У НОВОАВРАМІВСЬКОМУ ЛІЦЕЇ ДАРУЮТЬ ТЕПЛО, УСМІШКИ ТА ГАРНІ ЗНАННЯ

2021-09-30 09:19:49 - Інтерв’ю взяла Наталія ВАТУЛЯ «Вісті Хорольщини»
2021-09-30 09:19:49 - Інтерв’ю взяла Наталія ВАТУЛЯ «Вісті Хорольщини»

Сікільки працюю у редакції газети «Вісті Хорольщини» і неодноразово доводилось бувати в нНовоаврамівському ліцеї на різних заходах, стільки там панував дух добра і справедливості, взаємоповаги та творчості, щоб для кожної дитини школа була відкритим і привітним домом, де кожен міг би реалізувати себе як особистість, щоб, ставши дорослим, зберіг лише найкращі спогади. Пригадую школу, коли директором був Леонід Прокопович Коротич: всюди квіти, переступивши поріг стенди «Гордість школи», де розміщені портрети кращих учнів. Затишні класи і такі ж коридори, враження складалося другого дому. Вчителі та учні прагнуть зберегти кращі шкільні традиції, котрі були і десять, і двадцять років тому, і бути однодумцями. У ліцеї можна познайомитися із різними сторінками шкільного життя: навчальним процесом і організацією дитячого дозвілля, творчими роботами учнів та методикою викладання вчителів. У цьому інтерв’ю із директором Ларисою Миколаївною Звірко вкотре хочу розповісти про минуле та сьогодення навчального закладу, поділитися накопиченим досвідом і досягненнями, планами. Чи вдасться передати словами про життя ліцею, певне це треба хоч раз побачити, бо ліцейське життя – це феєрія, це свято, це безупинне дійство, що стає частиною кожного учня на все життя. Ліцейна родина радіє, що причетна до формування достойного, виваженого покоління, а цим спільна праця, стимул, віра, впевненість у собі, натхнення. - Яким є Ваш заклад освіти? - Наш ліцей можна порівняти з невеликою державою. Адже заклад має своїх «громадян» – учасників освітнього процесу, історію і територію, систему влади та управління, символіку і традиції. Наразі в Новоаврамівському ліцеї навчається 160 учнів. Також 47 учнів навчається у Ковалівській філії І – ІІ ступенів, 12 – у Грушинській філії І ступеню. Історія освіти в Новоаврамівці має глибоке коріння і давні традиції. Новоаврамівське початкове народне училище і церковно-приходська 3-класна школа були відкриті тут ще в другій чверті ХІХ століття. Приходська школа, відкрита у 1840 році, була однією з шести, відкритих тоді в Хорольському повіті. У 1869 році на базі народного училища було організовано спочатку 3-класну, а з початку ХХ століття 4-класну земську школу. У 1898 році під наглядом Хорольського повітового земства було збудовано шкільний будинок із 7 кімнат під залізним дахом. Деякі з цих кімнат призначалися під житло для вчителів. Та це приміщення не могло задовольнити потреб села. Вже в 1908 році попечитель Новоаврамівської школи писав до Хорольського земства: «Дом этот весьма неудобен для обучения. Классы очень малы. В них могут поместиться 40 мальчиков из 84. Остальные по несколько часов стоят на ногах. Окна очень малы и в пасмурные дни нельзя читать. В доме очень холодно и сыро, в классах все сидят в шубах». У 1917 – 1920 рр. державою прокотилася Українська ревлюція, одна влада змінювала іншу, в країні поширювалася голод, розруха, хаос. Та навіть у ці складні часи, коли, здавалося, було не до навчання, в селі продовжував жевріти вогник освіти. Відомо, що в 1918 році тут працювала гімназія. У 1934 році, враховуючи географічне розташування села, освітні тардиції та навчально-матеріальну базу школи, Новоаврамівську 7-річну школу було реорганізовано в одну з перших в районі 10-річок. В деякі періоди школу відвідували учні майже з двох десятків сіл: Грушино, Ковалів, Мелюшок, Стайок, Ульянівки, Староаврамівки, Бутівців, Орликівщини, Новоіванівки, Вербино, Трубайців, Ялосовецького, Лагодівки, Великої та Малої Попівки. В роки нацистської окупації навчання в школі на деякий час припинилося, та відновлення почалося одразу ж після визволення – Новоаврамівська школа була однією з трьох середніх шкіл району, що відновили роботу в 1943 році. У 1967 році було відкрито сучасне приміщення школи, збудоване за кошти місцевого колгоспу «Червона Зірка». 50 років потому, в 2017 році майбутні випускники 2018 року відкрили «капсулу часу» – послання, яке було замуроване першими випускниками тодішньої Новоаврамівської середньої школи і натомість поклали своє послання до випускників 2068 року. – -Що Ви можете сказати про педагогічний колектив ліцею? - Нинішній педагогічний колектив ліцею – це 27 педагогічних працівників (4 з них знаходяться у відпустках по догляду за дітьми до досягнення 3-річного віку). Середній вік педагогів – 41 рік. Тобто колектив досить молодий і водночас досвідчений. 5 педагогів мають звання «Старший учитель», 9 мають вищу кваліфікаційну категорію, 5 – І категорію, 4 – ІІ категорію. Це в Опорному закладі. Переважна більшість педагогічних працівників філій нашого закладу – теж досвідчені фахівці. -Яким чином було організоване дистанційне навчання в ліцеї? - Безумовно, дистанційне навчання не замінить очного, але життя кинуло нам такий виклик, і нам довелося його прийняти. До цього питання підходили дуже виважено, враховували епідемічну ситуацію, запити учнів (особливо випускників). В результаті виробили власний механізм навчання в умовах пандемії – використання, крім дистанційного, змішаного навчання; індивідуальні консультації з підготовки до ЗНО для учнів 11 класу; використання онлайн-інструментів – Google Meet, Google Classroom. -Як Ви оцінюєте рівень інформатизації шкільної освіти? -Інформатизація освіти відбувається, але, на мою думку, швидше «навздогін». Зараз в ліцеї є швидкісний дротовий інтернет, але внутрішня мережа вимагає модернізації. Держава виділяє кошти на підведення швидкісного інтернету до віддалених населених пунктів – і це дуже правильно. Але не менш важливо зробити внутрішню мережу, яка б до того ж відповідала вимогам нового Санітарного регламенту. Це також задоволення не з дешевих і невелика сільська школа власними ресурсами осилити його не в змозі. Дякуючи позиції керівництва Новоаврамівської ОТГ наприкінці 2020 року кабінет інформатики було обладнано новеньким комп’ютерним класом 1 + 10. Частина педагогів забезпечена ноутбуками для проведення онлайн-уроків, частина – ні. Обіцяють виділити за державні кошти, протягом року кілька разів подавали інформацію про потребу. Чекаємо, адже на сьогодні ноутбук/комп’ютер/планшет як для вчителя, так і для учня – це предмет першої необхідності, засіб комунікації. Ми один з небагатьох закладів громади, у якому збереглася кабінетна система. Тож хотілося б мати і мультимедійний комплекс у кожному класі. Адже кабінет, як і раніше – творча лабораторія вчителя, змінилися лише критерії і стандарти його оформлення, і мультимедійний комплекс значно розширює можливості вчителя та учнів як на уроках, так і в позаурочній діяльності. - І про матеріально-технічну базу. -Матеріально-технічна база кожного закладу освіти потребує постійної модернізації. Варто відзначити, що за період 2016 – 2020 рр., коли наш заклад був у комунальній власності Новоаврамівської сільської ради, вдалося значно зміцнити матеріально-технічну забезпеченість ліцею: було замінено майже всі віконні блоки на металопластикові, три класи НУШ оснащені меблями, технікою і дидактичними матеріалами, облаштовано залу для занять фітнесом, збудовано внутрішні вбиральні і частково відремонтовано харчоблок, на подвір’ї встановлено спортивні тренажери, а зношене асфальтне покриття замінено на сучасну плитку. Цього року також очікуємо комплект меблів, техніку та дидактику для 1 класу, кухонне обладнання. Підготовити ліцей до нового 2021/2022 навчального року вдалося виключно завдяки фінансовій підтримці батьків учнів та зусиллям господарського персоналу закладу. Постійно підтримують наш заклад керівники ПП і СФГ Чишко В.В., Барило Л.М., Барило Ю.В., Супрун С.А., ТОВ «Астарта-Прихоролля» – в напрямку покращення матеріальної бази та організації харчування учнів. - Нова Українська школа та її особливості впровадження… -Реформа НУШ впроваджується з 2018 року, тож сьогодні вже чотири класи працюють за новими стандартами. Вчителі, що працюють в цих класах, пройшли відповідну підготовку, працюють за сучасними методиками. Мене як керівника, який має не лише аналізувати зроблене, а й дивитись на кілька кроків уперед, вже зараз непокоїть підготовка до НУШ в середній школі: вже 1 вересня 2022 року за парти сядуть п’ятикласники НУШ і тут можемо наштовхнутися на ті ж проблеми: застарілі обладнання і комп’ютерна мережа, неповна оснащеність предметних кабінетів як дидактикою, так і сучасними технічними засобами. Непокоїть, бо очевидною є тенденція до зменшення фінансування НУШ. Приміром, в кабінеті, який буде закріплено за 5 класом, парти, за якими навчалися ще бабусі нинішніх учнів. Звісно, вони також не відповідають як естетичним вимогам, так і вимогам Санітарного регламенту. -Ліцей зайняв восьме місце у рейтингу навчальних закладів Полтавщини за результатами ЗНО. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це? -Минулого навчального року на сесію ЗНО було зареєстровано 5 з 7-ми випускників ліцею. Це учні, які продемонстрували, що стереотип про те, що сільська школа не може давати якісну освіту – лише міф: адже в щорічному рейтингу шкіл Полтавської області за результатами ЗНО у 2021 року Опорний заклад «Новоаврамівський ліцей» посів 8-ме місце. Відсоток зданих предметів – 100, а три предмети по одному випускнику склали більше ніж на 185 балів: українська мова, біологія, географія. За цим – підтримка і розуміння з боку батьків, цілеспрямованість і наполеглива праця з боку випускників і професіоналізм з боку педагогічних працівників, які протягом 11 років маленькими кроками в правильному напрямку вели своїх учнів до основного: продемонструвати свої знання і вступити до омріяного вишу. Четверо випускників вступили до київських вишів, і четверо також на державне замовлення. Цього року ліцей закінчують 8 випускників 11 класу. Звісно, іноді повторити успіх важче, ніж його досягнути, але з перших днів нового навчального року ми продовжуємо мотивувати своїх учнів до навчання, і успіх цьогорічних випускників – один з найбільш дієвих мотивів. -Чому сьогодні потрібно навчати дітей в першу чергу? -На жаль, в сучасному суспільстві значно знівельована роль освіти та знань. Отримати диплом про вищу освіту не так і складно, особливо маючи фінансовий ресурс. Але наскільки ефективними є такі «фахівці» – дуже велике питання. Навряд чи приватний власник триматиме фахівця лише за наявність диплома, він, безумовно, оцінюватиме його знання і вміння на певній посаді чи роботі. Тож слід донести до дітей (і це спільне завдання школи та батьків), що важливо обрати ту професійну стежку, до якої є хист, яка до душі і яка, звісно, даватиме можливість пристойно заробляти і жити гідним життям. Дітей слід готувати до самостійного життя, до відповідальності за свої вчинки і вибір. Це непросто, адже батькам хочеться, щоб дитинство для їхніх дітей тривало довше, вони нерідко не розуміють, що час спливає дуже швидко, діти «раптом» стають дорослими і… не готовими до дорослого життя, бо їх тримали «у теплій ванні» і не розповідали, що за стінами – складний, нерідко жорстокий світ, у якому доводиться жити, постійно, наполегливо працювати і долати труднощі. -Про труднощі в організації освітнього процесу... -Звісно, як же без труднощів. На мою думку, директор будь-якого закладу освіти постійно ходить по лезу тонкої і дуже гострої бритви. Втриматися на цьому лезі – непроста задача. ДСНС з її штрафними санкціями (цього року тисячі керівників закладів освіти по всій Україні сплатили немаленькі штрафи 1 700 грн. за недотримання вимог пожежного законодавства за ті недоліки, які нереально усунути без істотного фінансування (а це вже не повноваження керівника, це зона відповідальності засновника, тобто міської ради і депутатського корпусу)), Держпродспоживслужба (жоден заклад освіти міської ради на відповідає вимогам НАССР, тож, з одного боку, керівник зобов’язаний організувати хоча б одноразове харчування учнів, з іншого – легше не харчувати дітей, щоб не наражатися на чергові приписи) та інші тонкощі роботи, які так знайомі моїм колегам з усіх куточків України. Непокоїть стан забезпеченості педагогічними кадрами. Вже зараз відчувається гостра нестача кваліфікованих вчителів фізики, інформатики, хімії, біології, математики, особливо у сільській місцевості. Молодий фахівець, приїхавши в село, крім зарплатні, яка ненабагато вища за мінімальну, в усьому іншому (житло, підвезення, комунальні послуги) може розраховувати лише на себе, і це відлякує молодь. До того ж над сільськими школами постійно висить «дамоклів меч» – закриття, реорганізація, тож той, хто хоче зробити кар’єру в школі, навряд чи розпочинатиме її в селі. Крім цього, з найближчого – непокоїть недофінансування освітньої галузі на опалення. Згідно чинного законодавства, це повноваження засновника, тобто міської ради. В соціальних мережах нерідко можна зустріти звинувачення, виправдання з цього приводу, але результат незмінний – опалювальний сезон під загрозою зриву. На мою думку, за це відповідальні всі – і влада, яка допускає, щоб заклади соціальної сфери (школи, садочки, лікарні, заклади культури) купували газ за ціною, вчетверо більшою, ніж населення. І місцеве самоврядування – голова міської ради і депутатський корпус, які складали проект бюджету і прийняли його, не врахувавши ризиків, і поставивши освітню галузь далеко не на перше місце в своїх пріоритетах. І знову, до кого прийдуть батьки учнів, коли діти почнуть мерзнути в класах? Звісно ж, до директора, до класного керівника. Скарги у вищі керівні органи також повернуться в найнижчу освітню ланку – заклад освіти, і директор змушений буде у відповіді пояснювати і дії держави, і дії засновника, через які діти не отримують якісних освітніх послуг (а харчування, температурний режим, пожежна безпека – це також якісні освітні послуги). -Які плани на майбутнє? -Просто бути. Іноді складається таке враження, що хтось зробив сільську освіту невидимою і вважає, що її як такої не має бути. Але ми, українці – селянська нація, подобається це комусь чи ні. Біографії переважної більшості українців пов’язані з селом. Село для багатьох – місце сили. Тож ті, хто любить село, хто в ньому працює (незалежно, в якій сфері) будуть до останнього робити все, щоб зберегти ідентичність українців. -Скільки років працюєте в школі? - Працюю і живу в Новоаврамівці з 1994 року. Була невелика перерва в педагогічній діяльності на період роботи на державній службі. Але від освітньої галузі не відійшла, просто отримала унікальну можливість (як для директора закладу освіти) підтримати галузь матеріально і подивитись, як це працює «згори». Повірте, дуже цінний досвід. А педагогічний стаж – понад 22 роки. -Як навчалися в школі, улюблений предмет? -В школі навчалась на відмінно, закінчила Штомпелівську середню школу з відзнакою. Улюблений предмет – історія – визначив подальший шлях – історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту. Прогулювати уроки в нашому класі не було такої традиції. Єдиний раз – в 10 класі, коли клас прогуляв урок в магазині, що знаходився неподалік школи, я виконувала відповідальне доручення – їздила до Полтави забирати подарунок школі від випускників – вазу Полтавського фарфорового заводу з пам’ятним написом (вона до речі, й досі зберігається в школі). Досі згадую «розбірки» наступного дня, коли я єдина була не в курсі, за що дорікають моїм однокласникам. А взагалі я навчалася в ті часи, коли методи впливу на учнів були дещо іншими, і біографію чи атестат випускнику легко можна було зіпсувати поганою характеристикою зі школи. А нас, однокласників, тоді здружували спільні справи – підготовка до свят, робота на пришкільних ділянках, збір макулатури та металобрухту, гра у волейбол, стрільба в шкільному тирі, походи до лісу. - Ким Ви працювали до того, як стати директором? Де «навчають» на директорів? -Перш ніж стати директором, я пройшла всі «східці» кар’єрної драбини педагога – працювала на посаді вчителя історії, заступника директора з науково-методичної роботи та з навчально-виховної роботи. Вдячна всім людям, які допомагали і підтримували мене на цьому шляху, стали для мене прикладом у професії, і особливо – Коротичу Леоніду Прокоповичу, Зуєвій Людмилі Миколаївні, Козлову Володимиру Андрійовичу. А також односельцям, батькам учнів та випускників попередніх років, які в нелегкому 2014 році, коли відбувалася зміна керівництва Новоаврамівської гімназії, відстояли своє право на вибір директора закладу і завдяки чиїй підтримці я й стала тоді його керівником. Щодо навчання – такого спеціалізованого вишу немає. Але історичний факультет завжди був «кузнею» керівних кадрів і зараз багато його випускників працюють на керівних посадах в освіті, місцевому самоврядуванні, на державній службі. Також у 2020 році здобула ступінь магістра державного управління в Національній академії державного управління при Президентові України за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». Зараз багато можливостей для директора займатися самоосвітою, підвищувати кваліфікацію на різних курсах для керівників, обираючи напрямок роботи. - Чому потрібно навчати майбутніх учителів? -Не знаю, чи можна навчити любити свою професію, але, на мою думку, це дуже важливий чинник у роботі педагога. Недаремно ще у XVІІІ ст. однією з головних філософських ідей видатного українця Григорія Сковороди була ідея про «сродну працю» – кожна людина має займатись тією справою, до якої вона має потяг і схильність. Тоді її діяльність принесе не тільки особисте задоволення, але й суспільну користь. Народна мудрість говорить, що по-справжньому щаслива та людина, якій зранку хочеться на роботу, а після роботи хочеться додому. Знайти розумний баланс між особистим і суспільним – цього не навчить жоден виш, це найвища людська мудрість, яку кожен повинен осилити і реалізувати в житті сам. -Чим можна мотивувати педагога? -Справедливою оплатою праці – безумовно. Але слід змінювати ставлення в суспільстві до роботи педагога. Освіта вважається однією з найбільш корумпованих галузей. Сільська освіта – так точно ні. Як на мене, відсоток корупціонерів серед освітян не більший, ніж серед державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, медичних працівників, правоохоронців, бо освіта – віддзеркалення того, що вже відбувається в суспільстві. Іноді зовсім неспіврозмірно батьківські внески на підтримку закладу освіти 150 гривень на рік прирівнюють до відмивання мільйонів гривень посадовими особами, називаючи і те, і інше корупцією. Але іноді ці 150 гривень – єдина можливість відремонтувати клас чи придбати призи для учнів за перемогу в конкурсі, тоді як мільйони йдуть до чиєїсь власної кишені. Війна з Росією, що триває з 2014 року, змусила державу по-суті, заново створити українську армію, яка тепер є однією з кращих у світі завдяки людям, що піднімали її з колін і служать там зараз. Пандемія, що триває вже другий рік, змусила державу істотно збільшити фінансування медичної галузі, щоб люди не помирали в очікуванні апарату ШВЛ. Що потрібно статися, щоб держава зрозуміла, що жоден вояк, медик, президент, водій (і цей перелік можна продовжувати до нескінченності) не народжується зі знанням мови, математики, фізики, хімії, іноземної мови, історії, права? Що все це вони спочатку отримують в садочку, школі, а потім вже здобувають певний фах і самовдосконалюються? Не знаю. Перебування учнів на дистанційному навчанні дещо змінило в кращий бік думку батьків про роль вчителя, класного колективу в розвитку дитини. Коли зміниться думка державного і місцевого керівництва? Можливо, варто помінятися приміщеннями з ними на один опалювальний сезон? Можливо, запропонувати їм попрацювати в школі хоча б один місяць? І на завершення в переддень професійного свята – анекдот. Вчитель боїться директора, директор – керівника відділу освіти, керівник відділу освіти – керівника департаменту освіти, керівник департаменту освіти – міністра освіти, міністр освіти – батьків, батьки – дітей, і тільки діти нікого не бояться. Зі святом, дорогі колеги! Мудрості, витримки, здоров’я, підтримки від оточуючих! Дякую за розмову!