В ПАМ’ЯТІ НАЗАВЖДИ

2021-05-06 13:14:14 - Анатолій Олійник, член президії ради організації ветеранів України у Хорольській об’єднаній територіальній громаді
2021-05-06 13:14:14 - Анатолій Олійник, член президії ради організації ветеранів України у Хорольській об’єднаній територіальній громаді

Відгриміли бої, заросли травою окопи та траншеї. Друга світова війна відійшла в минуле, в історію. Та вона назавжди залишилася в пам’яті ветеранів, які день за днем наближали світле свято Перемоги. Було про що згадати й учаснику бойових дій з Хорола Панасу Кіндратовичу Лиску. Родом він з Сумщини. Рано залишився сиротою. Пішов працювати, навчався і закінчив Сумський лісовий технікум. 22-річним юнаком влився в ряди Червоної Армії. Здобув спеціальність у військовому училищі. З перших днів війни – на фронті. Молодого лейтенанта було призначено командиром кулеметної роти. В грудні 1941-го тяжкі бої точилися на Калінінському фронті. Там у складі 256-ої стрілецької дивізії довелось воювати і Панасу Лиску. Першим орденом Червоної Зірки його було нагороджено за активні дії за визволення м. Калініна. …Надійшло завдання командування зайняти правий берег Волги і очистити місто Калінін від ворога. Під час перестрілки було вбито командира сьомої стрілецької роти, яка наступила на ворожі позиції. Складною залишилась обстановка – нікому було зупинити бійців роти, яка в паніці без командира стала відступати. Але в цей момент старший лейтенант Панас Лиско кинувся вперед зі словами: «За Батьківщину» і підняв воїнів в атаку. Не дійшовши 20 метрів до берега ріки Волги, Панас Кіндратович був поранений. Але він не захотів залишити своїх бойових товаришів і від госпіталю відмовився. У 1942 році при виході із оточення в Смоленській області на станції Сичівка, де теж гриміли сильні бої, його знову було поранено. Та за сміливість при виконанні бойового завдання офіцера П. Лиска нагородили другим орденом Червоної Зірки. І знову й знову Панас Лиско мужньо боровся з ненависним ворогом. Наступного року він брав участь у визволенні Латвії. Там до речі, втретє дістав поранення, а за героїчний вчинок був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». А за визволення Нари та мужність в битві за зняття блокади з Ленінграда, де був учетверте поранений, груди бойового офіцера прикрасив орден Вітчизняної війни другого ступеню. Відважно воював Панас Лиско, крім Калінінського, на Ленінградському, Волховському та Прибалтійському фронтах в складі 256-ої стрілецької дивізії 39-ої армії. Війну капітан Панас Лиско закінчив у Болгарії. Крім згаданих нагород, він був відзначений також орденом Вітчизняної війни першого ступеню, медаллю «За відвагу» та іншими медалями. Є в 37-ій Калінінській та 12-й Нарвській школах музеї Бойової слави 256-ої стрілецької дивізії, де зберігаються документи, фотографії і спогади багатьох бійців, у тім числі і хорольчанина Панаса Лиска, який не шкодував сил, уміння й знань для перемоги над нацизмом. Такими мужніми захисниками Вітчизни можна тільки гордитися. Після демобілізації з армії П.К. Лиско з 1948 року проживав у Хоролі. Працював директором держлісорозсадника, начальником деревообробного цеху фабрики «Промінь», а після виходу на заслужений відпочинок ще декілька років трудився на молочноконсервному комбінаті. Він брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді. Пішов з життя відважний воїн і талановитий керівник у травні 2002 року. Йшов йому 90-й рік. В серцях тих, хто знав Панаса Кіндратовича, він назавжди залишиться як мужній воїн, незламний духом і великий патріот своєї Батьківщини. Для автора цих рядків першим робочим місцем після військової служби був деревообробний цех фабрики «Промінь», де працював під керівництвом Панаса Кіндратовича. Тож із задоволенням можу сказати: «Це був справжній офіцер і турботливий керівник та організатор». Він залишиться в моїй пам’яті назавжди.