперевершена яскрава творчість і надалі хвилює серця вдячних шанувальників!

Вікторія ГАВРИЛЕНКО, художній керівник
Новоаврамівського будинку культури


ВІД КУПАЛА ДО ІВАНА ДІВЧАТА ДОЛЮ ШУКАЛИ


Тихо­тихесенько спускається на землю літній вечір. Спека поступово розвіюється вечірньою прохолодою, а жителі Петракіївської сільської ради, хто на авто, скутерах чи велосипедах, а то й пішки всіма родинами прямували минулої п’ятниці, 6 липня, до села Хвощівки. Саме там, поблизу ставка, на широкій галявині тривали приготування до обрядового дійства ­ свята Івана Купала.
Початок на дев’яту годину вечора. Довкола імпровізованої сцени юрбиться дітвора: дівчата у яскраво­білих сукнях, уквітчані купальними віночками, та хлопці в національних вишиванках, готуються до виступів колективи та учасники дійства. Тим часом поблизу розпочав працювати і торгівельний майданчик з прохолодними напоями та різноманітними солодощами, який раз у раз більше манив до себе дітвору. А її зібралося цього дня чимало ­ щасливо метушаться довкола батьків, бабусів, дідусів, односельців чи гостей села, розливаються щебетом, веселим сміхом. Всі вони з нетерпінням очікують на початок дійства, у якому тісно переплелися й, кожного разу наче оживають, язичницькі вірування наших предків й християнські традиції.
Звучать перші акорди обрядового дійства ­ всіх присутніх односельців та гостей села зустрічають чарівною і неповторною пісенною композицією «Квітка­душа», на слова Діани Гельде і музику Костянтина Меладзе, Тетяна Фроленкова і Женя Сімонова. А граційна молодь, дівчата та хлопці, учасники хореографічного ансамблю «Спалах» Петракіївського НВК, сходяться у заворожуючій танцювальній композиції під мелодії пісні «Ой на Івана, ой на Купала».
«Ми раді Вас бачити і вітати на одному із прадавніх та яскравих свят наших предків ­ святі Купала», ­ розпочинаючи дійство, звернулись до присутніх ведучі, Валентина Веремієнко і Анатолій Школа. ­ Обрядове дійство у день літнього сонцестояння ­ це пам’ять наших батьків, які звертаються до нас із глибини років з пошаною до рідної землі, природи, яка завжди давала щедрий достаток у кожну родину. І саме від свята Купала у кожному селі, господарстві, розпочинається найвідповідальніша пора ­ жнива! А ще цей день ­ символ єднання двох стихій, які уособлюють чоловіче і жіноче начало. Саме тому купальські молодіжні гуляння, які відбуваються напередодні православного свята Івана Хрестителя, вважаються святом молодості, краси та кохання. Дівчата плетуть із квітів вінки й пускають їх водою, шукаючи свого судженого, свою долю.
Зі святом Купала, з православним святом Івана Хрестителя! Нехай у кожному домі буде злагода і достаток, у серцях та душах любов та повага. Міцного всім здоров’я і завжди гарного настрою!»
«Ой на Івана, та й на Купала
Там дівчинонька квіти збирала.
Квіти збирала, в пучечки клала,
До річки несла, в воду пускала», ­ розлилися мальовничим краєм Хвощівки та широким ставом милозвучні пісенні рядочки та мелодії у виконанні учениці Петракіївського НВК Каті Кришталь, наче закликаючи до дійства його учасників та персонажів давньослов’янської міфології.
Все ближче й ближче чуються голоси. То гомоніла молодь села, яка ще заздалегідь готувалася до свята молодості і кохання. Дівчата та хлопці зійшлися до імпровізованої сцени, та й принесли із собою його символи ­ Купала та Марену. Може б спочатку і порозумілися, якби не змагалися­сварилися, хто краще зробив та прикрасив купальські символи. Та як почали вихвалятися… Можливо цього б не було ні кінця ні краю, коли б їх незлякали русалки, яких вони випадково запримітили ще здалеку та й порозбігалися.
…Закружляли у граційному танку юні та чарівні дівчата, учасниці танцювального колективу «Спалах», закликаючи до рідного краю, до осель, своєї долі любов і добро, щасливу долю і благополуччя.
Не обійшлося на Івана Купала у Хвощівці і без нечистої сили – діда Водяника (Михайло Кисіль), який завітав на свято зі своїми помічницями­русалками (Саша Рева, Катя Дужик). Маючи добрий настрій, він дав дозвіл купатися і з водою гратися, у купальську ніч пускати віночки і вести біля води таночки. А його помічниці, завжди такі підступні та хитрі, а у цей вечір добрі­добренькі русалочки окропили прохолодною цілющою купальською водою всіх присутніх, хто завітав на свято. Тож, довго не роздумуючи, хлопці утопили у ставку Марену, а дівчата з купальськими віночками зайшли і пустили їх по воді на щастя, на долю, на свого суженого.
Тим часом ведучі купальського дійства, Валентина Веремієнко і Анатолій Школа, скликають всіх жителів та гостей села до головного атрибуту свята ­ купальського вогнища, яке за повір’ями має цілющу чудодійну силу. Його запалити запрошують найшанованішого гостя свята, Петракіївського сільського голову Григорія Тритяка. Григорій Володимирович привітав усіх присутніх зі святом Івана Купала ­ побажав добра, міцного здоров’я, чистого мирного неба, благополуччя і достатку кожній родині.
Григорій Тритяк запалив цілюще купальське вогнище, яке високо здійснялося до неба.
Упродовж святково­обрядового дійства дарували свою творчість, створюючи приємну і незабутню атмосферу свята, колективи та учасники художньої самодіяльності: Хвощівського сільського будинку культури, Петракіївського сільського клубу, учні Петракіївського навчально­виховного закладу, жителі та гості села. І серед них, зі щирістю пошанування, рясними аплодисментами зустрічали вокальні жіночі колективи «Калинонька» і «Журавлина», гурт «Вільні» (Тетяна Фроленкова, Ірина Ткаченко, Наталія Каян), гурт «Земляки» (Василь Біленко, Михайло Кисіль, Юрій Литвиненко, Володимир Веремієнко), учасників хореографічного колективу «Спалах» ­ Женю Сімонову, Іру Потерайло, Олександру Реву, Олю Веремієнко, Каріну Чигрин, Максима Реву, Максима Гирю, Руслана Мухіна, Ігоря Каяна та В’ячеслава Шабалу (керівник ­ Наталія Каян); сольних виконавців, які у пісні відкривали свою душу і дарували глядачам часточку свого серця ­ це наймолодша учасниця свята Віка Рожнова, учениця Петракіївського НВК Катя Кришталь, гість заходу поет­пісняр Микола Холоша.
Святково­обрядова програма купальського дійства (автор сценарію і режисер ­ Наталія Каян), на жаль, завершилась. А для молоді ще довгий час, до пізньої ночі, тривала дискотека і веселі й запальні молодіжні гуляння під музичний супровід гурту «Земляки».
Петракіївська сільська рада, керівники закладів культури, які виступили організаторами проведення традиційного свята на день Івана Купала, висловлюють щиру вдячність за підтримку у його проведенні: депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову, приватним підприємцям: Юрію Гузю, Віктору Каяну, Віктору Манюненку, жителям сільської ради та аматорам сцени.


Де є хліб, там є життя, де є життя, там є надія


Здається, тільки вчора завершилася весняна посівна кампанія на нивах ТОВ "Агрофірма "Хорольська" агропромхолдингу "Астарта-Київ". А вже сьогодні пшеничні поля ваблять золотом налитого зерна. Агрономи ВП "Зоря" Валерій Сімакін та Владислав Кабаковський ще й ще раз перевіряють його вологість, щоб розпочати жнива 2018 року, зазначаючи, що дощі цього літа змушують хвилюватися за збір озимої пшениці. Адже мусимо змолотити зерно в найкоротший строк. Тому під час жнив агрономічна служба агрофірми "Хорольська" постійно тримає на пульсі вологість зерна кожного пшеничного лану. Не полишають думки про класність збіжжя та високі показники врожайності. У той же час уже готуємося до обробітку ґрунту під майбутні культури 2019 року.
Тим часом на польовій дорозі з'являються два сучасні комбайни-велетні й завмирають край лану. Вони повагом, як повноправні господарі, величаво опускають жатку у тремтяче колосся, що переливається на сонці та тихо розмовляє з вітром. Пуск… І пшеничні стебла, підкоряючись неймовірній силі техніки, наповнюють першими зернинками бункери комбайнів, залишаючи позаду рівні доріжки соломи. Жнива - 2018 стартували!
Загінка за загінкою скошують пшеницю два екіпажі ВП "Зоря". 18 -та гаряча пора на рахунку комбайнера Віктора Павлюка. Його напарник Сергій Ганзенко вперше жнивує на сучасній машині, хоча цю роботу добре знає, адже за плечима багатий професійний досвід. Віктор із задоволенням передає свої вміння кермувати Джон Діром й говорить, що головне для їх екіпажу:
- Проживаючи в селі та маючи професію хлібороба, завжди вболіваєш за якість урожаю та вчасність збору не тільки зернових, а й інших культур. Сподіваємося, що техніка нас не підведе. Взимку докладали багато зусиль, щоб зараз цього не сталося. Чекаємо на ласку від природи: сонечко та погожі дні. Такої пори - вони справжні помічники.
Першим завантажити машину золотим зерном випала честь досвідченому водієві Григорію Костенку: "За 33 роки стажу різною була врожайність на полях господарства. Кожного разу з радістю спостерігаєш, як розвиваються рослини. Ще більше задоволення - бачити як ллється в кузов пшеничне зерно. Та найкраща місія - перевозити його на зернові склади, вже напевно знаючи, що будемо з хлібом. Можливо, саме тому воно такого кольору, бо його цінність на вагу золота".
Ще минулого року Євгеній Павлюк працював пліч-о-пліч зі своїм батьком Віктором. Нині він - головний в екіпажі. У його напарника Михайла Матвієнка чимала практика комбайнування. Але жнивувати на сучасному Кейсі доводиться вперше.
- Сподіваємося на гарні погодні умови та високу врожайність. На полі працюватимемо, доки дозволятиме вологість зерна. Адже хочеться вкластися у запланований термін.
Розмову перериваємо. Водій Олександр Івашина подав машину. І в ту ж мить із бункера комбайна стрімко полилося добірне зерно пшениці:
- Жнивую не перший рік. Добре усвідомлюю, що під час перевезення теж можуть бути втрати. Мета всіх водіїв - уникнути цього. Відповідальність у роботі - запорука багатьох чинників добробуту як працівників, так і агрофірми.
Погодні умови літа змушують спеціалістів цінувати кожну погожу днину. Саме тому слідом за комбайнами йде Фендт - 936 з агрегатом для тюкування соломи. Заготівля грубих кормів для тваринницьких ферм господарства продовжується. Тракторист Григорій Криворучко коментує:
- Батько Михайло Петрович усе життя трудився на землі Лубенського району. Мені та брату Сергієві передав свій досвід. Бачити як комбайн косить пшеницю, яку ти восени сіяв, - справжнє свято для душі. Бути на полі - моя стихія. Коли збіжжя покидає лан, розумію, що причетний до благородної праці хлібороба.
Із зернини народжується хлібина. Але доки запашна паляниця з'явиться на столі, вона пройде складний шлях. Завдяки невтомним рукам цих людей, які плекають кожну насінину, мов дитя, вона перетворюється на тугий, стиглий колос, що ним багатіють українські лани. Зібрати та висушити, обмолотити та зберегти - ці та інші завдання стоять перед господарями, які всім серцем вболівають за свою справу. Хлібороби звикли не досипати вночі та до втоми працювати вдень. Адже в їхній святій справі важлива кожна хвилина. Тому де є хліб, там є життя, де є життя, там є надія.


Виграли грант "Астарти"


18 червня 2018 року у Вишневій сільській раді відбулася 24 сесія 7 скликання. Незвичайність цієї події в тому, що на ній презентували свій проект учні місцевої школи: Владислав Белименко, Катерина Кропивка, Дарина Вареник, Ірина Куц, Аліна Зарва та Альона Щербина. Але все по черзі. Тож із чого все починалося? Згадують переможці.
Владислав Белименко:
- На школу прийшов лист із посиланням для реєстрації анкет по відбору учасників, які займають активну позицію та мають певні ідеї, що могли б бути корисними для нашої громади і, звичайно ж, бажання брати участь у проекті "Підйом" за підтримки агропромхолдингу "Астарта-Київ".
Катерина Кропивка:
- Благодійний фонд "Повір у себе", Українська академія лідерства спільно з Міжнародним Жіночим клубом та агропромхолдинг "Астарта Київ" запропонували небайдужим людям "Розбудити свої мрії" та взяти участь у майстерні лідерства та проектного менеджменту для молоді.
Дарина Вареник:
- Наша творча група відповідала віковим вимогам - від 15 до 20 років.
Залучалася молодь, яка проживає в населених пунктах Хмельницької, Вінницької, Харківської чи Полтавської областей. На щастя, наша область входила в перелік. Та головне - ми мріяли реалізувати проект для розвитку і благоустрою своєї громади. Тож скористалися можливістю й зареєструвалися, хоча й не сподівалися, що пройдемо.
Альона Щербина:
- Про те, що ми в проекті, повідомили наші вчителі. Він тривав 3 дні на базі осередків Української академії лідерства. Нам випала нагода побувати в Києві, адже табір знаходився в Пуща - Водиці. У програмі на нас чекали тренінги та практичне навчання з проектного менеджменту, воркшопи з цілепокладання, мрієбудування та ораторського мистецтва, знайомство з містом та творча програма від студентів УАЛ. Перед нами виступило 12 дипломатів - випускників найкращих американських університетів.
Ірина Куц:
- Компанія "Астарта" надавала міні-гранти учасникам на реалізацію кращих проектів у місцях присутності компанії. Мета зібрання - створити проекти та довести, що діти в такому віці можуть принести своїй громаді користь. А наше завдання було - виграти цей грант.
Презентація проекту
Сільський голова Вишневої сільської ради Михайло Лисенко привітав переможців з отриманням гранту та висловив захоплення сучасною молоддю. Він надав слово заступнику директора з соціальних і земельних питань ТОВ АФ "Хорольська" Володимирові Коряку:
- Сьогодні творча група "Ukrainian Future" ("Українське майбутнє") буде презентувати свій проект "Мрій і не забувай про дії". Холдинг "Астарта-Київ" виділив гран для переможця в сумі 50 тисяч гривень. Але їх виявилося два: команда з ВП "ім. Ватутіна" та команда з Новооржицького цукрового заводу. Тому кошти були розділені. Звичайно, що повністю на реалізацію ідеї їх не вистачить. Звертаюся з проханням до депутатів внести зміни до бюджету сільської ради та виділити додаткове фінансування для втілення в життя праці наших дітей. До того ж, у часі ми теж обмежені, бо до 1 вересня команда "Ukrainian Future" має прозвітувати про використання суми у 25 тисяч. А зараз запрошую очільницю команди Аліну Зарву до слова:
- Проект народився вночі. Ми створювали його з 18 до 7 години наступного дня. Але це було того варте. Коли прийшов час захищатися, ми були наповнені сили і зробили все можливе, щоб виграти. Отже, на слайдах є цитати, якими ми надихалися та які нам допомагали: "Єдиний спосіб зробити видатну роботу - щиро любити те, що робиш" та "Зміни починаються з нас". Проблема над якою ми працювали - відсутність добре обладнаного місця, де діти, молодь та дорослі могли б із користю провести свій час. Адже через село проходить траса й часто можна спостерігати, як малеча грається обабіч доріг. Молодь у сучасний час надає перевагу шкідливим звичкам. Та впевнені, якщо буде спортивний майданчик, то місця для негативних проявів залишиться менше. Не забуваємо про старше покоління. Зустрітися під затишним дахом альтанки за грою в шахи чи для душевної розмови - це великий плюс. На нашому майданчику плануємо розмістити: альтанку, спортивні тренажери, шведську стінку, площадку для бангмінтону, гірку та пісочницю.
На останок хочеться сказати, якщо й надалі молодь матиме можливість відверто висловлювати свої думки, пропонувати свої ідеї та втілювати їх, то майбутнє в України однозначно буде. Вона на міжнародному рівні зможе славитися своїми спеціалістам, і ми будемо все частіше чути, що Україна - дійсно розвинена держава.
Рішення сесії Вишневої сільської ради
Рішення про виділення коштів для реалізації проекту "Мрій і не забувай про дії" групи "Ukrainian Future" по благоустрою території сільської ради було прийняте одноголосно.
Директор Вишневого НВК Тетяна Дорошенко (на фото 4037) подякувала адміністрації ТОВ АФ "Хорольська" за можливість взяти участь у проекті "Підйом" та учням за працю, яка принесла громаді велику користь.
Презентувати свій проект наважився ще один учень навчального закладу території присутності ТОВ "Агрофірма "Хорольська". Наважився, бо на вимогу організаторів у команді мало бути не менше 5 осіб. Та Богдан Наурзбеков на труднощі ніколи не зважає. Тож вирушив у табір сам, як представник Староавраміської ЗОШ І - ІІІ ступенів.
Богдан Наурзбеков:
- Самотнім себе не почував, бо з учнями Вишневого НВК були як єдине ціле, підтримували одне одного та допомагали. Все, що відбувалося в таборі - командна робота. Відчуття були такі, ніби ввійшов у зону комфорту. Саме тоді й з'явилася впевненість. Адже спочатку хвилювався - зацікавить мій проект журі чи ні. Над темою: "Виготовлення твердого палива з альтернативних джерел енергії, як запорука збереження екосистем Хорольського району та розвитку громад" працював кілька місяців. Куратор цього проекту - вчитель біології Староаврамівської школи Надія Василівна Ганзенко. Між тим острах був марним. Тема надзвичайно привабила присутніх своїм напрямком, який тісно переплітається з екологічною політикою АСТАРТИ. Але його вартість у кілька разів перевищувала гранд агропромхолдингу. Тому табір полишав із радістю, адже представники компанії обіцяли розглянути його поза конкурсом для впровадження в майбутньому. Розставатися з новими друзями не хотілося. Мрію про повернення в майстерню лідерства, яка дає можливість здобувати практичні навички роботи в команді, вчитися сміливо ділитися думками, зустрічатися з відомими людьми. Насправді, це чудове відчуття, коли незнайомі люди через кілька годин стають одним цілим, справжньою командою. Дякую заступнику генерального директора з соціальних та земельних питань Володимирові Федоровичу Коряку, директору Староаврамівської школи Інні Олександрівні Пупченко та координатору проекту Надії Василівні Ганзенко за можливість "Розбудити свої мрії" та взяти участь у проекті "Підйом".


Віра Миколаївна Бриковець - лауреат премії імені М.Т. Полонського, кращий медичний працівник середньої ланки 2018 року


Щороку, уже п'ятий рік поспіль, наприкінці травня за поданням адміністрації Хорольської центральної районної лікарні та ЛК Центру “ПМСД” журі визначає лауреатів премії ім. М.Т. Полонського - кращих працівників медичної галузі району у кількох престижних номінаціях. А цьогоріч до когорти кращих медиків району, у номінації "Кращий медичний працівник середньої ланки", увійшла сестра медична Клепачівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Бриковець Віра Миколаївна. Тим більше, забігаючи наперед скажемо, як під час розмови зізналася Віра Миколаївна, влітку цього року виповниться тридцять сім років її невтомної праці у медичній галузі.
З трепетом серця, затамовуючи подих, кожен випускник школи дивиться у завтрашній день, своє майбутнє як особистого, так і професійного життя. На скільки йому вдасться знайти себе у цьому житті, реалізувати поставленні перед собою завдання, реалізуватись у обраній професії. Віра Миколаївна, ще на порозі школи знала, що вона присвятить життя професії медичного працівника. Із свого мальовничого краю - села Березова рудка Пирятинського району, де пройшли її дитячі та юнацькі роки, спершу доля подарувала кілька років студентського життя на Лубенщині під час навчання у медичному училищі, а по його закінченні доля привела молоду дівчину і фахівця-медика на Хорольщину.
Перші кроки свого професійного і дорослого життя Віра Миколаївна, пригадуючи з доброю посмішкою, робила на той час у Бригадирівській дільничній лікарні. "Ой, ви знаєте, для мене це так уже було давно, - зізнається героїня нашої розповіді Віра Бриковець. - Звичайно, мені, як молодому спеціалісту, потрібно було багато чому навчатися, здобувати перший практичний досвід роботи. Тому сьогодні, дозвольте пригадати і згадати добрими словами вдячності мою колегу і фахового наставника - Товстошкур Марію Павлівну.
Через кілька років, із 1986-го, Віра Бриковець розпочала роботу у числі працівників колективу Клепачівської дільничної лікарні. Спочатку працювала на посаді лаборанта, згодом, із 1990 року, як патронажна медична сестра. Наступні шістнадцять років, щодня, не зважаючи на час доби чи погодні умови у складі колективу сільської лікарні Віра Миколаївна дбала про здоров'я і гарне самопочуття маленьких жителів, дорослого та поважного віку населення сільської ради. Сьогодні В.М. Бриковець, знову ж таки, за щоденної працею, переймаючись здоров'ям односельців Клепачівської громади, не часто згадує прожиті роки, кожну дитину, про яку вона зі щирим серцем, материнською любов'ю піклувалася. Повторимось і скажемо, за шістнадцять років роботи патронажною сестрою чимало з них уже виросли, створили власні родини. Сьогодні вони при зустрічі щиро вітаються і вже ведуть своїх дітей до Клепачівської амбулаторії, до доброї і привітливої медсестри Віри Миколаївни Бриковець.
У 2006 році відбулася реорганізація закладів районної і сільської медицини. Клепачівська дільнична лікарня змінила назву і статус на амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Колектив - працівниками сімейної медицини.
На скільки і чи змінилися умови роботи, - цікавлюся у героїні нашої розповіді. "Завдання медиків як сфери надання соціальних послуг населенню як були до цього, так і залишаються на рівні надання якісної первинної медицини, - відповідає медична сестра Клепачівської амбулаторії Віра Бриковець. - Починаючи з народження немовляти проводиться затверджений МОЗ України курс вакцинації. Наразі вакцинами ми забезпечені у повній мірі. Проводяться огляди пацієнтів, діагностичні обстеження, у тому числі - у весняний та осінній період загострення вірусних хвороб, інші планові заходи. Систематично і ретельно ведеться документація оглядів та скарг кожного пацієнта, їх обстежень, та багато іншого. Сьогодні медицина на селі великою мірою спрямовується за забезпечення діагностичної роботи як дієвого засобу попередження найбільш частих хвороб, з якими звертаються наші пацієнти. Але, на жаль, на виробництві чи побуті, трапляються випадки травматичного чи алергічного характеру на укус тварин чи комах. Ось, наприклад, зовсім нещодавно, коли жінка поверталася з городу, її укусила бджола. У результаті у неї виявилася алергічна реакція.
Сьогодні, після створення на базі трьох сільських рад Клепачівської об'єднаної територіального громади, кількість жителів, яким ми надаємо медичні послуги, становить 2700 осіб, з яких 419 - дітей різного віку. Ми всі працюємо дружно, цілеспрямовано, підтримуємо один одного, тому що всі ми, як працівники, так і жителі - одна-єдина громада, велика родина. Користуючись нагодою, дозвольте зі сторінок нашого районного видання подякувати колегам - головному лікарю Клепачівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Анатолію Бриковцю, колегам - Ірині Манжос, Юрію Гусаренку, Ніні Новоселецькій, Ірині Разумєйко. Окремі слова вдячності головномим лікарям Центру ЛК Центру “ПМСД” Леоніду Соболю, Хорольської ЦРЛ Михайлу Винограду, колективу районної лікарні. Вони нас завжди підтримують, надають фахову допомогу у межах їх повноважень вторинного медичного рівня.
Від імені колективу, жителів об'єднаної громади подякувати за постійну підтримку нашої медицини голові Клепачівської ОТГ Миколі Новоселецькому, заслуженому працівнику сільського господарства України, депутату Хорольської районної ради, голові правління СВК "Перемога" Анатолію Пасюті. У різні часи ставлення й розвитку як дільничної лікарні, так і сьогодні амбулаторії загальної практики сімейної медицини, Анатолій Григорович завжди приділяв велику увагу, від імені господарства фінансово підтримував нас, медиків, жителів та пайовиків господарства. Нещодавно, на наше прохання долучився і надав кошти для проведення сучасного ремонту педіатричного кабінету. Щира Вам вдячність і повага, шановний Анатоліє Григоровичу!"
Спілкуючись із Вірою Миколаївною, просто неможливо не помітити її щирості, великого і невичерпного оптимізму. Його джерело - це дружня і любляча родина - велика розрада і гордість матері та бабусі. Разом з чоловіком, Анатолієм Дмитровичем вони виховали і відпустили у самостійне доросле життя двох доньок - Юлію, яка обрала шлях фінансиста і працює у Хоролі, і Наталію - має фах педагога і зараз працює на посаді директора однієї зі шкіл міста Полтави. Нині вони вже мають власні родини. Порадували батьків найбільшим людським і родинним щастям - онуками. Старшому Анатолію у цьому році виповнилося 11 років, меншій, чарівній Софійці - вісім.
У переддень відзначення професійного свята - Дня медичних працівників, прийміть, шановні Анатолій Дмитрович і Віра Миколаївна Бриковці, колектив Клепачівської амбулаторії, працівники медичної сфери району найкращі побажання - добра, оптимізму, мирного неба, професійної наснаги і тепла кожній вашій родині.


звання почесного професора аграрної академії він здобув відданою працею на землі


У Полтавській державній аграрній академії є дуже добра традиція - своїх випускників, які досягли вагомих результатів у сільськогосподарському виробництві, мають значні досягнення у впровадженні сучасних технологій, є новаторами у своїй галузі, вшановувати і присвоювати їм звання «Почесний професор».
Нещодавно на засіданні вченої ради академії звання Почесного професора отримав вірний друг і партнер газети «Вісті Хорольщини», заслужений працівник сільського господарства України Михайло Стеценко.
Ви знаєте, шановні читачі, Михайла Васильовича якщо не особисто, то з публікацій у нашій газеті як аграрія, який протягом багатьох років очолював сільгосппідприємство «Мусіївське» в Хорольському районі. З січня цього року він хоч і не є безпосереднім керівником, та перебуває у вирі господарських процесів, бо є радником і офіційно, і по-людськи. Та інакше й не може бути, адже все своє життя Михайло Стеценко віддав роботі в селі і залишається вірним своєму принципу: «З любов'ю до землі, з пошаною до людей».
- Із великою радістю ми зустріли інформацію про присвоєння Михайлу Васильовичу звання Почесного професора аграрної академії, - розповів нам Володимир Куркін, директор СТОВ «Мусіївське». - Я особисто і весь колектив агрофірми надзвичайно цінуємо його багаторічний досвід, життєву мудрість, управлінський талант. Висловлюємо щиру вдячність за неймовірну любов до хліборобської справи, самовіддане служіння інтересам громади. Те, що Михайло Васильович удостоєний професорського звання - це закономірність і так має бути - в Україні якнайбільше повинні шанувати саме таких людей. Як на державному рівні, так і загалом у суспільстві.
Згадаймо лише деякі штрихи з історії. Михайло Васильович в 32 роки став керівником колгоспу «Росія», що в селі Мусіївка Хорольського району. Цьому господарству було далеко до передових. Виснажені землі, низька продуктивність у тваринництві, відсутність доріг, знищений машинно-тракторний парк та ще й на більше ніж два мільйони карбованців кредитів. За 6 років молодому, енергійному, завзятому керівнику Михайлу Стеценку вдалося налагодити роботу колгоспу, а разом із цим і причепурити село, відбудувати дороги. На полях господарства з'явилася нова техніка, поліпшилася родючість ґрунтів, підвищилася урожайність культур, реконструювали ферми, а працівники почали отримувати стабільну заробітну плату. Все це дало змогу керівнику втримати в селі молодь, а значить забезпечити його майбутнє. Мабуть, і надалі Михайло Васильович пов'язав би свою долю з цим підприємством, якби не пропозиція стати начальником районного управління сільського господарства. Тепер він був відповідальним не за одне господарство, а за всі в районі. Із цією роботою герой нашої публікації впорався на «відмінно». Охоче згадує цей період свого життя Михайло Стеценко, не приховуючи свого задоволення від того, що був причетний до такої великої справи.
У неспокійні 90-ті доля знову повертає Михайла Стеценка в село Мусіївку, яке вже встигло стати рідним і дорогим його серцю. Роки перебудови негативно позначилися на роботі колись очолюваного ним колгоспу «Росія». Тож із щемом у серці через те, що справу життя було знищено, і водночас приємним хвилюванням від того, що люди знову довіряють йому своє майбутнє, Михайло Стеценко знову береться з нуля відбудовувати господарство, село, виправляти чужі помилки і приймати непрості рішення. За його керівництва СТОВ «Мусіївське» стало одним із передових у районі, а сама Мусіївка отримала друге дихання.
Аналізуючи життєвий шлях Михайла Стеценка, можна впевнено сказати, що він працює і живе із повною віддачею. А ще, як ніхто інший, аргументовано відстоює свою думку, яка не завжди співпадає з більшістю. Це, можливо, комусь і не до вподоби. Та, як говорить сам Михайло Васильович, це ті, хто живе одним днем: «Ми їм заважаємо власною небайдужістю».
Колектив редакції газети «Вісті Хорольщини» висловлює найщиріші й найтепліші вітання Михайлу Стеценку з нагоди присвоєння звання «Почесний професор академії».
Від усього серця бажаємо Вам зберегти свої найкращі людські якості щонайменше літ до ста і завжди залишатися таким же енергійним, небайдужим і потрібним людям, яким ми Вас знаємо. І нехай Бог дарує Вам ще багато світлих і щасливих подій у житті.


Їх серця наповнені любов`ю, добротою і вірою у краще майбутнє


Діти війни. Більшості із них уже сьогодні за 80. Війна, голод 33-го і 47-го років відбилися на долі цих сивочолих чоловіків і жінок, коси яких вкрила срібна паморозь.

Коли розпочалася війна, Миколі Андрійовичу Бондаренку виповнилося 9 років. Батько Андрій Артемович і брат Іван пішли на фронт захищати рідну землю. Старшу сестру Євдокію фашисти вивезли на примусові роботи в Німеччину. І він, Миколка, єдиний чоловік у сім`ї разом із 13-річною сетрою Наталею стали першими помічниками матері. Доглядали за 3-х літньою сестричкою Настусею, пологи город, готували їсти і ховалися від німців, які окупували село. "Тяжко було, - згадує Микола Андрійович, - а ще тяжче було чекати звістки від рідних з фронту".
Осінь 1943-го принесла радість: фашистів погнали з України. По закінченні війни з фронту повернувся батько, а брат Іван залишився лежати навічно у землі Латвії.
Миколі Андрійовичу довелося пережити і голод 1947 року і роки післявоєнної розрухи. З раннього дитинства привчений до роботи Микола Андрійович не цурався ніякої роботи по відбудові господарства "9 Січня". А був він ковалем. Розжарений метал слухався умільця, тож майстер виготовляв і підкови для коней, які були основною тягловою силою у 50-60 роки минулого століття, сапи для полільниць, коси, деталі для тракторів та інше.
Виростив із дружиною двох дітей доньку Валю і сина Івана. Та доля піднесла йому гіркий сюрприз - рано пішла у вічність його дружина Софія, а потім небеса забрали і сина. І лишився Микола Андрійович сам, кличе його донька у Київ, але він не може покинути свою домівку, де прожив свої 86 років. Так і живе…

А Ганна Григорівна Бодрик народилася у Бакумівці Семенівського району, але щастя своє знайшла у Ялосовецькому в 1956 році, коли одружилася з місцевим красенем Петром. Народила і виростила двох доньок: Любу і Олю - діждалася внуків. Та Петро Захарович уже 11 років, як помер, і Ганна Григорівна лишилася сама. Доньки живуть у Полтаві, кличуть до себе, але колишня ланкова не хоче лишати рідне обійстя.
"Багато і тяжко працювала", - говорить Ганна Григорівна і показує свої нагороди: десятки грамот, медаль "За доблесний труд", ювілейну медаль. Вона погладжує свої натруджені руки і продовжує "Уже перед пенсією 11 років доглядала свиней у радгоспі. Рано вставала на роботу, пізно лягала, бо треба було все попорати і нагодувати…"
Я дивлюся в її добрі очі, наповнені сердечною теплотою і думаю: скільки випало на долю цих людей. Адже це вони відбудовували нашу державу, піднімали господарство і я цікавлюся:
-А яку ж пенсію Ви отримуєте? - і чую у відповідь:
-Маленьку. Хіба за цю пенсію можна прожити? Хоч і здоров`я вже немає, але я маю десяток курей і качат та саджу пару соток городу, ось тим і живу.
Ось такі вони ветерани праці - діти війни… Обділені увагою держави, але їх серця наповнені любов`ю, добротою, людяністю і вірою краще майбутнє.

Лідія Якимчук, голова ради ветеранів Ялосовецької сільради


Такі вони справжні Українські захисники, наші славні земляки


Багата Хорольська земля на хороших людей. В мальовничому селі Хильківка проживають три рідні брати родини Марусенків. Старший Валентин, середній Сергій та молодший Віталій. Три сини… Три соколи…Є ким пишатись матері Галині Іванівні.
Хлопці після закінчення Хильківської школи навчались в різні роки, але в одному навчальному закладі - Хорольському міжрегіональному центрі. Валентин і Віталій за спеціальністю "слюсар по обслуговуванню автомобілів", Сергій - "кухар".
Після навчання повернулись у рідне село працювати в місцевому господарстві. Валентин має свою сім'ю, одружився із трудолюбивою дівчиною Аллою, своєю однокласницею. Разом виховують синочка Сашу - семикласника. Сергій і Віталій проживають із мамою.
Серед родинних свят хлопці відзначають День прикордонника. Адже вони всі троє служили в прикордонних військах, стерегли кордон України. Віталій - на заході в Мукачеві, Сергій і Валентин - на півдні - в Одесі.
Всіх у дорогу благословляла мати, за всіма боліло серце, але знала, що в неї сини надійні, сильні, мужні. І всі випробування здолають з честю.
Наймолодший Віталій - учасник АТО. Разом з побратимами відвойовував мирне життя. Тремтіла материна душа за сином, бо знала йому в окопах на передовій нелегко. А Віталій був впевнений, що у нього вдома є надійний тил, його рідні і кохана дівчина.
Такі вони справжні українські захисники, наші славні земляки.


Чемпіонат України з мотоболу 2018 року розпочався


5 травня у с. Стовбина Долина "Колос" зіграв 2:2 з командою "Дружба" (с. Мачухи).
А 11 травня у Вишняках "Нива" перемогла "Поділля-мотор" - 8:0.
Рахунок відкрив кандидат у майстри спорту Безносик Станіслав. На останній хвилині другого періоду майстер спорту Пузик Сергій зробив рахунок 2:0.
Потім майстер спорту міжнародного класу і граючий тренер Бойко Володимир та Пузик Сергій забили ще по три м`ячі і "Нива" переконливо перемогла команду з м. Кам`янець-Подільський. Чисельні глядачі (не тільки з Хорольского району) були задоволені грою.
Під час перерви для любителів мотоболу співала Олеся Торопова (с. Вишняки).
18 і 19 травня у м. Вознесенську відбудуться змагання на Кубок України. Побажаємо успіхів нашій "Ниві", яка в цьому році відзначає 45 років першої перемоги в чемпіонатах України!


БАЛАДА ПРО КОЗУБІВСЬКЕ КОХАННЯ


Уляна приїхала в Пустовітове майже дитиною. Дівчині тільки-но 18 виповнилося. Уляна завербувалася на Полтавщину працювати у городній ланці на роботу. У них в Білорусі влаштуватися важко, а сидіти на шиї у батьків не могла. У сім'ї, крім неї, ще семеро ротів. Щоб дітей на ноги поставити, треба працювати. У Білорусі багато дівчат їхали працювати в Україну. Тут безкраї поля потребували безлічі робочих рук. В городній бригаді роботи вистачало усім: трудилися із ранньої зорі і до пізнього вечора. А ввечері - на ставок, під верби, солов'їв слухати. І спину ламає, і ноги гудуть, і ручечки заморені, бо цілісінький день на полі із сапою під сонцем - це не жарт. Але молодість ніхто не відміняв, кров у жилах у 18 років ще й як грає! Там, під вербами, Уляна познайомилася із Грицьком. Звели із розуму дівчину чорні хлоп'ячі кучері. Ніжно обіймав, гаряче цілував, ласкаві слова на вухо шепотів. Закохалася Уляна усім серцем. Якби ж то знала, яким буде її сімейне щастя, може б, сто разів перехрестилася.
Мати Григорія незлюбила невістку із першого дня. Пустила молодих до себе у хату жити, а сама на Уляну із-під лоба зиркала. Та за що її було любить? Приданого у нову сім'ю Уляна не принесла майже ніякого, а її любов на хліб не намажеш і у тарілку не покладеш. Що свекрусі із тієї синової любові?
Самі ж молоді тішилися своїм щастям. За рік Господь благословив їх синочком. За Віталиком "знайшлася" Людмилка, а через два роки "купили" у пологовому будинку ще й Альошку. Уляна годила своїй сім'ї як тільки могла. Але свекрушине глипання із-під лоба здолати була не в силах. А тут ще й Григорій почав у чарку заглядати. Уляна працювала, мов запряжена: без вихідних і відпусток. Молодшеньких діточок доручала старшим. Віталик і Люда гляділи Альошку і малого Сергія. Із дітьми жінці важко, а тут ще й чоловік зі своєю пристрастю до зеленого змія каменем на шиї повиснув. Найбільші непереливки були, коли хтось із дітей хворів. З роботи - до хазяйства. Швиденько попорається і ноги в руки. До Альоші у лікарню. А Люда з півторарічним Серьожою лишається.
Одного разу Уляні таки допекло.
-Гришо, не можу більше терпіти. Вибирай, або я з дітьми, або горілка.
Чоловік глянув на неї захмелілими очима, гмукнув під носа і повів плечима. Мовляв, роби, що знаєш, а мене життя влаштовує.
Свекруха, наче чекала такої нагоди:
-Сина мого шанувати не хочеш, розлученням погрожуєш, вибирайся із хати.
І вигнала невістку з чотирма дітьми на вулицю. Люді тоді було п'ять років, але вона пам'ятає до дрібниць як вони з мамою ночували у кукурудзі. Уляна в міжрядді розіслала ковдру. Поклала на неї Вітальку, Люду і Альошу. Малого Сергія примостила у колисці. Над дітьми нап'яла клейонку. Нагнула міцні стебла і прищіпками закріпила "дах" над головою. Пройшло майже 40 років, а Люда не може забути, як вони ночували в кукурудзі.
Та світ не без добрих людей. Альошкин хрещений дядько Василь Полив'яний виявився сердечною людиною. Пустив Уляну з дітьми у свою стару хату. Там сім'я і перезимувала. А весною примчала із Білорусі бабуся. Довідалася про Улянине горе і прилетіла доньку виручати, привезла грошей замотаних у хустці, дві тисячі рублів. Улянині брати і сестри, скинулися хто скільки міг , щоб рідну душу виручити. За ті дві тисячі купили добру хату, завели господарство. А там і самотності Уляна позбулася. Пристав до неї у прийми удівець. Він теж чотирьох діток мав. Отак і жили: четверо Нечаїв і четверо Рябичів.
Олексій Дмитрович Уляниних дітей жалів, мов рідних, не ділив на "своїх" і "чужих". Було, у день зарплати сідають удвох у машину, беруть із собою Люду, когось із хлопців, і їдуть у Глобине скуплятися. Оселедці купували 10-літровими банками, а цукерки і печиво - ящиками. Працювали Олексій Дмитрович з Уляною і в колгоспі, і вдома. Він на фермі і у бригаді. Вона - у ланці. А вдома - грядку прополоти, корів здоїти, у свиней почистити. Дітей до роботи не змушували. Малі дивилися на батьківський приклад і самі до роботи бралися. Дружно жили і дружно живуть. Дарма, що Нечаї і Рябичі - не кревні родичі, а живуть однією ріднею.
Якось у школі учителька Ліда Антонівна загадала своїм учням написати твір про те, хто ким мріє стати. А потім підсміювалася над Людою:
-Одна Нечай хоче дояркою стати…
Було це, коли Люда до третього класу ходила. Дівчинка й сама не знала, чого таке написала, просто таке на душу прийшло. Вже у старших класах на практиці дівчаток на ферму водили, а хлопців - на бригаду. У доярки - група з 25 корів. Із них 6-7 дояться вручну. Люді подобалося старшим допомагати. І тварини її слухалися, відчували, напевно, добру душу.
Після закінчення школи, разом із подругами Світланою Скрипник і Галею Лещенко майнула Люда в Горішні Плавні. Дівчата вчилися, а Людмила пішла ученицею на швейну фабрику. І вчили, і зарплату платили. У місті легше жити, ніж у селі, - зміну відпрацювала і додому. Правда, на вихідні приїздила додому допомагати. Міське життя у Людмили не склалося. Знаменитий гірничо-збагачувальний комбінат користі довкіллю не додавав. Дівчину замордували алергії. Мала рятувати своє здоров'я, повернулася у рідне Брусове. У сезон - їсти на поле возила, а потім дояркою на ферму пішла. На тій же роботі Людмила зустріла своє перше кохання.
Юна наївна дівчина потонула у почуттях із головою. Здавалося, що ця любов за розміром більша від Всесвіту і триватиме вічно. Але молодій дівчині так лише здавалося. Коли стосунки дійшли до того, що прийшла пора говорити про весілля, бравий жених кудись зник. Коли стосунки "полізли назовні" і все село, за Людмилиною фігурою, дізналося про них, дівчині стало тяжко. Злий шепіт за спиною кусав за плечі, навскісні погляди пропікали до печінок. Дійшло до того, що на роботі одна сімейна, але бездітна жіночка почала безсоромно докоряти:
-Бач, як несправедливо життя влаштовано. Усяким Бог дітей посилає, а кому дуже треба - немає.
Чого це вона "усяка", Людмила зрозуміти не могла. Тоді їй не до роздумів було. Але від злих слів, на душі ставало гидко. Правда, ті розмови швидко присікли старші колеги. Вони тоді знайшли платок, що треба накинути на чорний роток. Увесь свій відчай і ніяковість перед батьками Люда намагалася вгамувати роботою. Ходила на ферму навіть на восьмому місяці вагітності, тим більше, що підмінних доярок не було. Свою первістку Оксаночку, Людмила народила мамою-одиначкою. Гіркими думками навіть із мамою не ділилася. Навіщо зайвий раз турбувати неньку. Бачила, що вона й так переживає за неї. Одна тільки подушка знає скільки сліз скотилося з її очей. Двомісячна Оксанка десь підхопила запалення легень. Молода мама зі своїм немовлям потрапила у лікарню. Гіркі думки про горе-батька почали відходити на другий план, все Людмилине життя заповняли Оксанчині проблеми. На другий чи на третій день лікування санітарочка гукає Людмилу у передпокій.
-До вас, мамочко, гості. Вийдіть, будь ласка.
У коридорі Людмила остовпіла. Перед нею із букетом квітів у всій красі стояв колишній залицяльник.
-Людо, я все обдумав і готовий одружитися.
Парубок, котрий не заслужив на те, щоб згадали його ім`я, поводив себе так, наче усе залежало винятково від його індивідуального рішення. Про думку Людмили він не думав, її почуття його не турбували. "Я вирішив і так має статися", - читалося у його словах і вчинках. Тільки тепер Людмила зрозуміла, що її почуття до нього зникли безслідно. Від кохання до ненависті, справді один крок.
-Після того, що я пережила, ти мені не потрібен. Прощавай.
Ця зустріч і справді була останньою. Відразу після лікарні Людмила повернулася на ферму, а у травні змушена була знову повертатися у лікарню. Знайомий медперсонал зустрів Людмилу наче рідну. А санітарочка увечері довірливо зашепотіла їй на вухо:
-У мого чоловіка в Козубівці рідний брат живе. Такий совісний чоловік і сімейним не був. Хочеш познайомлю вас?
Вигляд того "совісного і несімейного" мало не збив жінку із ніг. Довге, густе волосся розляглося по плечах, мідного кольору борода - ні дати, ні взяти: хіпі. Тоді це вважалося модним. "Найкрутіші" парубки хіпували. Але Людмилу такий модний прикид не вразив, а мала Оксанка зовсім розплакалася: дитина злякалася. Дивакуватий супер-модний вигляд компенсував внутрішній зміст чоловіка. Олексій мав добру душу і це читалося в його очах, у розмовах, у думках. Людмила знала Олексія усього 10 хвилин, а почувала себе із ним мов із давнім другом. Перший день їхнього знайомства добігав кінця. Надворі вечоріло, а вони сиділи на лавці під духмяним каштаном і говорили, говорили. Мала Оксана вже обзнайомилася. Лазила по дядькові колінами, щипала за бороду, сміялася. Діти інтуїтивно відчувають добрих людей. Олексій Дмитрович виявився рішучим чоловіком. Кота за хвоста не тягнув і вже у перший день знайомства запропонував Людмилі жити разом. Домовилися, що із лікарні Людмила з Оксаною їхатиме не додому у Брусово, а до Олексія в Козубівку. Він обіцяв приїхати машиною і забрати дівчат. Та не так сталося як гадалося. Тільки стара Уляна дізналася, що її Людочка з онучкою зібралася на Козубівку, вже через мить стояла на порозі лікарні.
-Ти, доню, як хочеш, а я забираю вас додому. А там - як Бог управить.
Людмила спостерігала як за вікном автівки пробігають кущі, дерева, і думала, що Олексій хлопець хороший, але суму за ним не відчуває. І вже не дуже розуміла саму себе. Чого це вона раптом погодилася їхати у чуже село із незнайомою людиною? Дивина. А Олексій тим часом стояв перед дверима лікарні і розгублено кліпав очима. Як вона поїхала? Чому? Домовилися ж, що чекатиме на нього.
По обіді Людмила вже топтала спориш у рідному дворі. Кричали вутята - налила їм води, винесла пійлечка свиноматці. За роботою час спливав непомітно, а думки про Олексія полетіли кудись далеко-далеко. Отакі вони дівочі голови, за півдня про хлопця вже й не думала. У клуні здійняла лемент квочка. Треба глянути чи не залізла якась зараза у гніздо. Людмила побігла через двір до клуні. По ходу ковзнула очима по воротам і … заклякла. На вигулі перед воротами стояли зелені "Жигулі" і біля них - Олексій. Людмила забула і про квочку, і про роботу. Її щоки вмить запалали маковим цвітом, а руки повисли мов вірьовки. Дівчина перелякалася, вона вже не хотіла ніякого Олексія, ніякої Козубівки. Аби тільки лишили її у спокої. "Треба тікати із двору? Куди? Побіжу до корови!" - блискавично промайнуло в голові молодої жінки. Схопила лозину, дійник і побігла на пасовище. Ізроду не доїли свою Квітку на пастівнику. А тут заходилися. Коли прийшли від корови у двір вийшла мати:
-Людо, а ходи до хати. Тут свати приїхали.
У кімнату заходила на ватяних ногах. На дивані - Олексій із братом сидять. Схожі мов дві краплі води. Перед ними на столі - висока, красива печена у печі хлібина і пляшка горілки. Вітчим до Людмили:
- Що скажеш дитино? Хлопець твоєї руки просить…
Вона довго мовчала, роздивлялася кольори на домотканій доріжці, що встеляла підлогу і не знала, що відповісти. "Я ж мабуть його і не люблю, але він такий добрий…"- повільно текли у голові думки. На силу змогла із себе вичавити:
- Нехай я подумаю.
Старший брат Олексія досвідченим поглядом оцінив ситуацію і запропонував:
- Поїхали у гості. Глянеш як ми живемо, може тобі й сподобається.
Цього разу за Людмилу ніхто нічого не вирішував. Вибір залишали за нею. Дорогою Оксанка заснула, а Олексій розказував як умовляв головного лікаря повідомити адресу Людмили, як розшукували її хату.
Травень буяв у Козубівці розмаїттям весняних кольорів. Жовті кульбабки малими курчатками розсипалися на смарагдовому килимі молодої трави. Повітря сповнене пахощами квітучої верби, а сама вона опустила свої зелені коси до води і милується у ставку своєю вродою. Ні ставка, ні лугу у Брусовому немає. Козубівські краєвиди зачарували Людмилу. Познайомилися з Олексієвою сестрою Надією, із батьками. Дуже милі і привітні люди. А через три дні Олексій знову приїхав у Брусово спитать її рішення. Хтозна, що керувало Людмилою, віддала хлібину, повернула пляшку, подякувала за чуйність і сказала: "Ні". Олексій поїхав і наче забрав із собою частину її душі. Думала про нього, згадувала розмови, як у гості їздила. А за 10 днів набрала телефонний номер лікарні, покликала до слухавки Олексієву невістку і попросила:
- Передай, будь-ласка, Альоші, що я згодна!
В обідню пору звонила, а увечері під двором вже стояв Олексій.
Того року Трійця припала на 6 червня. Цього дня Людмилу вперше вивели у люди. Свекор золотий був і свекруха - не гірша. Жилося Людмилі у козубівській родині легко, бо прийняли її мов рідну дитину. За тиждень огляділася, придивилася. Кожна сім`я свої звички має, їх треба поважати. Люда старалася годить новим родичам. А на вихідні просить Олексія:
- Поїхали у Брусово. Треба моє придане перевезти.
Вдома - тепла зустріч, сльози. Але сльози ніжні. Мама плаче, бо радіє за доньку. У жінки око досвідчене. Вона бачить як Олексій біля її Люди упадає, та й втішається, що дитина гарну пару зустріла. А Людмила плаче, бо нове життя починає. Мама питає доньку: "Яке ж твоє нове прізвище", а та не знає, що відповісти. За тиждень сімейного життя ще до питання прізвища не дійшли. Побігла до машини , питає : " Льоша, Льоша! А яке моє прізвище?" А мама спостерігає за тією картиною, та посміхається.
Олексій вивчився у Полтаві на культпрацівника. Спочатку був завклубом у селі. Потім музичним керівником у школі і садочку, грав на баяні. Влітку помічникував у комбайнера. А згодом перейшов на трактор. Та так за кермом 31 рік. Працював у полі, був трактористом на свинарнику, корів годував. Було таке, що о п'ятій ранку пішов і до десятої вечора на роботі. Часто у вихідні і свята викликали і вночі піднімали. Скотині треба щодня їсти давати. Олексій завжди безвідмовний.
Людмила із Олексієм починали жити у батьків. Потім у колгоспі купили власний будинок. Батьки на весілля подарували телицю. Її подержали і продали. З`явилася змога розрахуватися за хату. Місце біля Олексія ставало для Людмили раєм. Чекала на обід, готувалася на стіл, сідали разом їсти. Місяця за півтора Людмила спіймала себе на думці, що за кілька вранішніх годин, котрі тривають із початку дня до обіду, вона встигає скучити за своїм милим. Він піде на роботу, а у неї серце завмирає: жде зустрічі. У стосунки Олексія і Людмили прийшла любов. Ото у 1993 році як прийшла, так і до цих пір і живе між ними. Із великого кохання народжувалися милі дітки. Первісток Дмитрик - зараз тракторист, за ним Вітя - теж на тракторі працює. Через вісім років знайшлася Даринка. Тепер вона дев`ятикласниця. Талановита дитина. У районній олімпіаді третє місце із правознавства посіла, а екологічний театр, де виступає дівчина, знають навіть в обласному центрі. Мала Женя навчається у четвертому класі.
У житті, як на дорозі, буває всякого. Знала кризи і сім`я Грищенків. У 2004 році Олексій отримав травму голови. Треба було б полікуватися. Та ми ж люди такі - живемо за принципом "нехай, якось там буде". Подружив із тим "нехаєм" і Олексій. У лікарні не долежав, побіг на роботу. Душу його пекло, що Людмила одна із дітьми і господарством. А той "нехай" скоро і відізвався. Дуже негарно відізвався. Чоловік працював біля агрегатів, коли у нього запаморочилася голова. Щоб не впасти, мусив шукати точку опори. Не втримався і обіперся на вал, котрий обертався. Бідолаху практично намотало на вал. Поламало і руки і ноги. Своє каліцтво Олексій переживав дуже важко. Боявся стати обузою для коханої жінки і милих дітей. Дійшло і того того, що і ту, що із косою до людей ходить, кликав. Людмила зрозуміла чоловікові кризу і не полишала його ні на мить. Щохвилини була поруч. Дома четверо дітей, господарство чималеньке - три корови, поросята, а вона з Олексієм у лікарняній палаті. Щоправда діти виручали. Дмитро і Віктор навчилися корів доїти. Бабуся Уляна із Брусового приїхала , сестра із братом допомагали. Олексія відправили на Полтаву. Там робили операції, витягували небораку із того світу. Тепер у нього у нозі 11 болтів і пластина, а в руці -2 спиці. Після 6 місяців у гіпсові Олексієве здоров`я пішло на поправку.
А зараз настрій у чоловіка змінився. Йому є для кого жити: 5 дітей, 7 онуків (поки що…). Чоловік пригортає до себе Людмилу, цілує її волосся і шепче: "Якби не ти, і не діти, я б уже й не жив". Тепер посідають, обнімуться і згадують як у 1997 році почали нову хату зводить. Важко було, а на виручку усе село прийшло. Микола Іванович Підгорний, тодішній керівник господарства, будматеріалами підсобляв. За ліс у Худоліївці домовився. Володимир Іванович Данилейко із хлопцями - трактористами плече підставляли. Микола та Іван Данилейки, Анатолій Шпирний, Віталій Ночай, Сергій Кузуб завжди безвідмовними були. Іван Григорович Коваленко кіньми заміси робив, а Микола Павлович Гузь за транспорт ніколи грошей не брав. Як дійшло до того, щоб гору накидать зійшлися усі свинарки. Валя Кузуб і Оля Данилейко місили вальки, Світлана Кузуб мазала. При роботі стали і Наталка Шаповал, Люба Гуля, Галя Жукова, Свєта Данилеко.
Сидять поруч мов голуб із голубкою Олексій і Людмила Грищенки, подумки перегортають сторінки свого життя і радіють. Бо є чому…Справжня сім`я.


«ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ - ЦЕ НАЙПОВАЖНІШЕ СВЯТО! І НА ЗЕМЛІ ХАЙ У МИРІ ВСІ ЖИВУТЬ!»


У селі Хвощівка Петракіївської сільської ради, біля пам’ятного знаку меморіального комплексу «Братьська могила», відбувся мітинг­реквієм з нагоди відзначення 73­ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
«Війна… Страшна війна минулого століття і невиліковна, пекуча рана тисяч українців та їх родин, поколінь післявоєнної розбудови. Біль утрати, пам’ять назавжди залишилась у їхніх серцях. А повсякчас, для кожного вона нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил», ­ розпочинаючи мітинг­реквієм, звернулися до присутніх ветеранів, дітей війни, односельців та дітей ведучі, Максим Рудич та Людмила Гридін.
Зі словами вдячності воїнам­визволителям за Велику Перемогу над нацизмом, працю із відбудови рідного краю, звернувся до присутніх Петракіївський сільський голова Григорій Тритяк. «Сімдесят три роки минуло з часу світлого і радісного дня Перемоги, коли уперше наші батьки уквітчали яскравим та рясним цвітом тюльпанів та бузку визволителів. Для нас, наступних поколінь славних переможців над нацистською Німеччиною, день 9 Травня був, є і назавжди залишиться символом мужності, самовідданості і героїзму односельців у Другій світовій війні», ­ наголосив Григорій Володимирович.
Присутні жителі та гості села, діти поклали до пам’ятного знаку живі квіти. До відзначення річниці Перемоги над нацизмом у Європі, сільська рада установила пам’ятні плити з вигравіюваними на чорному тлі прізвищами воїнів, які загинули у роки Другої світової війни 1941­1945 рр. і занесені до обласної Книги Пам’яті по Петракіївській сільській раді, по селах Хвощівка і Петракіївка. Загалом цей список нараховує більше чотирьохсот жителів громади.
Затамувавши подих, молодь і дорослі з пошаною слухали виступ учасника бойових дій у Другій світовій війні, старожила сільської ради Онищенка Федора Яковича. Попри свій поважний вік, він знайшов у собі сили завітати на мітинг, ушанувати пам’ять своїх земляків та всіх тих, хто не повернувся з війни. На знак поваги діти вручили квіти Федору Яковичу.
День пам`яті полеглих у Другій Світовій війні ­ це лише часточка великої данини полеглим і живим ветеранам, які своєю кров`ю відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, але всі ми щиро вдячні їм. Не забувають героїв­воїнів сіл Хвощівки і Петракіївки, які пішли на фронт, і не повернулися у свої рідні оселі. В цей день згадали імена ветеранів, які вижили у ті роки лихоліття, повернулися до рідного дому з важких воєнних доріг, до мирного життя, але, на жаль, їх сьогодні вже немає серед живих. Пам`ятають подвиг односельчанок, які чекали своїх солдатів і вірили у Перемогу. Багато з них отримали похоронки і витримали нелегку вдовину долю ­ вони вистояли, не здалися.
Хвилиною мовчання присутні ушанували загиблих воїнів, померлих ветеранів та вдів, які переступили межу вічності.
Ведучі не оминули увагою дітей­сиріт тієї страшної війни. Вони зростали у важких умовах, змушені були виконувати непосильну чоловічу роботу, щоб допомогти своїм родинам.
Багато щирих, теплих слів­побажань цього дня прозвучало на адресу земляків від юного покоління. Віршовані та пісенні присвяти їм дарували учні Петракіївського навчально­виховного комплексу.
Також, ушановуючи світлу пам’ять односельців, у селі Петракіївка учні взяли участь у вахті пам’яті, а для жителів села Котуржиха була проведена година пам’яті за участю пісенних й танцювальних колективів. Ці заходи приурочувалися до 73­ї річниці Перемоги у Другій світовій війні.


«МИ ПАМ’ЯТАЄМО ТВІЙ ПОДВИГ, СОЛДАТЕ»


Щороку, в травні, коли сади вкриваються біло­рожевим цвітом, дерева вдягають зелені шати, а птахи виспівують свої найкращі пісні, приходить до нас хвилюючий і світлий День Перемоги. Це свято величі духу нашого народу, свято вшанування усіх тих, хто у боротьбі з фашизмом віддав найдорожче ­ життя і увійшов у безсмертя.
9 травня жителі Ялосовецької сільської ради відзначили 73­річницю Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. З цієї нагоди біля пам’ятників загиблих воїнів­визволителів були проведені мітинги у селах: Ялосовецьке, Бригадирівка, Кривці, Новоіванівка, Орликівщина та Лагодівка. У них взяли участь Ялосовецький сільський голова Турчанінов С.С., директор ДП «ДГ ім. 9 Січня» Пасюта А.Г., директор ВП «Колос» агрофірми «Хорольська» Сіроштан В.С., працівники закладів культури, учні та вчителі місцевих шкіл.
У своїх виступах учасники урочистостей вели мову про подвиг воїнів та якою ціною була здобута Перемога над нацизмом у Європі. На жаль, на території сільської ради залишився один ветеран ­ це Михайло Терентійович Дем`яненко. Він проживає у селі Новоіванівка. Його сердечно привітали зі святом Великої Перемоги.
Цього дня, ще зранку, біля пам’ятного знаку воїну­визволителю у селі Бригадирівка збиралися жителі. Вони прийшли вшанувати і вклонитися світлій пам’яті полеглих у Другій світовій війні.
З вітальним словом до односельців та гостей села звернувся депутат сільської ради, головний зоотехнік ДП «ДГ ім. 9 Січня» Руслан Година. Він побажав усім міцного здоров`я, життєвих сил і оптимізму. Ведучі урочистого мітингу, Альона Прядко та Сергій Кращенко, доносили до присутніх священні слова пам’яті про героїв, які полягли на фронтах Другої світової війни, поваги і пошани до ветеранів, які здобували Перемогу у боротьбі з нацизмом.
У Книгу Пам`яті України занесені імена наших земляків, які загинули на фронтах війни, боронячи наш край. Право зачитати всіх загиблих села поіменно було надано автору цих рядків.
Присутні вшанували полеглих хвилиною мовчання.
Учні поклали до підніжжя пам’ятника вінки та живі квіти.
По закінченні заходу молодь, нащадки славних героїв війни, чия мужність та хоробрість у бою принесла довгоочікуваний мир на нашу землю, взяли участь у концертній програмі. Підготувала творчу присвяту землякам разом із молоддю завідуюча Бригадирівським клубом Аліна Василевич.
У віршованих рядочках від серця, душі нащадків звучали теплі слова, ноти вдячності, патріотизму, любові до батьківщини і рідного краю. Пісенні та танцювальні виступи всім тим, хто завітав на свято­ушанування із нагоди Дня Перемоги дарували юні учасники художньої самодіяльності Бригадівського клубу: Елеонора Хачатрян, Анна Хачатрян, Ірина Житченко, Ангеліна Андрусенко, Надія Прядка, Вікторія Денисова, Ігор Нікітін, Євген Пономаренко.
Вахту біля пам`ятника несли: Олег Кулик, Аліна Кулик, Олександр Сопік, Крістіна Прядко, Вадим Нікітін.
Ушанувати полеглих односельців прийшли і наймолодші жителі ­ школярі, Бригадирівської ЗОШ І ступенів. А саме, Марина Романенко, Максим Ткаліч, Микола Бородавка, Вікторія Хащівська, Костянтин Остапенко, Яна Лемешко, Інна Година, Максим Третяк, Олександр Нагірний, Артем Тумко, Марина Третяк, Олександр Василевич, Яна Остапенко, Софія Сапа, Денис Кудря, Аня Миронівська, а також вихованці дитячого садочка ­ Арам Хачатрян, Ростислав Остапенко та Артур Ярош.
Цього ж дня, ведучі, разом з виконавським концертним складом завітали й до жителів села Кривці. Упродовж кількох годин дарували їм свято­спогад, пісні минулих років, талановиті танцювальні композиції, розповідали про земляків, які, повернувшись з ратних боїв, відбудовували зруйнований війною рідний край.
Не зникне з пам`яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу ­ його битва, його Перемога над нацизмом у Другій світовій війні.

Галина ЗІНЧЕНКО, бібліотекар Бригадирівської бібліотеки­-філії


НА ХОРОЛЬЩИНІ ВИПУСТИЛИ МОЛОДНЯК ДИКИХ КАЧОК І ФАЗАНІВ


ШУШАНА ПРОКИДАЄТЬСЯ РАНЕНЬКО. Треба сніданок зготувати, корову здоїть. Село любить тих, хто до сходу сонця прокидається. Жінка порається біля каструль і поглядає у вікно. Там, на подвір`ї, час від часу майорить силует її чоловіка. Віталій устигає дбати і про домашнє господарство, і про роботу. Ось і зараз Шушана бачить, як Віталій із відром зерна пішов до клуні. «Буде годувати диких качок», ­ відмітила подумки господиня. Вона вже кілька разів зауважувала чоловікові, що він своїми власними кормами годує пернату дичину, що належить мисливському господарству. Віталій винувато дивиться на дружину, розводить руками і оправдовується: «Сонечко, зрозумій, вони ж голодні».
Віталій Сергійович Петраш – єгер УТМРу. Село Бутівці – його батьківщина і його дільниця. Будинок Віталія Сергійовича стоїть над самою річкою. Може тому колеги і доручили панові Віталію утримувати на дорощення три десятки качиного молодняка.
У Хорольському товаристві мисливців і рибалок дбають про збереження і збільшення поголів`я дичини. Голова Хорольського товариства мисливців і рибалок Юрій Юшко пояснює: «Тиск людини на природу такий значний, що звірина втрачає здатність відновлюватися. Своєю виробничою діяльністю людина забирає простір у братів своїх менших. Поля розорюють, ліси вирубують, болота осушують. Тварини втрачають можливість плодитися». Тому хорольські мисливці стараються допомогти природі. Віталій Володимирович Цилюрик – і лікар, і мисливець – організував добру справу. Із бригадою ентузіастів скинулися коштами, закупили молодняк пернатої дичини і восени випустили у природу. Випускати зовсім малих пташенят не можна. У них багато ворогів. На суші сороки, граки, щури полюють на малечу. А спробують сховатися на водному плесі, тут щуки виринають із водних глибин. Тому і виходить, що пернату малечу треба підростити.
А єгері УТМР пішли ще далі: вирішили здійснити експеримент і випустили качок не восени, а на наступну весну. Тобто утримували їх цілий рік. Розрахунок був простий. Дорослі качки почнуть гніздитися у плавнях річки Хорол, сюди ж закличуть перелітних селезнів, тут і молодняк залишать. Купували племінне поголів`я дичини під Харковом у спецгоспі Бахметовка. Всього із­під Харкова на хорольські плеса приїхало 150 птахів. Минулого року випустили вже підрощений молодняк у Трубайцях, Вишняках, Пристані. 105 голів випустили, а 45 залишили на зиму. 15 маточок держали у Клепачах, а 30 – у Бутівцях.
Віталій Сергійович Петраш, в господарстві якого зимували дикі гості, задоволений. Хоча і втратив на них не одне відро домашнього корму, качечки піднялися славно. Ящики з качками вантажать у човен. Працюють Юрій Володимирович Юшко і єгері Василь Іванович Теренько і Анатолій Петрович Яковенко. Віталій серед них наймолодший. Тому саме він одягає гумові чоботи і стрибає у човен. І ось заповітна мить: дичина опиняється на свободі. Птахи радісно б`ють крилами по воді, хлюпаються, прямують водою до заростів очерету.
Голова Хорольського товариства мисливців Ю.В. Юшко ділиться секретом: «Щоб наших підопічних не принадив крик перелітних ключів, ми обережно підрізали пір`я на крилах. Тепер вони дуже не полетять. Витимуть гнізда, створюватимуть пари, нестимуться. А тим часом і пір`я відросте. Та вже, коли загніздяться, нікуди звідси не полетять.»
Того ж дня у фауні району побільшало фазанів. У цього птаха звички зовсім інші. Йому потрібен сухостій бур`яну. У лісі між деревами фазану важко літати: б`є крила. На воді він не гніздиться. Юрій Юшко разом із Вишняківським сільським головою Андрієм Фесенком випустили у природу 2 петушків і 4 курочки.
А про співпрацю Вишняківської громади і мисливського товариства ми розкажемо в одному із наступних номерів газети. Чекайте і уважно читайте. Певні, що буде цікаво.


ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ ­ ЗУСТРІЧ ВИПУСКНИКІВ 1998 РОКУ СТАРОАВРАМІВСЬКОЇ ЗОШ І­ІІІ СТУПЕНІВ


Нестримно спливає час. Роки збігають, і їх вже не повернеш. Залишаються теплі, приємні, радісні спогади про дитинство, шкільні роки, проведений час разом у дозвіллі, за шкільною партою… І вони оживають кожного разу у серцях і душах, на усміхнених обличчях колишніх випускників, а нині вже таких дорослих батьків. Їх діти, як і вони колись самі, радують і гріють батьківське серце своїми успіхами.
Теплого і сонячного недільного ранку, 29 квітня, починаючи з дев’ятої години ранку, на подвір’ї Староаврамівської ЗОШ І­ІІІ ступенів збиралися випускники 1998 року. Вони не бачилися довгих і водночас дуже коротких цілих два десятиріччя. Але цього дня, знову, як у молоді шкільні роки, всі разом збираються, і вже ось­ось сядуть за шкільні парти.
Кожен із них змінився. Ті з них, хто приїздив раніше чи проживає у рідному селі Староаврамівка, радісно і привітно вітали гостей­однокласників. А, як виявилося, життя розкидало їх по всіх­усюдах ­ приїздили і з Полтави, і Харкова, Києва, інших регіонів нашої держави. Ділилися враженнями, спогадами, жартували. Іноді навіть сльози наверталися на очі уже дорослих чоловіків чи жінок, згадуючи, сумуючи за юністю…
Безперечно, життя змінило кожного. Вони стали дорослими, але цього теплого і сонячного недільного ранку, неначе полишивши за порогом школи всі ті прожиті роки, залишилися такими ж учнями школи, Оксанками, Вітальками, Сашами.
Забута мелодія дитинства… Шкільний дзвінок покликав гостей села і навчального закладу до класу, де вони пригадали радісний час дитинства та юності, шкільних років.
Схвильовано, емоційно, від самісінького серця лунали слова їх першої вчительки і колишнього директора школи Ольги Батрак. Вона висловила велику радість і захоплення організованою зустріччю. Коли, через багато років, стало можливо знову зустрітися, поспілкуватися, поділитися з усіма вже такими рідними однокласними власною долею, спогадами чи досягненнями. Сказати, на скільки вдалося здійснити ті мрії, які вони мали після закінчення школи. Присутні по черзі розповідали про себе, поділилися частинкою душі й життя зі своєю шкільною родиною. На зустрічі були присутні і виступили: класний керівник Любов Ганзенко, заступник директора Тетяна Литвиненко.
«Наша зустріч стала наче мандрівкою у шкільне дитинство і пройшла у простій, щирій, родинній атмосфері, ­ розповідає після проведення зустрічі класний керівник випускників, автор цих рядків. ­ Наші діти, тому що для нас вони назавжди залишаться нашими дітьми і учнями, від щирого серця подякували вчителям. Вручили квіти. Кожен був щасливий і задоволений. Подякували і за проведену екскурсійну подорож «Через 20 років у нашій школі». Ми всі разом оглянули класні кімнати, завітали до дитячого садочка. А по закінченні зустрічі провели веселі й цікаві конкурси. Кожен з азартом та цікавістю брав у них участь. Їх підготувала і провела Людмила Гаркавенко».
Наприкінець зустрічі випускників 1998 року, присутні ушанували світлу і незабутню пам’ять однокласника Володимира Колотушкіна, який переступив межу вічності. Побували на його могилі, у селі Княжа Лука (Ульянівка). Поклали живі квіти на його могилку. Ми тебе пам’ятаємо, Володю.
Школа для кожної людини ­ це той затишний куточок, куди знову і знову хочеться повертатися. Поринути у спогади безтурботної юності. І цього дня у цьому переконались всі учасники зустрічі випуску 1998 року.

Любов ГАНЗЕНКО, класний керівник


ПАМ’ЯТАЙМО ПРО ЗАГИБЛИХ, НЕ ЗАБУВАЙМО ЖИВИХ!


26 квітня 1986 року – дата, яка розпочала новий відлік українського часу, ­ гіркий, болісний та печальний. 32 роки відділяє нас від того дня, коли Чорнобильська катастрофа стала вічним болем і пересторогою для усіх прийдешніх поколінь. Щороку ми повертаємось пам’яттю і серцем до трагічних подій, дякуємо тим, завдяки кому маємо можливість жити і працювати. Згадуємо тих, хто пожертвував життям та здоров’ям, захистив нас та увесь світ від згубної дії атому…

На знак вшанування світлої пам’яті усіх героїв­-ліквідаторів, 26 квітня, у селі Вишняки, було відкрито пам’ятний знак у день 32 річниці аварії на Чорнобильській АЕС. У ставленні до героїв­ліквідаторів наші серця ніколи не збідніють на вдячність. Тим більше, що із Вишняківської сільської ради було мобілізовано 68 військовозобов’язаних на боротьбу із Чорнобильською бідою. В першу чергу – це працівники колгоспу, це і члени трудових колективів Вишняківського спиртового заводу, і будинку­інтернату, медичної амбулаторії. А ще є люди, котрі мають статус потерпілих.
«У минулому році, до мене, як очільника громади, звернулися ліквідатори з проханням увіковічнити пам’ять усіх, хто брав участь у ліквідації катастрофи та потерпів від чорнобильського лиха – побудувати пам’ятник. Можливо, хтось скаже, що не на часі. Можливо, хтось переконаний, що є речі набагато важливіші, ніж встановлення пам’ятника, коли в країні йде війна. Та що може бути важливішим за шану та вдячність людям, завдяки яким ми сьогодні стоїмо тут. Хто захистив собою весь світ, власним життям і здоров’ям дав перший і неоціненний досвід боротьби з радіаційною небезпекою. Я звик доводити справи до логічного завершення. Депутати підтримали без вагань. Пам’ятник зведено за кошти сільської ради. І тому, шановна громадо, виступаю з ініціативою, щоб віднині, традиційно, саме тут збиралися сільчани у «чорнобильські» пам’ятні дати», ­ зазначив у своєму виступі Вишняківський сільський голова Андрій Фесенко та побажав усім присутнім здоров’я і благополуччя, злагоди, достатку і мирного неба над головами. Андрій Анатолійович подякував усім, хто не залишився байдужим та долучилися до того, щоб ця подія стала реальністю. На мітингу також від виконкому сільської ради та ліквідаторів­чорнобильців пролунали слова вдячності виконавцю робіт Артуру Казаряну.
В основі монументу лежить символічне поєднання: атом, який знищив Чорнобильський реактор, дзвін – вічний символ, набат, що закликає бути пильними, та лаври ­ знак того, що подвиг ліквідаторів ніколи не буде забутим. Право відкрити пам’ятний знак надали ліквідаторам Валерію Івановичу Стеценку та Миколі Володимировичу Бідаю. Школярі до підніжжя поклали квіти.
Тим, хто врятував цей світ своїм життям і здоров`ям, подякували присутні на відкритті голови райдержадміністрації Лариса Звірко та районної ради Віра Мартюк, перший заступник голови РДА Сергій Абрамов, голова громадського об`єднання районної організації ветеранів Чорнобиля «Дзвони» Олексадр Гуляєв. «Сьогоднішня подія має всерайонне значення. Символічно, що пам’ятник розміщений у людному місці. Він буде нагадувати вишняківцям і усім, хто їхатиме поміж нього про людську пам’ять, про те, що жило колись місто Чорнобиль, місто Прип’ять, десятки сіл та селищ. Їх уже немає у списку населених пунктів. Про це треба знати і пам’ятати», ­ відзначали у своїх виступах керівники району. ­ Ніхто не міг припустити, що трагедія, яка спіткала Україну 32 роки тому, набуде величезних масштабів і матиме такі серйозні наслідки для теперішніх і прийдешніх поколінь. Пам`ятник слугуватиме знаком­нагадуванням для кожного з нас, щоб не забували, завдяки кому ми живемо під чистим небом. Він має бути пам’ятним для молодого покоління, щоб вони завжди пам’ятали наших ліквідаторів, їх родини. Чорнобильська трагедія стала тією подією, з якою тривалий час асоціювали Україну. Ніхто не знав правди про те, що сталося. Зараз ми її знаємо чи думаємо, що знаємо. Наслідки катастрофи відчуватимемо ще багато років. Ми щиро вдячні героям, які вступили у боротьбу з творінням людського інтелекту. Ми побачили, що інтелект не завжди може бути спрямований на добро…»
Хто може більше сказати про непросту долю ліквідаторів, ніж вони самі. Слово ведуча мітингу Наталія Вовк надала ліквідатору Миколі Григоровичу Кундію: «Більше трьох десятиліть минуло, як один день.
Для молодого покоління ­ це просто ще одна тривожна дата, для нас — незагоєна рана, вирізьблена пекельним вогнем на наших серцях.
Пам’ятаю, гарний травневий день, з’явились перші короткі повідомлення по телебаченню, автомобільні колони.
З тривожною цікавістю та повним нерозумінням того, що сталося, — ми, із поля, де сіяли, вдивлялися у синє небо, відшукуючи білі хмаринки (радіаційні хмари), жартували та чекали досі невідомого.
Вперше почули жорстке слово «Ліквідатор» та і стали ними самі.
І кожен з нас, ліквідаторів­чорнобильців, рятуючи світ, ризикував власним, не чужим життям, ставав героєм, тоді навіть цього і не підозорюючи. Тож хочу побажати своїм побратимам, їх родинам, особливо дружинам, дітям міцного здоров’я, ростити дітей, внуків, злагоди, достатку і мирного неба над головами».
В дні роковин Чорнобильської трагедії, дні пам’яті і скорботи, не лише, до пам’ятника приходять представники громадськості, учасники ліквідації Чорнобильської аварії, члени їх родин, молодь. До пам’ятника лягає море квітів, тут говорять – діляться спогадами вдови, осиротілі діти.
На знак вдячності і поваги, шани керівництво району та села, учасники заходу поклали квіти та запалили свічки біля підніжжя пам’ятника.
Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять та поіменно згадали земляків, які ціною свого життя рятували світ від атомного лиха.
Дуже важливо, що відкриття пам’ятних знаків до річниць аварії на Чорнобильській АЕС відбувається у надзвичайно важкий час, коли маємо проблеми на Сході держави. Але все ж знайшли можливість вшанувати героїв­ліквідаторів катастрофи на Чорнобильській АЕС. Аварія ця теж була своєрідною війною, але з невидимим ворогом. Тому маємо пам’ятати тих, хто пожертвував життям заради майбутнього України.


З повагою у серці до захисників Батьківщини: у Ковтунах діти висадили ялинки


Сьогодні, з плином часу, на жаль, все менше і менше залишається поряд з нами живих свідків тих буремних подій Другої світової війни. Але від того ми не маємо права применшувати їх значення в історії країни, українського народу. Тож, пошановуючи світлу пам'ять своїх батьків, учасників бойових дій у Другій світовій війні у переддень відзначення Перемоги над фашизмом, від імені жителів села Ковтуни до Хорольського лісництва ДП "Лубенське лісове господарство" звернувся голова Штомпелівської сільської ради Валерій Іщенко з проханням у рамках весняної акції "Майбутнє лісу в твоїх руках" підтримати громаду й виділити саджанці ялинок для проведення благоустрою пам'ятного знаку загиблим воїнам у Другій світовій війні та прилеглої території.
Минулоріч жителі громади звернулися до депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова й сільського голови Валерія Іщенка щодо реконструкції пам'ятного знаку. Фахраддін Аладдінович особисто зустрівся із жителями, і вже до дня Перемоги роботи було завершено.
Напередодні дня Великої Перемоги, нинішнього року біля пам'ятного знаку у селі Ковтуни Штомпелівської сільської ради, з любов'ю і повагою до подвигу односельців було висаджено дванадцять ялинок. Разом з лісничим Хорольського лісництва Віталієм Надошею, його помічником Володимиром Солошенком до цієї справи долучилися й учні Штомпелівської ЗОШ І-ІІІ ст., юні жителі села Ковтуни - Настя Ткаленко, Таня Куненко, Поліна Богодіст, Юля Варченко і Іра Ковтун, жителі села.
- Від імені ДП "Лубенського лісгоспу" його директора Володимира Тиховича, колективу нашого лісництва дозвольте висловити слова вдячності громаді Штомпелівської сільської ради, жителям села Ковтуни, за підтримку акції й проведення благоустрою території - підсумовує Віталій Надоша, лісничий Хорольського лісництва, - Тим більше, дуже приємно, коли ця праця поєднується із виховними аспектами молоді щодо вшанування світлої пам'яті односельців, які вибо-рювали перемогу у Другій світовій війні".


Інтелектуальне шоу "Найрозумніший філолог школи"


Словесність - джерело, з якого починається струмок знань, що ширшає. 22 лютого свято української мови у Вишневому НВК відбулося особливо, у форматі інтелектуального шоу "Найрозумніший філолог школи". У грі взяли участь учні старших класів: Коханевич Павло (8 клас); Зарво Аліна, Дорошенко Віталій, Киблик Діана, Ганзя Христина (9 клас); Облог Яна, Щербина Альона, Вареник Дарина, Куц Ірина, Кропивка Катерина (10 клас); Ульянко Олександр, Ткачук Ігор (11 клас).
Організатор і ведуча конкурсу, учитель української мови та літератури Кропивка Юлія Олександрівна підготувала для учасників цікаві завдання. Інші учні, глядачі, не нудьгували, а підтримували своїх друзів і самі зосереджено міркували над питаннями, перевіряли свої знання. Особливо корисним виявився конкурс для одинадцятикласників, на яких чекає ЗНО з української мови.
Тож мовне шоу складалося із трьох етапів. Після першого блоку питань до наступного туру пройшли шість учасників: Ганзя Христина, Вареник Дарина,Зарво Аліна, Куц Ірина, Кропивка Катерина і Дорошенко Віталій. Знавці обирали певну категорію (розділ мовознавства) і відповідали на питання протягом хвилини. Найбільшу кількість балів набрали Кропивка Катерина, Вареник Дарина і Зарво Аліна. Саме ці дівчата стали фіналістками і змагалися за звання кращого філолога у третьому, заключному етапі. У кожної з фіналісток була своя категорія: іменник, прикметник та дієслово. На табло учасниці обирали номер запитання, яке могло бути зі своєї теми або з категорії суперниць.
Отже, підсумок шоу такий:
ІІІ місце - Кропивка Катерина, 10 клас;
ІІ місце - Вареник Дарина,10 клас;
І місце - Зарво Аліна, 9 клас.
Вітаємо Аліну з перемогу та званням найрозумнішого філолога школи!
Нехай українська мова набирає сили й розливається могутньою рікою! А ми будемо черпати уявлення про світ, свою родину й увесь свій край з животворчої й невичерпної скарбниці - рідної мови.


Звіт про виконання бюджету Новоаврамівської об'єднаної сільської територіальної громади за 2017 рік


Бюджет Новоаврамівської об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік затверджено рішенням сесії Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області № 242-XI/2016 від 23.12.2016 року.
Всього за 2017 рік до бюджету Новоаврамівської об'єднаної сільської територіальної громади надійшло доходів по загальному фонду бюджету, не враховуючи офіційні трансферти, в сумі 9215976 гривень, що становить 124,97% виконання планових показників бюджету. Перевиконання доходної частини бюджету об'єднаної сільської територіальної громади становить 1841676 грн., що зумовлено збільшенням платників податку, так по "Податку та збору на доходи фізичних осіб" надійшло 4854547 грн., що становить 129,8% виконання і на 1114547 грн. більше планових призначень бюджету. Надходження по "Податоку на майно" становить 1478126 грн., це 116,29% виконання планових показників. На протязі 2017 року було дооформлено фізичними особами 7 державних актів на спадкові земельні паї, що спричинило виконання доходної частини бюджету по "Орендній платі з фізичних осіб" на 95,53%, це на 7271 грн. менше планових призначень. На 122,26% виконано надходження по "Єдиному податку", якого надійшло 2798662 грн., що на 509462 грн. більше планових призначень.
За 2017 рік до бюджету Новоаврамівської об'єднаної сільської територіальної громади надійшло доходів по спеціальному фонду бюджету, не враховуючи офіційні трансферти, в сумі 145603 гривень. При планових показниках 40000 грн. по "Власних надходженнях бюджетних установ", надійшло 45856,80 грн., що становить 114,54% виконання. Це зумовлено збільшенням діто-днів відвідування ДНЗ за рахунок організації підвезення дітей. Благодійних внесків надійшло 94892 грн.
Офіційних трансфертів по загальному фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади надійшло в сумі 9114700 грн. в т.ч.:
Базова дотація в сумі 145900 грн., Додаткова дотація з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення переданих з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров'я в сумі 1345700 грн., Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад в сумі 747000 грн., Освітня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам в сумі 3477200 грн. та Медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам в сумі 2151900 грн., Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій в сумі 1000000 грн., Інші субвенції в сумі 258000 грн., із них 11000 грн. повернуто в обласний бюджет, в зв'язку із їх невикористанням.
Офіційних трансфертів по спеціальному фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади надійшло в сумі 2097933 грн. в т.ч.: Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад в сумі 1466296 грн., Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій в сумі 305000 грн., Інші субвенції в сумі 330000 грн.
Видатки в 2017 році по бюджету Новоаврамівської об'єднаної сільської територіальної громади становлять 18271622 грн., це 92,55% виконання, в т.ч. по загальному фонду бюджету видатки становлять 14097758 грн.(93,87% виконання), по спеціальному - 4173864 грн. (88,34% виконання).
На органи місцевого самоврядування, згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів в сумі 2839100 грн., видатки становлять 2641929 гривні, що становить 93,05% виконання.
Не виконання планових показників за рахунок видатків по "Оплаті послуг (крім комунальних)" - 33,62% виконання, економії по "Видатках на відрядження" - 72,51% виконання.
На соціальний захист населення, згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів в сумі 12000 грн. видатки становлять 6000 гривні. Невиконання зумовлено відсутністю поховань безхатченків.
На проведення спортивної роботи в регіоні, згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів в сумі 30000грн., видатки становлять 29998 гривні, залишку на рахунку немає.
На благоустрій міст, сіл, селищ, згідно помісячного розпису призначень бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік по загальному фонду бюджету виділено коштів в сумі 79700 грн., видатки становлять 71343 гривні. Недофінансування зумовлено введенням в дію вуличного освітлення 25.12.2017 року, за рахунок цього економія по споживанню електроенергії.
Згідно помісячного розпису призначень бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік по спеціальному фонду бюджету виділено коштів в сумі 1667626 грн. на придбання основного капіталу, видатки становлять 1646923 гривні. Проведено капітальний ремонт вуличного освітлення на суму 1461339 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад.
На утримання та розвиток інфраструктури доріг, згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів в сумі 600000 грн., видатки становлять 599997 грн.
Згідно помісячного розпису призначень бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено кошти в сумі 60000 грн. на резервний фонд, видатки не проводились.
Згідно помісячного розпису призначень бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік по спеціальному фонду бюджету виділено коштів в сумі 220360 грн. на придбання дитячих майданчиків за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій в сумі 150000 грн. та співфінансування з власних коштів в сумі 22790 грн. видатки становлять 172 790 грн.
Згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам надійшло в сумі 2151000 грн., видатки становлять 2151000 гривні, залишку на рахунку немає.
На інші видатки, згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів в сумі 26040 грн., видатки становлять 24011 гривні.
Згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади в 2017 р. надійшло додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення переданих з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров'я в сумі 53200 грн., видатки становлять 53200 гривні.
Згідно помісячного розпису призначень загального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади на 2017 рік виділено коштів іншої субвенції в сумі 654980 грн., кошти перераховані повністю на районний бюджет Хорольського району.
Згідно помісячного розпису призначень спеціального фонду бюджету об'єднаної сільської територіальної громади в 2017 році видатки становлять 155757,20 грн.
На керівництво і управління у відповідній сфері у містах, селищах, селах, згідно планових призначень на 2017 рік на видатки заплановано по загальному фонду 259600 грн., а фактично використано - 253110 грн., що становить 97,5%. Видатки по спеціальному фонду не проводились.
На дошкільні заклади освіти, згідно планових показників на утримання дошкільних закладів освіти у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету в сумі 1119750 грн., а фактично використано - 1104339 грн., що становить 98,67%, по спеціальному фонду бюджету заплановано 45892 грн., а фактично використано 8785 грн., кошти, що надійшли від батьківської плати за перебування дітей в ДНЗ використано частково, так як витрати на харчування проводились з загального фонду бюджету, залишок коштів, що надійшли від батьківської плати перебуває на рахунку в УДКСУ у Хорольському районі.
Відмінність планових показників від фактичних на кінець року пояснюється підняттям окладів на два тарифні розряди з 1 червня 2017 року згідно рішення сесії Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області №335-ХVI/2017 від 17.05.2017 року, та збільшення надбавки за престижність праці з 1 вересня 2017 року на 5%, згідно Наказу відділу освіти та культури Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області №64 від 31.08.2017р .
До доходної частини бюджету по спеціальному фонду на 2017 рік заплановано надходження батьківської плати за харчування дітей в сумі 40000 грн., фактично надійшло 45856 грн., а використано на придбання продуктів харчування - 2888 грн.
На загальноосвітні школи (в т.ч. школа - дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, згідно планових показників на утримання загальноосвітніх шкіл у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету в сумі 6141600 грн., а фактично використано - 5577224 грн., що становить 90,81%. По спеціальному фонду бюджету на 2017 рік фактично використано 1332846 грн., в тому числі від благодійних внесків 68009 грн ., кошти що надійшли по субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад - 759664 грн., а фактично використано 751958 грн., повернуто - 7706 грн., кошти що надійшли по іншій субвенції з обласного бюджету в сумі 200000 грн. на фінансування капітального ремонту Ковалівської ЗОШ І -ІІ ст. використані повністю, співфінансування з місцевого бюджету становить 9512 грн.
На централізоване ведення бухгалтерського обліку, згідно планових показників на утримання централізованої бухгалтерії у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету в сумі 231800 грн., а фактично використано - 217170 грн., що становить 93,69%.
Згідно планових показників у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету на придбання дитячих путівок в сумі 14560,00 грн., в т.ч. кошти з обласного бюджету -11000 грн., які в зв'язку із невикористанням в кінці року були повернуті, видатки становлять - 3554 грн.
На бібліотеки, згідно планових показників у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету в сумі 161520 грн., а фактично використано - 156423 грн., що становить 96,84%.
На будинки культури, клуби, згідно планових показників на Палаців і будинків культури, клуби та інших закладів клубного типу у 2017 році виділено коштів по загальному фонду бюджету в сумі 573520 грн., а фактично використано - 552578 грн., що становить 96,35%.
По спеціальному фонду бюджету на 2017 рік виділено коштів в сумі 1351240 грн., а фактично використано 833760 грн., що становить 61,70%, в тому числі:
- коштів, що надійшли відповідно до розпорядження КМУ №640-Р від 30.08.2017 року в сумі 155000 грн. використано повністю на придбання електрообладнання, спів фінансування з місцевого бюджету становить 26233 грн.;
- з коштів, що надійшли по іншій субвенції з обласного бюджету в сумі 130000 грн. використано - 126636,80 грн.;
- надійшли відповідно до Постанови КМУ №106 від 06.02.2012р., (субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій) в сумі 1000000 грн., використано 500000 грн.
Кредиторська заборгованість на кінець звітного періоду відсутня.
Станом на 01.01.2018 року простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості немає.
Станом на 01.01.2018 року кредиторської і дебіторської заборгованості за кодами економічної класифікації 2110, 2270 немає.
Станом на 01.01.2018 року в органах Державного казначейства України немає зареєстрованих фінансових зобов'язань.
Станом на 01.01.2018 року взятих зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України, рішенням про місцевий бюджет немає.
Станом на 01.01.2018 року кредиторської і дебіторської заборгованості за бюджетними програмами, бюджетні призначення за якими законом про Державний бюджет України на звітний рік не затверджувались немає.
Станом на 01.01.2018 року протоколи про бюджетні правопорушення не складалися.
Станом на 01.01.2018 року в установах банків поточні рахунки відсутні.
Звіт про виконання місцевих бюджетів за 2017 р. (скан-копії) розміщений на офіційному веб-сайті Новоаврамівської громади в розділі "Публічна інформація" за електронною адресою: http://novoavramivska-gromada.gov.ua

Сільський голова О.А. Дембовська


Масляну святкували - Весну в гості закликали


Неможливо уявити собі завершення зими без традиційного масляного тижня. Масляна символізує проводи зими й очікування тепла, пробудження природи.
У суботу, 17 лютого, біля Березняківського СБК відбулося народне гуляння, присвячене святкуванню Масляної. Навіть мокрий сніг під ногами не завадив зібрати всіх мешканців села та гостей громади.
На святковому концерті гостей зустрічали запальними піснями жіночий та чоловічий ансамблі, дует у складі Олександра Шульги та Лариси Ракецької, солісти Микола та Анна Кириленко та Вікторія і Катерина Рудик. Свято видалося колоритним та різнобарвним. Люди ані трохи не стояли на місці, всі веселилися, співали та танцювали.
Також всі гості заходу мали чудову нагоду поласувати смачними стравами: варениками, млинцями, пампушками, запашною випічкою та шашликом. Не давали людям мерзнути і гарячий чай та кава.
Не пройшло це свято і без вітання іменинників. В цей день святкували свій День народження Решта Микола Васильович та Нікулін Олександр Михайлович. Учасники художньої самодіяльності вітали їх піснями.
Яскравим та незабутнім моментом Масляної стало опудало зимової богині Мари, яке було спалене по завершенню свята як символ проганяння зими і закликання весни.
Всі, хто побував на цьому дійстві, поверталися додому з гарним настроєм, незабутніми враженнями і доброю душею.
Тож від імені всіх присутніх людей хочеться подякувати усім працівникам будинку культури та учасникам художньої самодіяльності за організацію і проведення такого свята.
Як говорить народна мудрість: "Масляна відбулася - весна розпочалася"!

Людмила Шелудько,
жителька села Березняки


"ХОТІЛОСЯ Б УТРИМАТИ ВИСОКІ ПОКАЗНИКИ ГОСПОДАРСТВА"


У січні 2018 року керівництвом агропромхолдингу "Астарта-Київ" було призначено директора СТОВ "Мусіївське" Володимира Михайловича Куркіна. Тож про подальші перспективи розвитку господарства він поділився на шпальтах газети в інтерв`ю.
- Пане Володимире, розкажіть про себе.
- Народився я 13 серпня 1959 року в м. Ярославль. У 1981 закінчив Запорізький машинобудівельний інститут за спеціальністю інженер - радіотехнік. 12 років працював інженером на Запорізькому заводі "Іскра". У 1993 створив власне підприємство з обслуговування автомобілів. А в 1998 відкрив авіакомпанію, яка надавала послуги сільським господарствам, керівником якого був до 2013 року. Потім ще два роки працював директором підприємства "Авангард" у Миколаївській області. З листопада 2016 пов'язав своє життя з АСТАРТОЮ, ставши заступником директора із земельних питаннь СТОВ "Мусіївське". Й нинішнє призначення - директор цього господарства.
- Які почуття переживаєте на новій посаді?
- Я належу до числа тих осіб, котрі вважають, що змінювати роботу корисно. Як говориться: "Ніколи не бійся починати й вивчати нову справу - й обновишся сам". Виконуючи довго одне й теж, відчуття новизни зникає. А який працівник вважається найкращим? Це - або новачок, або досвідчений. Але люди з досвідом роботи часто припускаються помилок. Ніколи не потрібно думати: "Я вже все вмію". У цьому найбільший недолік, який неодмінно приведе до поразки.
- Хоч Ви й не нова людина в господарстві й маєте величезний досвід керівника, поділіться враженнями від СТОВ "Мусіївське".
- Стрімко змінюється час, і все потребує змін. Маючи досвід керівної роботи, відразу все бачиш. Враження від товариства найкращі, бо Михайло Стеценко вклав у нього значну частину свого життя й душі. Пропрацювавши поряд із ним рік, перейняв і досвід, і погляди. Дуже вдячний йому за науку. Завдяки цьому не було важкого переходу від заступника до директора.
- Які плани маєте на новій посаді?
- Насамперед хотілося б зберегти ті високі показники, які досягнуті в господарстві. Якщо вдасться утримати їх у перший рік, то й буде гарний результат.
- Що вже зараз хвилює Вас як директора СТОВ "Мусіївське"?
- Болюче й важливе питання: недооцінка роботи земельної служби. У багатьох складається враження, що це дуже легко - поїхав і уклав угоду. Насправді, це важка праця, бо передбачає спілкування з людьми, які різні за характером та поглядами. Але вклад земельників не менш важливий, ніж праця хлібороба, й відрізняється тільки тим, що її не відразу видно.
- Як справи в товаристві з укладанням договорів?
- У нас на початок 2017 року було 10 000 га землі. Й на січень 2018-го ми цей баланс утримали. А це означає, що довіра орендовців не зникає. Я щиро вдячний працівникам за гарну роботу.
- З якими проблемами звертаються до Вас пайовики?
- Серед безлічі проблем, які доводиться розв'язувати з орендодавцями, мене неабияк хвилює співпраця з воїнами АТО. Держава закріпила їх право на отримання ділянок землі. Адже завдяки тому, що вони захищають нашу землю, ми маємо можливість її обробляти, вирощувати врожаї й спокійно жити. Чоловіки в той час, як ми мирно трудимося, залишають на полях бою своє здоров'я, а то й життя. У мене прохання до всіх: можете допомогти воїнам АТО - допоможіть! Саме вони відстоюють незалежність нашої держави. Треба пам\'ятати про це кожного дня. Не можу зараз не згадати про Василя Поліщука. Він проживає в с. Старий Іржавець. Після школи пішов навчатися до лісотехнічного коледжу в м. Лубни. З початком подій на майдані Незалежності був там. А звідти записався добровольцем у батальйон Азов і пішов прямо на війну. Про те, що він в зоні АТО, повідомив мамі вже з фронту. Тоді йому було 18. Зараз - 22. Отримав важке поранення. Півроку був на лікуванні й потребує продовження реабілітації. Це молода людина, яка не має освіти, втратила здоров'я. Йому потрібна наша підтримка, як і багатьом іншим. Мені вдалося допомогти йому отримати земельну ділянку. Й дякуючи їй, Василь має змогу лікуватися. Від того, що війна йде так довго, ми до неї звикли. Але це погана звичка. Бо молоді люди віддають здоров'я й життя, замість того, щоб просто жити й насолоджуватися ним.
- Які нововведення чекають на господарство в 2018 році?
- З січня цього року нова система оплати праці чекає на тваринників. Ми прорахували, що вона повинна привести не тільки до кількісних і якісних показників виробництва, а й до підвищення заробітних плат працівників ферми. Закономірно, що все нове сприймається з острахом. Але й керівники й трудівники ферм готові до такої мотивації праці. Дуже важливо, що ініціатива прийшла з центрального офісу агропром-холдингу, яка говорить про те, що вони слідкують за покращенням умов життя наших людей. Приємно відчувати таку підтримку.
- Володимире Михайловичу, маючи власний бізнес, керівні посади в інших компаніях, Ви прийшли в агропромхолдинг "Астарта- Київ". Чому саме “Астарта”?
- “Астарта” - соціально орієнтована компанія, котра велику кількість своїх прибутків повертає територіальним громадам та людям, які там проживають. А це дуже гарна риса - турбота про інших.


Головне - відчувати пульс життя громади


Громада довірила Сергію Савичу Турчанінову цю посаду вперше, а довіра - річ важлива, її треба не лише заслужити, а й виправдовувати кожного дня своєю працею. Тож одне з основних правил для успішного українського села - господарський і перспективний голова, який думає про добробут тих, хто живе поруч. У простих сільських голів сьогодні можуть повчитися навіть міністри.
У Ялосовецькому громада запевняє - головне не фінансування, а бажання, тоді і гроші можна знайти, як це робить С.С.Турчанінов. Але куди важливіше те, що до всіх робіт він залучає і односельців. Працюють завжди разом. Головне у роботі сільського голови - щоб не було самозаспокоєння. "В нас є можливість стати найкращими, чому нею не скористатися?- Каже Сергій Савич.- Перші помічники сільського голови - депутати та члени виконкому. Якщо йдеться про справи громади, то байдужих немає. Тоді за їх вирішення беремося гуртом. Секрет не лише у мені, а в команді та людях, з якими ми працювали, і у тих справах, які нам вдалося зробити за весь період. Не можу сказати, що усе, що робилося на території Ялосовецької сільської ради, це виключно заслуга сільського голови. Вважаю, що це заслуга усіх людей, які тут проживають, особливо ще раз підкреслюю депутатського корпусу, активу села… Люди, напевно, повірили мені, тим, з ким я працюю, їм до вподоби напрямок розвитку сільської ради, який ми обрали".
І в громаді шанують сільського голову, і в районі його здобутки ставлять за приклад іншим. А нещодавно відбулося виїзне засідання колегії Хорольської райдержадміністрації на території Ялосовецької сільської ради. Розповісти було про що очільнику громади, інформуючи з питання здійснення виконавчим комітетом Ялосовецької сільської ради делегованих повноважень органів виконавчої влади впродовж 2015-2017 років.
Звіт Ялосовецького сільського голови
Основними напрямками діяльності Ялосовецької сільської ради та її виконавчого комітету є вирішення комплексних соціально - економічних проблем на підвідомчій території. У своїй роботі, щодо здійснення делегованих повноважень, виконавчий комітет керується Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (статті 27-36, 38) та здійснює інші надані законом повноваження.
Сільська рада налічує 10 населених пунктів. Згідно статистичного обліку населення, яке проводить секретар сільської ради, на 01.01.2015 - 01.01.2017 років на території сільської ради, в середньому, проживає 2003 чоловіки, з наявністю господарств, в середньому, 720.
Щорічно на сесіях сільської ради розглядаються, обговорюються та затверджуються програми соціально-економічного і культурного розвитку сільської ради, які розробляються виконавчим комітетом сільської ради, заслуховуються звіти про їх виконання. Розроблено програми: "Програма соціально - економічного розвитку сільської ради на 2018 рік", "Програма розвитку земельних відносин Ялосовецької сільської ради на 2014-2018 роки", "Програма зайнятості населення Ялосовецької сільської ради на 2018 рік", "Програма турбота про одиноких, непрацездатних громадян на 2016-2018 рік", "Програма "Питна вода Ялосовецької сільської ради на 2018-2022 роки".
Виконавчий комітет постійно працює над надходженням платежів до місцевого бюджету, заслуховує це питання на своїх засіданнях, запрошує на них платників, що мають заборгованість по сплаті податків до бюджету.
Виконання бюджету:
План, грн. факт, грн. %
2015 рік - 1326500,00 2268442,00 171
2016 рік - 1989406,00 3015242,00 151,6
2017 рік - 3335234,00 4111359,00 123,3
У комунальній власності сільської ради знаходяться: будівля сільської ради, в якій розміщений виконавчий комітет, адміністративний будинок в селі Бригадирівка та Лагодівка, (орендує Полтавське обласне комунальне підприємство "Полтавафарм"), будівля Ялосовецького сільського Будинку культури, де також розміщена сільська бібліотека, будівля ДНЗ "Сонечко", будівля Новоіванівського клубу, будівля Бригадирівського клубу, де також знаходиться бібліотека.
В приміщенні Ялосовецької сільської ради в 2017 році зроблено поточний ремонт 4 кімнат, замінені двері та встановлений бетонний паркан на території сільської ради, замінено опалення: встановлено дров'яний котел.
В нічний час приміщення опалюється газом, а у денний час опалюємо дровами і маємо економію коштів на 50 %.
Найболючіше питання - це транспортне сполучення між селами сільської ради та містом.
Створено комунальне господарство Ялосовецької сільської громади. Населення сільської ради обслуговують дев'ять торгівельних об'єктів, які забезпечують товарами першої необхідності. Виконавчий комітет заслуховує на засіданні інформацію про стан надання послуг населенню та вживає заходів із метою їх покращення; здійснює контроль за використанням житлового фонду; здійснює облік нежилих приміщень.
Для швидкого реагування та надання медичної допомоги, вчасного перевезення школярів за 2016-17 роки проведено ремонт доріг протяжністю 31,3 км за кошти місцевого бюджету - 903 тис.грн., обласного бюджету -473 тис.грн., Спасибі депутатам всіх рівнів та керівникам району. ФГ "Грунтознавець" -120 тис.грн, АФ "Хорольська" -540 тис.грн. - це також вагомий внесок у ремонт дорожного покриття, яким користуються агроформування.
У 2016 році в с.Ялосовецьке було встановлено "Пам'ятний знак учасникам Чорнобильської катастрофи та учасникам локальних війн і військових конфліктів" та учасникам АТО за кошти місцевого бюджету.
Протягом 2016 - 2017 років проведено капітальний ремонт вуличного освітлення по селу Ялосовецьке (3 - КТП), Бригадирівка (1 - КТП), Новоіванівка (2 - КТП), Орликівщина (1 - КТП), Кривці (1 - КТП). Іще залишилося провести капітальний ремонт вуличного освітлення на 9 -ти КТП.
Планується у 2018 році провести капітальний ремонт вуличного освітлення на ці 5 КТП: Лагодівка - 1, Новоіванівка - 1,Ялосовецьке - 1, Бригадирівка - 2.
У 2017 році придбано та збудовано 3 дитячих розважально - ігрових майданчики в центрі сіл Ялосовецьке, Кривці, Новоіванівка за кошти сільського бюджету. За підтримки народного депутата Іщейкіна Є.К. та субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, до-фінансування сільської ради, придбано дитячий майданчик "Маша і Ведмідь", який буде встановлено в Ялосовецькій ЗОШ І-ІІІ ст. на суму 48 тисяч 600 гривень (30 тис.грн + 18600 грн.)
За кошти місцевого бюджету встановлено бетонні паркани на 9 кладовищах сільської ради. Ще необхідно встановити на чотирьох у селах Миколаївка, Новоіванівка.
На території сільської ради діє дві загальноосвітні школи: Ялосовецька І-ІІІ ступенів, директор Жеденко Лариса Антонівна та Бригадирівська І ст., в яких навчається 141 учень; дошкільний навчальний заклад "Сонечко", завідуюча Соболь Алла Степанівна на 1 групу - 20 вихованців. Заклади знаходяться на балансі відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації. Дошкільний навчальний заклад "Сонечко" діє у спеціально збудованому приміщенні, займає половину приміщення. Другу половину приміщення займає Бригадирівська ЗОШ І ст.
Завдяки злагодженій роботі всіх гілок влади, керівників району Мартюк В.А., Звірко Л.М, Абрамова С.Г., депутатів всіх рівнів, велику увагу було приділено Ялосовецькій ЗОШ І-ІІІ ст. Протягом багатьох років турбувало питання ремонту покрівлі приміщення. Обговоривши проблеми на спільній нараді, керівництво районної державної адміністрації, районної ради, депутат обласної ради Мухтаров Ф.А., депутат районної ради Пасюта Анат. Г., депутат районної ради, директор ДП ДГ ім. 9 Січня" Пасюта Анд. Г. вирішили придбати у 2016 році будівельних матеріалів на суму 150 тис.грн. А в 2017 році - виконали роботи із перекриття покрівлі приміщення школи. На що були виділені кошти: з місцевого бюджету шляхом субвенції для районного бюджету в сумі 130 тис.грн., та кошти депутата обласної ради Мухтарова Ф.А.- 200 тис.грн. ДП ДГ ім. 9 Січня" - послуги автокрану.
В цьому ж році у приміщенні Ялосовецької ЗОШ замінили 31 вікно, у їдальні встановлено шкаф-витяжку, придбано дитячі сценічні костюми, також було проведено ремонт кабінету педагога-організатора. На все це були використані кошти районного бюджету в сумі 340 тис. гривень. Ініціаторами робіт були депутати районної ради Пасюта Анд. Г. та Пасюта Анат. Г. та депутат обласної ради Мухтаров Ф.А. Всього за останні роки замінено 74 вікна за кошти різних бюджетів та спонсорські кошти. За спонсорські кошти СВК "Перемога" придбано кольоровий принтер для комп'ютерного класу та посуд для шкільної їдальні.
Крім цього виділялися кошти на: безплатне перевезення учнів -165 тис. грн., харчування учнів молодших класів у Ялосовецькій і Бригадирівській школах - 40 тис. грн., придбання миючих засобів - 20 тис. грн. на заробітну плату працівникам Бригадирівського дитсадка - 32,2 тис. грн.
Відремонтували спортивний зал у Ялосовецькому СБК. Взяли на роботу спорт-інструктора, щоб займався із молоддю. Є футбольна та волейбольна команди. Необхідно придбати тенісні та більярдні столи і багато іншого.
Виконавчий комітет сільської ради здійснює облік дітей дошкільного та шкільного віку. Створена опікунська рада, яка координує роботу із профілактики правопорушень серед неповнолітніх, роботу з неблагополучними сім'ями; тримає на контролі сім'ї, де діти позбавлені батьківського піклування та залишилися сиротами.
На постійному контролі знаходяться: багатодітні сім'ї - 10, в них дітей - 32; діти - сироти - 1; діти під опікою - 1.
Медичне обслуговування. Велика вдячність Соболю Леоніду Миколайовичу, який дбає про якісну медицину на селі.
Медичне обслуговування здійснює Бригадирівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, головний лікар Коряк Людмила Борисівна. Амбулаторний прийом хворих проводиться щоденно (крім вихідних) сімейним лікарем та фельдшером. Працює стоматологічний кабінет. Амбулаторія забезпечена, відповідно до законодавства пільгових категорій населення, лікарськими засобами та виробами медичного призначення. Районному бюджету виділені субвенції на задоволення потреб медицини, що становить 117,9 тис. грн. За ці кошти було придбано центрофугу, сухожарову шафу, обладнання для проведення лабораторних аналізів та ін. Проведені поточні ремонти власними силами та з допомогою сільської ради Ялосовецького, Новоіванівського ФАПів, завідуючі С.П. Щербань та Л.Ф. Соболь. В усіх приміщеннях сільських ФАПів замінені всі вікна та двері на суму 225 тис.грн., завдяки підтримці районного та обласного бюджетів та депутатів всіх рівнів.
Відремонтовано ФАП у селі Кривці за кошти ТОВ АФ "Хорольська". ФАП знаходиться на балансі агрофірми.
В селі Бригадирівка відкритий філіал Хорольського терцентру (керівник Бойко Людмила Олександрівна), який обслуговує жителів сіл Ялосовецької сільської ради. Велика вдячність керівникам району, громада дуже Вам вдячна.
Культурне обслуговування населення здійснюють Ялосовецький сільський будинок культури, директор Скорик Таісія Володимирівна, Бригадирівський сільський клуб, завідуюча Василевич Аліна Олександрівна та Новоіванівський сільський клуб, завідуюча Сабат Ніна Павлівна, Бригадирівська, Ялосовецька та Орликівська сільські бібліотеки, бібліотекарі Зінченко Галина Віталіївна та Заєць Людмила Іванівна. За 2016-2017 роки в Ялосовецькому СБК проведено: заміну покрівлі приміщення СБК (за кошти місцевого бюджету та кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня"); поточний ремонт та заміну вікон в спортзалі (за кошти місцевого бюджету та кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня"); для опалення встановлено 2 котли за кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня"та фермерів, заміну 6 дверей на металічні (кошти місцевого бюджету); косметичний ремонт фасаду (кошти місцевого бюджету); після крадіжки пульта енергопостачання, було поновлено електропостачання (за кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня"); придбані гардини для вікон (за кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня"). Для Ялосовецького СБК у 2016 - 2017 роках придбано сценічні костюми на суму 71 328 грн. - кошти відділу культури - 46578 грн, за що вдячні начальнику Гунько Ірині Анатоліївні та районним керівникам і депутатам. Кошти ДП "ДГ ім. 9 Січня" - 24 750 грн.. Також за гроші спонсорів було придбано музичну апаратуру на суму 15 тисяч гривень.
Проводяться заходи до державних та професійних свят, вшанування жителів села, свята Дня села.
Проведені поточні ремонти Новоіванівського клубу та Бригадирівського клубу за кошти ДП "ДГ ім. 9 січня". Придбане музичне обладнання для Новоіванівського клубу за кошти спонсорів СВК "Перемога" та фермерів у сумі 22000 грн.
Виконавчий комітет здійснює контроль за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель; реєстрацією суб'єктів права власності на землю; права користування землею і договорів на оренду землі; видачею документів, що посвідчують право власності і право користування землею.
Створена комісія щодо вирішення земельних спорів з виділення землі учасникам АТО та працівникам бюджетної сфери.
На території ради проживає 20 учасників АТО. Забезпечено земельними ділянками - 9 чол. Потребують земельних ділянок - 11 чол. Зарезервовані земельні ділянки для учасників АТО - 25 га.
Виникає питання із оренди землі. До цього часу залишаються не вирішеними питання щодо виділення земельних ділянок працівникам соціальної сфери та деяким учасникам АТО. При вивільненні земель запасу з оренди будемо виділяти цим громадянам.
На території сільської ради визначена територія для розміщення виробничих, побутових та інших відходів, відповідно до законодавства. Виготовлена технічна документація на 3 сміттєзвалища твердих побутових відходів, які на даний час перебувають у стані доопрацювання в зв'язку з набранням чинності з 2018 року Закону України "Про відходи" (нова редакція).
У 2017 році висаджено 368 саджанців. До цієї роботи були залучені учні 9-11 класів Ялосовецької школи та жителі сіл Ялосовецьке, Орликівщина та Новоіванівка.
На території ради землі колективної власності розпайовані між 278 пайовиками, з яких обробляють самостійно 52 паї, фермерське господарство "Корнієнко" орендує 4 паї, ФГ "Софіївка В" - 6 паїв, ПАФ "Україна" - 49 паїв, решту 167 паїв орендує ВП "Колос" ТОВ АФ "Хорольська".
Для забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення матеріально - побутових умов ветеранів війни та праці, багатодітних сімей, дітей сиріт, напівсиріт, людей похилого віку при виконавчому комітеті діє опікунська рада та рада ветеранів, які очолює Якимчук Лідія Олексіївна. За підтримки управління соціального захисту населення райдержадміністрації, сільської ради, ДП "ДГ ім. 9 Січня", ВП "Колос", ТОВ АФ "Хорольська" кожного року надається матеріальна одноразова допомога жителям сільської ради, а саме: до 9 Травня, учасникам бойових дій у Другій світовій війні. До відповідних свят учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС по 1 тис. грн. (30 чоловік); учасникам АТО по 1 тис. грн - на той момент було 17 чоловік, сім'ям, що опинились в складних життєвих ситуаціях в 2017 році: 1 сім'ї 2000 гривень, онкохворим - 8 чоловік по 5 тис. грн., всього 40 тисяч.
Діловодом сільської ради надається допомога щодо оформлення субсидій як на тверде паливо, так і на природний газ та електроенергію.
Виконавчий комітет сільської ради сприяє організації призову громадян на строкову та контрактну військову службу; забезпечує доведення до підприємств, установ, організацій, населення наказів військового комісара про оголошення мобілізації; здійснює заходи, пов'язані з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною. Оновлено документацію цивільного захисту населення Ялосовецької сільської ради.
При виконавчому комітеті діє адміністративна комісія, яка розглядає справи про адміністративні правопорушення. Виконавчий комітет співпрацює з дільничним інспектором із профілактики злочинності та правопорушень. Працює служба 102. Ведеться робота із забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснюється постійний контроль за станом цієї роботи. Члени виконавчого комітету працюють так, щоб якомога менше було звернень, суттєво - важливі питання вирішуються заздалегідь.
Виконавчим комітетом проводиться вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів цивільного стану, реєстрація місця проживання фізичних осіб, передача інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Поряд із тим залишаються невирішеними такі актуальні питання:
- виготовити Генеральний план забудови сільських населених пунктів;
- закінчити встановлення вуличного освітлення по селах сільської ради 9 КТП;
- автобусне сполучення між селом та містом;
- провести ремонт приміщення Ялосовецького СБК;
- провести ремонт сільського клубу у с.Бригадирівка;
- зробити ремонт ФАПів в с.Лагодівка та Орликівщина;
- установити ноутбуки у ФАПи с.Ялосовецьке та Новоіванівка.
- провести ремонт доріг села Орликівщина, Ялосовецьке, Новоіванівка;
- провести благоустрій паркових зон с.Ялосовецьке, Бригадирівка, Новоіванівка, Кривці, Орликівщина (огорожа, лавочки, висаджування дерев).
На завершення свого виступу Сергій Савич Турчанінов додав: " Без злагодженої роботи колективу сільської ради ці всі проблеми вирішити неможливо. Дякую всім за добросовісну роботу. Вдячний директору ДП "ДГ ім. 9 Січня" А.Г. Пасюті за його повсякденну допомогу та підтримку. Від Ялосовецької громади всім велика вдячність за порозуміння, допомогу та підтримку".


"Щоб не сказали про вас грядущі: "Їх на землі не було…""


Наш земляк, відомий поет Василь Симоненко закликав не бути байдужими, залишати по собі добру пам'ять, щоб не сказали люди - "їх на землі не було". Про колектив Петракіївської сільської ради точно не скажуть нащадки, що їх не було, бо ювілей, 30-річчя від дня заснування, сільський голова і працівники сільської ради, депутати святкували із гарними здобутками, адже для забезпечення виконання основних завдань Програми соціально-економічного розвитку сільської ради вони докладають чимало зусиль, продовжуючи гарні традиції своїх попередників.
На ювілейне свято запросили тих, хто протягом трьох десятків літ працював із людьми і для людей, вносив свій особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування. Це сільські голови, секретарі, працівники бухгалтерії, землевпорядники, депутати, техпрацівники. Привітали оплесками і запросили зайняти місця у перших рядах: Т.О.Костенко, О.О.Козирода, М.І.Бублика, Г.В.Тритяка, Н.М. Теплицьку, Н.П.Писанець, Н.Ю.Мурашко, Л.С.Белименко, Т.В. Резнікову, В.П.Квачко, В.І.Пунько, В.В.Кравцову, В.М.Чигрин, М.І.Ошеку, Т.В. Гавриленко, О.В. Макогонову.
В різні роки працювали в апараті сільської ради С.І.Солодовник, Г.Б.Муравйова, В.Ф. Дудник. Їх, на жаль, вже немає, і вдіяти щось проти невблаганного закону життя, ми безсилі. Їх немає, але є вдячна пам'ять. Присутні вшанували їх хвилиною мовчання, а також померлих депутатів всіх скликань і за християнським звичаєм скажемо: "Вічна їм пам'ять і царство небесне".
Всі ми тут із вами - велика родина, мова і пісня у нас солов'їна , квітне в дібровах червона калина, рідна земля для нас всіх - Україна!
Нашій сільраді сьогодні - 30,
З цим її щиро вітаємо.
Кращої в нас у районі немає -
Це ми всі точно знаємо! - зі сцени лунали слова ведучої свята.
Із вітальним словом до присутніх у залі звернувся сільський голова Г.В.Тритяк:
-Шановні жителі, шановні гості! Ми - спадкоємці багатств нашої землі, ратної трудової слави батьків і дідів, маємо пам'ятати свою історію. Історія нашої сільської ради - то часточка історії нашої держави, області, району. Тож давайте разом гортатимемо ці сторінки. Щоб пам'ятати, щоб пишатися, щоб набратися сил та натхнення на нові звершення в ім'я процвітання нашого спільного дому - України!
Мешканців сіл, гостей та запрошених, які зібралися в Хвощівському будинку культури, привітали голова райдержадміністрації Лариса Миколаївна Звірко, голова районної ради Віра Анатоліївна Мартюк, перший заступник голови РДА Сергій Гаврилович Абрамов. "30 років - це небуденна дата не лише для сільської ради, це значна подія для всієї громади нашого району", - говорили вони. Дякували громаді за те, що всі напрямки соціальної сфери повноцінно функціонують, за співпрацю та конструктивні відносини з керівниками виробничих структур, установ та організацій, що функціонують на території ради і є платниками податків до бюджету. Саме така співпраця дає можливість виконання плану доходної частини сільського бюджету, який формується із урахуванням надходження коштів за користування землею та орендної плати. Гості говорили і про плани на цей рік. Запевняли, що виконавча влада, депутати усіх рівнів, робитимуть усе для того, щоб жителям громади із кожним роком жилося комфортніше. Потім вручили подарунки та ювілейні адреси і зичили миру, добра і здоров'я жителям. Також керівники району вручили Подяки обласної ради колишнім сільським головам, що очолювали громаду в різні роки: Т.О.Костенко, О.О.Козироду та М.І.Бублику.
Неперевершена, харизма-тична і незмінна ведуча усіх свят, колишній директор сільського культурного закладу Валентина Петрівна Веремієнко продовжувала пишне свято, розповідаючи історію сільської ради зі сцени:
У 1918 році на місцях почалися створюватися органи самоврядування. Не була винятком і Хорольська волость. На 7 вересня 1923 року на території теперішньої Петракіївської сільради було дві сільські ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Хвощівська - із населенням 2779 чоловік і Кутуржанська - із населенням 1418 чоловік.
У 1939 році Хвощівська і Кутуржанська сільські ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів були перейменовані у виконкоми сільських рад депутатів трудящих. З вересня 1941 року виконкоми Хвощівської і Кутуржанської сільської рад депутатів трудящих припинили свою діяльність “у зв'язку з окупацією території Полтавської області німецько-фашистськими загарбниками”. Відразу після звільнення території Хорольського району 19 вересня 1943 року від окупації, відновили роботу сільські ради. У їхні обов'язки були покладені організаційні заходи із сприяння діяльності розграбованих окупантами колгоспів, промислових артілей, підприємств і організацій, розміщених на територіях рад. Голови сільрад несли таку ж відповідальність за невиконання поставлених завдань, як і керівники виробничих підприємств. Відразу була відкрита школа. Почалась перебудова сільського господарства.
Довгий час у післявоєнні роки головою Хвощівської сільради був Іван Федорович Мисак та секретар Федір Якович Волочай. Кутуржанську сільську раду очолювали Семен Григорович Белименко, згодом Василь Олексійович Настоящий, секретарем працювала Віра Миколаївна Красножон.
У 1958 році Хвощівська і Кутуржанська сільські ради були ліквідовані. Села переведені до Петракіївської сільської ради. Пожвавлювалася робота виконкому сільської ради. Депутати і актив активніше почали займатися культурно-освітніми питаннями, благоустроєм населених пунктів, побутовим обслуговуванням населення, роботою шкільних і дошкільних закладів, охороною здоров'я.
У 1967 році населені пункти: Петракіївка, Хвощівка, Кутуржиха і Середнє були приєднані до складу Хорольської міської ради.
У 1985 році колгосп реорганізовано у Хорольський радгосп-технікум, який очолював Віктор Олександрович Шаригін. За його ініціативи та за допомогою Хорольського райвиконкому 2 лютого 1988 року було створено Петракіївську сільську раду народних депутатів, до складу якої ввійшли чотири населених пункти: села Петракіївка, Хвощівка, Куторжиха і Середнє. Центральною садибою стало село Петракіївка. 4 лютого відбулася перша сесія двадцять першого скликання, в роботі якої взяла участь голова Хорольського райвиконкому В.Ю.Горюн. Відкрив сесію найстаріший депутат сільської ради - Настоящий Василь Олексійович. Головою засідання був Іван Іванович Бровко, секретарем - Надія Олександрівна Повар. Секретарем виконавчого комітету було обрано Надію Петрівну Писанець, бухгалтерію очолила Наталія Макарівна Теплицька.
Одним із перших і головних питань, що розглядалися на сесії було будівництво нової школи. Депутатами було обрано 30 осіб: К.В. Московченко, В.І. Павленко, А.М. Загривий, Т.О. Костенко, В.Д. Ярошенко, О.Б. Рубан, Н.П. Писанець, М.Т. Міщенко, В.Г. Бабич, Н.О. Повар, І.В. Штомпель, І.Т. Шовгеня, В.О. Шаригін, В.О. Настоящий, Л.О. Дацун, Н.М. Школа, Г.Д. Литвиненко, В.М. Гузь, І.І. Бровко, В.І. Мусієнко, І.С. Мусієнко, В.І. Дудник, Н.П. Рудич, Г.І. Шимко, Д.Т. Потерайло, М.І. Ошека, О.П. Стеценко, Н.Г. Заложчик, В.І Повар, Л.П. Павлухіна.
- Мабуть, вас зацікавило, що я нічого не згадала про сільського голову, - риторичне запитання задала ведуча Валентина Петрівна присутнім і продовжила. - Про це окремо. Як відомо, першим завжди найважче, бо вже нове, незнайоме, не передбачуване. А якщо нова не лише робота, а й нова обстановка, нові люди, навіть мова нова, а за плечима - неповних 28? Ось у таких умовах очолила сільську раду перша її голова - Костенко Тетяна Олександрівна. Жіноча доля закинула її в Україну з далекого Казахстану.
Було страшно? Мабуть так: були тривоги і сумніви? А куди ж без них? Але була суто жіноча настирливість у тому, що все вийде віра в людей, що повірили в неї, і мабуть, найголовніше - допомога і підтримка цих людей. Я звертаюся до Тетяни Олександрівни: по-перше, спасибі, що завітали сьогодні до нас. І до вас такі питання: " Як вам було починати все, як кажуть, з чистого листа? Якби час можна було повернути назад - Ви знову погодилися б працювати з цими людьми, цією командою?"
У залі серед сільчан і гостей присутня на святі миловидна жінка, перший голова утвореної сільської ради Тетяна Олександрівна Костенко. Вона піднялась із місця і почала відповідати на питання:
-Звичайно ж, погодилася б. Колектив був хороший, дружний. Завжди мене розуміли і прислухалися до моїх думок і підказували. Нам усім хотілося зробити життя якнайкращим для людей. Коштів у бюджеті ради не було. Значний внесок для розбудови сіл зробив Віктор Олександрович Шаригін, який довгий час очолював господарство. Саме завдяки йому у селах з'явилися нові будинки, а в будинках - газ, вода. Допомагав у роботі також М.І.Ошека. Хочеться згадати теплими словами також В.Ю. Горюн, Ю.І.Устименка, Д.А.Кражана. Я постійно зверталася за порадами і допомогою, а вони не відмовляли ніколи. Низький уклін односельцям, котрі розуміли, що грошей у сільській раді немає і допомагали усі гуртом благоустроювати населені пункти: прибирали території, фарбували паркани і ін. Приємно, що наша сільська рада була і залишається однією із кращих у районі. А нинішньому голові Григорію Володи-мировичу хочеться побажати, щоб поважали його роботу, і дружно допомагали люди.
Ветерани ось вони перед вами, як 30 років тому. Це вже, звичайно, історія, але вони в ній перші! І так як першу сесію відкривав найстаріший депутат, ми не відступимо від традиції, - продовжує ведуча. - Вас вітає художній колектив із найбільшим стажем -26-й рік на сцені - майже ровесники сільській раді жіночий вокальний ансамбль Хвощівського БК "Журавлина"!
В березні 1990 року головою виконкому було обрано Козирода Олександра Олексійовича, сільським головою - Ошеку Миколу Івановича (на той час це були дві рівні посади, але сільський голова працював на громадських засадах, тобто заробітної плати не отримував), секретарем - Костенко Тетяну Олександрівну.
Це був непростий період. Україна стала незалежною державою, колишні інфраструктури Радянського Союзу були зруйновані, а нові ще не утвердилися.
За вісім років (з 1990 по 1998 р.р) командою під керівництвом Олександра Олексійовича зроблено багато корисних справ для покращення життя сільської громади.
У архіві сільської ради, передивляючись протоколи сесії тих років, мимоволі дивуєшся активності і принциповості депутатів. Кожна сесія заслуховувала звіти голів постійних комісій. Зокрема, сьома сесія обговорювала звіт постійної комісії шляхового будівництва та благоустрою, шоста сесія - постійну комісію з охорони здоров'я і соцзабезпечення.На дев'ятій - звітувалася планово-бюджетна комісія. Як правило, чергова сесія заслуговувала інформацію про виконання рішень, прийнятих на попередній сесії. Величезна допомога надавалася з боку радгоспу-технікуму, під керівництвом Шаригіна Віктора Олександровича.
Взагалі, те, що зробив для благоустрою наших сіл Віктор Олександрович Шаригін - оцінити важко, світлу пам'ять про себе, добрі згадки залишив він ще на довгі-довгі роки.
На початку 1990 років дирекцією радгоспу сконцентровано увагу на ліквідації бездоріжжя, наростаючими темпами проводилося асфальтування шляхів і вулиць у населених пунктах. Наявність доріг з твердим покриттям створювало зручності для населення, поліпшило використання транспортних засобів господарств.
Починаючи з 1990 року, завдяки наполегливості директора радгоспу - технікуму В.О.Шаригіна, починається газифікація населених пунктів сільської ради. В 1994 році жителі Петракіївської громади одержали можливість користуватися природним газом.
Чимало уваги виконком сільської ради приділяв благоустрою населених пунктів. Депутатський актив організовував суботники з наведення порядку та озеленення сіл. Висаджувалися дерева, благоустроювались парки і сквери.
У дев'яностих роках у населених пунктах Петракіївської сільської ради проводилася широкомасштабна газифікація. Для проведення цієї роботи в населених пунктах створювалися численні кооперативи. Фінансову підтримку їм надавала місцеве господарство та за допомогою державного бюджету.
Секретарем виконкому почала працювати в той час Дудник Віра Федотівна, бухгалтером - Мурашко Наталія Юріївна, касиром - Белименко Ліда Семенівна, землевпорядником - Костенко Тетяна Олександрівна.
- А в мене питання до Олександра Олексійовича, - знову звертається у зал ведуча Валентина Петрівна.- Скажіть, будь ласка, як працювалося Вам тоді, які згадки про людей, котрі були у Вашій команді?
- Згадок хороших залишилося багато про роботу у Петракіївці.- Пригадує Олександр Олексійович Козирод.- Так склалося життя, що я пішов із самоврядування. Державна влада не давала на той час місцевому самоврядуванню скільки потрібно для того, щоб місцеве самоврядування виконувало свою роботу як годиться. Сільському голові треба було неабияк крутитися. Взагалі робота самоврядовців дуже складна. Скажу відверто - я щасливий, що вісім років працював у сільській раді поруч із такими порядними, активними людьми. Яким би не був керівник віртуозом своєї справи, без людей він нічого не вартий. Будеш солодким - проковтнуть, будеш гірким - виплюнуть, я намагався бути справедливим у своїй роботі. Хочу подякувати за підтримку людям. У нас умілі люди, і ми спільно намагалися працювати так, щоб не було соромно перед нащадками.
А на сцену вийшов із найкращими побажаннями та музичним дарунком вокальний ансамбль "Калинонька" Петракіївського сільського клубу.
Вітальні слова та найкращі побажання продовжили висловлювати гості свята: начальник відділу культури і туризму Хорольської РДА І. А. Гунько, директор територіального центру соціального обслуговування населення Л.О.Бойко, директор Хорольського агропромколеджу М.М.Чишко. Вони із нагоди ювілею вручили подарунки.
У квітні 1998 року сільським головою обраний Микола Іванович Бублик. Депутатський корпус зменшився до 15 чоловік. Секретарем виконкому продовжувала працювати В.Ф.Дудник, а після виходу її на заслужений відпочинок із грудня 2003 В.І. Пунько. Багато корисних справ зроблено виконкомом сільської ради за ці роки.
За ініціативи сільського голови у 2002 році проведено газифікацію села Кутуржиха. У 2007 році введено в дію дитячий садочок "Сонечко" в Петракіївці. Для цього використовувалися кошти частково бюджетні та благодійні внески.
А скільки часу довелося витратити особисто Миколі Івановичу, скільки порогів оббити, в скільки дверей достукатись, скільки нервових клітин на це пішло, які, як довели вчені, не відновлюються, це, мабуть, по-справжньому відомо лиш йому.
Миколу Івановича, вітали вихованці, його маленькі односельці, та завідуюча дитячим садочком "Сонечко" Т.М.Околович, бо завдяки йому мають можливість відвідувати затишний, сучасний дошкільний навчальний заклад.
Саме, святкуючи ювілей і зібравши так багато жителів у залі, є можливість згадати людей, за плечима яких - життя - з проблемами, успіхами, радощами і печалями, які є творцями тридцятирічного літопису діяльності сільської ради.
Вітаємо депутатів всіх скликань. Це люди з активною життєвою позицією, на громадських засадах добросовісно виконують обов'язки зв'язківця, який несе в маси інформацію щодо роботи сільської ради, - продовжує ведуча заходу. -Вони завжди тримають руку на пульсі життя, першими дізнаються про горе і радості в сім'ях своїх виборців, першими приходять на допомогу.
Спасибі вам, безкорисливі, самовіддані, активні за ваше високе почуття громадянського обов'язку!
Не можна не згадати ще одну категорію гідних поваги людей - це ветерани місцевого самоврядування. Їх внесок у життя сільської громади дуже вагомий.
Летять літа, як білі журавлі, як білі журавлі, дзвенять, як ті волошки в житі, та не зникає слід їх на землі, якщо для добрих справ були прожиті.
Багато років життя сільська рада була місцем роботи для Т.О.Костенко, О.О.Козирода, М.І.Бублика, Л.С.Белименко, Н.П.Писанець, Н.М. Теплицької. При слові "ветеран" ми зазвичай уявляємо людину немолоду, тому називати ветераном цю красиву, енергійну, молоду жінку якось навіть незручно. Але це справді так, бо пропрацювала в сільській раді найбільше - з грудня 1994 року і по сьогодні. 24-й рік! "Наш найзаслуженіший, найсимпатичніший ветеран", - так говорили на святі про Віту Іванівну Пунько. Починала працювати бухгалтером, а з 2003 - секретар сільської ради.
Ветаранам побажання, щоб довго ще сонце світило і калиною квітла доля та музичні сувеніри від гурту "Вільні", ансамблю “Калинонька”, сценка від петракіївських школярів "Кумасі".
Жовтень 2015 року. Вибори до місцевих рад сьомого скликання. Петракіївським сільським головою обраний Тритяк Григорій Володимирович.
Виконавчий комітет у складі: голова - Г.В.Тритяк, заступник голови- А.І.Бровко, секретар - В.І.Пунько, члени виконкому: Н.В.Дятлова, Р.А.Загривий, Л.І.Мисик, В.Г.Павленко, А.І.Перевертайло, В.М.Чигрин.
Депутати сільської ради: О.І.Вітренко, Г.Г.Волочай, Л.М.Загрива, С.І.Запорожан, Н.В.Каян, Л.І.Комар, В.В.Кравцова, О.М. Наумчук, О.В.Трепачова, Г.Г.Тритяк, Л.М.Ярошенко.
Рішенням сесії сільської ради секретарем призначено В.І.Пунько. Так вийшло, що склад депутатів на 100% - жіночий, та у вирішенні будь-яких питань діяльності сільської ради, в прийнятті рішень вони проявляють чоловічу витримку, твердість характеру і, звичайно ж, жіночу мудрість.
Зміни, що відбулися за останній час ми всі бачимо. Зміни, звичайно, на краще. Знаєте, прості сільські люди не вміють багато і красиво говорити, але якщо вже кажуть, то коротко, по-селянськи мудро і влучно. Перед початком концерту почула розмову гурту чоловіків, що стояли на ганку будинку культури. Говрили про сільського голову, і один сказав: "Та що там говорити: молодець Тритяк! Господар!"
Григорій Володимирович людина порядна і скромна, і вважає, що ще чогось особливого ще не зробив і заслуг великих немає. "Будете хвалити через тридцять років!" - сказав, як відрізав.
Але присутні у залі депутати сільської ради не могли не сказати слова вдячності на адресу очільника громади.
-Є такі гарні вислови: "Історія твориться сьогодні, а творять її ті, хто з нами поруч. Тільки тим історія належить, хто сьогодні бореться й живе, - говорить директор Петракіївського навчального закладу Л.М.Загрива. - Колективи учнівський та учительський щиро вдячні Г.В.Тритяку, депутатам бо саме за два роки заклад оновився. Ремонтується покрівля, замінюються вікна на нові енергозберігаючі, придбавається сучасне технічне обладнання. Не знаю, чи ще хоч один навчальний заклад може похвалитися такою підтримкою із бюджету сільської ради, як наш. Це дає можливість проводити якісно навчальний процес. Григорій Володимирович завжди зайде, запитає про наші потреби і проблеми, поцікавиться справами, частий гість на різних шкільних заходах. Приходить часто із подарунком - сюрпризом, на який ми навіть і не чекали. Приміром, за останні два місяці минулого року сільська рада нам придбала дві пневматичні гвинтівки для занять на уроках військово-патріотичного виховання, набір спортивного інвентарю, гірлянди і інші дрібниці. Дуже приємно, що у нас такий турботливий очільник села. Окремо хотілося подякувати за організацію вивезення сміття. Я люблю порядок. І добре, що ніде не валяється непотріб, викошені узбіччя, квітнуть квіти біля меморіалу, ростуть дерева. Радує те, що ми перетворюємося у передмістя, а не в якийсь забутий хутір. Григорію Володимировичу бажаю не розчаровуватися у роботі і, щоб на всі плани і мрії вистачало коштів.
Не втримався і по-просив слова, як кажуть, поза "регламентом" свята Петракіївський сільський голова Григорій Володимирович Тритяк:
-Правду говорять, що керівник без людей нічого не може зробити. Тож хочу сказати, що мені поталанило, бо маю виважених, активних, мудрих депутатів, сильний виконавчий комітет, хороший, старанний колектив. А ще гарну співпрацю із райдержадміністрацією, районної радою, головами В.А.Мартюк, Л.М.Звірко, їх заступниками, депутатами усіх рівнів. Вдячний депутату обласної ради Ф.А.Мухтарову за те, що залучив кошти на нашу сільську раду. Спільними зусиллями ми можемо і проблем багато вирішити.
ще і ще линули побажання: щоб кожен день був мов нагорода, за те, що робить для свого сільського народу. І привітання від учнів Петракіївського НВК - танок "Плескач" та пісня дуету "Кумоньки".
Сьогодні колектив сільської ради - молодий, згуртований. Це грамотні, знаючі спеціалісти - секретар В.І.Пунько, головний бухгалтер В.М.Чигрин, землевпорядник - В.В.Кравцова, діловод, Т.В.Гавриленко.
При сільській раді працює фахівець із соціальної роботи Т.В.Стеценко. Про чистоту і благоустрій дбають О.В.Макогонова і М.М.Наливайко.
На згадку про ювілей для цих людей на бандурі виконала музичну композицію Олександра Рева, заспівала Катя Кришталь, виконали пісню гурт "Паняночки".
Головною рисою людей Петракіївської громади завжди була і залишається щирість, гостинність, вміння, радіти кожному прожитому дню, а всі труднощі та незгоди долати з душевною піснею, запальним танцем, щирим гумором. Присутніх привітала самодіяльна гумористка Катерина Штомпель.
Цей симпатичний ювілей Петракіївської сільської ради - то свято не лише депутатів і тих, хто працював чи працює в апараті сільської ради - це свято усієї громади.
З кожним роком села розвиваються, стають сучасними, квітучими, неповторними, як неповторні ми з вами, як неповторна наша українська пісня! Микола Кисіль виконав пісню "Я українець".
Ось і перелистала сторінки тридцятирічної історії життя сільської ради компетентна ведуча В.П.Веремієнко. Історію здобутків, звершень, досягнень. Всі, хто працював протягом цього часу, внесли свій внесок, зробили багато добрих справ, за що заслужили пошану. Може, десь щось було не так, як хотілося, але ж то тільки у казках одним помахом чарівної палички збуваються всі бажання.
-А ми ж, прості люди, і живемо не в казці, а реальному житті, - завершує свято ведуча. -Серед нас чарівників немає. Є ми з вами - одна сільська родина. І від того, наскільки ми дружні, залежить наше життя і життя наших наступних поколінь. І закінчити хочеться рядками вірша Василя Симоненка:
- Люди - прекрасні.
Земля - мов казка,
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в'язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
Їх на землі не було…


А біль Афгану навіки в душі чомусь не замовкає...


Погожого недільного дня до Єрківського сільського клубу збиралися єрківчани та жителі сусідніх сіл на урочистий захід з нагоди вшанування земляків, які виконували інтернаціональний обов'язок в Демократичній Республіці Афганістан - "Афганістан болить в моїй душі". У фойє люди зацікавлено розглядали стенд з фотографіями афганців, зроблені під час служби в далекій країні, а також обрамлені чорними стрічками фотографії воїнів Удовченка Василя, Лісанова Рафаіла, Галая Василя, які пройшли пекло афганської війни, але передчасно пішли із життя на рідній землі.
Війна. Чужа. Нежданна. Непотрібна.
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна.
Війна. Війна. Війна.
Афганська війна, брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. В ім'я волелюбного афганського народу, ім'я миру, братерства на землі, наші солдати, не вагаючись, готові були віддати найдорожче - життя. Багатьом із них ніколи уже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі.
Такими рядками розпочали захід ведучі свята Анастасія Пазенко та Марина Мірошніченко і запросили до зали учасників афганської війни - Гусака Миколу Васильовича, Знайка Василя Миколайовича, Немятченка Анатолія Івановича, Нестеренка Володимира Миколайовича, Рудика Віктора Миколайовича.
Присутні в залі підвелися і дружніми оплесками зустріли мужніх, зрілих чоловіків в однострої, з нагородами на грудях. Анастасія Кисляк подарувала їм квіти. Учасники художньої самодіяльності Михайло Головань, Наталія Мірошніченко, Галина Костюк та завідувач клубом Тетяна Луканич привітали всіх присутніх піснею "Зустріч друзів" та пізніше виконали пісню "Чорні лелеки". А на екрані проходили кадри із хроніки афганської війни, колишні воїни вдивлялися в них і кожен немов повернувся до тієї далекої країни.
Ведучі розповідали про кожного воїна-афганця і єрківчани, слухаючи ці розповіді, немов заново знайомилися зі своїми земляками.
Микола Гусак переступив поріг афганської війни ще зовсім юним солдатом. Проходив службу у м.Шенданд, на своєму автомобілі підкоряв гірські хребти, тунелі й перевали, гарячі піски пустель Афгану. Брав участь у боях, часто наражався на небезпеку. Крім небезпеки, постійно переслідував біль втрати. Втрати друзів, які гинули під час кожного бою і це загартувало його, він витримав, вистояв у випробуванні, яке було занадто жорстоким.
Василь Знайко прибув на афганську землю одним із перших наших земляків. Оберігаючи батьків від хвилювання довго не повідомляв їм про те, що знаходиться в самому пеклі афганської війни. Десантно- штурмовий підрозділ, де проходив службу Василь Миколайович, брав участь у складних операціях по знешкодженню ворога у найгарячіших точках. Для нього ця війна була школою життя, важким випробуванням на мужність, героїзм, це був його солдатський обов'язок, чесне виконання присяги. За словами колишнього воїна, солдатам було нелегко серед пустелі та пилу, але вони стояли горою один за одного, були згуртованими й дружніми, жили як одна родина.
На долю Анатолія Немятченка теж випало скуштувати афганського лиха. Назавжди запам'яталося палюче сонце в провінції Пулі-Хумрі , спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати і завжди хотілося пити. Набутий до армії фах водія, визначив армійську професію юнака і майже два роки він не розлучався зі своїм автомобілем "Камаз". Перевозив смертельно небезпечні вантажі - снаряди та інші боєприпаси для наших з`єднань, продукти харчування і воду. Кожен рейс для нього міг бути останнім, бо гори ніколи не мовчали, поливаючи колони військових автомобілів градом вогню і тому доводилося вступати в сутички з ворогом. Це була небезпека смерті, але найстрашніше було бачити смерть бойових побратимів.
8 січня 1982 року в ході операції "Долина - 82" в північній провінції Демократичної Республіки Афганістан почався ввід штатних радянських прикордонних зведень для планової зачистки лінії відповідальності від місцевих банд формувань.
Взяти участь у відповідальній місії по охороні державного кордону, але на чужій землі, в провінції Меймене, довелося і Нестеренку Володимиру. Мінометна батарея мотоманеврової групи, де служив Володимир забезпечувала надійність кордону із ворожої сторони, а також благополучний перехід наших колон з військовими та боєприпасами до Афганістану і навпаки. Разом із товаришами по службі, постійно брав участь у боях, вони розгромили багато бандитських формувань.
Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться до цього часу. Він болить.
Віктор Рудик теж часто прокидається від відчуття, що знову із своїми товаришами по службі йде в бій, щоб узяти чергову висоту. Військова частина, де він проходив службу, розташовувалася у м.Кабул. Разом з побратимами юнак брав участь у бойових операціях по пошуку та перехопленню караванів зі зброєю, що надходили до моджахедів та виконував інші не менш серйозні завдання. Щодня наші солдати наражалися на смерть. В Афгані юний хлопець швидко подорослішав, бо зрозумів, що війна віку не питає і ціна кожної помилки - життя. Наказ про вивід наших військ з Афганістану прийняв з хвилюючою радістю, так як для нього це означало - кінець війні, більше не будуть гинути бойові побратими.
За мужність, стійкість та героїзм, проявлені під час проходження служби на території Демократичної республіки Афганістан воїни нагороджені нагрудними знаками за відмінну службу, медалями, грамотами Президії Верховної Ради СРСР, ювілейними медалями. Через рік після повернення зі служби Анатолія Немятченка знайшла нагорода - медаль "За відзнаку у військовій службі 2-го ступеня".
До воїнів-інтенаціоналістів з вітальним словом звернувся виконуючий повноваження старости Тарасенко Григорій Михайлович, який від себе особисто та від імені голови Покровськобагачанської сільської ради Решти Віти Миколаївни побажав їм здоров'я, благополуччя та миру і вручив подарунки.
А потім на сцені з`являються хлопець, в руках якого свічка,по обидва боки дівчата, голови яких вкривають віночки з чорними квітками і хронометр відбиває хвилину мовчання.
Далі концертну програму продовжили солісти: Тетяна Луканич з піснею "А мати журавлика жде", Наталія Мірошніченко з піснями "Слід афганської війни" та " Соколята -сини", Галина Костюк з піснею " Мужчини", а також пісню "Солдатська молитва" виконали Михайло Головань та Галина Костюк, яка також продекламувала вірш про афганські нагороди.
Анастасія Кисляк теж подарувала афганцям хвилюючий вірш про пережиті ними події.
Коли на сцену вийшли наймолодші учасники дійства Анастасія Пазенко, Марина та Максим Мірошніченки з піснею "Я тебе ненавиджу, війна" (соло Максим Мірошніченко) на очах присутніх з`явилися сльози.
На завершення свята пісню "Плакала калина" виконали Наталія Мірошніченко, Тетяна Луканич та Галина Костюк. Ведучі Анастасія Пазенко та Марина Мірошніченко подарували присутнім пісню" Вертаюсь додому".
Воїни-афганці були зворушені увагою до себе та вдячні за організоване на їх честь свято, цієї війни вони не обирали, але вже навіть за те, що були на ній, заслуговують на нашу повагу та шану. Бо саме вони, учасники війни в Афганістані, були приречені служити там, де смерть сіяла своє насіння у кам'яний грунт афганських гір.
Минають дні, ідуть роки. Життя листки перегортає. А біль Афгану - навіки, В душі чомусь не замовкає.

Тетяна Луканич, завідувач Єрківським сільським клубом


"Вийшла Зірка, запалала, Новий рік подарувала"


Зима дуже красива і неперевершена пора року. Безліч людей любить зиму більше ніж літо, оскільки краса цієї пори заворожує. Сніжинки, що падають із голубенького неба, лід, який покривається на поверхні доріг, іній, який окутує гілочки дерев- все це дуже красиво.
І як красиво, і гарно було спостерігати за новорічними святами і традиціями, які пройшли на Україні і, зокрема, у Покровській Багачці.
30 грудня 2017 року у Покровськобагачанському СБК відбувся святковий новорічний концерт. Свято розпочалося зі слів ведучих: Мироненко Анни та Кириленко Анни, після чого квартет "Ніжність" (Горбань І., Семенюта Н., Кириленко А. та Сергієнко Л.) відкрив свято пісенним дарунком.
Новорічні святкові вітання лунали з уст сільського голови Віти Миколаївни Решти до жителів громади.
Концертну програму заповнили солісти свята: Кривобок Наталя, Ситнікова Настя, Ткаченко Ілля, Половинка Даша, Верхоланцев Владислав, Тимченко Олена, Романча Ірина, Сапа Ольга, Романча Людмила, Верхоланцева Ліда, Дворнік Людмила, Федечко Ольга (це був її дебют у сольному виступі), Кириленко Анна та Кириленко Микола.
Глядачі свої бурхливі оплески дарували нашим талановитим танцюристам старшої танцювальної групи "Мрія"( Мироненко Ал., Гиря К., Ляшенко Д., Клименко К., Ситнікова Н., Лапко Н., Пономаренко Ж., Семенюта Д., Стригун К., Акопян Т., Акопян Г., Джуган А., Половинка Д., Мироненко Ю., Матюшенко П., Рубан В.), які затанцювали запальний танок "Ковбойський".
Учасники молодшої танцювальної групи "Посмішка"(Роздайбіда М., Клименко О., Антоненко А., Кочура М., Рубан О., Гунько В., Гунько М., Семенюта В., Петрова К., Охремчук О-ра, Брижко В., Кавалер Н., Кірій Д.,Дятьковська Я., Верхоланцева Є.,Кривобок Н., Хоменко А., Почоменко С., Іщенко В.) запам'яталися всім глядачам своєю дитячою енергією, приємними посмішками і вдалим виконанням танцю "Дзвін Нового року".
Новинкою нашого свята став повільний танець "Зимовий вальс", у виконанні Семенюти Діани та Майби Дениса, Сергієнка Владислава та Стригун Катерини, Деркача Сергія та Єрченко Юлії.
Приємно було спостерігати за виступом наших найменших учасниць, а саме Кірій Діани, Кавалер Насті та Кривобок Наталії. Ці дівчатка, в гарно- одягнених костюмах, виконали пісню "Циганочка".
Пісню "Дівчинка русява" нам співали Клименко Олександр, Роздайбіда Максим, Кочура Микола та Антоненко Артем. А Настя Кавалер, як справжня русява дівчинка з косичками на голові, дарувала позитивний настрій всім гостям своїми танцювальними кроками біля хлопчиків.
Жодне наше свято не проходило без наших театралів - Гуржій Ірини та Тимченко Світлани, які подарували позитивний настрій і гарний сміх всім глядачам у залі. Адже, як говорять "Сміх - це сонце: воно проганяє сум з людського обличчя".
Своїми дуетними виступами вражали: Сапа Ольга та Гунько Галина, а також Верхоланцева Ліда та Гуржій Ірина.
Пісню "Тільки в Україну" заспівали чоловічий ансамбль, у новому складі: Деркач Микола та його внук Деркач Сергій, Кириленко Микола, Кисляк Микола та Верхоланцев Владислав.
Наприкінці свята лунало вітання від Діда Мороза та Снігуроньки. Ці ролі грали Верхоланцев Владислав та Хоменко Асія. Вони слухали віршики від діток, які завітали на наше свято і кожному з них вручали смачні цукерки. А також, Дід Мороз зачитав вітальний лист для іменинниці-Джуган Альони.
І ось, наше свято добігло до кінця. Фінальними номерами новорічного концерту була щедрівка "Добрий вечір, люди, у вашій теплій хаті" і пісня "За столом збирається родина" у виконанні вокального ансамблю "Надія"(Гунько Г., Верхоланцева Л.,Сапа О.,Романча Л., Давиденко Т., Деркач М., Кисляк М., Крутько Л., Гуржій І.,Федечко О., Дворнік Л. та Тимченко С.).
Новорічних свят, перш за все, чекають діти, бо вони - це наше майбутнє!
І саме для них, 12 січня 2018 р. у Покровськобагачанському СБК пройшла дитяча розважальна програма \"Караоке у П.Багачці". Бажаючих діток приймати участь виявилося багато. До 2го туру пройшли: Семенюта Віка, Стригун Катя, Антоненко Артем, Клименко Саша, Ситнікова Настя, Клименко Катя, Ляшенко Даша, Лапко Настя та Гиря Каріна. За оплесками глядачів було обрано 4 фіналістів. Це - Семенюта Віка, Стригун Катя, Кривобок Наташа та Антоненко Артем. За підрахунками глядацьких голосів ось які місця посіли наші фіналісти: 4 місце-Стригун Катя, 3 місце - Антоненко Артем, 2 місце - Кривобок Наташа та 1 місце здобула СеменютаВіка! Кожному з учасників було вручено невеличкі подаруночки і солодощі. Вітаємо наших учасників і переможців! На святі також проводилися дитячі конкурси, цікаві ігри та казки. Для діток пройшов показ казки про Івана Царевича, в якій взяли участь Тимченко Світлана, Скрипніченко Людмила, Тимченко Олена та Кириленко Анна. Далі дитячі ігри та ще одну казку з дітками проводила Тимченко Олена. Приємно було чути у залі як дитячий, так і дорослий сміх). У паузах, щоб глядачі не сумували, старша танцювальна група "Мрія" виконали веселий танок "Музико, грай"! Час пролетів дуже швидко і наше дитяче свято добігло до кінця. Завершенням була пісня "Кто-то счастье ждет" і запалення новорічних бенгальських вогників.
Щиро дякуємо Покровсько-багачанській сільській раді за допомогу у організації і підтримці художньої самодіяльності та наданої матеріально-технічної бази для Покровськобагачанського СБК.
Всім учасникам свята, гостям, глядачам і читачам газети ми бажаємо:
Дай Боже Вам любові і тепла,
Добра в сім'ї і затишку в оселі,
Щоб щастя світла музика текла
В різдвяні свята, щедрі і веселі!
З Новим - 2018 роком всіх Вас!


напередодні Різдва Христового багатодітна родина отримала подарунки від депутата обласної ради Фахраддіна Мухтарова


"Я щиро вдячна Богу, що він подарував велику радість і щастя для мене і моєї родини. Так склалася доля, - моє серце ніжно зігрівають діти, надихають, радують своїм життям, своїми ще маленькими чи вже майже дорослими перемогами, - з неприхованим відчуттям піднесення зізнається мати багатодітної родини Тамара Володимирівна Гришко із села Куторжиха Петракіївської сільської ради. - Я щира вдячна Богу за людей, рідних та знайомих, які допомагають, підтримують. Не відкрию великий секрет, коли скажу, що забезпечувати і виховувати семеро дітей було раніше і залишається сьогодні досить складно. Це велика тривога і відповідальність. У переддень великого православного свята, користуючись нагодою, через районну газету, хочу сказати слова великої вдячності односельцям, рідним та знайомим, сільській раді, соціальним працівникам, які нас завжди підтримують. Добра вам, міцного здоров`я й незгасних світлих теплих днів у вашому особистому і професійному житті".
У п'ятницю, 5 січня, напередодні святвечора та Різдва Христового із гарним настроєм та подарунками до багатодітної родини Гришків завітали гості. Привітали із Різдвом Христом, бажаючи добра, чистого мирного неба, міцного здоров`я, порозуміння і підтримки, сімейного благополуччя та родинного тепла, Петракіївський сільський голова Григорій Тритяк, фахівець із соціальної роботи Тетяна Стеценко, представники громадської приймальні та вручили святкові солодкі подарунки, продукти харчування від депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова.


ЛЕОНІД КИРИЛЕЦЬ:"Ходжу в українську церкву і читаю "Вісті Хорольщини" - ото мої духовні джерела"


Любов до місця в якому народився, де міряв землю дитячими ногами живе в генах людини. Колись я мав змогу пересвідчитися у цьому на власному досвіді. У середині дев`яностих років мене разом із двома друзями-колегами преміювали туристичними путівками на Кубу. Враження від південної екзотики переповнювали нас і аж вихлюпувалися із очей. Феєричні емоції, мов океанські хвилі, накривали із головою. І не дивно! Стрункі пальми зі своїми незвичними кронами на фоні вечірнього південного неба, фантастично бурхливі маскаради, запальні танці місцевих аж до ранку, незвична кухня, залите яскравими і пишними квітами довкілля - ми ходили мов заворожені. Але вже за пару тижнів почали згадувати рідні луки понад берегами Голубихи. Нехай вони і не такі яскраві, як південні краєвиди, але дуже милі серцю. За кілька днів вже не хотілося милуватися пальмами, а згадувалися свої рідні заярські липи. Тому й стверджую: якою б гарною не була чужа сторона, а рідна земля серцю миліша. Правду писала Ніна Циба, донька свого міста:
У якій би не був стороні
Повертаюсь до тебе, Хороле,
Чую рідні з дитинства пісні,
Бачу рідні обличчя довкола.
Образ рідного міста живе у душі Леоніда Дмитровича Кирильця. Чоловік пам`ятає своє дитинство із п`ятирічного віку. Не все у суціль, фрагментарно, але пам`ять тримає картини минулого. Може тому, що вони врізалися у свідомість малого своєю жорстокістю. Життєві обставини склалися так, що малий Льончик залишився в окупованому німцями Хоролі без батьків. Перед самою війною хлопцева мама за комсомольською путівкою поїхала будувати заводи на Уралі. Там і застала її друга світова. А Дмитро Кирилець - Леонідів тато - разом із іншими чоловіками пішов воювати. Маля, п`ятирічного хлопчика можна назвати таким словом, залишилося на руках у бабусі. Марія Йосипівна Погребняк (у дівоцтві Клименко) турботи про онука взяла на свої плечі. Поставити на ноги малу дитину - і зараз то справа не проста і не легка. А у голодному, холодному окупованому ворогом місті - і поготів. Жили, так би мовити, із-під ніг. Що на грядці доглянеш, та у сажику виростиш, те й твоє. Купить нічого не можна. Ні борошна, ні крупи, ні мастила. Магазини не працюють. А якби і працювали, хто б туди ходив скуплятися. Люди без грошей були. Єдине місце, де торгували - базар. Найбільшими ласощами на ньому були картопляні очистки. Але за них продавці правили страшні гроші. Склянка кукурудзяної дерті у ті часи була справжнім скарбом. Про курячі яйця у дні окупації хорольців взагалі змусили забути. Вже у перші дні господарювання "нові господарі" перестріляли усих курей. Видно смакувала їм курятина. Марія Йосипівна Погребняк із малим онуком і молодшою донькою мешкала у жилкоопівській квартирі по вулиці Шевченка. У будинку було кілька таких квартир. При кожній із них - невеличкий, наполовину трухлявий сажик і кілька сотих грядочки. Неподалік, у двоповерховому будинку, зараз це приміщення першої міської школи, розташувалися якісь німецькі установи. Які саме Леонід Дмитрович не знає. В ті часи він на установах не розумівся. Але те, що там була німецька їдальня пам`ятає добре. Бабуся Марія давала хлоп`яті казанчика і направляла на смітник, який німці влаштували біля кухні. Льончикові траплялося знаходити там курячі голови (тоді день вважався вдалим), шкірки картоплі і буряка. На німецькому смітнику таких як Льоня було багато. Дитячими руками дорослі намагалися вирішити проблеми із їжею. Інколи серед німців траплялися співчутливі люди. Загукували дітлашню до себе, кидали у їхні казанчики ложку каші чи варену картоплину. Може своїх, німецьких, дітей згадували. Яка різниця: німецьке воно чи українське. Дитину завжди шкода.
Поряд із першою школою стояв довгий одноповерховий будинок. Після війни на його місці стали приватні двори. У тому будинку німці облаштували лазарет. Топили і їсти варили у печі. Часто обслуга лазарету ловила хлопців і змушувала чистити сажу в печі. Після пічних робіт Льоня приходив додому брудний мов мара. Бабуся Маруся сердилася: тепер купати малого треба. А де ж того мила набрати?..
Сімдесят шість років спливло з того часу, коли вулицями Хоролу ганяли військовополонених із "Хорольської ями". До Леоніда Дмитровича Кирильця ті давні події і зараз приходять у сні. Бачить він мов наяву: бредуть безсилі, обшарпані, босі люди. На них навіть дивитися страшно. По обидва боки колони - конвоїри. У них в руках автомати, на повідках - собаки. Якомусь відчайдусі пощастило. Уловив бідолашний момент, коли конвой відволікся і зумів вскочити у людський двір. А з двору - у перші ліпші двері, та й причаївся у кімнаті. Що далі робити не знає. Марія Йосипівна угледіла таку обставину, та повагом і причинила двері. Це ж її квартира була. Поки була надворі, рухалася неспішно. А коли її сховали стіни власного обійстя, блискавкою мотнулася кімнатами.
-Лягай, - гукнула жінка втікачеві і вказала рукою на порожнє ліжко. А сама із донькою Вірою кинулася збирати із усієї квартири перини, ковдри, простирадла, подушки. Усім тим скарбом накривали свого раптового "гостя". Зметикував, що треба робити і малий Льонько. У його віданні були подушки. Тільки віддихалися після тієї роботи, як вхідні двері вилетіли від удару ноги. У коридорі стояв німецький офіцер.
- Де росіянин? - горлав німчура і трусив пістолетом перед обличчям Марії Йосипівни. Ото жінка була! Жоден мускул не здригнувся на її обличчі. Лиш очі зробилися округло-здивованими.
-Який рус? Пане офіцере, самі ми тут. Ось донька. Вона хвора: тиф. Бачите?..
Марія Йосипівна почала бабляти коротко підстрижене волосся на доньчиній голові.
-А ось - малий! - Ущипнула Льоню і той зрозумів, що йому треба якнайголосніше заплакати.
Чи дитячий плач, чи видуманий бабусею тиф злякали німця. Переслідувачі навіть обшуку не робили. Побіжно оглянули кімнати і рушили шукати далі. Сподівалися упіймати втікача.
Як тільки споночіло, Марія розвела вогонь у печі. Ніхто із сусідів не здивувався, чого це за такої теплої погоди сусідка надумала топити. Усі все розуміли. Розуміли, але мовчали. А у печі догорала радянська військова форма. За нею солдата-втікача одразу б викрили.
Знову біля порога - кроки. Марія Йосипівна затамувала подих.
-Йосипівна, відчиніть. - Жінка полегшено зітхнула, упізнала голос сусідки. Галинка Сліпченко (Калініченко) бачила усі денні перетрубації. Прийшла із вузликом. Передала для полоненого цивільну одежу свого батька. Нагодований, переодягнений, через кілька годин стояв бідолаха на Марієному порозі.
-У тому напрямку села і болота, - махнула рукою смілива рятівниця. Прямуй туди, там німців немає, а світ не без добрих людей.
Яка загроза висіла над головою М.Й. Погребняк (Царство Боже її душі) і її дитини, її онука - Леонід Дмитрович зрозумів набагато пізніше, коли став дорослим. А сама Марія Йосипівна ясно усвідомлювала небезпеку із тієї миті, коли полонений відчинив двері і переступив поріг її квартири. Усвідомлювала, а йшла на ризик. Хотіла виручити людину із біди. Розуміла, варто було німцеві помітити втікача, на всіх Погребняків чекала б куля. Розуміла, а діяла. Діяла рішуче і виважено, не боячись розправи.
Це був перший, врятований, але не останній. Таких випадків ще було й було.
Після війни у Хорол із Калінінградської області приїжджав Дмитро Петрович Шичанін. Він розповідав, що у приміщенні теперішнього районного будинку культури німці обладнали таку собі "медичну" лабораторію. Піддослідним, у ролі яких були військовополонені, вирізали певні органи і спостерігали як людина помирає. Або навмисно інфікували полонених смертельними хворобами і вивчали як організм реагує на смертоносні збудники. У такому пеклі побував і Д.П. Шичанін - колишній в`язень "Хорольської ями". Але йому доля посміхнулася, він зумів врятуватися. Було це ось як. Німецькій "медичній" установі потрібна була вода. Щодня четверо полонених тягли величезну діжку, котра стояла на рамці із чотирма коліщатами, до колодязя. Той колодязь був у дворі знайомого нам жилкоопівського будинку по вулиці Шевченка. У двір до колодязя бочку тягли четверо полонених, а у зворотній шлях йшло тільки троє. Марія Йосипівна одного із бранців ховала у сажик, прикидала його усяким старим хламом і чекала коли стемніє. Під прикриттям ночі бранця перевдягали і показували йому дорогу до місця безпечнішої схованки. Леонід Дмитрович згадує, що таких випадків було чи не з півдесятка. У гості до своєї рятівниці після війни приїжджав ще й один киянин. На жаль, його прізвища пам`ять Л.Д. Кирильця не зберегла.
Зате із жахом згадує як у вересневі дні 1943 року горів Хорол. Німці запалили усе місто. Палало приміщення технікуму, горіла школа, полум`я жерло людські будинки. Малий Льоня спостерігав за пожежею із Кирстівського лісу. Ховався там разом із сусідами. Заграви, що стояли над містом, дуже лякали людей. Повернулися із лісового сховища через 2 дні. Побачили, що їхній будинок якимось чудом зберігся від вогню. Одна жінка трохи знала німецьку і написала крейдою на вхідних дверях квартири: "Тиф". Палії побоялися наближатися до "осередку" інфекції.
Німців із Хоролу вигнали, але легше жити не стало. Страшним був голод повоєнних років. У березні, квітні сходив сніг і земля стояла чорна-чорнісінька. А коли у травні з`явився перший бур`янець, люди раділи, бо його можна було їсти. Особливо "смакували" калачики. До того часу Льоня підріс, вже був свідомим підлітком. Згадує почуття сорому, що пережив, коли жебракував у міському сквері. На місці теперішніх п`ятиповерхівок у центрі Хоролу колись вирував базар. Селяни з`їжджалися торгувати із різних сіл. А перед дорогою додому торгаші сідали переобідать. Свої ряднини розстеляли попід кущами у сквері. Льоня з простягнутою рукою ходив між купками людей, просив поїсти. Тепер розповідає про ті часи і каже: "Такого сорому натерпівся". У робочі дні хлопець виживав тарілкою супу, яку отримував у школі. Решті давали по шматочку хліба, а йому, як круглому сироті, наливали тарілку супу.
Страшна історія хлопцевого сирітства при живих батьках. Дмитро Кирилець повертався із фронту додому. У залізничному вагоні дозволив собі покритикувати Сталіна за те, що його генерали не дуже дбали про простих солдат. Хтось "свідомий" доніс інформацію про ті розмови “куди треба”. Д. Кирильця зняли із потяга у Гашщині. І одразу - 10 років таборів. Чоловік старався не спілкуватися із ріднею, бо знав, що буває дітям ворога народу. Боявся показуватися, щоб не нашкодити синові.
У 50-тих роках підліток Леонід Кирилець лазив деревами міського скверу. Обламував сухе гілляччя, щоб хоч трохи пустити по хаті теплого духу. Тодішній хорольський дільничний Шульга лаяв хлопця: "Не лазь по деревах". А як ти не лазитимеш, коли Середнє далеко. Тягати дрова звідти важко”.
На старших курсах технікуму став Леонід цілинником. Під час навчальної практики косили пшеничку під Семипалатинськом. Пам`ятає як бігав зі своїми одногрупниками у степ величезні "гриби" роздивлятися. Спочатку на горизонті з`являється кулька. Невелика, величиною із м`яч. Потім розростається, перетворюється на гриб, ніжка якою стоїть на землі, а шапка упирається в небо. Хвилин за п`ять після того, як той гриб розростеться, до хлопців долітав звук вибуху. Цей звук був таким потужним, що збивав людей із ніг. Це тепер Леонід Дмитрович розуміє, що він бачив і на яку небезпеку наражався. А тоді ніхто не знав, що у Семипалатинську полігон, де випробовуються атомні бомби. Ніхто не розказував людям про радіацію. "Тепер я розумію, що й пшеничку ми косили радіоактивну, - зітхає Л.Д. Кирилець. І хліб із неї люди їли відповідний. Та тоді про це не говорили"...
Разом із своєю Марією Михайлівною Леонід Дмитрович живе 44 роки. З того дня, коли вперше у Хоролі на танцмайданчику зустрів дівчину із Ковтунів, спливло немало часу, відбулося багато подій. Народили чотирьох доньок, мають чотирьох онуків і чотирьох правнуків, гарних зятів. "Кожному хочеться хоча б на день народження подарунок зробити. Бодай невеличкий. Та з нашими пенсіями це важко вдається", ділиться думками мій співрозмовник.
Та як би там не було, а Кирильці вже кілька десятків років із своєю газетою "Вісті Хорольщини". Леонід Дмитрович хвалиться: "Ми - патріоти свого міста і Хорольщини. Нам цікаво знати про місцеві новини. Щонеділі ходжу в українську церкву і читаю "Вісті Хорольщини" - ото мої джерела інформації".


Його іменем назвуть вулиці, про нього розповідатимуть школярам…


Сергій Олексійович Сергієнко прийшов у військову частину 21 грудня 2016 року. Згадує мама як її синок клацав пультом телевізора, перемикав канали і ловив будь-які звістки про АТО. Коли заходила мова про Донецьк і Луганськ, від екрану погляду не відривав. А за кілька місяців посадив біля себе на дивані неньку і сказав: "Піду я, мамо, в армію. Пора це (кивнув на екран) закінчувати". Промовив ті слова таким тоном, що вона зрозуміла: сперечатися даремно. Жінка гідно виконала свою материнську роль: загнала тривогу глибоко-глибоко під серце, "одягла" на обличчя посмішку (щоб сина не тривожити) і благословила свою дитину рідну землю захищати.
21 грудня 2016 року молодий солдат вперше став перед своїм командиром. Час зараз такий, що ми не можемо називати ні військове звання, ні посаду, ні ім`я командира. А слова його привести можна: "Спочатку ми побачили, що Сергій дуже порядний. Потім зрозуміли який він організований. А потім переконалися у його надійності. На війні, як на війні. Що 200 років тому, що зараз головним є правило: про себе забувай, а про товариша дбай. От таким був Серьожа Сергієнко. На бойовому завданні він був надійний, мов скеля”. - Це слова його побратимів. Сергій прослужив в армії три місяці, а поводив себе як кадровий військовий. Навички ведення бою, поведінку у розвідувальній вилазці, тактику оборонних дій опанував так, наче роками у військовому училищі вчився.
"Він був дуже здібним хлопчиком. Мав хваткий, аналітичний розум, - згадує про свого вихованця його класний керівник, а нині голова РДА Л.М. Звірко. У 5-6 класі вчився посередньо. А потім я почала виявляти серед класу здібних дітей. Давала учням завдання підвищеної складності, для вирішення яких треба не тільки мати добру пам`ять, а і уміти співставляти і порівнювати різні факти, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Серьожа складні завдання "лущив" мов насінини. Почав поглиблено вивчати історію, їздив на предметні олімпіади у район. Часто ставав їх переможцем. Вигравав і у відмінників із міських шкіл. Серед десятків знавців шкільного курсу історії він був кращий."
Мрія хлопця про те, щоб вчитися на історичному факультеті педагогічного університету не збулася. Перед самим випускним помер батько. Мама з трьома дітьми на руках не могла фінансово "потягнути" синового навчання в інституті. Ще за батькового життя Сергій навчився каменщикувать, штукатурить. Ходив із татом на роботу в будівельну бригаду. Коли став єдиним чоловіком у сім`ї, робочі навички згодилися. Пішов на заробітки, підзбирав грошей і вступив у Хомутецький технікум, де на ветеринарів навчають. Із дипломом у кишені повернувся у рідну Новоаврамівку. На роботу став на МТФ №1 с. Староаврамівка. Із доярками-жіночками у роботі зійшовся, у начальства в авторитеті був і зарплату непогану мав. Живи і потішайся. Не виходило у Сергія тішитися життям, коли на рідній землі отакі рани кровоточать. Пішов в АТО, щоб війну скінчити. Сумління покликало. Хотів свою Україну у шати свободи і нового життя одягнути.
День Соборності 2018 року в районі розташування Серьожиного підрозділу не передвіщав нічого лихого. Бойових виходів не планували, і сепаратиські обстріли притихли. Незважаючи на це українські солдати - завжди напоготові. Груди захищені бронежилетами, на головах - кевларові шоломи. Звідки прилетіла та триклята міна ніхто навіть не зрозумів. "Якась зальотна," - подумав командир і помітив як почав осідати Серьожа Сергієнко. Вони стояли один біля одного: поруч. Солдата і його командира розділяли якісь-то двадцять сантиметрів. Командир після вибуху міни як стояв, так і продовжував стояти. А наш Сергій осів, упав на коліна, а потім обійняв матінку-землицю. Осколок міни увійшов між бронижилетом і шоломом.
…Вишивала мама рушника для сина. Клала на полотно червоні макові пелюстки. Мріяла вислати того рушника на синове весілля. Не сталося! Не судилося! Поставили на ті червоні маки домовину із тілом Сергія.
Патріота України, вірного сина рідної землі в останню путь проводжала уся Новоаврамівка. Траурний кортеж із тілом покійного зустрічали стоячи на колінах. У горі схилилися і старий, і малий, і чоловіки, і жінки. Провести бойового побратима приїхав увесь його взвод. У військових одностроях із траурними пов`язками на рукавах йшли бійці, що ще позавчора були в одному окопі із Сергієм Сергієнком. В їхніх очах - сталева криця, уста - стиснуті у нитку. Коли труну з тілом героя опустили в яму, вони підійшли до краю ще відкритої могили і всі як один опустилися на коліна. Новоаврамівка умилася сльозами. Проводжають загиблого усі АТОвці Хорольського району, приїхали і Миргородські патріоти. За труною йдуть депутат обласної ради Ф.А.Мухтаров, голова РДА Л.М. Звірко, голова районної ради В.А. Мартюк, перший заступник голови РДА С.Г.Абрамов, сільські голови Хорольщини, працівники державних установ, керівники АФ "Хорольська", працівники ферми, на якій працював С.О. Сергієнко. Слухає прощальні слова і заливається слізьми Сергій Васильович Вакуленко, ветеран праці земляк Героя. Він навіть не приховує емоцій: "Це ж майже син мій. Однокласник моєї доньки. Пацан не встиг пожити, і отаке…"
Над схиленими головами земляків линуть слова Л.М. Звірко: "Список лицарів, що поклали свої життя за мир в Україні поповнить прізвище цієї ясноокої дитини. Будував плани, кохав, мріяв… Усе це перервала ворожа куля. Твоїм іменем, Сергію, ми називатимемо вулиці, про твій подвиг будемо розповідати дітям, пам`ять про Тебе буде вічна. А тим, хто розв`язав цю війну хай не буде спокою, хай земля горить у них під ногами".
Сергій Олексійович Сергієнко назавжди лишиться двадцятидев`ятирічним. Героєм, що зберіг вірність Присязі українського воїна, до свого останнього подиху. Він мріяв одягнути свою Україну у шати свободи...


"Вийшла Зірка, запалала, Новий рік подарувала"


Зима дуже красива і неперевершена пора року. Безліч людей любить зиму більше ніж літо, оскільки краса цієї пори заворожує. Сніжинки, що падають із голубенького неба, лід, який покривається на поверхні доріг, іній, який окутує гілочки дерев- все це дуже красиво.
І як красиво, і гарно було спостерігати за новорічними святами і традиціями, які пройшли на Україні і, зокрема, у Покровській Багачці.
30 грудня 2017 року у Покровськобагачанському СБК відбувся святковий новорічний концерт. Свято розпочалося зі слів ведучих: Мироненко Анни та Кириленко Анни, після чого квартет "Ніжність" (Горбань І., Семенюта Н., Кириленко А. та Сергієнко Л.) відкрив свято пісенним дарунком.
Новорічні святкові вітання лунали з уст сільського голови Віти Миколаївни Решти до жителів громади.
Концертну програму заповнили солісти свята: Кривобок Наталя, Ситнікова Настя, Ткаченко Ілля, Половинка Даша, Верхоланцев Владислав, Тимченко Олена, Романча Ірина, Сапа Ольга, Романча Людмила, Верхоланцева Ліда, Дворнік Людмила, Федечко Ольга (це був її дебют у сольному виступі), Кириленко Анна та Кириленко Микола.
Глядачі свої бурхливі оплески дарували нашим талановитим танцюристам старшої танцювальної групи "Мрія"( Мироненко Ал., Гиря К., Ляшенко Д., Клименко К., Ситнікова Н., Лапко Н., Пономаренко Ж., Семенюта Д., Стригун К., Акопян Т., Акопян Г., Джуган А., Половинка Д., Мироненко Ю., Матюшенко П., Рубан В.), які затанцювали запальний танок "Ковбойський".
Учасники молодшої танцювальної групи "Посмішка"(Роздайбіда М., Клименко О., Антоненко А., Кочура М., Рубан О., Гунько В., Гунько М., Семенюта В., Петрова К., Охремчук О-ра, Брижко В., Кавалер Н., Кірій Д.,Дятьковська Я., Верхоланцева Є.,Кривобок Н., Хоменко А., Почоменко С., Іщенко В.) запам'яталися всім глядачам своєю дитячою енергією, приємними посмішками і вдалим виконанням танцю "Дзвін Нового року".
Новинкою нашого свята став повільний танець "Зимовий вальс", у виконанні Семенюти Діани та Майби Дениса, Сергієнка Владислава та Стригун Катерини, Деркача Сергія та Єрченко Юлії.
Приємно було спостерігати за виступом наших найменших учасниць, а саме Кірій Діани, Кавалер Насті та Кривобок Наталії. Ці дівчатка, в гарно- одягнених костюмах, виконали пісню "Циганочка".
Пісню "Дівчинка русява" нам співали Клименко Олександр, Роздайбіда Максим, Кочура Микола та Антоненко Артем. А Настя Кавалер, як справжня русява дівчинка з косичками на голові, дарувала позитивний настрій всім гостям своїми танцювальними кроками біля хлопчиків.
Жодне наше свято не проходило без наших театралів - Гуржій Ірини та Тимченко Світлани, які подарували позитивний настрій і гарний сміх всім глядачам у залі. Адже, як говорять "Сміх - це сонце: воно проганяє сум з людського обличчя".
Своїми дуетними виступами вражали: Сапа Ольга та Гунько Галина, а також Верхоланцева Ліда та Гуржій Ірина.
Пісню "Тільки в Україну" заспівали чоловічий ансамбль, у новому складі: Деркач Микола та його внук Деркач Сергій, Кириленко Микола, Кисляк Микола та Верхоланцев Владислав.
Наприкінці свята лунало вітання від Діда Мороза та Снігуроньки. Ці ролі грали Верхоланцев Владислав та Хоменко Асія. Вони слухали віршики від діток, які завітали на наше свято і кожному з них вручали смачні цукерки. А також, Дід Мороз зачитав вітальний лист для іменинниці-Джуган Альони.
І ось, наше свято добігло до кінця. Фінальними номерами новорічного концерту була щедрівка "Добрий вечір, люди, у вашій теплій хаті" і пісня "За столом збирається родина" у виконанні вокального ансамблю "Надія"(Гунько Г., Верхоланцева Л.,Сапа О.,Романча Л., Давиденко Т., Деркач М., Кисляк М., Крутько Л., Гуржій І.,Федечко О., Дворнік Л. та Тимченко С.).
Новорічних свят, перш за все, чекають діти, бо вони - це наше майбутнє!
І саме для них, 12 січня 2018 р. у Покровськобагачанському СБК пройшла дитяча розважальна програма \"Караоке у П.Багачці". Бажаючих діток приймати участь виявилося багато. До 2го туру пройшли: Семенюта Віка, Стригун Катя, Антоненко Артем, Клименко Саша, Ситнікова Настя, Клименко Катя, Ляшенко Даша, Лапко Настя та Гиря Каріна. За оплесками глядачів було обрано 4 фіналістів. Це - Семенюта Віка, Стригун Катя, Кривобок Наташа та Антоненко Артем. За підрахунками глядацьких голосів ось які місця посіли наші фіналісти: 4 місце-Стригун Катя, 3 місце - Антоненко Артем, 2 місце - Кривобок Наташа та 1 місце здобула СеменютаВіка! Кожному з учасників було вручено невеличкі подаруночки і солодощі. Вітаємо наших учасників і переможців! На святі також проводилися дитячі конкурси, цікаві ігри та казки. Для діток пройшов показ казки про Івана Царевича, в якій взяли участь Тимченко Світлана, Скрипніченко Людмила, Тимченко Олена та Кириленко Анна. Далі дитячі ігри та ще одну казку з дітками проводила Тимченко Олена. Приємно було чути у залі як дитячий, так і дорослий сміх). У паузах, щоб глядачі не сумували, старша танцювальна група "Мрія" виконали веселий танок "Музико, грай"! Час пролетів дуже швидко і наше дитяче свято добігло до кінця. Завершенням була пісня "Кто-то счастье ждет" і запалення новорічних бенгальських вогників.
Щиро дякуємо Покровсько-багачанській сільській раді за допомогу у організації і підтримці художньої самодіяльності та наданої матеріально-технічної бази для Покровськобагачанського СБК.
Всім учасникам свята, гостям, глядачам і читачам газети ми бажаємо:
Дай Боже Вам любові і тепла,
Добра в сім'ї і затишку в оселі,
Щоб щастя світла музика текла
В різдвяні свята, щедрі і веселі!
З Новим - 2018 роком всіх Вас!

Анна Кириленко, директор Покровськобагачанського СБК
Фото Володимира Кочури


Напередодні Різдва Христового багатодітна родина отримала подарунки від депутата обласної ради Фахраддіна Мухтарова


"Я щиро вдячна Богу, що він подарував велику радість і щастя для мене і моєї родини. Так склалася доля, - моє серце ніжно зігрівають діти, надихають, радують своїм життям, своїми ще маленькими чи вже майже дорослими перемогами, - з неприхованим відчуттям піднесення зізнається мати багатодітної родини Тамара Володимирівна Гришко із села Куторжиха Петракіївської сільської ради. - Я щира вдячна Богу за людей, рідних та знайомих, які допомагають, підтримують. Не відкрию великий секрет, коли скажу, що забезпечувати і виховувати семеро дітей було раніше і залишається сьогодні досить складно. Це велика тривога і відповідальність. У переддень великого православного свята, користуючись нагодою, через районну газету, хочу сказати слова великої вдячності односельцям, рідним та знайомим, сільській раді, соціальним працівникам, які нас завжди підтримують. Добра вам, міцного здоров`я й незгасних світлих теплих днів у вашому особистому і професійному житті".
У п'ятницю, 5 січня, напередодні святвечора та Різдва Христового із гарним настроєм та подарунками до багатодітної родини Гришків завітали гості. Привітали із Різдвом Христом, бажаючи добра, чистого мирного неба, міцного здоров`я, порозуміння і підтримки, сімейного благополуччя та родинного тепла, Петракіївський сільський голова Григорій Тритяк, фахівець із соціальної роботи Тетяна Стеценко, представники громадської приймальні та вручили святкові солодкі подарунки, продукти харчування від депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова.


Громадська приймальня депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова інформує


"У цей непростий, скрутний для кожного з нас час, ми повинні об'єднуватися, дбати і підтримувати один одного", - говорить депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров. І це не просто слова. За ними стоїть повсякденна робота із надання конкретної допомоги жителям району та родинам, які її потребують.
Так, напередодні Нового року за рахунок благодійного фонду Фахраддіна Мухтарова були закуплені солодощі для дітей та продукти харчування. Вони були врученні малозабезпеченим та багатодітним родинам Хорольщини. Однією з таких сімей стала багатодітна родин Пасевич. Світлана Петрівна самотужки виховує шістьох дітей: Лізу й Станіслава, які навчаються у четвертому та шостому класах Штомпелівської школи, Катю і Таню - вихованців ДНЗ "Веселка", і найменших Олексія й Іллю. Тож, солодощі і продукти харчування, які передали від депутата Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтарова працівники його громадської приймальні, стали гарним новорічним подарунком.
Вони привітали родину з початком новорічно-різдвяних свят, побажали добра, здоровя, оптимізму й натхнення, щоб завжди у їх домівці лунав дитячий гомін.


Громадська приймальня депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова інформує


Днями депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров зустрівся із чемпіоном світу з кікбоксінгу за версiєю WTKA Максимом Устименком. Юнак проживає у Покровській Багачці, навчається у школі, проте його захоплення кік-боксингом, тайським боксом та козацьким двобоєм увінчало його ім'я численними перемогами і заслужено вибореними нагородами.
Як під час розмови скромно зізнався Максим, шлях до його спортивного олімпу пролягає через наполегливість та дисципліни, професіоналізм тренерів Василя Галича і Вадима Чайковського із бійцівського клубу "Січ" (м. Лубни, Хорол). Поділився юнак і враженнями від участі у обласних та всеукраїнських змаганнях, чемпіонаті світу з кікбоксингу, який проходив у Італії.
Фахраддін Мухтаров побажав юнакові спортивної наснаги, подальших перемог як на ринзі, так і в навчанні та вручив матеріальну допомогу. При цьому деп. обл. ради підкреслив, що вбачає одним із основних завдань виконавчої влади та місцевого самоврядування - це підтримка творчо обдарованої молоді, як у спорті, так і в науці.


На урочистостях із нагоди вIдкриття відремонтованої амбулаторIї


23 грудня, у Новоаврамівці, біля приміщення амбулаторії загальної практики сімейної медицини, зібралося чимало жителів та гостей об'єднаної громади. І покликала їх до себе визначна для жителів подія. За фінансової підтримки депутата Полтавської обласної ради Ф.А. Мухтарова, агрофірми "Хорольська", депутата Новоаврамівської сільської ради В.А. Яценка завершилися внутрішні роботи із реконструкції приміщення амбулаторії.
"Для кожного із нас, як прийнято говорити, моя мала батьківщина, це завжди значно ближче і ширше поняття і значення, аніж звучить на словах, - говорить голова Новоаврамівської об'єднаної територіальної громади Олена Дембовська. - Це земля наших батьків і країна власного дитинства. Кожен його куточок просякнутий теплими спогадами, згадками і пам'яттю про людей, односельців, з якими кожен із нас зростав, розраховуючи на мудру пораду старших, допомогу та підтримку.
Сьогодні виключно від нас, жителів, виконавчого комітету і депутатського корпусу сільської ради залежить стан та забезпечення благоустрою та соціальної сфери. І дуже приємно, що, у цій праці, святій справі, нам допомагають. Велику фінансову підтримку надають: депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров, агрофірма "Хорольська" агропромходингу "Астарта-Київ", її генеральний директор Павло Кандиба, заступник із соціальних питань Володимир Коряк, керівники фермерських господарств, приватні підприємці. Тому дуже приємно говорити про нашу співпрацю, їх значну підтримку у розбудові закладів соціальної сфери. Зокрема, сьогодні дуже приємно говорити про значну для села та їх жителів подію, реконструкцію Новоаврамівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. На проведення цих робіт, у співфінансуванні сільської ради і депутата обласної ради Фахраддіна Мухтарова, який спрямував кошти із Полтавського обласного фонду розвитку територій, було освоєно 160 тис. грн. Дякую за допомогу агрофірмі "Хорольська", яка не лише виділа кошти на заміну вікон та дверей на енергозберігаючі, але й щоденно є надійним партнером у вирішенні багатьох питань життя громади та закладів соціальної сфери".
Розпочинаючи урочистості з нагоди славної для села та їх жителів події, його ведуча Вікторія Гавриленко запросила до слова гостей. Першим звернувся до жителів села та гостей завідуючий Новоаврамівською амбулаторією загальної практики сімейної медицини Сергій Павленко.
Після закінчення Харківського медичного інституту, проходження інтернатури, 3 серпня 1986 року за направленням на посаду головного лікаря дільничної лікарні, він розпочав свою роботу у Новоаврамівці. Відтоді минув тридцять один рік турботи про здоров`я жителів. Упродовж цих років, як зазначив під час виступу Сергій Петрович, незважаючи на всі труднощі, “...працювали і працюємо, живучи з громадою одним життям, дбаючи і підтримуючи одне одного. Нині мені дуже приємно адресувати слова великої вдячності від імені колективу амбулаторії та жителів за виділені кошти й проведений великий обсяг робіт тим людям, які зробили від себе все залежне, щоб наш медичний заклад відповідав сучасним вимогам часу. Спасибі Вам, шановні голова нашої громади Олено Дембовська, депутати Новоаврамівської сільської ради, депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову. Адже у цей непростий час ви знайшли можливість спільно виділити 160 тис. грн. і забезпечили проведення якісних ремонтних робіт. Слова вдячності адресую головам Хорольської райдержадміністрації Ларисі Звірко, районної ради Вірі Мартюк, головному лікарю ЛЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Леоніду Соболю, агрофірмі "Хорольська" агропромхолдингу "Астарта-Київ", його генеральному директорові Павлу Кандибі, заступнику із соціальних питань Володимирові Коряку, які виділили кошти на заміну вікон і дверей".
На урочистостях з нагоди відкриття оновленого приміщення амбулаторії, виступили гості. Про роботу щодо залучення коштів підтримки і розбудови громади, закладів соціальної сфери вели мову голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, Новоаврамівської об'єднаної громади Олена Дембовська, головний лікар ЛЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Леонід Соболь.
"Мені дуже приємно бути з Вами, розділити цю урочисто-святкову мить, - сказав, звертаючись до присутніх депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров. - Проблем у громаді, у закладах соціальної сфери, багато, і кожна із них потребує значних видатків.
За короткий період цього року нам удалося залучити більше десяти мільйонів коштів як з обласного, так і державного бюджетів до Хорольського району. Не так багато минуло часу від заміни 78 вікон у Новоаврамівській гімназії, суттєвого оновлення спільного харчоблоку Ковалівського дитячого садочка та школи. Сьогодні - завершений ремонт приміщення амбулаторії. Це наша спільна робота. І мені дуже приємно, що кожен, розуміючи потребу вносить свій вклад у покращення життя громади. Це і депутатський корпус сільської ради, місцеві товаровиробники, які поряд із розвитком своїх підприємств приділяють значну увагу розвитку села, благополуччю їх жителів. Спасибі Вам усі за допомогу. Від себе, як від депутата Полтавської обласної ради, я обіцяю і надалі шукати можливості, кошти задля реалізації проектів щодо оновлення наших сіл, покращення надання як медичних, так і освітніх послуг, благоустрою населених пунктів. Твердо переконаний, що тільки разом, спільно, єдиною командою ми зможемо реалізувати намічені плани, покращити добробут кожної родини нашого щедрого на таланти і працьовитих людей Хорольського краю".
Від імені агрофірми "Хорольська", її генерального директора Павла Кандиби, звернувся заступник директора із соціальних питань Володимир Коряк. Він підтримав виступаючих щодо тісної і плідної подальшої співпраці щодо розвитку громади. Запевнив, що як і нині, так і в подальшому агрофірма "Хорольська" не буде стояти осторонь вирішення тих питань, якими переймаються депутати і жителі Новоаврамівської об'єднаної територіальної громади.
Гості перерізали стрічку відкриття амбулаторії після проведеного оновлення приміщення. Учні Новоаврамівської гімназії, Мар'яна Гайдур і Костянтин Юровський вручили запашний коровай.
…Відчинилися двері оновленого медичного закладу. Жителі разом з гостями оглянули приміщення. Світлі та затишні кімнати прийому громадян, проведення процедур, палату стаціонарного перебування хворих, стоматологічний кабінет...


Гарна традиція продовжується


У житті будь-якої дитини День Святого Миколая є особливим, адже в цей день кожен малюк очікує на подарунки.
Для керівництва Хорольського району уже стало доброю традицією цього святкового дня дарувати дітям радість. Голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради - Віра Мартюк, начальник відділу освіти молоді та спорту Ірина Потерайло та Наталія Бровко, директор Хорольського районного центру для сім`ї дітей та молоді райдержадміністрації відвідали й, з найкращими побажаннями, вручили гарні та солодкі подарунки малечі у родинах Тимофієвих із міста Хорол та Бичкових із Штомпелівки.
Вони поспілкувалися із родинами, обговорили нові проблеми сімей та сердечно вітали зі святами, а дітлахи отримали подарунки.


Такими школами не кожне місто може похвалитися: як у Клепачівській ОТГ ремонтують навчальні заклади


Невелике село Клепачі в Хорольському районі у 2015 році стало центром об’єднаної територіальної громади. Навколо нього об’єдналися Новачиська та Шишаківська сільські ради. Загалом до складу Клепачівської ОТГ входить 12 населених пунктів. Уже два роки громада власними силами, але не без допомоги держави, вирішує набуті роками проблеми: потребують ремонту розбиті дороги, чотири школи, дитячі садки, ФАПи та амбулаторія, треба закінчити роботу над освітленням вулиць і таких «треба» незліченна кількість. Проте тут упевнені, якщо поставити мету, результату обов’язково досягнеш. І нова техніка, відремонтовані навчальні заклади, сільська рада, вуличне освітлення – доказ тому.
Робота над створенням об’єднаної територіальної громади була надзвичайно трудомісткою. Адже доводилося переконувати людей у правильності об’єднання навколо Клепачівської сільської ради двох інших – Новачиської та Шишаківської.
– Ми проводили по декілька зборів у клубах, доводили людям, що об’єднавшись, будемо жити краще, – пригадує Микола Новоселецький, голова Клепачівської об’єднаної територіальної громади.
Після виборів влада громади, до речі, в сільській раді працює 20 молодих спеціалістів, середній вік яких 30 років, першочерговим завданням поставила перед собою – наведення ладу в усіх населених пунктах ОТГ. Комунальне господарство почало боротьбу з бур’янами обабіч доріг, сухостоєм, стихійними сміттєзвалищами.
Основні зусилля в році, що минає влада спрямувала на покращення інфраструктури, ремонт освітніх закладів. Відтак, у 2017 році тут провели капітальний ремонт внутрішніх приміщень Вергунівської ЗОШ І-ІІ ступенів, капітальний ремонт покрівлі та утеплення фасаду Шишаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, капітальний ремонт приміщення та фасаду сільської ради.
Шишаківська ЗОШ І-ІІІ ступенів має 4 корпуси, розташована на 3 га землі. Перший головний корпус – побудований в 1912 році Хорольським земством до 300-річчя правління дому Романових. Таких шкіл було побудовано в районі 4. Шишаківська й досі працює. У школі навчається 97 учнів.
– Із 25 грудня 2015 року ми перейшли на баланс Клепачівської сільської ради об’єднаної територіальної громади. З цього періоду в школі відбулося багато змін. У першому корпусі встановили нові двері, в корпусі № 2 оновили 17 вікон. Зараз перекривають покрівлю, роблять утеплення та вимощення. Сільська рада оплачує харчування для школярів пільгових категорій, таких дітей в навчальному закладі 37. І що, дуже важливо, оптимізації вчительського складу не відбулося, – розповіла Вікторія Артеменко, директор Шишаківської школи.
– На сьогодні, маючи в бюджеті 24,3 млн грн. ми виділяємо певну суму коштів для того, щоб освіта і медицина були на належному рівні.
У Шишаківській школі ми відремонтували дах й утеплили фасад. Було витрачено 1 млн. 200 тис. грн. коштів. Навесні робота буде продовжена. І у 2018 році хочемо зробити капітальний ремонт класів, які знаходяться в цій школі. Зараз триває підготовка до переобладнанням газової системи опалення на твердопаливну. Котли закуплені і на зимових канікулах розпочнеться в школі ця робота, – додав Микола Новоселецький.
Не кожна сільська школа, ще й дев’ятирічка, може похвалитися відмінним ремонтом. А от у Вергунівській ЗОШ І-ІІ ступенів він є. Буквально за 4 місяці в навчальному закладі установили енергозберігаючі вікна та двері, зробили капітальний ремонт коридорів й класних кімнат, оновили дошки та парти. До слова, в школі навчається 91 учень.
– Наша школа збудована у 1967 році. Тривалий час тут не проводився ремонт. Нині школа, як новенька. Очікуємо з дня - на- день приходу нових парт, адже ті, що є придбані ще в 1960-1980-х років, – каже Світлана Сторчак, директор Вергунівської ЗОШ І-ІІ ступенів. – У мріях – оновити комп’ютерний клас, купити інтерактивну дошку, закупити фізкабінет.
Щороку в громаді виділяють гроші на освітлення вулиць, цьогоріч ця сума – близько 500 тис грн. 80% населених пунктів ОТГ освітлені. Не горять ліхтарі лише в тих селах, де знаходиться 2-3 хати, бо це дуже великі затрати, пояснює голова об’єднаної громади.
До теми: Громада на Полтавщині майже стовідсотково освітлила вулиці
Пишаються в ОТГ і налагодженим транспортним сполученням. Так, між селами громади і районним центром 4 рази на тиждень курсує автобус. Є і шкільний транспорт. Нині тут реконструюють одне з приміщень під гараж для автобусів та трактора.
Питання безробіття в ОТГ не стоїть, адже на території діє потужне сільгосппідприємство, яке забезпечує робочими місцями понад 400 осіб та платить ПДФО до бюджету громади.
У найближчих планах – забрати на баланс сільської ради амбулаторію і 2 фельдшерсько-акушерських пункти.
– Питання стоїть в тому, що нині вони на районному бюджеті і для того, щоб нам провести ремонт приміщень, треба забрати їх на баланс сільської ради. Зараз проводиться ця робота, думаю за місяць-два вона завершиться і ми розпочнемо необхідні ремонти, – пояснив Микола Миколайович.
Та не здобутками єдиними тут живуть. У Клепачівській ОТГ не приховують, що є чимало питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Гостро стоїть в об’єднаній територіальній громаді проблема питної води та розпорядження землею поза межами населених пунктів.
– Основні надходження до нашого бюджету – це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та від здачі землі в оренду. Питання землі дуже болюче для таких невеликих сільських рад, як наша, адже в нас близько 3 тисяч населення, потрібен поштовх, щоб ми за землю могли брати певну суму коштів, а не так, як зараз, коли договори укладені давним-давно і ми нічого не можемо зробити, щоб збільшити плату за оренду землі. Держава обіцяла змінити ситуацію ще в 2015 році, але поки що нічого так і не зробила ( йдеться про законопроект про передачу землі за межами населених пунктів у розпорядження місцевих рад, – прим. авт.). Нам сьогодні орендарі платять тільки 3% від суми, – каже голова Клепачівської ОТГ.
Питання передачі земель поза межами населених пунктів у власність і розпорядження місцевих рад поставили нещодавно Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману і під час національного прес-клубу реформ для регіональних ЗМІ «Децентралізація: підсумки та досягнення 2017 року, завдання на наступний рік». Варто зазначити, що нині у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів щодо передачі землі за межами населених пунктів у розпорядження місцевим радам. Досі жоден з них не проголосований.
– Така ініціатива є, вона вже зареєстрована у парламенті і я хотів би, щоб саме ОТГ набули права якомога швидше, на володіння і розпорядження землями за межами населених пунктів, – коментував Володимир Гройсман. – Це дуже важливо, але є ще ряд ініціатив більш комплексних. Є ініціатива Президента, яка більш ширша і стосується в тому числі і кадастру (йдеться про проект закону №7363 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення та діяльності дрібних фермерських господарств і деконцентрації повноважень у сфері земельних відносин» – прим. авт.). Тому це може зайняти більше часу для прийняття необхідних рішень. Ми проведемо консультації з парламентом, щоб визначитися, як краще: чекати більше комплексний закон чи прийняти короткий (очевидно, йдеться про урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління земельними ресурсами в межах території об’єднаних територіальних громад» – прим.авт.) й увести в дію. Я прихильник короткого закону, який ми внесли. Будемо бачити.
Складна в Клепачівській ОТГ й ситуація з водою, адже пересихають колодязі, водогони є не в кожному селі.
– Це проблема для багатьох сіл не лише нашої ОТГ. Води в колодязях нестає. Минулого року в нас навіть у ставках не стало води, – говорить Микола Новоселецький. – Люди зверталися до нас із цією проблемою, просили допомогти із пробиттям свердловини. Але це питання на кілька мільйонів. Тому жителі самостійно пробурюють свердловини, об’єднуючись. На сьогодні Клепачі і Вергуни мають централізований водогін, а в Шишаках, Новачисі, інших селах немає артезіанських свердловин. Питання будемо вирішувати. У Шишаках плануємо в 2019 році, бо це трудомістка робота, пробурити одну-дві свердловини для експлуатації підземних вод.
Проблему з питаною водою можна вирішити в наступному році, адже держава розробила бюджетну програму «Питна вода». Але для цього необхідно громадам підготувати належний проект.
– Громади мають готуватись до підготовки проектів не тільки ДФРР, не тільки під інфраструктурні субвенції, а й під окремі програми водопостачання, водовідведення, – зазначав Олександр Слобожан, голова Асоціації міст України під час національного прес-клубу реформ для регіональних ЗМІ «Децентралізація: підсумки та досягнення 2017 року, завдання на наступний рік».
У планах Клепачівської ОТГ на 2018 рік – завершити ремонт шкіл, провести капітальний ремонт амбулаторії, закінчити освітлення в усіх населених пунктах та відремонтувати дороги.


депутат районної ради Анатолій ПАСЮТА: "Найперше наше завдання на селі - це підтримка соціальної сфери»


19 грудня у Ялосовецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів провели спільну зустріч, ведучи мову про забезпечення й подальшу підтримку цього навчального закладу, голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Абрамов, начальник відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Ірина Потерайло, Ялосовецький сільський голова Сергій Турчанінов. Взяли участь і депутати Хорольської районної ради - голова правління СВК "Перемога" Анатолій Пасюта та головний лікар ЛЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Леонід Соболь. Вони родом із цього мальовничого краю Хорольщини, у минулому - випускники Ялосовецької середньої школи, тому завжди вболівають і підтримують громаду і заклади соціальної сфери.
Упродовж зустрічі її учасники разом із директором Ялосовецької ЗОШ І-ІІІ ст. Ларисою Жеденко оглянули приміщення спортивної зали, де за кошти районного бюджету замінені останні сім вікон на енергозберігаючі, класні кімнати, у тому числі й ті, де були проведені ремонтні роботи.
По школі, як наголошувала, зі словами вдячності, Лариса Антонівна, завершені роботи із перекриття даху, замінені ще тринадцять вікон (крім того, у спортивній залі - 18), придбали три комплекти шкільних меблів для учнів середніх класів, оновлений комп'ютерний клас та проведено освітлення класів. Це вдалося зробити завдяки підтримці Ялосовецької сільської ради, активності та небайдужості її голови Сергія Турчанінова та депутатського корпусу, підтримки районної влади, депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова. Зокрема, користуючись нагодою, директор ЗОШ Л.А. Жеденко від імені колективу школи подякувала депутату районної ради Анатолієві Пасюті за придбання навчальному закладу сучасного кольорового принтера та посуду для харчоблоку, підтримку у придбанні костюмів для шкільних артистів та проведенні ремонтних робіт у навчальному закладі.
"Найперше наше завдання на селі - це підтримка соціальної сфери, із якої першочерговими є дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади, - наголошував під час спільної зустрічі у Ялосовецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів депутат районної ради Анатолій Пасюта. - Завдяки спільній, злагодженій роботі районної виконавчої влади, депутатів сільської та районної рад, депутата Полтавської обласної ради Фахраддіна Мухтарова, сільської ради та базового господарства ДП "ДГ ім. 9 Січня" нам вдалося чимало зробити. Сьогодні ми аналізуємо нашу роботу, спільно визначаємо пріоритетні завдання на завтра, наступний календарний і фінансовий рік".


ДО СЛУХНЯНОЇ ДIТВОРИ ЗАВIТАВ IЗ ПОДАРУНКАМИ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ


Щороку на 19 грудня припадає чарівне й незабутнє свято Святого Миколая. Усім діткам, які гарно поводили себе протягом року у дитячому садочку, гарно навчалися у школі, він обов'язково покладе під подушку гарні й давноочікувані подарунки та солодощі, а хто не дуже добре - то й прутика може знайти на ранок. Але ми всі добре знаємо, що у нас дітки всі слухняні.
До свята Святого Миколая у Ялосовецькій сільській раді відбулися святкові заходи із гарними віршованими, театралізованими постановками та виступами маленьких вихованців дитячого садочка та учнів школи. А щоб кожне маленьке серце повнилося незабутніми миттєвостями свята, їх фінансово й організаційно підтримали Ялосовецька сільська рада і особисто голова Сергій Турчанінов і місцеве господарство ДГ "ДГ ім. 9 Січня" та його директор Андрій Пасюта.

"Мені ляльку! Мені книжку, а мені цукерок трішки, шоколадок та горішків, торбу пряничків і трішки… Я собачку хочу дуже, а цукерки нам байдуже! Ну ходімо, швидше, діти, починає вже темніти. Скоро вже приїде до нас в гай наш святитель Миколай", - запальним театралізованим діалогом розпочалося святкування до дня Святого Миколая у Ялосовецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Веселою безпосередністю учнів п'ятого класу у виконанні театралізованої постановки "До нас завітав Святий Миколай" з імпровізованої сцени розгорнулося життя казкових та лісових героїв. Усім присутнім, батькам та рідним, гостям, які завітали на дитяче свято, було дуже важко стримати емоції. Тим більше, що саме їх діти, учні дарували святкове дійство, у якому роль символу Нового року, Святого Миколая виконав Сергійко Муригін, зірочок - Настуся Люнькова та Вікторія Нагірна, Янгола - Владислава Гавриленко. Всі вони завітали до світлини - родини, у якій на правах господарів виступили батько - Вадим Нікітін, мати - Яна Волошин, донька - Юлія Лемешко та син - Сергійко Мельник. У сюжетних святкових перипетіях порадували своєю виконавською майстерністю й неповторні маленькі актори, які виконали ролі дітей, які загубили листа до Святого Миколая (Славік Паламарчук та Кіра Сімакіна), та лісових звірів (Дмитро Мажар, Дмитро Нерода, Михайло Тумко та учениця шостого класу Настуся Кірдан).
Звичайно, не обійшлося у ці сценічні передсвяткові дні й без такого гарненького, але дуже підступного чорта - Саші Волоса. Він так відчайдушно прагнув відшукати неслухняних дітей, вередливих - та не вдалося. Уся дітвора ялосовецької громади дуже чемна і слухняна. Вона слухається батьків і гарно навчається.
Додали святкової, гарної і неповторної атмосфери святу талановиті вокальні виступи учнів школи. Пісню "Ой, пішла зима в танок" виконала учениця 10 класу Елеонора Хачатрян, "Ой, хто Миколая любить" - учениця 6 класу Вікторія Миколаєнко, дуети: "Молитва до Миколая" - Вікторія Нагірна та Юлія Лемешко, "Коли замерзла річка" - Гавриленко Владислава та Волошин Яна. Щирими й гучними аплодисментами присутні вітали виступ ансамблю учениць п'ятого класу, які подарували пісенну композицію "Нічка-чарівничка", а всі учні цього класу закликали прихід нового року і його чарівника Святого Миколая чарівними рядками пісні "В ніч на Миколая".
У кольорах вишиванок старшокласники підготували й виконали граціозний танок із рушниками й найщирішими побажаннями до Нового року та Різдва Христового. Вітання добра, чистого мирного неба, міцного здоров'я й благополуччя кожній родині прозвучали від Іри Житченко, Крістіни Тур, Каміли Романенко, Елеонори Хачатрян, Мар'яни Кулаковської, Альони Прядко, Сніжани Макутіної, Тані Тур, Юлії Іванчатенко, Вікторії Горьової, Аліни Кулик та Тані Черевко.
По завершенні вистави слова вдячності талановитій дітворі, педагогічному колективу адресували голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, директор Ялосовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Лариса Жеденко. Висловили своє захоплення гарно проведеним святом депутати Хорольської районної ради Анатолій Пасюта і Леонід Соболь, перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов, начальник відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Ірина Потерайло.
Підготувала це театралізоване казкове дійство педагог-організатор Людмила Кулаковська разом із класним керівником п'ятикласників Лілією Іванчатенко.
ДП "ДГ ім. "9 Січня" та сільська рада, особисто Пасюта Андрій Григорович, Турчанінов Сергій Савич, допомогли придбати дітям святкові подарунки.


Конкурс малюнку й цiкава екскурсiя


Дитинство починається з перших кроків
до рук матусі, перших кроків і не менш захоплюючих власних досліджень предметів поблизу, у кімнаті чи домі, на подвір'ї, спілкуванні з навколишнім світом. Саме тому дуже важливо з перших років життя виховувати у свідомості кожного малюка, хлопчика чи дівчинки, розуміння того, що можна робити, а що не треба робити. Адже, як всім відомо, діти молодшого віку ще не усвідомлюють, які можуть бути наслідки та відповідальність за можливість погратися тими чи іншими предметами. За цим повинні стежити, навчати й розвивати у виховно-ігровій формі разом батьки, рідні з вихователями дошкільного навчального закладу.
Напочатку грудня у селі Староаврамівка, у дошкільному навчальному закладі "Капітошка" відбувся цікавий та захоплюючий для кожного вихованця конкурс малюнків на тему: "Щоб в кожен дім прийшло благополуччя і не сталося біди, ми скажем наше дружнє "Ні" усім пожежам на землі". Під час його проведення вихованці ознайомилися із правилами пожежної безпеки, у тому числі й удома, причинами її виникнення. Цікавими для кожного стали розповіді про професію пожежника. Про їх нелегку і відповідальну працю, коли, у важку хвилину вони приходять на допомогу, рятуючи життя.
Дякуючи підтримці Староаврамівської сільської ради, яка виділила транспорт, вихованці ДНЗ "Капітошка", разом з вихователем Інною Лимарь та помічником вихователя Маєю Безрук, побували з цікавою екскурсійною поїздкою у районному секторі з надзвичайних ситуацій. Працівники державної рятувально-пожежної частини № 20 із задоволенням розповіли дітям про небезпеку виникнення пожеж, показали й розповіли про спецзасоби та обладнання, за допомогою яких працівники служби з надзвичайних ситуацій рятують майно та життя хорольців. Діти із задоволенням слухали та оглядали пожежні автомобілі та спеціальнізасоби захисту працівників, які вони використовують при ліквідації надзвичайних ситуацій.
На добру згадку про цікаву та пізнавальну екскурсію діти сфотографувались із пожежниками. Подарували їм свої малюнки.


"День Святого Миколая добром серця зігріває"


У холодну зимову пору, коли сніги засипають землю, коли ночі довгі, а дні короткі, всі українські діти з нетерпінням чекають той час, коли до них завітає Святий Миколай. 19 грудня, у Бригадирівській ЗОШ І ступеня та ДНЗ "Сонечко", було проведено чарівне свято "День Святого Миколая добром серця зігріває". Діти взяли активну участь у його проведенні. Вони гарно декламували вірші, співали пісні, танцювали. А наприкінець свята жодна дитина не залишилася без уваги та подарунків, які приготували для них спонсори.
"Діти - це наш найдорожчий скарб, наша надія, гордість і опора. Розвивати, підтримувати і заохочувати їх наш святий обов'язок, сім'ї, школи, громадськості, - звертаючись до дітей, педагогічного колективу сказав Ялосовецький сільський голова Сергій Турчанінов. - Тільки тоді наші діти будуть рости здоровими, щасливими та впевненими у завтрашньому дні. Це добре розуміють батьки, вихователі та вчителі. Дуже приємно, що у наш нелегкий час є люди, які готові прийти на допомогу. І роблять це вони безкорисливо, доброзичливо, від щирого серця. У народі говорять, що добра людина - це щаслива людина. Доброта обов'язково повернеться до того, хто її дарує від чистого серця.
Бажаю у новому, 2018 році, міцного здоров'я, щастя, благополуччя та творчих успіхів у навчанні вам, шановні діти та батьки, вихователі та викладачі. Нехай кожен ваш день буде сповнений радістю і натхненням, а серця завжди б'ються в унісон із щедрістю дитячих сердець".
Від імені педагогічного колективу Бригадирівської ЗОШ І ступеня та учнів цієї школи, колективу ДНЗ "Сонечко" та малечі, щиро дякуємо нашим благодійникам, які підтримали проведення свята. З приємністю їх називаємо. Це, начальник відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації Ірина Миколаївна Потерайло, Ялосовецький сільський голова Сергій Савич Турчанінов, приватні підприємці: Іванчатенко Микола Олександрович, Ашомко Василь Адамович та Ашомко Анатолій Васильович, Сидоренко Олександр Якович, Білик Віталій Миколайович, Гетьман Сергій Григорович та Гетьман В'ячеслав Сергійович.
Тож наслідуємо добро і вчинки Миколая! Нехай це свято стане для нас святом Милосердя, святом Доброти!

Алла Соболь, завідуюча ДНЗ "Сонечко"


Життєвий шлях довжиною У дев`ять десятиліть


Народна мудрість говорить: "Життя прожити, не поле перейти". Тому той, хто власною дорогою життя дістався похилих літ, щаслива людина. Такою є Бойко Ганна Тимофіївна із села Новоіванівка, Ялосовецької сільської ради, яка 17 грудня відсвяткувала свій 90-річний ювілей.
Нелегке життя прожила Ганна Тимофіївна, бо не на словах знає, що таке голод, війна, післявоєнна розруха. Народилася Ганна Тимофіївна 17 грудня 1927 року у селі Новоіванівка у сім`ї Волошина Тимофія Петровича та Тетяни Іванівни. Батько був репресований за політичними мотивами ще до війни. Відбув 18 років таборів. Мама піднімала сама своїх трьох малолітніх дітей. З сумом згадує Ганна Тимофіївна, як прийшли німці, як мама ховала їх з сестрою, щоб не забрали в Германію, як тяжко працювали, будуючи дорогу, яку тоді називали "Большак". Після війни відбудовували село. Ганна Тимофіївна не цуралася ніякої роботи: працювала на фермі, ланковою ланки із вирощування кукурудзи, за що у 1962 році відзначена державною нагородою. Разом з чоловіком Микитою виховали чотирьох дітей. На жаль, чоловік помер у 1985 році, коли найменшій донечці Світлані виповнилося тільки 12 років. Ганна Тимофіївна працювала ще 15 років на різних роботах після виходу на заслужений відпочинок, щоб підняти на ноги наймолодшу доньку та допомогти своїм дітям.
Страшне горе знову постукало до серця Ганни Тимофіївни. Навесні цього року помер її найстарший син Іван, який проживав у Комсомольську.
Зігнули роки і тяжка праця спину бабусі Ганни, але не зігнули її силу волі, спрагу до життя та до роботи. У свої 90 років бабуся ще сама вправляється по господарству, має світлий розум, добру пам`ять, читає газети. Радіє бабуся, що має таких хороших дітей, не нахвалиться своїми невістками та зятями, має дев`ять чудових онуків і шість правнуків.
Люблять і поважають Ганну Тимофіївну і всі односельці за її мудрість і доброту. Отож, у її світлий день народження, завітали привітати бабусю з ювілеєм діти та онуки, депутат села Новоіванівка Волошин С.М., Ялосовецький сільський голова Турчанінов С.С., які вручив ювілярці запашний український коровай і квіти. Бабуся радо ділилася спогадами про своє життя, раділа гостям.
Тож шановна Ганно Тимофіївно з нагоди вашого 90-річного ювілею прийміть найщиріші вітання! Здоров`я Вам міцного з роси і води, щастя земного на довгі роки, поваги від усіх, миру і спокою, благополуччя, і зустріти при здоров`ї 100-літній ювілей!


Нагорода знайшла героя після смерті


Андрій Деребченко - хоролець. У Вишняках живе його мама, бабуся і сестра. А в АТО Андрія призивали через Кременчуцький військкомат, бо він з дружиною і сином мешкав у Кременчуці. Військова доля не була прихильною до Андрія Деребченка. Підрозділ, у якому він проходив службу, потрапив під обстріл “Градів”. Андрій із вісьмома побратимами кинувся до підбитого БТРу. Ракета Граду гахнула біля хлопців. Цей вибух забрав життя п`яти українських героїв. Серед них і Андрія Деребченка. У пам`ять про патріотів, що загинули за рідну землю, в Кременчуці заклали Алею слави. На честь кожного із них посадили вічнозелене дерево. Планують встановити гранітні стели із фотографіями полеглих захисників Вітчизни.
А поки що Кременчуцький міський голова виконує почесну місію: передає родинам героїв державні нагороди і пошану від Президента України П. Порошенка.
Мама Андрія Деребченка Тетяна Михайлівна Палкіна у долоні правої руки стискує холодний метал медалі “За участь в АТО”. Ця відзнака повинна була прикрашати груди її сина, а холодить мамину долоню. Тетяна Михайлівна документи про смерть свого сина вивчила напам`ять. Заключення лікарів про те, що молодий чоловік загинув від численних переломів і поранень стоїть перед очима матері. Доля не залишила її Андрієві шансів.
Тетяна Михайлівна майже пошепки промовляє: "Боже, яким лагідним хлопчиком він був. Поцілує і мене, і бабусю. Дуже любив балабушки із часником. Їв їх ще гарячими. Міг і десяток з`їсти. І за кожну подякує". А тепер збираю синові нагороди для малого Деребченка: онука Артема. Хай коли виросте, дізнається, що батько героєм був".
Розповідь осиротілої матері слухає голова районної ради В.А.Мартюк. Віра Анатоліївна теж мати: має двох синів. Тільки мама здатна осягнути горе іншої мами. А ми щиро возносимо до Господа молитву: "Боже не дай більше жодній матері Хорольщини і України випити із гіркої чаші прощання із дитиною. Заступи і збережи наших дітей". Просімо про це Всевишнього.


ГАРНО ТАК ПОЯРМАРКУВАЛИ - КОШТИ ДЛЯ ВОЇНІВ АТО ЗІБРАЛИ


Святого Андрія йменують Первозванним, оскільки він був викликаний першим із дванадцяти апостолів і учнів Ісуса Христа. Слідував за Христом до останнього його земного дня. Він приніс християнство в Київську Русь. У зв'язку з цим свято Андрія Первозванного завжди в Україні відбувається з шаною, вважаючи його покровителем України. Тому до цього дня, 13 грудня, за підтримки адміністрації та педагогічного колективу учні середніх та старших класів разом з батьками готувалися заздалегідь. Для підтримки військовослужбовців, які захищають східний кордон нашої держави провели благодійний ярмарок.
...Пиріжки, вареники, солодощі, приємні пахощі від них вабили до себе. Цікавість та завзятість учнів школи, веселі голоси переливавилися у холі Петракіївського навчально-виховного комплексу. Всі вони, чи то в організації, чи підтримці, взяли участь у акційному заході. На запрошення навчального закладу, дітей, які напередодні розповіли про його проведення, завітали до НВК рідні та знайомі, гості, працівники сільської ради та господарства, поважні жителі села Петракіївки та сільської ради.
Кожен з них, хто цього дня завітав до школярів, залюбки придбавав приготовлені власноруч учнями та батьками. А юні продавчині не втрачали нагоди якнайшвидше спродатися.
Усі кошти, які були зібрані упродовж проведення благодійної ярмарки, будуть спрямовані на придбання необхідних речей, одягу, продуктів харчування військовослужбовцям, які несуть службу у зоні АТО, дітям-сиротам, багатодітним та малозабезпеченим родинам.


НА УРОЦI АНГЛIЙСЬКОЇ МОВИ У КЛАСI З ЛIНГАФОННИМ ОБЛАДНАННЯМ


У Петракіївському навчально-виховному комплексі голови Хорольської райдерж-адміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк, начальник відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Ірина Потерайло разом із директором школи Людмилою Загривою і сільським головою Григорієм Тритяком взяли участь у проведенні відкритого уроку англійської мови у класі з лінгафонним обладнанням.
«Дякуючи підтримці депутатського корпусу і особисто голови Петракіївської сільської ради наші діти отримали можливість навчатися із сучасним лінгафонним комплексом, - говорить директор Петракіївського НВК Людмила Загрива. - Це наступний крок у підтримці й розвитку нашої школи, наданні якісних освітніх послуг нашим дітям. Тим більше, що сьогодні знання англійської мови є вагомою пере-думовою майбутніх випускників до вступу до закладів вищого рівня акредитації».
Провела урок учитель англійської мови Любов Гроза з учнями шостого класу.
Кожен із гостей міг переконатися, що лише за кілька тижнів, як був установлений і почав працювати лінгафонний комплекс, діти вільно орієнтуються як у роботі з персональними комп`ютерами, так й інтерактивною дошкою.
У даному разі залишається побажати педагогічному та учнівському колективам подальших творчих успіхів, продовжувати активно та освоювати інновації.


НА АНДРIЯ РАЗОМ іЗ ХЛОПЦЯМИ ДIВЧАТА ТАНЦЮВАЛИ, СПIВАЛИ, НА НАРЕЧЕНОГО ВОРОЖИЛИ


З давніх часів вечір на святого Андрія Первозванного, 13 грудня, був і залишається сповненим особливої містичності. Хоч він і християнський святий, але у народних традиціях досьогодні збереглися звичаї та обряди, які мають ще дохристиянський характер. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили... У той час, як у холі Петракіївського НВК веселими голосами вирував благодійний ярмарок, у актовому залі учні, юні самобутні артисти, готувалися до святкового театралізованого дійства - "Андріївських вечорниць".
Відкриваючи "Андріївські вечорниці", до учасників та гостей з найкращими святковими побажаннями звернулася директор Петра-кіївського НВК Людмила Загрива. Користу-ючись гарною нагодою, що у залі зібралося чимало гостей, вона озвучила приємну для навчального закладу і громади новину. За результатами обласного конкурсу проектів розвитку територіальних громад були визначені переможці. І серед них отримав підтримку спільний проект Хорольської районної ради щодо "Реконструкції з надбудовою шатрового даху над центральним корпусом". Тож, у наступному році, за спільного фінансування він має бути реалізованим. Від імені учнівського, педагогічного колективів Людмила Михайлівна подякувала за допомогу у його розробці й підтримці: депутату Полтавської обласної ради Фахраддіну Мухтарову, головам Хорольської райдержадміністрації Ларисі Звірко, районної ради Вірі Мартюк, начальнику відділу освіти, молоді та спорту Хорольської РДА Ірині Потерайло. Запросила до слова гостей, які завжди знаходять можливість надати допомогу Петракіївському НВК, як одному із пріоритетних навчальних закладів району.
Привітали з чарівним та неповторним святом Андрія й перемогою проекту в обласному конкурсі голови Хорольської райдерж-адміністрації Лариса Звірко і районної ради Віра Мартюк. Вони коротко розповіли про розробку проекту та подальше фінансування. Вручили подарунки. З приємною новиною звернулася до присутніх і начальник відділу освіти, молоді та спорту Хорольської райдержадміністрації Ірина Потерайло. Для петракіївської громади буде придбаний і встановлений майданчик з міні-футболу зі штучним покриттям за спільного фінансування загального фонду Міністерства регіонального розвитку і сільської ради.
У формі театралізованих вечорниць звучали діалоги від ведучих (Олі Загривої та Дар'ї Гридін), господаря та господині (Максима Іщенка й Іри Потерайло). Хлопці та дівчата співали, танцювали, жартували. Дівчата гадали, а звідкіля то буде у них наречений, - з Петракіївки чи Хвощівки, Андріївки чи Хильківки, або ж то з Хоролу… Весело, незабутньо. Адже разом зі своїми учителями і організаторами свята Ларисою Волочай, Тетяною Денисенко й Наталією Каян учні від п'ятого до десятого класів підготували неповторно яскраву програму. Зі шкільної сцени дарували юні таланти Ігор Реутенко, Ірина Потерайло, Олександра Рева, Анастасія Терно, Оля Веремієнко, Катя Кришталь, Анжеліка Кузнєцова, Нікіта Грінченко, Ігор Каян, Максим Мисик, Вадим Волочай, Максим Рева, гурт "Новий день" у складі Вікторії Горейди, Каріни Чигрин, Маргарити Реутенко та Ольги Веремієнко, та інші.


РІДНА ШКОЛА - ЦЕ БЕРЕГ, ДО ЯКОГО ЗАВЖДИ ХОЧЕТЬСЯ ПРИЙТИ


Народна мудрість каже: "Перший свій поклін - віддай батькам своїм, вони тебе зростили. А другий - дай учителям, вони тебе навчили". Школа гостинно і радо завжди приймає своїх учнів і випускників. Тут вони поринають у незабутню країну Дитинства - щасливу пору, сповнену новими знаннями. Це місце, куди хочеться повертатися душею знов і знов. У пам'яті залишаються мудрі настанови вчителів, їхні поради і незрадливі усмішки на обличчях. З однокласниками пригадують всілякі приємні і кумедні випадки. Школа є тою другою домівкою для кожної дитини, яка колись тут навчалася, закохувалася і починала життєвий шлях до самоствердження.
Початок зимового місяця запам'ятався жителям села Вергуни по-особливому. Цього дня освітяни відзначали величне свято - Вергунівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів виповнилося 50 років із дня відкриття. Час промайнув досить швидко, але здається, що лише вчора учні сиділи за партами і слухали мудрих вчителів. На зустріч із юністю радо завітали випускники і учні, вчителі, які навчали колись і навчають зараз. За ці п'ятдесят років у школі склалися певні традиції, сформувалися учительські династії. Здавалося, тут переплелись минуле і теперішнє.
Школа у Вергунах існує з 1805 року. Спочатку це була церковнопарафіяльна школа, потім відкрили земську школу. У кінці 40-х років побудували двоповерхову школу, яку під час окупації спалили німці у 1943 році. Але заняття у школі, яка розміщувалася після цього у трьох приміщеннях, розпочалися відразу ж після визволення Хорольщини, адже перші записи в журналах датовано від 18 вересня 1943 року. Навчалися тут діти із Вергунів, Стайок, Ульянівки. Директором школи у 1964 році став ініціативний і енергійний О.М. Руденко. Він доклав величезних зусиль, щоб відновити будівлю двоповерхової школи та прибудувати з двох сторін по дві класні кімнати і актовий зал. У листопаді 1967 року відбулося урочисте відкриття нового приміщення школи. І почалося нове життя в нових умовах, де дітям не потрібно було переходити з одного приміщення до іншого.
Після того, як О.М. Руденко пішов на заслужений відпочинок, школу очолювали: Олексій Іванович Перехрест, Василь Михайлович Бірюченко, Володимир Васильович Старчик та Олексій Григорович Зайченко. А тепер директором Вергунівської ЗОШ працює Світлана Олександрівна Сторчак.
Розпочався урочистий ювілейний концерт із вальсу у виконанні учнів Вергунівської школи. Також присутніх у залі пригощали святковим короваєм. З нагоди ювілею школи приїхало багато гостей. А саме - голова районної ради Віра Мартюк, голова райдержадміністрації Лариса Звірко, депутат Полтавської обласної ради Ігор Сірик, голова правління СВК "Перемога" Анатолій Пасюта, начальник відділу освіти, молоді та спорту Ірина Потерайло, голова райкому профспілки працівників освіти Інна Рябухіна, директор Вергунівської школи 1990-2002 р.р. Олексій Зайченко, директор Хорольської музичної школи Анатолій Темник, директори шкіл району, жителі Клепачівської ОТГ.
У вітальному виступі керівники району Віра Анатоліївна та Лариса Миколаївна побажали ювілярам подальшого процвітання, покращення і надалі матеріально-технічної бази, щоб у закладі завжди лунав дитячий сміх, щоб педагоги залишалися ентузіастами своєї справи, а від учнів отримували лише вдячність і повагу.
Концертні номери перепліталися з цікавими спогадами та привітаннями почесних гостей. Подарували чимало корисних для закладу подарунків. Вони також зазначили, що школа - це дух, пам'ять, традиції, наступність поколінь. Бажали школі довголіття, гарних учнів та спонсорів, а працівникам та учням - успіхів, нових творчих злетів, розвитку високої культури і моральності, які плекають педагоги Вергунівської школи.
Із гордістю про навчальний заклад розповідала директор школи С.О. Сторчак: "Школі - 50! І хоч ця цифра говорить про поважний вік, душею наша школа молода, сповнена енергії і творчості. Наші випускники в усі часи прославляють рідну школу. Учні вступають до навчальних закладів, і як приємно нам, що від адміністрації цих закладів приходять на ім'я школи подяки за хороші знання і вихованість наших учнів. Ми пишаємось вами, дорогі випускники, адже завдяки професійності наших педагогів, особистому підходу до кожної дитини всі знаходять місце у житті.
Обов'язково хочу пригадати про тих учителів, які працювали у нашій школі і віддавали себе педагогічній роботі сповна. Це Борблик Катерина Антонівна, Химич Ольга Андріївна, Бондаренко (Ворошило) Наталія Василівна, Клепач В.П., Пономаренко В.О., Сторчак О.М., Гудок Геннадій Григорович, Глущенко Валентина Вікторівна, Остапенко Валентина Михайлівна, Моренко Наталія Іванівна, Старчик Лідія Миколаївна, Марченко Микола Васильович, Капшук Володимир Васильович, Капшук Раїса Іванівна, Старінцев Григорій Іванович, Глущенко Наталія Григорівна, Матвієнко Наталія Григорівна, Поперечна Любов Анатоліївна, Шкіленко Галина Василівна, Фроленков Анатолій Ілліч, Іващенко Наталія Анатоліївна, Михайлова Валентина Язепівна, Зайченко Лілія Олексіївна - ініціатор і засновник музею історії села.
Окремої уваги заслуговують наші добродії. Від імені колективу хочу подякувати за активну допомогу СВК "Перемога" та особисто Анатолію Григоровичу Пасюті. Ви робите величезний вклад у підтримку освітньої галузі. Очолюване Вами господарство постійно надає допомогу нашій школі в розв'язанні соціально значимих проблем та створенні умов для навчання у школі. Вдячні за стимулювання відмінників навчання, які в кінці кожного семестру отримують стипендії. Ми раді, що у Вашому обличчі знайшли чуйну, небайдужу, дивовижну людину, мудрого та досвідченого керівника, майстра своєї справи, який дає можливість педагогам плідно працювати, а учням відчувати себе потрібними рідній школі та громаді.
Також хочу наголосити, що минають роки, змінюються покоління, а добрі стосунки, традиції, постійна готовність прийти на допомогу, засновані на активній соціальній позиції, багаторічній турботі нашого сільського голови Миколи Миколайовича Новоселецького про учнів усіх шкіл Клепачівської ОТГ. Ми щиро вдячні за прихильність до нашого закладу, за автобусне підвезення учнів до школи, за ті здобутки і надбання, які ми маємо завдяки Вам, як керівника громади".
Світлана Олександрівна подякувала всім присутнім у залі за виявлену увагу та приязне ставлення до педагогічного та учнівського колективів, а також вручила поважним гостям подяки за сумлінну співпрацю і допомогу.
Ювілейний концерт був насичений співами і танцями у виконанні учнів Вергунівської школи. Педагоги разом з учнями підготували чудову святкову програму. Пролунав й символічний шкільний дзвінок. Право дати святковий дзвоник надали першокласнику 1967 року Моргуну Віктору Миколайовичу та його внучці - першокласниці 2017 року Моргун Даші.
Теплими словами присутніх привітали випускники, які 50 років тому пішли у перший клас, а на згадку про себе подарували рідній школі 2 великі картини.
З теплотою, повагою і вдячністю мама учениці 9 класу, голова батьківського комітету Шкіленко Г.В. звернулася до керівника закладу, яка вже майже 25 років вдало тримає керування школою. Привітала зі святом колектив та учнів, побажала школі процвітання, йти в ногу з часом, а педагогам - витримки, любові до обраної професії, здібних учнів, щоб їхнє життя було сповнене енергією, любов'ю вихованців, підтримкою батьків.
На святі були також ветерани педагогічної праці. Вони досі вболівають душею за все, що відбувається у стінах навчального закладу.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих вчителів, які відійшли у вічність, назвали кожного поіменно.
До уваги запрошених були представлені відеопрезентації з історії заснування навчального закладу, показано роботу сучасної школи. Її ювілею передувала кропітка робота всього колективу. Вивчали архіви, збирали інформацію про вчителів та випускників різних років, щоб показати яким насиченим був шлях у 50 років.
За спогадами непомітно злетів час. Святкове дійство закінчилося, проте ніхто не поспішав додому. Однокласники, друзі і просто односельці, які волею долі не бачилися багато років, тепло спілкувалися між собою, згадували шкільні роки. Вони побажали, щоб рідна школа процвітала та ще не раз збирала своїх випускників на черговий ювілей. Адже попереду нові успіхи вихованців, творчі здобутки та навчальні експерименти педагогів, тісна співпраця з батьками.
Того ж дня на базі Вергунівської ЗОШ І-ІІ ступенів відбувся семінар директорів шкіл Хорольського району. Участь у семінарі взяли начальник відділу освіти, молоді та спорту РДА Потерайло І.М., завідувач методичного кабінету відділу освіти Костиренко Л.М., а також Клепачівський сільський голова Новоселецький М.М., який розповів присутнім про підтримку закладів освіти у об'єднаній територіальній громаді та подальшу співпрацю.



«У спогади далекі повернулися, і серцем до культури пригорнулися»


Історія починається з народження, дитячих
спогадів, материнської колискової, мудрості старших поколінь та традицій родини і рідного краю. Кожен, хто згадує свої перші роки, перші кроки юності, - вони озиваються теплом у серці. 6 грудня, у середу, у щирості спогадів жителів громади, творчому натхненні, теплому та затишному приміщенні Трубайцівського сільського будинку культури відбулося дивовижне і незабутнє свято. Громада, її мешканці, від малого до великого зібралися, щоб разом відсвяткувати поважне свято - 60-річчя з дня відкриття сільського будинку культури. Для багатьох поколінь жителів Трубайцівської сільської ради він став, сказати без перебільшення, святим місцем, храмом культури і джерелом творчого натхнення.
"Ласкаво просимо у світлицю, де пісня й звичаї живуть, де з покоління в покоління, рушники узорами цвітуть, - розпочинаючи урочисту програму, запросили до свята з нагоди відзначення 60-річчя сільського будинку культури з дня відкриття ведучі Наталія Житченко та Юрій Лисюк. А перші пісенні привітання виконали - Лариса Горева та дует у складі Наталії Житченко та Надії Івашко.
Зі словами великої поваги, щирості сердець, звернулися гості, голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко і районної ради Віра Мартюк. Користуючись нагодою, перші керівники району адресували щирі побажання добра, миру, злагоди благополуччя, мирного неба і родинного затишку всім чоловікам до Дня Збройних Сил України, працівникам органів місцевого самоврядування у переддень відзначення професійного свята Дня місцевого самоврядування - колективам Трубайцівської та сільських рад району, депутатам. Адже завдяки їх праці, небайдужості, любові й пошані до рідного краю, активній особистій та громадській позиції села району розквітають.
Від імені адміністрації та колективу СВК "Трубайцівський", Трубайцівської сільської ради звернулися до присутніх голова Андрій Вітряк та Сергій Ватуля. Вітаючи громаду, вони запевнили, що як і донині, надалі продовжуватиметься робота щодо забезпечення та підтримки закладів культури. З нагоди свята, Трубайцівський сільський голова Сергій Ватуля подякував місцевим керівникам фермерських господарств та приватних підприємств, працівникам та аматорам мистецтва за велику підтримку у спільній справі забезпечення та розвитку культури на території сільської ради.
Продовжили святкування понад півсторічної історії закладу культури юні вихованці дитячого садочка "Дзвіночок" та учні Трубайцівської ЗОШ І-ІІ ступенів.
Далекий для молоді та такий близький для старшого покоління 1957 рік. Силами і коштами колгоспу "Червоний Трудовик", який на той час очолював Василь Гаврик, закінчилося будівництво нового сільського клубу. 7 листопада у Трубайцях розпочав свою роботу цей "храм культури".
"Шлях, який пройшов наш будинок культури та аматори народного мистецтва співрозмірний з людським життям. З часу його заснування в цьому залі, на цій сцені насолоджувалися, раділи та хвилювалися, сміялися та плакали, щонайменше, чотири покоління наших односельців, - сказали ведучі Наталія Житченко та Юрій Лисюк, розпочинаючи гортати сторінки історії будинку культури та життя людей, які в ньому народжувалися артистами аматорського мистецтва. А тим часом поряд зі сценою, наче виринаючи із пам'яті, з'являлися під час демонстрації слайд-шоу давні, приємні та знайомі кожному світлини минулих часів. - А все тому, що робота закладу культури торкається найдорожчого та найтендітнішого, що є в людині - струн її душі".
Стрімкою річкою плине час. Йдуть роки, змінюється покоління... За ці роки чимало перегорнулося сторінок творчості колективів та їх учасників. Але, разом з тим, дещо залишилося незмінним - це любов до української пісні, рідної мови. Тому, згадуючи той час, різні його періоди, з особливою пошаною звучать розповіді про проведення колгоспних зборів, концертів, вистав та інших урочистостей. А скільки односельців на цій сцені отримали атестат про середню освіту, скільки хлопців було проведено до лав Збройних Сил, скільки наречених зареєстрували свій шлюб. Вітали створення молодих родин, розстилали перед ними рушники подружнього життя Артеменко Віра Іванівна, Люлька Парасковія Іванівна та Керекелиця Катерина Миколаївна. Зараз їх досвід переймає Ватуля Вікторія Миколаївна.
За потреби будинок культури ставав і місцем проведення урочистих зібрань, прихистком для випускників, які проводили тут випускні вечори та зустрічі випускників різних років, молодіжні дозвілля, вечори відпочинку. Після трудового дня сільська інтелігенція, працівники ферм та ланів, йшли на репетиції. У цей період активно працювали хорові колективи. У них брали участь понад сорок жителів сільської ради. Були повністю закуплено всі сценічні костюми. Керівником хорового та вокального гуртків працював Горевий Іван Федорович.
На початку сімдесятих років минулого сторіччя, після закінчення Гадяцького училища культури повернувся до рідного краю молодий фахівець Іван Керекилиця. Почав працювати художнім керівником. Директором на той час був фронтовик, людина щирого серця, високої душі і розуму Павло Васильович Керекилиця. У 1974 році на базі закладу культури за їх ініціативи був створений ансамбль троїстих музик. Павло Васильович грав на гармошці, Павло Мусійко вигравав на бубоні, а Олексій Обуховський - на скрипці. Цей новостворений колектив від перших виступів завоював любов і популярність серед глядачів району та області. Проте вони не зупинилися на досягнутому. У 1978 році прозвучали їх виступи вже не як троїстих музик, а етнографічно - шумового чоловічого ансамблю. Запрошували односельців, які уміли грати на музичних та інших інструментах.


“Ми такі, як усі”


Людське життя... Неповторне і звичайне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке як полин, переплетене червоними і чорними нитками. Воно дароване людині один раз. Його дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися ним чи віддати його на картання, чи, може, нести між люди промінь щастя і радості.
Доля... Не всіх людей наділила здоров`ям однаково. Живуть серед нас прекрасні люди, здібні, талановиті, наділені рідкісним божим даром радіти кожному прожитому дню, яким би тяжким він не був.
Не дивіться на вади мої -
Краще гляньте у душу мою,
Та послухайте дзвін ручія -
Я нічого від вас не втаю.
4 грудня саме про людей з обмеженими фізичними можливостями, які так, як і ми, мріють, люблять життя, вірять у майбутнє, дарують радість іншим, прагнуть зробити щось хороше й корисне говорили під час проведення в Покровсько-багачанській ЗОШ літературної композиції "Ми такі, як усі" бібліотекар сільської бібліотеки Тимченко С.М. та шкільної - Красножон Г.В.
Мова йшла про поетів, які, незважаючи ні на які обставини, дарують нам поезію любові та болю, наснаги та натхнення до життя, поезію оптимізму та надії.
Перша розповідь про Ганну Дущак із села Тисівці Чернівецької обл. Про її життєвий і творчий шлях, про її нескорений дух і неймовірні досягнення.
Потім бібліотекарі знайомлять слухачів з життєвим шляхом Юрія Тітова. Поетом, який промовляє до світу серцем, а голосом його є поезія. Коли читаєш його вірші, все навкруги стає світлішим, добрішим, наповнюється сенсом. Його творче кредо "Ніколи в моїй поезії не повинно відчуватися фізичної немічі."
Цього дня ми не змогли не згадати ще одну чарівну жінку, мужню, незламну, цілеспрямовану поетесу, нашу землячку - Марію Бойко. Це відома молода поетеса, журналіст, громад-ський діяч. Її вірші звучать зі сцени на державних концертах, гідно оспівуючи Полтавщину, звеличуючи її красу і велич. Вона є атвором слів "Гімну села Покровська Багачка".
Під час літературної композиції діти з великим захопленням декламували поезію цих авторів, бо вона додає їм сили, наснаги і натхнення до життя.
Саме після проведення таких масових заходів хочеться всім побажати, щоб у кожного з них виросли крила і поруч з ними завжди були Віра, Надія і Любов.

Світлана Тимченко, сільський бібліотекар


Три роки дошкільному навчальному закладу "Капітошка"



"Щасливе дитинство -
Це тепла хатина,
В якій у любові зростає дитина.
Це мамина пісня,
Бабусина казка,
Любов усіх рідних,
Господняя ласка…
Щасливе дитинство -
Це друзів багато,
З якими і будні минають,
Як свято!
Це щедрі сюрпризи
І здійснені мрії,
Казкові бажання і щирі надії…
Щасливе дитинство -
В щасливій родині,
Яка все найкраще плекає дитині!", - цими словами, присвяченими дитині та дитинству розпочалося веселе, запальне свято у Староаврамівському дошкільному навчальному закладі "Капітошка". Минулої п'ятниці, першого грудня, вони всією дружною та люблячою родиною відзначили три роки своєї діяльності.
"Наш "Капітошка" - це велика, дружна сім'я, в якій завжди тепло і затишно, це чудові люди, які тут працюють, оточують любов'ю дітей. І недарма садочок має назву "Капітошка", адже кожен працюючий в цьому закладі прикрашає його своєю крапелькою творчості та таланту і тоді наша малеча тут вперше розкриває свої здібності і вміння", - звучали ці та багато інших гарних, слів від маленьких вихованців та колективу навчального закладу. Адже вони, колектив садочка, з любов'ю і разом роблять перші кроки дитинства, навчають, підтримують, піклуються про маленьких односельців.
Веселі та азартні, виховні та змістовні години у цікавих іграх та розвагах, незабутніх екскурсіях проводять вихованці разом з досвідченими педагогами-вихователями Інною Вікторівною Лимар та Оксаною Анатоліївною Іващенко, помічниками вихователів Майєю Анатолівною Безрук, Людмилою Миколаївною Колісник. Але, разом з тим, як говорить і наголошує завідуюча ДНЗ "Капітошка" Любов Ганзенко: "У щоденній роботі ми приділяємо велику увагу творчим здібностям кожної дитини, розвитку їх світогляду та інтелекту. Наші вихователі у тісній співпраці із практичним психологом Аллою Василівною Костенко працюють як з дітьми, так і з батьками. Тому що виховання дитини - це складна і клопітка праця, на яку великий уплив має родинна атмосфера, коло і правила спілкування". Тож і цього дня, із святковим та запальним настроєм дітвора, кожен вихователь прагнув якнайкраще показати себе, декламуючи вітальні віршовані рядочки чи привітання, сходилися у яскравому таночку чи бавилися іграми. Для них він став незабутнім, як і для кожного працівника дитсадка, серце якого надихає і сповнює великого оптимізму тепло дитячих сердець.
З великою любов'ю дбають про вихованців і колектив садочка, кухар Інна Анатоліївна Крижка, медична сестра Юлія Миколаївна Тузенко, обслуговуючий персонал Наталія Сергіївна Прокопенко, Сергій Миколайович Ганзенко. Ми всі - велика і дружня родина, яка дбає про наше майбутнє, наших маленьких вихованців, - продовжує завідуюча ДНЗ "Капітошка" Любов Ганзенко. - І приємно, що не стоять осторонь наших турбот, завжди підтримують і допомагають нашому навчальному закладу колектив Староаврамівської сільської ради, депутатський корпус, голова громади Олександр Лозенко, генеральний директор агрофірми "Хорольська" Павло Кандиба. Завдяки їх підтримці наші діти виховуються у затишному сучасному приміщенні, забезпечені широким вибором іграшок та розвиваючих ігор. На подвір'ї, дитячий майданчик та павільйони дають змогу нашим вихователям проводити різноманітні активні ігри, конкурси та розваги.
Нехай же кожного дня ще багато-багато років у його стінах лунає дитячий сміх та запальні ігри. Добра і здоров`я, натхнення і довголіття, сповнених щастям днів!


Не часто бувають Дні народження, які святкують усім селом!


Святкування було з розмахом - найкращі артисти, почесні гості, відзнаки, подарунки і відверті зізнання від перших осіб району, депутатів.
На святі зібралося чимало гостей. Були присутні перший заступник голова районної державної адміністрації Сергій Абрамов, депутат обласної ради Михайло Міщенко, начальник відділу культури та туризму райдержадміністрації Ірина Гунько, Вишняківсвький сільський голова Андрій Фесенко, методисти відділу культури, керівники та підприємці села, односельці - усі, хто не байдужий до українського слова, пісні, культури і творчості взагалі. І, звичайно ж, запросили колишніх працівників будинку культури.
Вітальні промови почесних гостей були теплими і зворушливими. Вони говорили про те, що настала ця урочиста мить і та подія, до якої так довго готувалися. Рівно півстоліття тому у прекрасному селі Вишняки, де проживають чудові, працьовиті й талановиті люди, відчинив свої двері Будинок культури, який став справжнім храмом та світочем культурного життя на селі. За п'ятдесят років змінилося багато чого, але дещо залишилося незмінним, і, є сподівання, буде таким ще дуже довго. Крім праці, від якої залежить благополуччя села, ще й вміння організувати культурний відпочинок, зберігати і примножувати від покоління до покоління традиції, місцеві звичаї та обряди. Напевно, розуміння саме цього факту дозволяє мешканцям Вишняків залишатися єдиною і дружньою родиною, - відзначали гості.
Привітав жителів громади з цим ювілеєм очільник громади Андрій Фесенко, який висловив подяку колишнім керівникам, нинішнім працівникам будинку культури. Адже, завдяки їхньому розумінню значення для села закладів культури та завзятій праці будинок культури сьогодні відзначає 50-річчя. Побажав мирного неба, міцного здоров'я, щастя, доброї долі, здійснення найсокровенніших мрій і піднесеного настрою.
А ще Андрій Анатолійович виконав неординарну історичну місію - разом із працівниками Вишняківського будинку культури відкрили капсулу часу, закладену півстоліття тому у стіну при вході "храму культури". У жовтні 1967 року головою колективного господарства А.М.Сіроштаном, його заступником В.Й.Чубом, головою сільської ради Л.В.Євтушенком під час відкриття нового закладу культури, побудованого за кошти колгоспу, було закладено Пам'ятний лист - заповіт поколінню 2017 року. На жаль, тих, кому свого часу випала честь закласти історичну капсулу, немає серед нас. Тому право дістати послання випало сільському голові та директору будинку культури. Тоді наші діди і батьки щиро вірили в те, що нинішнього 2017 року ми урочисто відзначатимемо столітній ювілей Великого Жовтня і, звичайно ж, на святкових мітингах обов'язково дістанемо з давньої схованки їх послання і зачитаємо його на багатолюдному мітингу. Півстоліття тому наші земляки і гадки не мали, що у 2017 -му Велику Жовтневу соціалістичну революцію називатимуть Жовтневим переворотом і вже близько тридцяти років не існуватиме колись могутнього Радянського Союзу. Ось такі повороти здатна зробити історія. Однак, попри стрімку декомунізацію, українці не втратили інтерес до минулого, в якому жили і трудилися батьки і діди. Кому ж із нас не цікаво дізнатися, які досягнення вони мали, чим гордилися, про що мріяли? Тож чим пишалися наші діди й батьки у далекому 1967-му зачитав А.А.Фесенко. "…Доповідаємо вам про свої успіхи у колгоспному виробництві. Країні ми продали 1тис. 700 тонн хліба, при зобов'язанні 1тис.500, м'яса продано 900 тонн, при зобов'язанні 750 тонн. І по інших сільськогосподарських продуктах плани будуть виконані. Керівництво країни високо оцінило наших колгоспників. У 1966 році 13 трудівників нагороджені орденами і медалями. Ордени Трудового Червоного Прапора одержали - ланкова Аграфія Йосипівна Муращенко, доярка Віра Іванівна Сокіл. Орденами Знак Пошани нагороджені - доярка Марія Харитонівна Стовба, ланкова Ніна Василівна Гончаренко, скотарі Петро Григорович Лук'янець, та Марія Панасівна Вовк, бригадир тракторної бригади Михайло Євлампійович Вовк. Медалями удостоєні голова колгоспу Андрій Митрофанович Сіроштан, головний агроном Олександр Олександрович Горевий, скотар Ольга Федорівна Луцай, ланкова Марія Іванівна Роденко, комбайнер Володимир Олександрович Рідкобород. Ми пишаємося їх самовідданою працею і шануємо їх трудовий подвиг. Ми впевнені, що наші трудові успіхи ви потроїте та гордо нестимете хліборобський прапор, примножуючи славу рідного господарства". Щодо величного розквіту, який вишняківцям пророчили пращури, ще не дожили, однак в цілому, трудову історію Вишняків сучасники плідно примножують. Також було складено історичне послання нащадкам, які його відкриють у 2067 році. Його зачитав присутнім Вишняківський сільський голова А.А.Фесенко. А після проведення свята капсулу часу заклали на те ж місце, що і була попередня. Історія повторюється і продовжується…
Цього свята чекали з нетерпінням та хвилюванням, адже ще ніколи в селі так не святкували річниці будинку культури, а тим більше - такого ювілею.
"Пам'ятаєш, як все починалось..." - у 50-річний ювілей у будинку культури пригадали ведучі Андрій Луцай та Наталія Тягній найперші роки . Поважна дата - надихнула вирушити у своєрідну мандрівку крізь час, крізь події, дати, імена та долі, крізь минуле і сучасне!
До Великої Вітчизняної війни, як розповідають місцеві жителі,- це було невелике дерев'яне приміщення. Але за часів окупації клуб спалено німцями. Після закінчення війни частину вцілілого приміщення було відреставровано, де розмістився клуб та одну невеличку кімнату займала бібліотека.
Рік 1966. В селі Вишняках розпочато будівництво нового двоповерхового Будинку культури місцевим колективним господарством. А вже в 1967 році у жовтні головою сільської ради Л. В. Євтушенком, головою господарства А. М. Сіроштаном, та його заступником Валентином Йосиповичем Чубом було урочисто відкрито двері нового закладу культури.
Першим директором новозбудованого будинку культури стала Лідія Петрівна Одинець, котра віддала йому все своє трудове життя, пропрацювавши 31 рік на культурній ниві. Вона завжди вміла розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину і передати людям свій емоційний запал.
Із перших днів відкриття нового Будинку культури постало питання створення постійно діючого хорового колективу. Така ідея могла з'явитися тільки в людей творчих, ініціативних, професіоналів своєї справи. І такі люди знайшлися. Ліда Петрівна, запросивши своїх друзів, знайомих, людей, які вміли, хотіли і йшли співати непримусово, а з бажанням і величезним задоволенням. І на Вишняківській сцені з'явився хор.
Першим керівником хору був Решетняк Борис Петрович. Саме завдяки йому колектив заспівав злагоджено, милозвучно, щиро і професійно. Хоровий колектив налічував більше 40 чоловік.
Середина 70 -х років: керувати хором став Радченко Олександр Олексійович, який і акомпанував. Нині він проживає з родиною в США, і зараз із захопленням згадує Вишняківський БК.
Із 1978 року керує хором прекрасна, чарівна жінка, до глибини душі закохана в пісню, хормейстер за професією Буцик Ольга Іванівна. Грають у хорі справжні спеціалісти своєї справи Гетьман Олексій Андрійович та Шимков Валентин Костянтинович.
У 1982 році до Вишняківського БК баяністом прийшов працювати Горб Володимир Васильович, а його дружина Людмила Олександрівна стала художнім керівником. На той час хором керував хормейстер Демент Анатолій Олексійович, людина надзвичайно талановита, працьовита і скромна. А зараз - заслужений працівник культури України, який продовжує працювати і є керівником народних хорових колективів районного Будинку культури.
Кожного дня, з ранку, Будинок культури відчиняв свої двері для тих, хто постійно приходив сюди, аби займатись співом, танцями, музикою і творчістю загалом. У 70 -х роках свою роботу проводили декілька ансамблів , як-от: ансамбль " Механізаторів ", жіночий ансамбль, ансамбль " Ветеранів праці ", естрадний колектив - керівником якого був Штанько Віктор Панасович. На початку 80-х років був створений обрядовий ансамбль " Любисток " та молодіжний ансамбль "Вишенька", музичним керівником яких була Тесленко Жанна Антонівна.
І3 1978 по 1981 роки - художнім керівником БК працював Чубенко Сергій Володимирович. Був створений вокально - інструментальний ансамбль "Музики". Керував ансамблем Гетьман Олексій Андрійович. Серед учасників колективу були; Дужик Іван, Какура Сергій, Какура Анатолій, Німець Павло, Бойко Володимир, Буцик Іван, Чубенко Сергій. Солісткою гурту була Дужик Валентина Миколаївна, яка нагороджена багатьма грамотами у галузі культури. З 1981 по 1989 роки вона працювала у БК художнім керівником.
У різні роки великий внесок у розвиток культури села внесли талановиті акомпаніатори, а саме: Шимков Валентин Констянтинович, Радченко Олександр Олексійович, Гетьман Олексій Андрійович, Дужик Іван Григорович, Штанько Віктор Панасович, Горб Володимир Васильович, Тесленко Жанна Антонівна, Німець Павло Іванович, Матяш В'ячеслав Миколайович. Але хто би з цих людей не опікувався діяльністю Будинку культури, всіх їх об'єднувала одна мета: зробити все можливе для того, аби культурне життя Вишняків постійно вирувало, аби кожен, хто хоче і може, мав можливість вдосконалюватись за допомогою професіоналів, які працювали в клубі. І кожен з працівників свого часу таки зробили свій вагомий внесок в цю благородну і величну справу.
Радував глядачів і різнобарвний репертуар танцювальної групи. У 70-х роках Ломако Тамара Олексіївна створила дитячий колектив, а пізніше взяла під своє крило танцювальні колективи Гетьман Тамара Григорівна. На початку 80-х років танцювальні колективи очолив Качмазов Мурат Михайлович. На зміну йому у 1983 році керівником танцювальних колективів стала Сівакова Анастасія Іванівна. У 1989 році до Вишняківського будинку культури після закінчення Гадяцького культурно-освітнього училища імені Івана Петровича Котляревського, художнім керівником прийшов працювати Одинець Володимир Васильович, який і став керівником танцювальних колективів. А з 1998 року і по цей час танцювальними колективами опікується Стеценко Лілія Володимирівна. Ось уже 19 років, вона вкладає в своїх вихованців силу, енергію та здоров'я. Постановка танців просто зачаровує красою, ніжністю рухів та гармонією.
Від самого початку просвітницьку функцію виконувала бібліотека, відкрита при Будинку культури, де бажаючі мали змогу ознайомитись з усіма новинками літератури і періодики. У 1977 році Вишняківська бібліотека увійшла до Хорольської централізованої бібліотечної системи. У різний час бібліотекарями працювали Фесенко Катерина Андріївна, Буцик Марія Яківна , Левіна Оксана Володимирівна, а з 1990 року і по цей час бібліотекарем працює Стеценко Лілія Володимирівна. Це освічена і високо інтелектуальна жінка завжди в курсі новинок у літературі, знає літературні смаки кожного, хто приходить за черговою книжкою.
За потреби БК ставав і місцем проведення урочистих зібрань, і прихистком для випускників, які проводили тут свої прощальні випускні вечори, тут відбувалася і урочиста реєстрація молодих сімей. І до цього часу бажаючі мають змогу зареєструвати свій шлюб. Проводилася і урочиста реєстрація народження дитини. Батькам, які урочисто реєстрували новонароджену дитину, пропонувалося біля БК посадити молоде дерево, якщо це була дівчинка - то садили берізку або липу, якщо хлопчик - то каштан. Так біля БК з'явився парк.
Також проводив роботу в клубі і духовий оркестр - першим керівником якого був Лимарь Михайло Васильович, на зміну йому прийшов працювати молодий, енергійний Какура Сергій Михайлович, а пізніше став Страва Микола Іванович. Репертуар духового оркестру налічував багато різноманітних творів. Діяла при БК і агітбригада "Ровесник", і самодіяльний драматичний гурток. Результати важкої і клопіткої, але натхненної і цікавої роботи гуртківці і учасники колективів демонстрували на місцевих концертах і обласних конкурсах, під час конкурсів художньої самодіяльності, на традиційних святах на стадіоні, на полях, фермах.
Свого часу бажаючі мали можливість, відвідати черговий сеанс кіно. Багато хто з жителів села ще пам'ятає, що саме в клубі колись працював кінотеатр, в якому демонструвались документальні та художні фільми, а щонеділі відводилось по дві години на дитячий кіносеанс. Першим кіномеханіком був Олександр Андрійович Рідкобород, на зміну йому прийшла Тетяна Іванівна Топілкіна, а потім стала працювати Фесенко Катерина Андріївна.
Матеріальна база БК зміцніла, коли головою колективного господарства став Дорош Віталій Ілліч, а його заступником - Вовк Володимир Григорович. Були пошиті костюми для хору, придбано сценічне взуття, музичні інструменти, закуплено костюми для танцювальних колективів.
Але свята, як і всі інші, не змогли б відбутися без праці тих людей, які завжди залишаються за кулісами. Адже у сільському Будинку культури всі, починаючи від художніх керівників до прибиральниці, - є творчими працівниками. Тому що вони прибирають, ремонтують, прикрашають сцену, готують виставки, виконують методичну роботу, регулюють світло в залі і на сцені під час концертів, пишуть афіші,слідкують за порядком. Тому сьогодні згадали їх імена. Це Мовчан Наталія Іванівна - методист БК, Самойленко Віктор Григорович - художник-оформлювач, Носач Віктор Миколайович, звукорежисер, прибиральниці: Бойко Марія Павлівна, Шандиба Марія Іванівна, Какура Катерина Миколаївна, Хропко Ніна Миколаївна, Устенко Ольга Олексіївна, Монарх Жанна Миколаївна. 3 2006 року і по цей час техпрацівником БК працює Мисак Зоя Миколаївна, яка є і художником, і костюмером, а з 2014 по 2015рік ще була і директором БК.
Допомагають у проведенні свят методист Гладир Віктор Миколайович, і не перевершені ведучі Владислав Ісупов, Андрій Луцай, Наталія Тягній та Ігор Виноградов.
3 1998 по 2008 рік директором БК працювала доброзичлива, комунікабельна, оптимістична та впевнена в собі Цівина Лариса Сергіївна. У ті буремні 90- ті роки, коли основними проблемами клубу були: відсутність опалення, застаріла матеріальна база, скорочення штатів працівників, вона, не шкодуючи своїх сил, намагалася підняти інтерес до культури. Нею було започатковано святкування дня села. Тому учасники художньої самодіяльності і досі згадують ті чудові заходи,концерти в яких брали участь у ті часи. Художнім керівником на той час працював молодий ,енергійний Мілевський Ігор Миколайович.
І зараз, після 50 років свого існування, цей осередок культурного життя не тільки села, а й району, радує всю Хорольщину своїми творчими здобутками, при клубі працюють вокальні, танцювальні, драматичний, та інші гуртки, які об'єднують десятки учасників. Учасники художньої самодіяльності будинку культури добре розуміють головне призначення аматорів сцени - завжди приносити радість і щастя в серця глядачів, хоч задля цього потрібне здоров'я, свій вільний час, якого в сільського жителя - зовсім немає. Основну роботу із проведенню заходів бере на себе і художньо-концертна бригада. На рахунку бригади також безліч виїзних концертів у сільські заклади культури району.
3 2008 року і по цей час директором будинку культури працює Вовк На- талія Володимирівна. За цей час роботи вона проявила себе як чудовий керівник, організатор, вміє знаходити спільну мову з дітьми, з молоддю, із старшим поколінням. Саме під її керівництвом дуже цікаво проходять в БК програми до свят Івана Купала, Масляної, свято меду, свято ювілейних весіль, Вишняківські вечорниці. За її ініціативи був створений у 2009 році вокальний жіночий ансамбль "Дивоцвіт", керівником якого стала Шевченко Галина Григорівна. За його існування було багато розучено та переспівано пісень. Коли б кожна пісня була квіточкою, то з них можна було б сплести красивий віночок. Їх репертуар -пісень не перелічити, та є пісні, які житимуть вічно, це пісні про святе: Україну, любов до батьків; до рідного краю. Колектив приймає участь у всіх святкових концертах та культурно-масових заходах села, неодноразово приймав участь у заходах - району.
У 2016 році ансамбль "Дивоцвіт" управлінням культури Полтавської обласної державної адміністрації нагороджений дипломом 2 ступеня на святі "Осіннє золото" в с.Березова Рудка Пирятинського району, присвяченому 95- річчю від дня народження видатного земляка - поета - пісняра Дмитра Омеляновича Луценка. Цього року ансамбль нагороджений дипломом 1 ступеня в обласному огляді - конкурсі "Чиста криниця" на Національному Сорочин- ському ярмарку.
Аматорський жіночий ансамбль "Світанок" створений у 2011 році ентузіастами-співаками, які усе своє життя люблять українську пісню і не уявляють життя без неї. Вирішили збиратися на репетиції, пригадали улюблені пісні, які пам'ятали ще з дитинства. До складу ансамблю входять люди різного віку та різних професій. Учасники ансамблю багато років присвятили художній самодіяльності. Колектив був постійним учасником творчих звітів Хорольського району
Ансамбль "Світанок" нагороджений неодноразово дипломами, грамотами, установами культури області та району. Приймали участь у обласних конкурсах; імені Дмитра Луценка "Осіннє золото ", село Березова Рудка Пирятинського району, родинний огляд - конкурс "Роде наш красний", село Шишаки, на Національному Сорочинському ярмарку в конкурсі "Чиста криниця", в багатьох районних конкурсах з яких поверталися з дипломами першого ступеня. Репертуар складають як побутові, так і обрядові і пісні, а саме: щедрівки, купальські, весільні . Є і твори українських композиторів. З роками змінювався склад учасників, але не перестала звучати у Вишняках українська пісня.
Будинок культури має давню та цікаву історію, але він не старіє. Він відроджується з кожним новим поколінням. Знову і знову молодіє, коли його стіни наповнюються дитячим щебетом, веселим сміхом, дзвінкими піснями. Тісно співпрацює з усіма підрозділами у сфері аматорської творчості, культурно-просвітницької роботи (з дитячим садком, будинком - інтернатом, бібліотекою, школою).
В БК є дуже важлива посада. Це - художній керівник. Ця людина повинна бути майстром на всі руки. Ось такою є Шевченко Галина Григорівна. Спочатку в 2005 році її музичним інструментом був лише баян, а потім, в 2010 році, стала художнім керівником і правою рукою директора БК.
Гордяться вишнячани тим, що Вишняківська земля багата талантами. Завжди зустрічають оплесками прекрасних солістів естради Наталію Юшко, Людмилу Курило,Анну Жиденко, Володимира Одинця, Валентину Дужик, Наталію Тягній.
Окрасою художньої самодіяльності є ансамбль "Чорнобривці", який створений у 2015 році. До його складу входять не тільки співочі жінки нашого села , а й справжні козаки. Хоча ансамбль досить молодий, але вже має певні досягнення на творчій ниві. У 2016 році нагороджений дипломом першого ступеня за високу виконавську майстерність на Національному Сорочинському ярмарку.
Кожне село нашої рідної України має своїх умільців, якими дуже пишається. Також і Вишняківський край славиться своїми майстрами, які передають своє вміння - творити прекрасне, з покоління в покоління... Це вишивальниці, художники, майстри по дереву, майстри плетення з лози, соломки,бісеру. Кожен виріб наших майстрів відрізняється своєю неповторністю.
Їх виставки прикрашають майже кожний захід . Неможливо уявити свята без чудових робіт Бабенко Олесі , Гребінник Вікторії, Тягній Наталії, Наталії Васецької… Перед початком святкового концерту на всіх присутніх чекала виставка, виробів цих талановитих майстрів декоративно-прикладного мистецтва села.
Було зібрано багато матеріалів про роботу закладу культури та написано його історію, оформлено чудовий стенд "Нашому будинку культури - 50 років", котрий відразу помічали у фойє всі, хто йшов до зали, щоб переглянути урочисту концертну програму.
Багато років присвятили культурній ниві люди , яких на жаль сьогодні вже немає, і про них згадали . Вшанували хвилиною мовчання працівників , а також учасників художньої самодіяльності, котрі назавжди залишаться в пам'яті односельців…
Сердечні привітання з ювілеєм пролунали з вуст А.Р.Крутька, директора районного будинку культури, О.В.Левіної, директора Централізованої бібліотечної системи району. Теплі і щирі слова вітань линули з уст сина ветерана культурної ниви Лідії Петрівни Одинець- Володимира, який також за освітою є культпрацівником. До вітального слова запросили заступника керівника Вишняківськогго МПДП Укрспирт В. І. Граба.
Оплесками гарячими зустріли найпочесніших гостей свята - ветеранів художньої самодіяльності. "Але вони молоді душею. Девізом їхнього життя є слова: "Нам ніколи не буде 80, лише 4 рази по 20", - відзначали ведучі свята. Ц е Катерина Олексіївна Манжос, Єва Макаровна Вовк, Марія Олексіївна Шевченко.
З ювілеєм прийшли привітати наймолодші учасники свята, вихованці дитячого садка "Вишенька". Потім запросили на сцену Ларису Сергіївну Цівину, у минулому керівника цього закладу культури. Вони душевно привітала колег, виконавши романс, який не залишив нікого байдужими в залі. Пісні-вітальні виконали талановиті Олександр Юхименко та Володимир Горб.
З ювілеєм прийшли привітати учні Вишняківської ЗОШ (баба Параска і баба Палажка) Катя Шрам та Настя Ковальчук.
На ювілейному концерті на сцені гостями свята були - знані артисти району Володимир та Валентина Олійники.
Яскравими були виступи місцевих самодіяльних колективів, без яких не обходиться ні один з культурних заходів, деякі з них вже стали надбанням не лише села Вишняки, а й всього району. Тому, можна впевнено стверджувати, що сільським мешканцям є чим пишатися: зерно культури, яке було засіяне ще 50 років тому, сьогодні дає добрий урожай.
Всі, хто завітав цього дня, отримали яскраві мистецькі дарунки від учасників творчих колективів: ансамблю "Чорнобривці" , "Дивоцвіт", "Світанок", танцювального.
Ювілей співпав із днем працівників сільського господарства. То ж і гості , і присутні вітали славних трудівників з цим професійним святом, бо як було сказано зі сцени : "Без хліба - не буде пісні!". Бажали їм радості, успіхів у праці, міцного здоров'я і людського щастя, щоб щедро родили ниви, щоб було мирним небо, завжди світило сонце, а в кожному домі будуть добро та злагода!
Атмосфера творчості, гармонії та любові, створена злагодженою та чіткою роботою колективу, панувала в залі упродовж всього вечора.
Наприкінці свята виступила директор Будинку культури Наталія Вовк, і висловила вдячність всім небайдужим людям за підтримку та допомогу в організації святкових заходів, всім причетним до свята, жителям села, а також тим, хто будував цю споруду. А ще тим, хто протягом багатьох років допомагав культурі, хто був учасником художньої самодіяльності і хто був глядачем. Щиро дякувала колективам Вишняківської ЗОШ, дитячому садочку "Вишенька", будинку-інтернату для пристарілих, бібліотеці за тісну співпрацю. " Дуже приємно, коли відчуєш, що про тебе хтось дбає, хтось допомагає. Що інтереси культури не байдужі,- говорила директор і дякувала,- Хорольській РДА, Хорольській районній раді, відділу культури райдержадміністрації, Вишняківській сільській раді, депутатам обласної ради Міщенку Михайлу Івановичу та Фахраддіну Аладдіновичу Мухтарову, директору СТОВ "Мусіївське", заслуженому працівникуу сільського господарства України Михайлу Васильовичу Стеценку, директору Вишняківського МПД ПД Укрспирт Ігорю Петровичу Касічу, приватним підприємцям. Ваша підтримка - свідчення вашого небайдужого ставлення до проблем культури. Особлива подяка учасникам художньої самодіяльності, які на даний час відвідують будинок культури! Щастя вам, добра, низький уклін"
...Багато хто з мешканців села пройшов тут школу творчості, а вже сьогодні сюди приходять їх діти, внуки, а в декого і правнуки. Тож нехай ніколи не змовкає пісня у Вишняківському будинку культури, а заклад повниться щедрими оплесками і вдячними глядачами!


З ним була земна мудрість


СТОВ "Мусіївське"- одне із міцних господарств нашого району та і не тільки. Похвалитися ж високими врожаями господарство може, великою мірою, завдяки роботі свого головного агронома та агрономів структурних підрозділів, для яких, працювати на землі - одне задоволення. Вишняківський відділок товариства у минулому році був першим із врожайності сільгоспкультур. Агроному В.І.Волошину до тонкощів відомі способи обробітку ґрунту, терміни сівби та збирання врожаю, особливості догляду за посівами. Можна сказати, що він був - правою рукою і керівника, і головного агронома. На превеликий жаль, про Віктора Івановича тепер говоримо у минулому часі, хоч світла пам'ять про нього житиме вічно у спогадах рідних, друзів колег, керівництва господарством. До семи десятирічного ювілею він не дожив лише тиждень. Його раптова смерть приголомшила усіх, хто його знав і поважав, цінував…
Любов до землі зародилася у Віктора ще з дитинства. Батько Іван Порфирович працював агрономом, мама Ївга Йосипівна трудилася у ланці. Їздив разом із батьком на поля дивитися, як проростає і дозріває пшениця, як "ходять" полем трактори. Батько зривав колосок і, показуючи закладені зерна, вчив премудростей агрономії. Тоді хлопець не розумів, згодом лише усвідомив, що батько, як мудрий педагог, вкладав у свого сина любов до землі, до праці, до людей, які працюють на полі. Коли з батьком малим ходив у поле, вже тоді щось у серці хлопця йокнуло, і він прикипів до сільського господарства, що в подальшому й визначило призначення. Його батько завжди говорив, що сільське господарство - найперша серед професій. В один ряд з хліборобом можна поставити лише військового, який захищає Батьківщину, медика, котрий лікує, і вчителя, який навчає. Однак, якщо не буде хліба, будь-який прикордонник кине автомат і піде шукати їжу, медик припинить оперувати, а педагог - навчати, і вчинять так само.
Ще в шкільні роки хлопець захоплювався рослинами, його вабило сільське буття з його неповторною природою. Батьки все життя займалися землею, він завжди їм допомагав, змалку з ними засаджували разом городи, доглядали господарство. Ще із юного віку не уявляв свого життя без поля. Народився хлопець десятого листопада 1947 року у мальовничому селі Вербино. Там здобув початкову освіту. Восьмирічну - у Новоіванівці. А у Новоаврамівській школі -середню. Ріс допитливим, трудолюбивим. На літніх канікулах працював в колгоспі водовозом та на заготівлі сіна, на току. А у старших класах причіпником на тракторі. У 1966 році отримав середню освіту. Восени пішов служити до армії. Служба промайнула, як один день танкістом у Німеччині. Наші хлопці і там допомагали обробляти землю в кооперативах. Повернувся у рідне село, пішов працювати у колгосп трактористом. Його відразу прикликав до контори тодішній голова колгоспу Андрій Митрофанович Сіроштан і запропонував направлення у технікум керівних кадрів, що у місті Полтаві. "А чом би й не так ?" -подумав Віктор і погодився. Навчався старанно, закінчив - успішно. Пішов працювати дільничим агрономом при Деминобалківській тракторній бригаді. Покійна його матуся була дуже мудра людина, коли він сказав, що іде працювати агрономом, раптом заплакала і показала натруджені порепані долоні: "Ти ось цього хочеш?" Даремно Віктор намагався пояснити їй, що руками так тяжко, як вона, працювати не буде. І тільки згодом прийшло розуміння, що оцими своїми долонями вона хотіла сказати про майбутні ненормовані будні, роботу без вихідних тощо.
Практика приходила з кожним днем. Коли є на кого опертися, кому довіритися,поруч був батько, то й робота виконувалася швидше, і справи йшли вгору. Це як і в сімейному житті - і радощі, і невдачі - все ділити навпіл. Займатися улюбленою справою разом з найріднішими - чи не це є найбільшим щастям для людини? А для Віктора Івановича саме так і було.
Йому дуже подобалася ця професія, бо в цій роботі бути присутні творчість, неформальний підхід до справи, любов до результатів своєї роботи. Потрібно вміти не тільки брати від землі, а й віддавати . У своїй праці він найбільше любив те, що мав змогу зробити справжнє диво. Адже з маленької зернинки виростає щось корисне для людей. Це робота цікава. "Можна творити й навіть щось "натворити". У молодих та ще недосвідчених агрономів траплялося й останнє", - жартував часто Віктор Іванович. І він вдосконалював свої знання. Навчався.
Тодішнє здобуття агрономічних знань йому подобалося і системою навчання, і викладацьким складом, і набором предметів. Викладачі мали дуже різні погляди, навіть на один і той же предмет чи тему, і це робило навчання цікавим. Сказати, що якийсь із тих предметів був абсолютно зайвим, не можна . Хтось може зауважити, що для агронома вища математика чи фізика не дуже потрібні, але можна й посперечатися. Усі науки, якщо поміркувати, для загального розвитку аж ніяк не зайві. Викладач фізики був дуже серйозний, через незданий іспит із його предмету по 20 чоловік з курсу відраховували. Навіть колеги нападали на нього, мовляв, майбутні агрономи не біля ядерних реакторів же працюватимуть! А він був непохитним, твердив: усе, що відбувається в полі з рослинами, - це фізика. Сонце, хмари, опади, ґрунт - це теж фізика. Це треба розуміти. Або був викладач, ветеран війни, котрий з рослинництва вимагав знати технологію вирощування і бавовнику. У нього було улюблене додаткове запитання на іспитах: щоб хто і як не розповідав, він витягував із кишені жменю найрізноманітнішого насіння, висипав на стіл і одну з насінин підсовував олівчиком: "А скажи мені хлопче, що це таке?" А там було насіння не лише жита та пшениці, а й, сочевиці, люпину та бавовнику , безліч різних. Багато з цих культур тільки зараз набувають популярності. Часто згадував ту науку Віктор Іванович: “Коли ти навчаєшся, то ще не знаєш, що тобі знадобиться в подальшому житті”. І він брав ті знання по максимуму. А далі розумів, що все залежатиме від рівня самоосвіти, від уміння постійно працювати над собою.
Із практики юнак зрозумів, наскільки відповідальною є професія агронома, який має правильно спланувати проведення сільськогосподарських робіт з врахуванням безлічі чинників - таких, як особливості оброблюваної культури, погодні умови, стан грунту тощо. Адже земля віддячує лише працьовитим: якщо сьогодні ти не посіяв, не обробив поле, яке заросло бур'яном, то й гарного врожаю не чекай. Бо ж, на його думку, робота агронома - це як робота художника: яку картину намалюєш, таку і матимеш в кінцевому результаті.
Віктор Іванович Волошин- був одним із найпомітніших агрономів не тільки нашого району , із тих, хто з полем на ти: авторитетний, знаючий, широко ерудований. Його "польова зірка", шліфувалася понад чотири десятиліття - від дільничого агронома колгоспу, агронома звичайного КПС до відповідального польового агронома великої аграрної кампанії "Астарта Київ". - Такі реалії життя. При цьому не применшується роль , і професійності таких людей - рядових агрономії, як Віктор Іванович. Холдинги мають офіси в Києві, але основну функцію польових трудяк виконують ось такі "сиві волики" на місцях. Переважно -це професійні люди такі, яким був В.І.Волошин. Вони обмежені в просторі своїми відділками, селами, де живуть і працюють. Але при цьому - вони вічні! Холдинги можуть зазнавати різних змін , розростатися чи зменшуватися, банкрутувати чи продаватися, а агроном, що біля рослини, лишиться. З Києва на його місце ніхто у глибинку працювати не приїде!
А земля йому рідна, це земля його дідів-прадідів, його односельців. Від своєї землі він нікуди не піде. Тут він народився, ходив до школи, здобув професію і повернувся, побудував чи купив хату, обжився, тут його сім'я. Це звичайна доля сільського хлопця чи дівчини. Йому завжди є чим дорожити, є що втрачати. І кар'єрне зростання з додатковим фінансовим заохоченням не зманило б його на "далекі світи", в інший холдинг за тисячу кілометрів.
Свою справу Віктор Іванович робив ґрунтовно, розмірено і якісно. З ним була земна мудрість. І за його звитяжність та терплячість потрібно зняти капелюха. Чи за вікном весняний ранок, чи осіння негода, чи зимова заметіль, Віктор Іванович Волошин прокидався о п'ятій ранку. Йому треба "послухати" мелодію землі. "Хтось добре знає, що можна зробити з металу, хтось знає, що можна зробити з людини, а я знаю, що можна зробити для землі. Я можу почути її голос. Вона зі мною розмовляє, а я з нею. Земля - жива, вона все чує, на все реагує. Земля тільки на вигляд однакова. Кожне поле по-своєму реагує на втручання людини. І дуже важливо, аби після такого втручання ми не нашкодили землі, а допомогли їй", - розповідав чоловік. І додавав: "Аби Бог дав можливість розпочати життя спочатку - напевно, нічого б не змінював. Я щаслива людина: є улюблена робота, родина, друзі. До речі, друзів з кожним роком стає все менше і менше. І розумію, що в старості залишається один вірний друг - це моя дружина. Я щиро вдячний своїм батькам, які навчили мене бути людиною. Я вдячний викладачам, які зробили з мене агронома. Я вдячний всім людям, які працюють разом зі мною і вирощують хліб." Високі врожаї вважав не лише своєю заслугою. Це була спільна праця колективу однодумців, в якому відчувалося плече один одного. Для нього не існувало рангів, а лише земля і праця. Ще у молоді його роки колгоспні спеціалісти не знали вихідних, відпусток та санаторіїв. У весняні, жнивні і осінні періоди доводилось працювати по 14-16 годин на добу. Та й узимку не було спокою.
Ще в 1979 році молодий фахівець переїхав із рідного села Вербино у село Вишняки. Із 1974 року року працював головним агрономом господарства. Колгосп будував житло для спеціалістів. Там і поселився Віктор Іванович разом із дружиною Галиною Федорівною. Його друга половинка не має сільськогогоподарської спеціальності, але добре розуміла важливість роботи чоловіка, підтримувала його. Працювала жінка медсестрою у дитячому садочку. Виростили і виховали Сина Олександра. Він закінчив Харківський національний університет ім. В.Ф.Каразіна, зараз кандидат фізико-технічних наук. Тішився дідусь і турбувався понад усе про свою внучку Іринку. Він дуже любив свою сім`ю й інтереси кожного члена її - дорослого й малого, їх печалі і радощі чоловік завжди носив у своїй душі.. Був для своїх рідних надійною опорою. Про таких чоловіків у народі говорять, "за ним, як за кам'яним муром"…
Віктор Іванович Волошин користувався авторитетом серед своїх колег. До нього як відмінного спеціаліста зверталися за порадами та консультаціями молодші його колеги. Він щиро допомагав їм, ділився своїми навичками та хліборобською мудрістю.
Всі, хто із ним поруч працював, відчувають теплоту і вдячність до цієї людини - на рідкість простої, надзвичайно ввічливої, розумної і талановитої.
- Я прийшов працювати економістом у місцеве господарство у 1972 році. Фактично в один і той же час, що і В.І.Волошин. Потім очолив колгосп. Про роботу агронома можна говорити багато, але точно можна стверджувати, що це друга людина після керівника господарства, від якої залежить успіх ведення аграрного виробництва. Компетентному агроному завжди раді в будь-якому господарстві. - розповідає Віталій Ілліч Дорош.- А Віктор Іванович був надзвичайно пунктуальною людиною, відповідальною. З ним легко було працювати. Яку б справу не довірили, завжди він справлявся успішно. У 1984 році, як було реформування сільськогосподарської галузі і впроваджувалась цехова структура організації виробництва, він за дорученням очолив один із найвідповідальніших участків - тваринницький цех . На той час у колгоспі утримувалося до 7 тисяч великої рогатої худоби і треба було дбати круглий рік про корми. Ось так сім років і турбувався добросовісно про тварин. Не піде додому, доки не перевірить усе. Так само і в агрономії, двічі не треба було нагадувати. Він був трудоголіком і на роботі, і вдома. До останніх хвилин свого життя був у полі на збиранні цукрових буряків. Чесний, порядний. Пліч-о- пліч працювали ми з ним не один десяток літ. Жодного конфлікту не було з цією людиною із великої літери. Як молоді фахівці ми отримали житло від колгоспу і жили по-сусідськи. Довго можна розповідати про ті стосунки поза роботою, але приказка скаже краще: "Не купуй хату, а купуй сусіда, бо сусід може стати ріднішим за брата…"
- Він дуже любив людей. Всім серцем, всією своєю чистою, доброю, відкритою душею. І вони відповідали йому взаємністю. Для друзів він був відданим другом, для сім`ї - дружини, сина, внучки, надійним оберегом, теплом душі, мудрістю і доброю порадою. Щедрістю і ласкою свого серця захищав і оберігав їх. -говорить Сергій Володимирович Невідомий, керуючий Вишняківським відділком СТОВ "Мусіївське".- Не питав час у Віктора Івановича, не питав ні про що: легко йому було чи важко, міг він нести на плечах ношу, яку навантажив ще змолоду чи ні, летів собі, змінювався день на ніч, ніч на день, залишаючи позаду рік за роком,- свої 45 років нелегкої праці . Віктор Іванович завжди ішов у ногу із життям, і брав на озброєння все нове. Його виваженості і мудрості можна було лише позаздрити. Він ніколи не конфліктував, але завжди умів вказати на недоліки, у нього це виходило делікатно, без образ.
Кажуть, що людина ніколи не зникає безслідно. Життя людське, мов тоненька ниточка обривається, зупиняючи людину на життєвій дорозі. Кажуть, Бог забирає найкращих. Багато встиг він зробити добрих справ, але ще багато не встиг і здійснити…"
- Ніколи не чув кривого слова від Віктора Івановича, який би там настрій не був, він завжди усміхнений, привітний, людяний. Його у Вишняках всі поважали. Знаходив підхід до кожної людини, - підтверджує Вишняківський сільський голова Андрій Анатолійович Фесенко.
- У нашому господарстві усі працюють, як одна дружна команда, маючи спільну мету - отримати гарний врожай, - розповідає Михайло Васильович Стеценко, заслужений працівник сільського господарства України, директор СТОВ "Мусіївське". Товариство не стоїть на місці, воно потужно рухається вперед. Щороку практикуємо нововведення, не боїмося експериментувати. Задля цього переймаємо досвід інших колег, аналізуємо власні помилки. І все це - завдяки злагодженій і організованій роботі працівників господарства. Такого професіонала і хорошої людини, як В.І.Волошин, важко ще пошукати. Для нас усіх - це велика і непоправна утрата. Побільше б було таких відданих, мудрих спеціалістів, тоді й сільське господарство успішно розвиватиметься, а наша держава - процвітатиме. Тож хотілося на довгі роки цією статтею зберегти пам'ять та повагу до Віктора Івановича Волошина, на сторінках районної газети .
Уже лише після його смерті мабуть багато хто ще більше усвідомив, наскільки відкритою людиною був Віктор Іванович Волошин. Хоча тут доречне інше слово - щедрість. Він був щедрим, і тому роздавав себе всім навколо, аж після тої жахливої раптової смерті виявилося, що десятки - ні, це не перебільшення! - десятки людей вважають його близьким, особливим другом. Він умів запам'ятовуватися, він одразу ж потрапляв у центр уваги - й притому ніколи не перетягував ковдру на себе. Йому самому увага не була потрібна, натомість він цікавився іншими - і не лише задля правил хорошого тону, ні; чоловік умів продовжити розмову, яку не закінчили, він завжди все пам'ятав - дні народжень, імена, зацікавлення. Навколо Віктора Івановича завжди гуртувалося багато людей. Він світився, усміхався, жартував, подавав ідеї й одразу ж кидався їх утілювати. Рідко від нього можна було почути погане слово про когось, він радше волів у такій ситуації змовчати чи змінити тему. Не знаю, чи це сум від трагедії так діє на односельців, знайомих, друзів і його колег, але всі взагалі пригадують лише хороше.
Він не любив сумувати й печалитися, а в скрутній ситуації радше поплескав би по плечу й запропонував мудру пораду. Тому й тепер - серед цього холодного мороку - людям його знайомим, друзям, колегам хочеться оговтатися від трагедії, розплющити очі й побачити перед собою це усміхнене, рідне обличчя посеред зеленого поля…


Створити кожному малюкові гарні умови для успішного подальшого розвитку


Днями, у рамках робочої поїздки депутат Полтавської обласної ради Фахраддін Мухтаров разом з головами Хорольської райдержадміністрації - Ларисою Звірко, районної ради - Вірою Мартюк побували у селі Тарасівка Покровсько-багачанської ОТГ. Вони відвідали дитячий садочок "Казка", де поспілкувалися з його завідуючою Наталією Яременчук. Під час розмови Наталія Василівна озвучила проблеми та перспективи функціонування дошкільного закладу.
А саме, необхідність розширення ДНЗ тому, що збільшується кількість дітей, про необхідність заміни вікон та дверей на енергозберігаючі, та інші нагальні питання. До речі за ініціативи й кошти Ф.А. Мухтарова у дитячій ігровій кімнаті садочка, вже замінені вікна. Також депутат пообіцяв вирішити питання придбання телевізора для вихованців. Поспілкувавшись учасники зустрічі обговорили шляхи вирішення нагальних проблем.


На захист рідної землі усім хорольським миром


У Козубівці учасники акції допомоги бійцям АТО хотіли б знати кому дістанеться уся зібрана провізія. Координатор акції Григорій Решта - Мусіївський сільський голова - допоміг нам зібрати потрібну інформацію. Ми сидимо в редакції з Григорієм Борисовичем і розглядаємо фотографії.
Мікроавтобус рейсом на АТО почали збирати вранці у четвер. Продуктів було дуже багато: кілька тонн. Окремо поскладали картоплю, буряки, відділили моркву. Це для того, щоб у зоні АТО зручніше було поділити провізію між різними підрозділами. Окремих клопотів завдавала консервація, спробуй довезти і не розбити. Її детально упакували, саме їй найбільше раділи бійці. Командир ракетно-артилерійського дивізіону, підполковник Валерій Ревека (і він його батьки - хорольці), розповідає Григорію Борисовичу: "Ми тут на передовій не голодні. Супи і каші не вибувають із раціону. Та чесно кажучи каші набридли. А якщо на тарілці із кашею - домашній консервований огірок чи помідорчик, смакує краще". Валерій Ревека і інший хоролець майор Микола Стеценко стоять у селі Тепле. Це за 26 кілометрів від селища Щастя. Вони першими зустрічали хорольський продуктовий десант. Григорій Борисович і його команда були в дорозі 14 годин. У четвер об 11 ранку Ігор Стогній наступив на педаль газу свого завантаженого продуктами бусика. А о 2 ночі п`ятниці зупинилися у Теплому. Багато сили забрала дорога: чим ближче до місця військових дій. Тим більше на шляху ям, вибоїн і вирв від снарядів. У підрозділі Валерія Анатолійовича земляків чекали і до зустрічі готувалися. Хорольських гостей нагодували вечерею і поклали спати. Три години сну освіжили сили волонтерів. Продукти, фляги для питної води, відра, батарейки, - все, що замовляли солдати, їм доставили в окопи. І знову дорога. Тепер курс на Райгородку. Там дислокується батальйон "Полтава". Хорольці Валерій Кібенко, Сергій Сапа, Владислав Штейнберг не просто служать в цьому формуванні, а вже стали командирами. Вискакують із будинку, обнімають, посміхаються, гукають до столу. Вони дуже раді бачити земляків. Наші хлопці вже й не голодні. Але їм дуже смакує картопля, смажена на салі, гарячий супець. Доки Григорій Борисович із супутниками орудують ложками біля своїх тарілок, бійці діляться новинами. Їм вдалося облаштуватися у покинутому будинку сепаратиського священика. Почувають себе як удома. І грядочка доглянута, і курочки по двору бігають. А недавно у місцевих наші хлопці виміняли кабанчика. Тепер у військових із сараю рохкає. Вони жартують: "Це наш бойовий кабан". Батальйон "Полтава" не має армійського забезпечення. Бійці батальйону отримують зарплатню і командировочні . Для рядового ця сума складає до 20 тисяч. За рахунок командировочних військовики і харчуються. Хорольські солдати навіть на війні не втрачають даремно часу. Один із них здобуває юридичну освіту у виші. Уявіть собі заходить в аудиторію здавати екзамен високий молодий чоловік у військовій формі із кобурою на ремені. Як йому додаткові питання ставити? Звісно, це жарт. Але захищати незалежність своєї країни і здобувати вищу освіту - нелегко. Та хорольським звитяжцям це під силу.
Найпроблемнішим став шлях на Старий Айдар. Командир не дозволяв їхати ні за яку ціну. "Дорога пристріляна сепаратистами. Її регулярно засипають снарядами. Вчора снайпер поранив нашого бійця. А коли побачать рух на ділянці, обстрілу вам не минути", - пояснює свою заборону їхати майор ЗСУ. Позицію майора Григорій Борисович розуміє. Розуміє, але не поділяє. Знає, якщо залишать передачу від земляків далеко від хорольських хлопців, то до їхніх рук не потрапить і третини. Харчі "розійдуться" дорогою. Григорій Решта - афганець. Він війну не тільки нюхав, а й пробував на зуб. Розмовляти з командирами вміє. Г.Б. Решта сповнений рішучості подолати небезпечний відрізок шляху особисто. Переконати військового було важко, але вдалося. Вісім кілометрів лісом під прикриттям дерев - і Володя Шевченко обіймає посланців рідного міста. Хлопець воює на самому передку. Ризикує життям щохвилини. У його підрозділ везли примуси, що працюють на солярці, казанки, ковдри, простирадла, утеплювачі бліндажів. Григорій Борисович розповідає військовим, що кошти на придбання всього необхідного виділив директор СВК "Перемога" Анатолій Пасюта. Це дало можливість закупити все, що замовляли бійці. А ще А.Г. Пасюта допомагає пальним. Тільки цього разу спідометр показав 925 кілометрів. А їхати ж не по асфальтованій дорозі, велика частина шляху - грунтівки, лісові дороги.
На щастя, цього разу все минулося благополучно. А бували й інші розклади. Колись автівка хорольських волонтерів спіткнулася об перехрестя. Хлопці ніяк не могли зорієнтуватися куди їм повертати: направо чи наліво. Спитали як дістатися до блок-поста у місцевого жителя. Той на хвилину замешкався, а потім вказуючи напрямок, махнув рукою і додав: "Їдьте, вас там зустрінуть". Асфальт швидко закінчився, під колесами почалася грунтова дорога. Звертаючись до водія, Григорій Борисович зауважив: “ Ігоре, тримайся колії. Вона зовсім свіжа, недавно тут хтось їхав". Ігор Стогній зрозумів свого напарника із півслова. Якщо хтось їхав, значить мін під колесами не буде. У цих місцях спіймати таку "цяцьку" колесом можна запросто. Треба бути дуже обережним. За 20 хвилин їзди грунтівка уперлася в лісосмугу. Далі їхати нікуди. Тільки тепер хорольці повністю усвідомили значення слів місцевого мешканця: "Вас там зустрінуть…" їх направили у засідку сепаратистів. "Ігор, розвертайся, швиденько їдьмо назад". Дорога вузька, колеса грузнуть, розвернутися ніяк. Знайшлися добрі люди дозволили заїхати у двір. Там розвернулися - і швиденько подалі. Пізніше з`ясували, що від перехрестя до потрібного місця було десять хвилин їзди. На війні, як на війні, буває всякого.
Але цього разу - минулося, обставини були на боці наших волонтерів. Нехай вдача посміхається вам завжди, бо робите ви святу справу: допомагаєте захисникам України-неньки.


Привіт із минулого: у Новоаврамівській школі відкрили капсулу часу


Капсули часу. Які настанови залишили нам, і що ми приготували для наступних поколінь? Капсула часу - це послання нащадкам від попередніх поколінь. Час швидкоплинний. Покоління змінюють один одного. Пролітають роки, змінюються десятиліття, проходять століття. Що чекає наших нащадків? Яким буде світ через 50 чи 100 років? Як зміниться наша планета через тисячоліття? Чи залишиться щось від нашої цивілізації: великих винаходів, пам'ятників архітектури, визнаних творів мистецтва, музики, літератури ... Напевно, ще людей в Стародавньому світі хвилював це питання. Прагнучи зберегти свою історію і кращі з творів мистецтва, вони намагалися передати їх крізь час і простір своїм майбутнім нащадкам, як нагадування про те, що і вони, "давні", колись існували.
Ця традиція була неймовірно популярна в колишньому Радянському Cоюзі, при кожній великій споруді, при кожній знаменній події закладалася капсула з посланням. У 2017 і 2018 року нас чекає, мабуть, наймасовіший розтин "капсул часу". У 1967-1968 роках році їх активно встановлювали і закладали до прийдешніх різних знаменних ювілеїв. 50 років тому заклали таке послання і в школі села Новоаврамівка.
У прохолодний листопадовий день Новоаврамівська гімназія запросила на урочисте зібрання із нагоди відкриття "капсули часу". Розпочав захід директор О.А. Романов. Змінюються шкільні методики і підручники, на зміну рахівниці прийшов комп'ютер, але незмінним залишається шкільний дзвінок, який кличе в дитинство. Чарівна його мелодія покликала, сповістивши про початок свята. Всі, затамувавши подих, слухали цю "музику" дитинства. А потім настала слушна мить, коли пролунала вся історі