І СЛАВА ЙОГО ЗНАЙШЛА

2021-05-06 13:09:53 - Анатолій Олійник, член президії ради організації ветеранів України у Хорольській об’єднаній територіальній громаді. Фото автора
2021-05-06 13:09:53 - Анатолій Олійник, член президії ради організації ветеранів України у Хорольській об’єднаній територіальній громаді. Фото автора

У селі Єрківці проживав повний кавалер ордена Слави Дмитро Іванович Знайко. Бойовий шлях колишнього сапера проходив через Україну, Литву, Латвію, Польщу,Німеччину. А три ордена Слави – то відзнака за найважчі віхи на тому шляху. На перший поклик матері – Вітчизни Дмитро Знайко пішов на фронт, розпрощався з рідним колгоспом. Сапер,як відомо, спеціальність небезпечна. Та жодного разу не помилився воїн, виконуючи бойові завдання. Орден Слави третього ступені він одержав за сміливе атакування Данцівського аеродрому навесні сорок першого року. Радянські бійці, серед яких був і наш земляк, знищили багато німецьких літаків, а 26 залишились цілими і стали трофеями наших військ. У тому ж році командування доручило Д.І. Знайку очолити групу бійців і взяти одну з висот поблизу Варшави. Завдання воїн з Єрківець успішно виконав, за що був удостоєний орденом Слави другого ступеня. А на завершальному етапі війни Дмитро Іванович форсував Одер, в 50 кілометрах північніше Берліна. Діяв сміливо,героїчно. Залишившись на невеликій ділянці берега, Знайко і його бійці (Дмитро Іванович був помічником командира взводу) навальною атакою захопили, а потім, долаючи смертельні перешкоди, розширили плацдарм. За відвагу при його захопленні боєць був нагороджений орденом Слави першого ступеня. Він також відзначений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. Хоробрість Д.І.Знайка завжди перемагала. Одержавши одноразово одинадцять ран від німецької міни, він вижив, а потім знову вступав у бій з ненависним ворогом. До кінця своїх днів носив ветеран у тілі осколки, які давали про себе знати на старості літ. … Восени 1945-го повернувся у рідні Єрківці. Працював рядовим колгоспником, завідуючим господарства, бригадиром рільничої бригади, згодом – заступником голови правління колгоспу «Більшовик». Як дорогу реліквію зберігав Почесний знак правління Радянського фонду миру за те, що протягом тривалого часу частину власних коштів переказував у мирну скарбницю. Робив усе, аби були мир і спокій на землі. Автору цих рядків двічі довелося зустрічатись з відважним сапером. Вперше в січні 1976 року, коли в Хоролі групі знатних людей району в урочистій обстановці вручали паспорти нового зразка ( тоді й був зроблений цей знімок),а вдруге – пізніше разом з тодішнім головою ради районної організації ветеранів Д.А. Кражаном у його рідному селі. Тоді Дмитро Іванович і розповів про свій бойовий і трудовий довгий шлях. Відійшовши у вічність 5 липня 2000-го року, Дмитро Іванович, залишив по собі світлу пам’ять. Він прожив довге, сповнене тривог і радощів життя. Гартований у боях і праці колишній воїн житиме в людській пам’яті вічно.