З гідністю прожив життя

2021-10-07 10:40:24 - Валентина Остапенко, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності Хорольського будинку-інтернату
2021-10-07 10:40:24 - Валентина Остапенко, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності Хорольського будинку-інтернату

З 2013 року проживає в нашому закладі Денисенко Федір Васильович. 18 вересня Федору Васильовичу виповнилося 75 років. Народився в Карлівському районі с. Климівка в звичайній колгоспній родині, де батько працював трактористом, а мама – ланковою. В сім‘ї народилося три сина- один із них уже помер, а другий проживає в Харкові, зараз також уже пенсіонер. Федір Васильович закінчив 8 класів, потім вивчився на тракториста і став працювати там же в рідному селі на тракторі. Про особисте життя не дуже розповідає, бо якось воно не складалося так, як у людей. А от коли приїхав у Хорольський технікум на курси підвищення кваліфікації, то познайомився із жінкою, яка запала в душу. Не дивлячись на те, що в Наді була дитина, переїхав до неї в с. Лобкова Балка. Сина любив і виховував як свого рідного. Здавалося б, що ще людині потрібно для щастя - поруч кохана дружина, син уже дорослий. Але ж інколи хвороба не вибирає і просто руйнує все навкруги. Коли дружина захворіла, здавалося б небо прихилив до її ніг, тільки щоб вона поправилася. Але дива не сталося і дружина померла прямо на руках у Федора Васильовича. От і вийшло так, що села вже майже немає, до міста далеко та і нічим добратися, син виріс - своя сім‘я, своє життя, тож довелося оформлятися в будинок-інтернат. Не дивлячись на свій вік Федір Васильович відчуває себе, як він любить повторювати «ще ого-го». І молоді підкаже, що і як краще зробити, і сам з задоволенням береться допомагати санітарочкам наводити порядок біля корпуса. Мабуть так і повинно бути, адже це їхній дім, а вдома кругом повинен бути порядок. По-іншому вони просто не вміють жити. Не лише працювати любить Васильович, а і завжди ходить на концерти, які організовуються в нашому закладі. Єдине засмучує, що часто серед концерту виходить, потайки витираючи сльозу. Значить пісня навіяла згадку про покійну дружину, адже ця рана і досі кровоточить. Не знаю, чи зуміла я донести до читачів ті почуття душі моїх співрозмовників, але я разом з ними ніби пережила всі ті роки. У кожного своя доля, але вони з гідністю прожили своє життя. І мабуть саме про таких простих людей потрібно розповідати молоді, щоб вони зрозуміли, наскільки життя буває важким та різноманітним.