З ІСТОРІЇ ХОРОЛЬСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ

2021-11-04 10:39:35 - Ольга КОЖЕВНІКОВА, краєзнавець
2021-11-04 10:39:35 - Ольга КОЖЕВНІКОВА, краєзнавець

1 жовтня 2021 року виповнилося 133 роки з дня введення в дію дільниці Кременчук-Ромни Полтавської дирекції Південної залізниці. Оскільки будівництво залізниці в Хоролі стало неабиякою подією і відіграло велику роль у розвитку міста, доцільно коротко познайомитися з історією цієї побудови. Друга половина ХІХ ст. характеризувалася активним розвитком залізничного транспорту в Україні, яка на той час входила в склад Російської імперії. Залізниці зв’язували адміністративні та індустріальні центри з землеробськими районами, а також з головними морськими та річковими портами, а у воєнний період виконували потреби військового відомства країни. Саме така стратегія була покладена в основу будівництва залізничної дільниці Ромни-Кременчук, яка повинна була з’єднати, збудовані на той час, Лібаво-Роменську та Харківсько-Миколаївську залізниці і утворити замкнутий транспортний шлях від Балтійського до Чорного моря. Перспективи побудови залізниці Ромни-Кременчук розглядалися і обговорювалися у Полтавській губернії ще у 70-ті роки ХІХ ст.. Про це знаходимо свідчення в «Журнале Хорольского уездного очередного Земского Собрания третього созыва» за 1867 р., с.30. Пізніше земське зібрання Полтавської губернської управи постановило направити клопотання до царського уряду щодо зазначеної залізниці з метою запобігання і ліквідації кризового стану у сільському господарстві. Клопотання було розглянуте, а побудова дороги була схвалена російським Імператором 18 травня 1885р. Будівництво залізниці розпочалося з 20 липня 1885 р.(за старим стилем). По території Хорольського повіту залізниця Ромни-Кременчук проходила на ділянці, довжиною в 52.6 км. з півдня на пн.- пн. захід, а біля м. Хоролу західніше на відстані 3,7 км. Відкриття руху від Ромен до Кременчука відбулося 1 жовтня 1888 р. Будівництвом керував начальник Харківсько-Миколаївської залізниці інженер Володимир Миколайович Печковський. Його заступниками були інженери І.І. Замятін та Ф. І. Шмідт. Архітектурні проекти залізничних станцій на ділянці Кременчук –Ромни (в тому числі і в Хоролі) належали інженеру Сергію Іліодоровичу Загоскіну, автору проекту залізничної станції в м. Харків. Будівництвом Хорольської ділянки керували інженери В.А.Розанов і Н.К. Погорелко. Дорогу починали будувати від Кременчука і поступово рухалися до Ромен. Будівельні матеріали для Хорольської ділянки: камінь, ліс і пісок завозилися з Кременчука. Використовувався граніт з Дніпровського басейну: 1) з Крюківського кар’єру; 2) Табурищенського (біля Кременчука); 3) з Казанського Херсонської губернії. З цього граніту будувалися опори для мостів, кам’яні труби, фундаменти громадських будівель, стінки пасажирських і товарних платформ, стіни водонапірних веж, водовідтоки та ін.. Основні будівельні роботи на Хорольській ділянці (сучасного Хорольського району) розпочалися в червні 1886 р. За два роки і три місяці був збудований весь комплекс залізничних споруд, який, окрім залізничної колії, включав: будинок залізничної станції, пасажирську платформу, відкриту товарну платформу, криту товарну платформу з пакгаузом, сарай для товарів великої швидкості, житловий будинок для працівників залізничної станції, фонтан, казарму, водонапірну вежу з водокачкою, два будинки стрілочника по типу сторожового будинку, колодязі, пожежні та гідравлічні крани, поворотний круг, дві кам’яні водопропускні труби та ін. Якість виконання робіт була настільки високою, що після того, як минуло більш ніж 100 років, а також незважаючи на германську окупацію 1941-1943 рр., дванадцять залізничних споруд комплексу залишилося в робочому стані. Безперечно, всі вони на сьогодні потребують державного захисту та особливої уваги, як історичні пам’ятки. Зробимо невеличку екскурсію по Хорольській залізниці та познайомимося з рядом її об’єктів, які заслуговують на увагу. Насамперед – це будинок залізничної станції. Він виділяється серед інших споруд своєю красою і довершеністю. Автором проекту будинку був архітектор Сергій Іліодорович Загоскін. Архітектурний стиль станції відтворює образ класицистичного паркового павільйону. Будівля одноповерхова, в плані прямокутна з невеликим виступом з південної сторони. Прикрашена ризалітами по центру всіх чотирьох фасадів, що використовувалося при будівництві палаців ще з часів ренесансу. Фасад розчленований вертикальними рустованими лопатками. Вікна і двері мають півциркульну форму. Сама будівля виконана із місцевої цегли і обкладена білою Київською цеглою. Фундамент із граніту. Від пасажирської платформи до будинку підходять кам’яні сходи (16 сходинок), витесані з граніту. З незначними перебудовами всередині і зовні та реставрацією у 2001 році будинок залізничної станції практично залишився без змін. Не тільки пасажирам хорольської залізниці цікаво буде дізнатися, яким виглядав інтер’єр станції більше 130 років тому. Згідно плану, в будинку було передбачено зали для пасажирів І і ІІІ класів, контора начальника станції, приміщення для телеграфу, для прийомки і зважування багажу, кімната сторожа, жіноча і чоловіча вбиральня з теплим відхожим місцем, лампова кімната, поштове відділення. Стіни в залі для пасажирів були облаштовані дерев’яними панелями. Для опалення були встановлені голландські печі, облицьовані полив’яними кахлями. Малися буфетні стойки і шафи. Стойки були покриті мармуровими дошками. В жіночій та чоловічій вбиральнях меблі були дубові, поліровані. Дивани та стільці м’які, оббиті сап’яном. У відхожих місцях встановлені пудр-клозети з витяжкою у димові труби. На вокзалі відчувався «подих» Європи та шанобливе ставлення до пасажирів. З часом підлога в залі ІІІ класу була вимощена плиткою, яку виробляв знаменитий Харківський завод барона Бергенгейма. На одній із рустованих лопаток, що біля вхідних дверей, на рівні цоколя виявлено нівелірну марку, а нижче, біля фундамента, - нівелірний репер, який дає можливість визначати висоту цієї точки відносно рівня моря (нульової позначки Крондштатського футштока). У 2001 році була проведена реставрація вокзалу. В результаті, в залі очікування раритетну плитку Бергенгейма зняли і відправили на смітник, а підлогу вимостили сучасною плиткою, яка вже не мала ніякого історичного значення. Дубові віконні рами замінили дешевими сосновими. Як розповідали працівники вокзалу, знятими дубовими рамами ще довго топили. Так само безвідповідально вчинили по відношенню до гранітної плитки, якою була вимощена тераса біля фасаду вокзального будинку. Ця плитка могла б служити вічно. Але її зірвали і вона попрямувала до декого прямо у двір, а перед фасадом горе-реставратори вимостили сучасну плитку, яка вже почала розсипатися. Ще одним цікавим архітектурним об’єктом залізничного комплексу, що зберігся, – є водонапірна вежа, яка до цього часу працює, але забезпечує водою вже не потяги, а житлові будинки прилеглої частини міста. Вежа шестигранна в перерізі. Два нижні яруси викладені із граніту, верхній – дерев’яний зруб. Вежа має один бак для води, об’ємом приблизно на 80 м3. Як розповідають старожили, під час відступу німецькі нацисти хотіли підірвати водонапірну вежу. Але по проханню працівників залізниці, а може і за винагороду, цього не зробили. Вода в бак поступає трубами від водокачки, що розташована неподалік. Будівля водокачки залишилася майже без змін, лише технічне обладнання було переведено на сучасний лад. На її території залишилися і працюють три каптажні колодязі, вода з яких поступає до водозабірного колодязя, а вже звідти насосами перекачується до водонапірної вежі. До цього часу служить відкрита пасажирська платформа, облицьована гранітними плитами, а також поштова платформа. Поряд із вокзалом знаходиться житловий будинок № 1 для персоналу залізничної станції, який добре зберігся. Він будувався в комплексі з господарчими будівлями, куди входили сарай, погріб, льодовник, колодязь, туалет. Будинок стоїть на гранітному фундаменті. Дерев’яний, облицьований цеглою. Для облицювання використовувалася київська цегла із знаменитих цегелень Г.С. Яська, А.С.Лунєва, Я.М. Бернера. Окремі зразки такої цегли із клеймом виробників були знайдені при частковій внутрішній перебудові будинку. Цегельне облицювання кріпилося до дерев’яного зрубу по всій площі залізними костилями. Тротуар до житлового будинку був вимощений бруківкою. У будинку було передбачено сім квартир для: начальника станції, помічника начальника станції, комірника, двох телеграфістів, сторожа, жандарма. Для начальника станції і його помічника окрім сараїв були збудовані корівники, кожен на два стійла. Неподалік від фасаду будинку був збудований фонтан, облицьований тесаним гранітом, а біля нього колодязь, з якого вода надходила у фонтан. Фонтан працював ще у 70-ті роки ХХ ст., поки місцеві вандали не зруйнували його і не розтягли гранітні камені для власних потреб. В одній із квартир збереглася Голландська піч, облицьована кахлями з гладким білим дзеркалом та посередині фігурною керамічною полив’яною вставкою брунатного і зеленого кольорів, що зображує птахів і звірів. Архітектурно піч підпорядковується традиційній ордерній системі, тобто має цоколь, основний стовбур-дзеркало, фриз, карниз, фронтон. В нижній частині цоколя груби вмонтовані дві кахлі з отворами для подачі теплого повітря в кімнату. До цього часу мешканці будинку користуються старовинним погребом, що служить до цього часу. А у дворі можна побачити окремі фрагменти бруківки. Невдовзі, після відкриття залізниці Ромни-Кременчук, неподалік від вокзалу був збудований ще один будинок для працівників залізниці. Це єдиний у Хоролі будинок, збудований в стилі українського модерну. Цоколь і фундамент будинку викладений із граніту. Фасад прикрашений двома однотипними візерунками, які символізують Дерево Життя. Підлога під’їзду вимощена плиткою барона Бергенгейма, саме такою, як і в залі очікування вокзалу (до реставрації). У дворі можна побачити стародавній сарай, яким до цього часу користуються мешканці. Заслуговує на увагу і будинок колишньої казарми, який також зберігся. Будинок дерев’яний, обкладений цеглою, на гранітному фундаменті. При побудові був передбачений сарай, погреб, туалет. В казармі розміщувався дорожній майстер, сторож, ремонтна артіль. В свій час будинок був критий червоною черепицею. Сьогодні в одній частині будинку розміщується контора залізничної станції, а інша використовується як житло для працівників вокзалу. Має сучасну прибудову. Збереглися два однакових сторожових будиночка, в яких колись проживали обхідник, стрілочник. Вони були обладнані всім необхідним для прожиття, зокрема сараєм, погребом, колодязем. Ще однією родзинкою архітектурного комплексу Хорольської залізниці є дві кам’яні водопропускні труби, які були споруджені в двох ярах, і по яким протікають струмки. Навесні, під час танення снігів, а також під час літніх злив ці кам’яні труби повинні пропускати крізь себе лишки води. Труби споруджені з граніту на цементному розчині з мозаїчним облицюванням усіх лицьових площин. Склепіння виконані з гранітних клинів правильного тесання. Відразу після побудови вокзалу працівники зайнялися благоустроєм території. Було висаджено багато дерев, кущів, екзотичних рослин, розбиті квітники. В «Отчете о состоянии Хорольського реального училища с 1908 г. по 1913 г.» згадується про екскурсії учнів на вокзал для спостереження за квітучими агавами та вивчення будови їх квіток. Таким чином, ми познайомилися з деякими історичними об’єктами нашої залізниці. Хочеться відзначити, що збереженість архітектурного комплексу та інженерних споруд Хорольської залізниці вражає. І все це завдяки професійній, відповідальній роботі наших залізничників, які люблять свою справу і прикладають максимум зусиль для безперебійної роботи залізниці, якій сьогодні минає 133 роки. Використана література: «Ромны-Кременчугская железная дорога. Описание постройки. 1885-1888 гг.»